Окіану приходить кінець

Мая тремтіла від холоду, хоча Фло назвала її стан «відхідняками». Те, що вони пережили минулої ночі, відчувалося як пройдені всі кола пекла. Мая майже не пам'ятала, але з допомогою Велла змогла відновити події.

Фаніган здався.

Дерек скомандував кинути Маю, й тільки-но вона опинилася в нехай уявній, але безпеці, Велл відкрив вогонь. Патронів вистачило. Потім вони зібрали бунтівників, які вижили, з групи Гейла, а потім рятувалися втечею від пожирачів.

З півсотні людей залишилося одинадцять, включаючи Маю.

Без припасів, без води, без медикаментів, поранені вони знайшли тимчасовий притулок в одному з класів занедбаної школи. Причаїлися, щоб перевести подих.

Мая мало не розплакалася, коли побачила серед врятованих Тессу, адже думала, що та загинула. І нехай вони були не в найкращих стосунках, Мая не стрималася та обійняла її.

— Ти чого? Чи сильно головою вдарилася? — не зрозуміла Тесса й поспішно відсторонилася.

— Я просто рада, що ти жива.

Мая озирнулася. Шафа, що раніше затуляла вікно, була зсунута в бік спільними зусиллями хлопців. Загалом їх у групі залишилося четверо. І друг Маї з Академії Джейсон мав поганий вигляд. Його сильно лихоманило, одне око запливло, а шкіра могла б позмагатися з крейдою, що завалялася біля дошки, у білизні. Шия ж покрилася синцями.

Велл, всупереч усьому, навпаки мав гарний вигляд. Щетина додавала йому років і разом з тим — брутальності. Поріз на щоці вкрився засохлою скоринкою крові, кісточки на правій руці припухли і явно боліли, але Велл зберігав незворушний вираз обличчя. Нагадував сталевий клинок — небезпечний.

Фаніган незвично багато мовчав, а коли помічав на собі погляди — стрімко відводив очі. Весь вкритий саднами й синцями він стулився немов під гнітом провини.

З ким усе було гаразд — це з Донаваном. Заробивши лише пару подряпин, він зараз міряв приміщення кроками. Вперше побачивши його, Маї захотілося повісити на Донавана ярлик «типовий добрий хлопець», але він уже встиг його з себе зірвати й втоптати в багнюку. Проте Мая не могла його засудити. Вони всі були на грані та те, що хтось зірвався, зовсім не дивно.

— Якого біса, Фаніган?! — вигукнув він, раптом зупинившись посеред класу. Зі стін на них дивилися портрети історичних особистостей. Стелею зміїлися тонкі тріщини, нагадуючи застиглу гіллясту блискавку.

Фло сиділа в кутку, влаштувавши у себе на колінах аркуш. Її розпущене волосся подекуди злиплося. На лобі темніла ранка з кривавими підтіканнями. Пов'язку на боці, що приховала під собою невмілі стібки, накладені Фаніганом кілька днів тому, давно слід було замінити. Фло задумливо малювала на аркуші. І лише завдяки їй у них була вода. Дівча, здавалося, навіть спати лягало зі своєю сумкою на стегнах, а що там завжди було — так це папір, олівці, фляга та розкладний ніж. Тепер, почувши питання Донавана, вона підняла на нього похмурий погляд.

Руда Еббі, яка постійно прискіпливо косилася на Маю, разом з Амелією, мабуть, найстаршою серед врятованих, теж різко обірвали розмову. Притихли.

На мить повисло здивоване мовчання і майже фізично відчувалося напруження. Своїм запитанням Донаван привернув до себе загальну увагу, але тільки-но сенс дійшов до запалених розумів, погляди прикувались до Фанігана.

Він сидів на парті, звісивши ноги й опустивши голову.

— Чорт забирай! Це все через нього! — випалив Донаван. — Може, ти поясниш, якого біса «черепи» перебили чорт знає скільки народу через тебе?!

Мая пам'ятала, як Фаніган розповідав, що одного разу лідери банди допомогли йому вижити. Втім, це все, що вона знала про нього. А інші, схоже, знали ще менше.

— Я був «черепом», — сказав Фаніган надтріснутим голосом. — На самому початку. Я не пишаюся тим, що мені доводилося робити. Ганс і Дерек особисто врятували мене від солдатів. Я думав, що завдячую їм життям. На сплату цього боргу вони чекали, що я підкорятимуся. І я підкорявся… деякий час. Просто було, коли все зводилося до пограбування та вандалізму. І складно коли дійшло до насильства. Вони змушували разом із ними силою відбирати запаси в інших. Бити, ламати кістки. І били… ламали мені, коли я відмовлявся. — Він замовк. Затис між колін тремтячі долоні. — Вони хворі на голову, розумієте? У них немає мізків — суцільне желе. Якось Патриція, так звали одну з «черепів», нацькувала на солдатів, які перечікували ніч чомусь зовні бази, натовп пожирачів. Вона зробила це за допомогою рогатки... Вона могла видати себе теж, але їм байдуже, розумієте? Коли ж група «черепів», включаючи мене, натрапила на дівчину, яка блукала Окіаном. Вона чи то відбилася від своїх, чи то ще що, але була зовсім одна і без зброї, словом, «черепи» зажадали її тіло. А я спробував їм завадити. На таке піти я не міг. І ніколи не зможу. Власне, ось… Тоді вони сильно побили мене. Так сильно, що я захлинався кров'ю. Якби не Кріс, який знайшов мене і притягнув до «фортеці», я б загинув. А «черепи»… Вони не терплять, якщо хтось від них іде живим. «Бий до смерті» — такий їхній девіз, а я виявився їхньою незавершеною справою.