Окіану приходить кінець

«Ми не боїмося чудовиськ, поки вони в клітці», — сказав одного разу Хіллан. Белона сама не зрозуміла, чому саме ці слова з усіх промовлених ним прозвучали у неї в голові, ледве вона побачила мутантів. Але тільки після них заціпеніння спало й разом з Віко дівчата останніми забігли за ворота. На подвір'ї вже йшла активна підготовка до оборони. Солдати підіймалися на стіну, стаючи на позиції. Готувалися до активації турелі та катапульти.

Перші постріли потонули в гуркоті грому. Натомість вибухи кинутих гранат вдарили у вуха.

Белона крутилася на місці, виглядаючи Хіллана серед солдатів, але натрапила на Лею. Майор махнула їй рукою, а коли Белона наблизилася, сказала:

— Вишиковуємось у лінію ось тут. Наша мета — прикривати вхід до бази. Якщо мутанти прорвуться.

Завила сирена, відразу здригнувся паркан. солдати, що зібралися біля Леї, розосередилися.

Новий удар у ворота пом'яв стулки. Затряслися піджили від одного уявлення, яку силу мали мутанти.

Дощ лупив землею, перетворюючи її на слизький бруд.

Белону не інструктували щодо надзвичайних ситуацій на базі, тому вона намагалася поводитися як усі, хоча хотілося втекти та залягти на дно. І, попри оглушливий шум навколо, у голові розповзлася тиша, крізь яку пробивався один єдиний звук — серцебиття. Жодна людина в житті не повинна відчувати того жаху, який вона пережила у мить очікування нового удару у ворота.

Солдати на стіні перегукувались та активно відстрілювалися. Раз у раз лунали вибухи. Ревіння мутантів накривав базу.

Палець на спусковому гачку автомата тремтів у напрузі. Попри холодну зливу, під шкіру ніби напхали гарячого вугілля.

Мить — солдати завмерли. Мить — ворота навстіж.

Мутанти наповнили двір, швидко підступаючи до бази. Белона стріляла, перезаряджалася, стріляла. Чудовиська лягали десятками, але замість них прибували інші. І незабаром вони виявились так близько, що довелося вихопити ніж.

Заняття з Леєю не пройшли даремно. Белона легко ухилялася і відбивала цілком усвідомлені атаки мутантів. Вся забруднилася в крові та увійшла до ражу. Не звертала уваги на нові подряпини та порізи, на тяжкість у м'язах, біль у стегні. Ухилялася, хитрила, штовхала, обманювала та встромляла ніж, встромляла, встромляла, поки не помітила, як натовп мутантів почав рідшати.

А потім поряд скрикнула Лея.

Белона озирнулася. Відволіклася і відразу опинилась на землі. Вибитий з руки ніж впав поруч, але раптом виявився підхоплений мутантом. З блискучою від дощу сірою шкірою та червоними очима він дивився на дівчину, хитро посміхаючись.

Ось тільки не встиг нічого вдіяти. У повітрі просвистіло мачете. Голова мутанта злетіла з плечей, а коли тіло впало, Белона побачила Хіллана. Він підбіг до неї та допоміг підвестися.

Земля здригнулася.

— Вони прийшли за нею, — тільки й встиг сказати Хіллан.

Базу зсередини розпер крик. Він вибив усі вікна, зірвав двері з петель. Підняв клуби цементного пилу, який дощ відразу осадив на землю.

Белона із завмиранням серця озирнулася. Хвилиною тому нападники завмерли з усмішками на губах, а з парадного входу вийшла плакальниця. За час ув’язнення у вчених мутантка схудла та зблідла, придбала синці на зап'ястях і уривок крапельниці, що все ще стирчав з ліктьового згину.

Плакальниця лише частку секунди стояла на вулиці, потім вирвала крапельницю, розправила плечі та…

— Стій! — випередила її Белона. — Не кричи!

Мутантка закрила прочинений рот і з цілком осмисленим здивуванням подивилася на неї.

— Іди. Просто йди, — сказала Белона, відчуваючи киплячий у крові адреналін.

— Ще чого! — ззаду плакальниці намалювався генерал. Він вистрілив їй у спину з дробовика.

Мутантку відкинуло вперед, вона тричі перекинулася, проорала пазурами землю, підскочила на ноги й, підігнувши коліна, трохи нахилилася вперед. Оббігла солдатів поглядом, поки мутанти збиралися поруч із нею, і закричала.

У хаосі битви Белона швидко втратила Хіллана. У хід пішли коктейлі Молотова, закінчувалися патрони. Сили, втім, теж закінчувалися. І чи то плакальниця жаліла їх, чи була виснажена дослідами, які над нею ставили, вона більше не намагалася кричати, тим більше — не вбивала криком. Максимум, що він робив — викликав протяжний дзвін у вухах.

Белона відбивалася прикладом автомата. Ніж потонув десь у бруді.

Випадково озирнувшись через плече, вона побачила Хіллана й трьох мутантів, що мчали на нього. Кинулася їм навперейми, двох збила з ніг, прокотилася стрімголов землею. Збиралася вставати, як раптом виявилася притиснута одним зі збитих чудовиськ. Вчасно підставила йому під горло автомат, не дозволивши щелепам вп’ястись у власне обличчя. Ногою намагалася зіштовхнути з себе, але мутант виявився сильнішим. Під натиском автомат вп'явся дівчині у ключицю, і тільки вчасно нахилена набік голова врятувала від укусу за щоку. Мутант закопався обличчям у багнюку, шкріб пальцями.

Річард, чиє волосся потемніло від вологи, з’явився поряд дуже вчасно. Ударом ножа в потилицю він ліквідував мутанта та висмикнув з-під тіла Белону. Тримався за бік, де у бронежилеті зяяла дірка, а футболка просочилася кров'ю.

— Дякую, — видихнула Белона.

Річард мовчки вклав їй у руку другий ніж і вони, одночасно замахнувшись, прикрили один одному спини, вбивши двох мутантів, що синхронно спробували накинутися з тилів.

Деякий час Рік з Белоною билися поруч. Потім до них приєдналася Віко, ще пізніше — Хіллан, а з ним — Лея.

У хід пішли світло-шумові гранати. Ними вдалося відігнати мутантів назад до воріт, а граната, що вибухнула поруч із плакальницею, змусила ту приголомшено задкувати.

Дощ вщух.

Белона втомлено опустила руку з ножем. Він, здавалося, почав важити тонну. Підняла голову до неба. Вітер швидко розігнав хмари, відкривши сонце. Воно теплом поцілувало почервонілі щоки.

Сонячне проміння пролилося на землю. Піднявся літній туман — випаровування вологи після тривалої спеки.

Солдати зачиняли ворота, від яких йшли геть мутанти. Белона дивилася їм услід, ще не усвідомивши, що пережила. Річард тим часом упав, стікаючи кров'ю. Поруч із ним на землю опустилася поранена Лея. Знесилено звалився Хіллан, а потім і сама Белона. Тільки зараз вона відчула біль, що прострілював стегно при кожному русі. Скосившись на нього, помітила уламок заліза, який стирчав з плоті.

Але ніхто не поспішав на допомогу.