Окіану приходить кінець

Весна 2020. База солдатів

Двір бази виявився пустельним, коли група солдатів на чолі з Огюстом перетнули периметр. Хіллан ступав невпевнено, хитався. Тримався за розірване кігтями мутантки передпліччя. Пов'язка, насичена кров'ю, приклеїлася до шкіри.

Іншим солдатам пощастило більше: відбулися подряпинами та парою укусів. Ледь опинившись в безпеці, вони розбрелися у справах, а Хіллан вирушив до кабінету терапії. Він відчував печіння між країв тільки зораної шкіри на оголеній плоті — результат роботи нанороботів. Без них би стік кров'ю ще кілька кварталів тому.

На чергуванні у терапії сиділа лікарка Елмерс. Тільки-но побачивши Хіллана на порозі, вона підскочила зі стільця і ​​кинулася до нього. Однак він без сторонньої допомоги дістався канапи, застеленої прозорою клейонкою, сів та притулився спиною до стіни. Голова йшла обертом, у вухах наростав гул — провісники непритомності.

Лікарка Ел оперативно приготувала потрібні інструменти, підкотила сталевий візок до канапи та зайнялася раною. Та спалахнула вогнем, наче руку засунули в багаття, коли голка вперше пронизала шкіру.

— Куди ви сьогодні ходили? — буденно запитала лікарка.

Хіллан стиснув зуби, заплющив очі.

— До торгового центру. Рознесли на друзки три гнізда мутантів.

— Ого. Як справи в Огюста?

— Як можуть бути справи у заклопотаного лицеміра, який сміливо жартує про все, що схоже на жінку? Колись я просто зірвусь, Ел. Я так втомився намагатися нічого не відчувати.

Лікарка закінчила шити, протерла марлею кров та наклала пов'язку.

— Вранці шви можна буде зняти, — сказала і подивилася на Хіллана. — До речі...

Він розплющив очі, зацікавлено спостерігаючи, як жінка підійшла до столу, озирнулася — а навколо крім них не було ні душі — і дістала з шухляди довгий шприц, схожий на інсуліновий.

— Візьми це. Тільки нікому не кажи. Скористайся, Хіллане. І будь вільний.

Від почутого його пересмикнуло. Піт виступив на лобі, серце забилося важко. Хіллан інстинктивно простягнув руку, але відразу опустив. Засумнівався чи правильно зрозумів слова лікарки.

— Катерино, — сказав він шоковано. Вперше за весь час з його губ зірвалося ім'я жінки, а не буденне «Ел».

Її щоки почервоніли, пришвидшився подих, але вона впевнено вклала шприц Хіллану в руку.

— Ти заслуговуєш на свободу, мій хлопчику. — Подивилася йому в очі, як дивляться матері, які прагнуть уберегти своїх дітей від нещасть.

— Я не…

— Все буде добре, Хіллане. Ти правильно зрозумів, не хвилюйся. Тільки будь обережним. Використовуй свободу з розумом.

— Я...

— Не треба зайвих слів. — Вона посміхнулася.

Хіллан задихався від питань та усвідомлення того, що лежить у його руці. Він хотів відповісти, заперечити, відмовитися, ось тільки в думках спалахнув образ Белони.

Не та й не там. Розбита лялька на вітрині крамниці. Вона, як ніхто інший, заслуговує на свободу.