Окіану приходить кінець

Їх вчасно настигли Велл, Тесса і Фаніган. Як з'ясувалося, Фло вела Маю до іншого притулку, а коли дівчата не потрапили до нього до заходу сонця — рятувальна бригада пішла назустріч.

— Випий, це допоможе. — Велл простягнув Маї баночку з пігулками та пляшку води. Мая здивовано вигнула брови.

Ось уже чверть години вони сиділи в новому сховищі, а вона досі не могла прийти до тями після всього, що трапилося на вулиці. Автомат, як страшне нагадування, лежав на столі з прогнилою та потрісканою лакованою стільницею.

— Знеболювальне, — пояснив Велл, бачачи здивування на блідому обличчі Маї. Вона нарешті взяла пігулки та вдячно кивнула.

В іншому кінці кімнати, яка колись служила кабінетом для, можливо, ділового чоловіка (судячи з портретів на стінах), Фаніган зашивав рану Фло.

— Я добре вправляюся з мікросхемами та проводами, Еф, але не з голками та ниткою, — сказав він.

— Це майже одне й те саме, — промовила крізь зуби Фло.

— Тільки якщо всередині тебе випадково немає акумулятора.

— О, то це в тебе шестерні в голові скриплять? А мені здавалося, що ти просто думаєш голосно, — з сарказмом підмітила Тесса. Вона сиділа на підвіконні, притулившись спиною до укосу з потрісканою фарбою. Нічний вітер роздмухував її волосся.

— Я хоч би вмію думати, — уїдливо відповіла Фло.

Тесса пирхнула, але промовчала.

Схоже, подібні суперечки в їхній компанії не сприймалися серйозно.

— Ви давно разом? — Мая обернулася до Велла. Оббігла його поглядом, розмірковуючи. Чи шукає її хоч хтось? Що вона робила весь минулий рік? Виживала? Сама?

— Місяців... вісім, — сказав Велл. — Може дев'ять. Коли раптом опиняєшся різко відрізаним від світу, дні збиваються і постійно повторюються.

— Мені це важко зрозуміти. — Мая знизала плечима, зітхнула. — І весь цей час, я маю на увазі… Взагалі, весь час ви шукаєте їжу, ховаєтеся від солдатів, тікаєте від пожирачів і не можете…

— Вибратися з міста?

— Так.

На вилицях Велла заграли жовна. Він сів поряд з Маєю, підібгав коліна до грудей.

— Солдати знищили всі човни. Всі до одного. Пам'ятаю, як тремтів Окіан від вибухів, коли вони вирушили до порту і рознесли до біса кожен корабель. Також швидко прогоріли човнові крамниці. Не лишилося нічого.

— А збудувати?

— Як ти собі це уявляєш?

— Ну… — Мая почервоніла, — якось будують…

Велл посміхнувся. І до чого ж гарна посмішка в нього була! На вигляд йому не більше тридцяти, але, як і у всіх присутніх, у погляді ціла історія. Руки, обплетені синіми венами, обхопили коліна. Велл подивився на Маю. Проникливо, як їй здалося.

— Чи задовільною відповіддю будуть мої слова про солдатів, які патрулюють фарватер та всі пляжі? Нам не збудувати човен і не зійти на воду, залишившись непоміченими. Ми все одно попалися б: солдатам чи пожирачам.

Мая відсахнулася від стіни, під якою сиділа. Серце забилося швидше.

Кімната — будинок — вібрувала. Тремтіла як під час землетрусів, які ніколи не траплялися в Окіані.

— Що це? — спитала вона.

— Це Окіан. Він розвалюється.

Роздивляючись накладену пов'язку на бік, до них підійшла Фло.

— Буквально, — сказала вона.

— І що, це кінець? Найсправжнісінький? — Мая встала. Оглянула товаришів, намагаючись побачити у виразах їхніх облич натяк на жарт або щось, що подарувало б надію. Спростувало її слова.

І знайшла.

Фаніган ледь помітно посміхнувся. Окуляри в нього на лобі поблискували скельцями у світлі ліхтарів, розвішаних кімнатою. Блакитні очі — точно дві крижинки — дивилися прямо на Маю.

— Взагалі-то, — він поглянув на Велла, потім на Фло і Тессу, ніби шукаючи дозволу, щоб розповісти таємницю, — ми на завданні.

— Клас, видай їй все. Хай побіжить до солдатів і доповість на нас, — пробурмотіла Тесса.

— Сьогодні Мая врятувала мені життя. Їй можна довіряти, — запевнила Фло.

— Кріс теж одного разу довірився не тому. Ти знаєш, чим усе закінчилося. — Тесса звісила ноги з підвіконня і вп'ялася у подругу колючим поглядом.

— З Крісом — це інше, — гаряче заперечила Фло. До цього бліді щоки спалахнули, як від сильних ляпасів.

— Та те саме. Будь розсудливішою. Не довіряй усім поспіль лише тому, що вони врятували тобі життя.

— Машина, в якій ти сиділа, вбила мою маму.

— О! Оце інше! Я там нічого не могла зробити.

— Чому? А мені здається, що якби ти…

— Дівчата, — спробував остудити їх Фаніган, але вони вже завелися.

Тесса, злізши з підвіконня, заявила:

— Це інше! Я не вбивала твою матір! Я сама мало не загинула там.

— Життя кожного з нас було під загрозою. І неодноразово! Настав час припинити бачити у всіх ворогів!

— Пробач, мене зраджували так багато разів, що ліміт моєї довіри вичерпався.

Фло захекалася, замовкла всього на мить, а потім видала:

— Кріс довірився тобі. Нам, коли врятував нас від Ганса та Дерека. Він…

— Був дурнем і неодноразово робив дурниці. — Очі Теси метали блискавки, груди важко здіймалися, долоні стиснулися в кулаки.

Здавалося, вони зараз накинуться одна на одну, але, всупереч очікуванням, Фло, схожа на скаженого пса, готового зірватися з ланцюга, раптом відсахнулася. Її щоками покотилися сльози, перетворюючи пил, що вкривав шкіру, на брудні патьоки. Фло вдихнула, але не видихнула. Відвернулась та відійшла до книжкової шафи з розбитими скляними дверцятами.

Тесса сплеснула долонями, судомно зітхнула й, перш ніж хтось із хлопців встиг їй щось сказати, знов залізла на підвіконня, підставивши обличчя прохолодному вітру.

Мая почувала себе так незручно, як тільки можна було в цій ситуації. І хоч у голові крутилася думка: «Залишишся одна — загинеш», — вона твердо вирішила піти, щойно сонце встане над горизонтом.