Окіану приходить кінець

— Прокляття, солдати! — пошепки вигукнув Фаніган.

За мить вони сховалися в булочній, віддалік крамниці у вогні. Фло, яка схопила Маю за руку і потягнула за собою, тепер сиділа навпроти. Притискала вказівний палець до губ. «Мовчи», — читалося в її очах.

На вигляд Фло можна було б дати не більше двадцяти: сімнадцять-вісімнадцять, якщо більш точно. Зовсім юна, але вже з поглядом людини, яка пережила щось жахливе. Міцна фігурою і дуже доброзичлива. На відміну від Тесси.

Мая швидко оглянула її також, чіпляючись за деталі. Розпущене волосся завивалось дрібними локонами. Шрам, який перетинав ключицю й тягнувся вгору за спину, показався з-під лямки майки, що спорснула на лікоть, чорний спортивний бюстгальтер місцями заплямився пилюкою. Очі Тесси пролили чимало сліз, тому здавалися надто блискучими, як під час хвороби.

Кроки тим часом вже звучали надто близько. Тепер можна було почути голоси та навіть розібрати, про що говорили названі солдатами незнайомці. Мая ще не розуміла, чому Фло з товаришами вирішили від них сховатись, але питання залишила на потім, коли ситуація буде більш для того підходити. А вона натомість лише загострювалася кожної миті. Ніхто з нових знайомих не ворушився. Усі завмерли, наче зовні йшли не солдати (зазвичай покликані людей захищати), а сама смерть. Від хвилювання та нерозуміння: кому довіряти, а від кого рятуватися втечею — Мая вся підібралася. Почувалася зведеним курком. Серце так голосно билося в грудях, що іноді дівчина боялася — солдати почують.

Втім, їм було не до вгадування чужого серцебиття в хаосі навколишніх звуків.

У містах-примарах одночасно дуже тихо та дуже галасливо. Чути все й відразу. Відлуння підхоплює найменше шарудіння і розносить його закутками, гримаючи наче грозове небо. Тому Мая з Фло та іншими не встигли втекти. Їх би все одно знайшли, а це, підказувала інтуїція, ні до чого хорошого привести не могло. Затаїтися — найкраще рішення. І чекати, доки солдати не підуть.

— Треба бути більш обережними з пастками, Ві, — басовито сказав чоловік.

— Я знаю, Ріку. Це була випадковість.

— Така випадковість якось залишить тебе без голови.

Ненадовго голоси стихли. За звуками, здавалося, солдати тупцювали на місці. Чогось чи когось чекали.

Мая оглянула булочну. Частина приміщення ховалася в тінях, інша — тонула в сонячному світлі, що лилося через порожній віконний отвір. Боляче було дивитись на перевернуті столи, розбиті вазони з засохлими палицями, що колись були квітами та пальмами. Розтрощена вщент вітрина й погнуті сріблясті таці навівали тугу. Мая пам'ятала, якою була булочна раніше. Як у ній пахло свіжим хлібом, ваніллю, заварним кремом, карамеллю, сиром, ягодами та кавою, що безплатно подавалась до випічки дня. Мая часто брала просту ватрушку, але іноді дозволяла собі штруделі з банановим кремом.

— Майоре! — гукнула одна із солдатів. Голос належав жінці. — Бунтівники спалили лігво.

Мая зосередилася. Перезирнулась з Фло, але та ніби була не тут. Відсторонений вираз обличчя казав: вона замислилась.

— Тим краще, нам менше роботи, — пролунав новий жіночий голос. Нотки безпристрасності, що звучали у ньому, лякали. — Обшукайте тут все і йдемо далі. У нас ще три лігва.

— Одночасно радий і засмучений, що мутанти буквально за дві доби знову перетворилися на «нічників», — зітхнув Рік.

— Розумію. У новій формі дуже спекотно. У сорокаградусну спеку ходити з довгим рукавом!.. Знущання.

— Це знущання береже нас, — відрізала майор. — Я бачила, як мутував Огюст. Це був справжній жах. Гаразд! Досить базікати. За справу.

Тупіт ніг розійшовся всією вулицею. Ще трохи розбредуться — і створять достатньо шуму, щоб Мая з іншими могли втекти.

Ось тільки почуте викликало в неї новий потік думок, і як вона не намагалася їх зв'язати докупи — нічого не виходило. Тому продовжила сидіти мовчки й тільки її серце, здавалося, знало більше, ніж вона сама. Воно забилося швидше, розганяючи венами кров і обпалюючи щоки. Піт котився обличчям, в коліно вп'явся якийсь камінчик. Бажаючи відвернути увагу від божевільних думок, Мая перевела погляд на Фанігана.

Чоло у нього було підперезане складеною хусткою, на шиї висіли круглі окуляри льотчика — мабуть, сувенір. На стегні з піхов виглядав ніж. Обплетене паракордом руків'я місцями потемніло... просякле кров'ю. Чия вона? Невже Мая зв'язалася з убивцями?

