Окіану приходить кінець

Друге дихання взялося нізвідки та повернуло Маї сили. Вона кинулась на звук. Продиралася крізь зарості, наступала на кістки, спотикалася через цеглу і молилася, до болю стискаючи дерев'яний хрестик у кулаку, щоб із Фло все було гаразд.

Мая забігла до головного холу універмагу. Озирнулась, вибираючи напрям. У вухах шуміла кров, а з лівого рукава коридору, який розширювався, перетворюючись на просторе приміщення, чулися схлипи.

Під підошвами хрустіла кам'яна та скляна крихта. Мая тримала автомат напоготові. Однак варто було побачити Фло, підвішену головою вниз, дівчина кинулася на допомогу.

Фло плакала й витирала сльози, марно намагаючись дотягнутися, до мотузки, що обвилася навколо гомілки.

— М... Мая? — Здавалося, Фло тільки зараз помітила її.

— Привіт. Що сталося?

— Та нічого. Зависаю тут. Від нудьги.

— Фло… — Мая озирнулася, намагаючись зрозуміти, як зняти Фло. Дивна пастка, зважаючи на все, полягала в приманці-детонаторі: береш річ, зриваєш волосінь та опиняєшся в петлі. До балки, через яку було перекинуто мотузку, не дотягнутися просто так. Та й зросту Маї не вистачить, щоб допомогти Фло перерізати мотузку. Зараз, поки Мая стояла, а Фло висіла, їхні очі були на одному рівні.

Стіни в білій фарбі, схожій на риб’ячі луски, місцями втратили цеглу і тепер зяяли дірками, крізь які всередину проникало світло. Великі вікна перетворилися на провали, а паркет на підлозі прогнив і поскрипував.

— Іди, — несподівано сказала Фло.

Мая здивовано подивилася на неї.

— Ні, — хитнула головою. — Я не піду. Не зараз.

— Іди! Мені не потрібна твоя допомога! Ти зрадниця! Через тебе…

Її обірвав мелодійний свист, що луною розкотився універмагом. Почулися важкі кроки. Чиркнув сірник. На порозі зупинилися чоловіки у характерних банданах…

… З черепами.

— О-ля-ля, який улов, — сказав довготелесий і худорлявий чоловік. Він курив, випускаючи кільця диму, посміхався.

Двоє його товаришів закивали. Один — кругловидий, з татуюванням полум'я на шиї — смачно харкнув убік.

Мая схопилася за автомат.

— Забирайтеся геть, — процідила крізь зуби.

— Опусти зброю, мала, — довготелесий усміхнувся. — У мене все одно більше. — Він невизначено хитнув стегнами.

Полум'яний зареготав. Другий — з волоссям зібраним у хвіст на маківці та поголеними скронями (чимось схожий на панка) — криво посміхнувся.

— Так? — Мая демонстративно скинула брови. — А стріляє також свинцем? Тепер не дивно, що в тебе немає дівчини.

Довготелесий враз посерйознішав. Скрипнув зубами, викинув недопалок.

— Ану йди сюди! — Ступив уперед.

Мая прицілилася, втиснула спусковий гачок, але пострілу не сталося.

«Черепи», надихнувшись зрадою автомата (інакше це Мая назвати не могла, єдиний патрон і той не вистрілив), утрьох кинулися на неї. Дівчина останньої миті скинула ремінь автомата з плеча й прикладом відбила руку, що летіла у неї. Перехопила зброю, вдарила ще раз, вже полум'яному в щелепу. Хруснула кістка.

Мая насилу вивернулася з рук панка, зарядивши йому автоматом у коліно, й відразу отримала ногою в спину. Падаючи, перекинулася та підскочила. Відкинула марний автомат і вихопила ніж.

«Черепи» вишикувавшись у лінію перед Маєю. Теж дістали ножі.

— Одна проти трьох. Здавайся, мала, — прошипів довготелесий.

Полум'яний ковтав кров, що текла з розбитої губи. Панк продовжував криво посміхатися.

— Проти двох! — вигукнула Фло і схопила полум'яного за шию. Зубами вчепилася йому у вухо. Він заволав, змахнув ножем, але Мая не бачила, чи влучив. Довготелесий і панк знову кинулися на неї.

Вони, нагадуючи змій, рухалися плавно та нападали синхронно. Мая відбивала атаки, парирувала і просто вислизала. Як навчала Лея, як навчав Річард. Думала наперед, видивлялася слабкі місця супротивників, била туди.

Ось тільки коли Фло знову закричала — Мая помилилась та пропустила удар в сонячне сплетіння. Поталанило, що голим кулаком — ніж панка давно полетів у вікно. Мая зігнулася навпіл й довготелесий відразу повалив її на землю, придавивши своєю вагою. Він схопив дівчину за зап'ястя і стиснув так, що пальці розтулилися самі, єдина зброя вислизнула з долоні. Чужі ж руки вже блукали тілом.

