Окіану приходить кінець

— Ти сьогодні будеш старатися? — сварливо запитала Лея, нависнувши над дівчиною. Мати холодили шкіру на лопатках. Синяки, що з’явилися на всьому тілі, перетворили його на одну суцільну грудку болю. Якщо до спарингів з Річардом Белона встигла звикнути, а організм адаптуватися, то Лея стала для нього новим нещадним випробуванням.

Майор підняла брови та простягнула руку, пропонуючи Белоні допомогу. Тільки-но вона вхопилася за долоню, як смикнула на себе, повалила Лею на мат і взяла в захват її шию. Але майор спритно вивернулась, вдаривши ребром долоні шию дівчини.

Наступної миті вони знову опинилися одна навпроти одної. Лея атакувала першою. Напівобертом ліворуч Белона втекла від атаки та з розвороту вдарила суперницю ногою у стегно. Ось тільки Лея схопила її за ступню.

Приземлення вибило все повітря з легень. Белона захрипіла та завмерла, не бажаючи більше підійматися.

Лея сіла поряд. Руді пасма, що вибилися з розпатланого пучка на потилиці, липли до вологого від поту засмаглого обличчя. Очі в обрамленні світлих вій дивилися з жалем і докором.

— Що тебе турбує? — запитала Лея.

Белона насилу змусила себе сісти. Підібгала коліна до грудей. З прочиненого вікна, за яким відкривався вид на стрімкі скелі та океан, віяло задушливим вітром.

— Дуже багато всього, — чесно відповіла Белона, не бачачи сенсу щось приховувати. Якщо перед ким і варто мовчати — то перед генералом.

— Наприклад? — Лея вмостилася, підклавши одну ногу під себе, а другу залишивши зігнутою. Еластичний спортивний костюм сидів по фігурі, підкреслюючи кожен вигин, а судячи з широких плечей і міцних м'язів рук, у минулому майор займалася плаванням.

Чомусь Белона згадала, як це — гребти крізь хвилі, п'яніти від перемоги, відчувати силу океану і чи не ставати частиною морського світу.

— Ну… — вона замислилася, намагаючись правильно сформулювати думку, — наприклад, я хвилююся за Хіллана. Вранці хотіла провідати його, але лікарі мене не пустили.

— О, це дрібниці. Котик і не таке переживав. — Лея посміхнулася. У цьому її «котик» ховалося щось братсько-сестринське, що підкреслювало важливість Хіллана для Леї. І якщо вже вона була впевнена, що з ним все буде добре, то й Белоні не варто турбуватися.

Але замість цього вона сказала:

— І за Ріка переживаю. Вчора… — Знітилась, озираючись, але переконавшись: їх ніхто не підслуховує, продовжила: — Ми розмовляли з ним учора після відбою. І Рік досить рішуче висловився з приводу всього, що відбувається. Генерал це почув і все.

Лея зміряла Белону поглядом. В очах майора спалахнули пустотливі вогники, після чого вона пирснула зі сміху:

— Генерал його не четвертував, не бійся. Рік на завданні. Він з частиною моїх хлопців під командуванням Адехі пішли у вилазку за ліками. Гаразд. — Лея заправила за вухо вологе пасмо волосся та встала. — Ходімо, якщо ти хочеш побачити Хіллана, я тебе проведу до нього в палату.

Удвох вони залишили тренувальний зал, швидко змили піт у душі та переодяглися у чисту форму. Нещодавно видали нову, що складалася з чорних штанів із широким поясом та синьою бавовняною футболкою, у якої «на серці» розташувався малюнок риби-меча. Мокре після купання волосся швидко обсихало у прогрітому повітрі. Іноді Белоні набридала спека й вона з нетерпінням чекала на ноч.

Уривчасті спогади минулого життя казали, що вона любила гуляти нічними вулицями Окіана, насолоджуючись прохолодою та вологим вітром, що іноді приносив запах напівохололого на пляжах піску. Гірко ставало на душі від думки: колишнього не повернути, але найгірше те, що й правди не пізнати.

Шлях від казарми, звідки Лея забрала Белону, до палати Хіллана в медсанчастині зайняв трохи більше ніж п'ять хвилин. З кожним новим кроком у Белоні міцніло бажання запитати Хіллана про все. Щоб нарешті усвідомити собі: хто вони — солдати — кати чи бранці? А може: те й те?

Проте ледве дівчина увійшла до палати, як усі слова переплуталися. Думки злиплися, залишилися лише почуття. Одне, особливо болісне, вп'ялося зубами в серце. Блідий Хіллан, на перший погляд, схуд, хоча, швидше, давалося взнаки звичайне виснаження та наслідки травм.

— Привіт, — сказав він, слабо посміхнувшись. Лежав на ліжку, вкритий простирадлом до пояса. Торс, аж до грудей, оперізували бинти. На лівому боці виднілися потемніння — кров просякла марлю.

— Привіт. — Белона пройшла до палати. У ній пахло йодом, і навіть вітер з вулиці, що вривався через вікно, не міг перебити аромат стерильності. Сама палата ж від справжньої медичної взяла лише назву, ліжко та столик на коліщатках. Голі бетонні стіни викликали дискомфорт, як і кахельна підлога з плиткою, що потемніла від часу.

— Як ти? — спитав Хіллан.

Белона посміхнулася:

— М-м-м, це я мушу запитати. Але дякую. Вже краще. А ти… Я хвилювалася.

— Так, в курсі. Лікарка Ел сказала, що ти чекала під операційною до кінця операції, а вранці кілька разів приходила, але тебе не пустили.

Белона не думала, що лікарка все Хіллану розповість і зніяковіла, проте швидко себе опанувала. З червоними щоками й серцем, яке важко калатало, вона підійшла до ліжка.

— Всі кажуть, ти швидко одужаєш, — промовила, ковзаючи поглядом шарами бинтів від пояса до грудей Хіллана.

— Ти знаєш, що сталося? — Він подивився Белоні у вічі. Так уважно, що в неї мурашки побігли спиною. Згадалася вчорашня розмова з Річардом.

— Трохи… Рік сказав, що на вас полетіли стріли, а потім накинулися «нічники». І ви ледве врятувалися. Але він так і не зрозумів, що це було.

Хіллан облизнув пересохлі губи, відвів погляд. Нахмурився. Ненадовго зависла тиша. Белона не поспішала порушувати її, бачачи: чоловік збирається з силами.

— Ми потрапили до пастки мутантів, Бело, — нарешті видихнув він. — Вони розвиваються та розумнішають. Їжа із супермаркетів їм більше не цікава. Їм раптом захотілося свіжої крові. Я більш ніж впевнений, що це була пастка. Пастка, яку я активував. В сутінках не помітив натягнутий дріт та зірвав його. Не страшно полювати, доки ти сам мисливець. Але все змінюється. Тепер полюють на нас.