Окіану приходить кінець

Літо 2020. Все ще у крамниці «Лагуна»

Коли вони повернулися до крамниці близько півдня, принагідно обшукавши ще пару будівель, небо знову забурчало, і повітря зробилося важким, задушливим. Одяг липнув до тіла, а воно нило від втоми. Через голод трохи пливло перед очима.

Проте душу гріла думка: скоро обід і тепер є чим підживитися.

Мая стежила, як товариші вивантажують знайдене зі своїх рюкзаків на прилавок. Поступово він заповнювався, обростав пірамідами консервів, баштами пляшок води, розсипом запальничок, зброєю та іншими корисними дрібницями.

— Не так багато всього, як хотілося б, але… — Велл, потираючи потилицю, оглянув стіл.

Мая опустила погляд на рюкзак. Там на дні лежав контролер. Його безперечно варто було показати іншим, але дівчина вагалася. Помітивши її замішання, Велл запитав:

— У тебе все?

— Ні. — Вона запустила руку до великої кишені та вийняла пристрій. — Знайшла в одного із «черепів». Здається, за його допомогою вони керували пожирачами.

— Ого-о-о. — Фло з цікавістю простежила, як Мая поклала контролер поряд з автоматом.

— Він… — Фаніган насупився, — не схожий на той, що працює.

— Цікаво, як це ти визначив? За величезною тріщиною на корпусі або за носиком, що оплавився? — награно обурилася Тесса й пирхнула. — Все одно ніхто не знає, як ним користуватися.

Фаніган узяв пристрій, повертів його, оглядаючи.

Усі мовчки стежили за ним.

— М-м-м, тут є ініціали. Або, може, це знак маркування. «О.Б», — нарешті сказав він. — А це, підозрюю, індикатор увімкненості… І він розбитий.

— Ти зможеш відремонтувати? — Велл схрестив руки на грудях. Спітнів й футболка, яка місцями прилипла до тіла, лише підкреслила прихований рельєф м'язів.

Мая квапливо відвела погляд.

Фаніган хитнув головою, продовжуючи розглядати контролер:

— Навряд чи. Це не та штука, яку можна полагодити скотчем та клеєм.

— О, якщо це не можна полагодити скотчем та клеєм — це фіаско. — Фло зітхнула. Ще вранці, коли вона вийшла з «фортеці», Мая помітила на її сумці ведмежа Пірата. Зараз він також там висів, й попри затяганий вигляд, викликав посмішку в кожного, хто на нього поглядав. Як і Фло. Нещодавнє поранення в бік її, здавалося, більше не турбувало. І всупереч усьому, через що вони пройшли останніми днями, сама Фло мала досить бадьорий вигляд.

— Я можу спробувати дізнатися про принцип роботи цієї штуки, — сказав Фаніган.

— А сенс? — запитала Тесса і, помітивши схрещені на ній погляди, знизала плечима.

— З вашого дозволу, — втрутилася Амелія, — я подивлюся, що є в аптечці. У Джейсона жар. — Вона взяла з прилавка маленьку сумку з червоним хрестом та пішла всередину крамниці, де на імпровізованому ліжку з дерев'яних піддонів лежав поранений.

— Ми вже могли б почати йти до маяка. До вечора, мабуть, перетнули б кілька кварталів, — помовчавши, промовив Донаван.

Мая насупилася. За типовою гарненькою зовнішністю хлопця ховалася менш гарненька душа. Можливо, дівчина помилялася, але поки що вирішила поводитися з Донаваном обережніше.

— Ми вирушимо вранці. Сьогодні, — Велл замовк, перерваний приголомшливо гучним гуркотом грому, — дощ збирається.

І злива зарядила така, що за кілька хвилин під дверима утворилася калюжа, що стрімко зростала. Вітер завивав більш гучно, ніж пожирачі.

Вгамувавши голод сандвічами з житніх хлібців з консервованими шпротами, вони знову оточили прилавок. Там Велл розклав позичену у Фло мапу. Саме її вона постійно малювала, додаючи на схематично зображені будівлі кольорові позначки: були, не були, лігво пожирачі, притулки… могила Кріса.

Чим довше Мая вивчала карту, тим більше вражалася тому, як чітко Фло зобразила сітку вулиць, розміщення будівель, громадських місць, парків, провулків. Від великої кількості хрестиків, квадратиків, хвилястих ліній, трикутників та інших різноколірних позначень у Маї забрижчало перед очима.

— Ти сама все це намалювала? — спитала вона, глянувши на Фло. Та, ледь помітно посміхнувшись, кивнула.

— Ми можемо піти вгору по Кінг-стріт. — Велл провів пальцем по переривчастій лінії, що позначала дорогу. — Через розвідний міст, на околиці Окіана.

— Так, але там військова база — найбільше лігво пожирачів, — заперечила Тесса. — Це дуже небезпечно.

— Зате ми будемо максимально віддалені від бази солдатів, — відповів Велл, з-під чола поглянувши на неї.

— Чому не взяти ліворуч і не вийти на Меморіал-стріт, обігнути парк атракціонів та не піти через тропічний ліс? — запропонувала Еббі, показавши маршрут на мапі. — То ми будемо приблизно посередині. На однаковій відстані від пожирачів та від солдатів.

— Ця вулиця може бути напхана пастками «черепів». — Велл вирівняв згорблену спину і багатозначно додав: — Як і всі, де часто ходять люди.

Мая ледь помітно пересмикнула плечима. У голові залунав далекий скрегіт автомобіля, що стрімголов летить дорогою. Впустивши обличчя в долоні, вона тихо зітхнула.

— Велланд правий. — До них підійшла Амелія. Вона заправила брудну білу майку до полотняних штанів з високою посадкою та знизала плечима.

Мая потерла щоки, щоб приховати факт того, що почервоніла, вперше почувши повне ім'я Велла. Вона не хотіла визнавати собі, що, мабуть, відчуває до нього щось більше, ніж симпатію, тому що не бачила в цьому сенсу. Яке може бути місце почуттям там, де щодня треба тікати від смерті?