— Ось і догралася, — прошепотів довготелесий на вухо. Його дихання неприємно обпалило шкіру, після губи поцілували шию.

— Подивися на мене, — попросила Мая, тремтячим голосом.

«Череп», здивувався, перестав покривати її шкіру мокрими поцілунками та відсахнувся.

Мая трохи посміхнулася, хвилюючись, і сказала:

— У тебе дуже гарні очі.

Довготелесий розплився в хижій усмішці, але перш ніж щось відповів, Мая додала:

— Я зроблю з них намисто.

Секундного замішання довготелесого вистачило, щоб вирвати руку з полону чужої долоні й увігнати пальці йому в ліву очницю. Чоловік закричав, мерзенно вилаявся, схопився за зап'ясток Маї, намагаючись відвести руку від обличчя.

Вона мала шанс. Зігнувши коліно, штовхнула довготелесого в бік, вислизнула з-під нього, згребла в кулак ніж й замахнулася.

Панк, який кинувся на допомогу хтивому товаришу, сам напоровся на лезо.

Коли Мая підійнялася, панк уже відійшов у інший світ. Довготелесий, вмиваючись своєю кров'ю, продовжував триматися за обличчя.

— Мої вороги не йдуть від мене живими, — сказала Мая, прибравши волосся, що впало на очі. Одним ударом вона перерізала йому сонну артерію. — Хай пробачить мене Господь.

Щойно «череп» звалився на землю, Мая озирнулася. Полум'яний лежав, розпластавшись на підлозі. З його горла стирчав власний ніж.

Фло повільно розгойдувалася з боку на бік, нагадуючи маятник.

— Треба тебе зняти, — нарешті сказала Мая, наблизившись до товаришки.

— Відчепися, я гойдаюся, — незворушно пробурчала вона.

— Фло, дозволь мені допомогти.

— А потім встромиш ножа мені в горлянку?

— Я не збираюся тебе вбивати. З чого ти узяла?

Фло витерла рукою обличчя, але тільки розмазала кров та сльози.

— Я все чула, Маю. Ми всі чули. Ти була солдаткою! Ти вбивала нас.

— Все… Це не так просто пояснити… — Мая помітила кров, яка просякла тканину футболки на плечі товаришки. Самотні краплі зрідка зривалися й розбивалися о паркет.

Фло відвела погляд.

— Але ж ти можеш пояснити? — спитала, покусуючи губу.

— Я хочу, але спочатку звільнимо тебе?

— Давай…

Фло довелося повисіти вниз ще кілька хвилин, поки Мая в одній з крамниць універмагу не знайшла драбину. Коли ж товаришка стала обома ногами на підлогу, вона скривилася в обличчі й оглянула плече, відтягнувши футболку.

Глибокий поріз сочився кров'ю, червоною, як вишневий сік.

— Поранилася, коли потрапила до пастки, — прокоментувала Фло. — Треба шити. І так… Дякую. Ти врятувала мені життя.

— Ми квити. — Мая ледь помітно посміхнулася. Обчистила кишені «черепів», забрала один із ножів та сірники. Зняла з панка бандану, перев’язала нею плече Фло, лише потім вони вийшли на вулицю.

Влаштувавшись на чаші фонтану, де правда зібралося трохи дощової води (якби чаша не була суцільно в тріщинах, можливо, навіть вийшло б скупатися), Мая заговорила:

— Це все генерал. Хоча тепер я цілком упевнена, що це звання він дав сам собі. Він і його спільники? Не знаю… Пустили чутки про вірус, якого насправді ніколи й не було. Вакцинація — лише спосіб випробувати на людях препарат «Імперіум-08». Він мав створити суперсолдат. Сильних, швидких, витривалих і навіюваних. Препарат спрацював в три різні… хм, розумієш…

Мая замовкла, не в змозі підібрати слів. Коли вона вперше дізналася правду, правду написану почерком Хіллана, все закінчилося дуже погано. Мая не хотіла, щоб історія (або її окремі повороти) повторилися.

— Ніхто нічим не хворий, ніхто нічим не заражений, розумієш? Пожирачі з'явилися через «Імперіум-08». Солдати теж. Солдати — маріонетки, Фло. Все, що вони колись робили, вони робили проти своєї волі.

— Тобто, як? — надламаним голосом запитала Фло. Її очі — як два блюдця, такі самі великі й блискучі дивилися на Маю впритул.

— Я розповім, тільки не перебивай, гаразд?

Фло із затримкою кивнула, а Мая почала розповідь.