Дівчина судомно вдихнула та несамохіть сіпнулася. Зачепила носком черевика… порожню консервну банку.

Яка ймовірність, що солдати почули тихий «дзвяк» у какофонії крамниці, що догорав, від якого раз у раз долинав тріск дерев’яних балок та розпеченої цегли?

Очі Фло округлилися, вона подивилася на Маю допитливо, мовляв, що ти робиш? Але Мая не відповіла. Паніка повільно охоплювала її.

Від важкого погляду Велла спиною бігли мурашки. Він грав жовнами на вилицях, тулився спиною до стіни праворуч від входу і тримав у руках напоготові биту. Тільки зараз Мая помітила й на ній також сліди засохлої крові. Горло наче стисло невидимою рукою. Перед очима запульсувала темрява.

Мая вперлася руками в землю. Повітря відчайдушно не вистачало, ще й через розбите вікно всередину повалив дим — вітер змінив напрям.

Фло подалася вперед, але Мая відскочила.

І штовхнула спиною стіл. Фігуриста ваза, що стояла на ньому, впала. Тесса безшумно кинулася до неї та лише на секунду не встигла. Ваза з гуркотом розбилася на кілька великих уламків.

Велл беззвучно вилаявся й махнув рукою. Фло вчепилася Маї в передпліччя, намагаючись змусити знову слідувати за собою. Шум, як маяк для кораблів, що загубилися у штормі, вказав солдатам правильний шлях.

Миттю кроки, що раніше розійшлися околицями, знову почали наближатися. До булочної прямувала щонайменше одна людина.

Мая стиснула кулаки, до крові обкусала губи. Велл, Фло, Тесса і Фаніган завмерли, боячись зробити зайвий вдих.

— Що там у тебе? — почулося ззовні. Голос гув дрібними перешкодами. Напевно, з рації.

— Хтось у булочній, — відповів солдат. Його слова, як і слова людини з рації, ледь долітали до вух. Солдат не поспішав зазирати всередину. Топтався десь неподалік крамниці, що палала.

— Гранату їм, Ріку. Не треба панькатися. Я з Вельгою зайдемо із заходу.

— Зрозумів.

Мая не встигла усвідомити, як Фло вчепилася їй у зап'ястя й потягла за собою. Велл битою усунув залишки скла, що застрягли у віконній рамі, допоміг Тессі вибратися на вулицю.

До булочної влетіла граната.

Фло, не випускаючи руку Маї з долоні, пірнула за прилавок. Будівлю струснув вибух.

Від гуркоту заклало вуха, серце намагалося вискочити з грудей, а в шию щось вжалило, але оговтатись Маї не дали. Фаніган, який вискочив з клубів сірого пилу, ривком поставив її на ноги. Фло піднялася сама. На щоці її червонів свіжий поріз, кам'яна крихта заплуталася у волоссі.

Вони кинулися до вікна, у прорізі якого з'явилися Велл з Тессою, та квапливо вибралися назовні.

Мая подряпала долоні, хапала ротом повітря й відчайдушно боролася з темрявою, що стрімко охоплювала свідомість. Біль у боці наслідував біль у потилиці. Відкликався гострими поштовхами, наче серце на останніх ударах.

В обличчя дихнув гарячий вітер. До вух долетів скрип дорожнього знаку, а небом розкотився шурхіт крил тукана.

У Маї підкосилися коліна. Ноги — ніби не її зовсім. Перегукування солдатів, такі далекі та глухі, відійшли на другий план. На першому у вухах шуміла кров.

Фаніган підхопив Маю на руки.

Велл озирнувся, вибираючи напрям, махнув рукою. І всі попрямували за ним. Мая відчувала, як важко здіймаються груди Фанігана. Як ритмічно б'ється його серце, як горить шкіра, але нічого не могла вдіяти. Здавалося, крім інших травм, у неї почалося найжахливіше похмілля на межі непритомності.

Окіан гримів: тупотом черевиків, криками, пострілами, шелестом крил, листя і сміття, скреготом іржавих петель, брязкотом порожніх консервних банок, плеском хвиль та істеричним плачем, що лунав немов зсередини острова. З морських глибин, з тріщин в асфальті й бруківці. Звідусіль одразу. І плач той холодив кров, подібно до криги, яку приклали до шкіри.

Навколишні краєвиди вислизали від погляду Маї, і як би не намагалася на них зосередитися — вона не могла зрозуміти, куди вони тікають.

Коли ж Фаніган різко загальмував, струс повернув свідомість Маї, що майже спливла, на місце. У неї наче знову вдихнули життя. Вона судомно втягнула носом затхле повітря і закашлялася. З подивом помітила, що довкола темно і тихо.

— Це все через неї! — прошипіла Тесса.

Фаніган опустив Маю на підлогу.

Чиркнув сірник, миттю пізніше приміщення залило м'яке світло гасової лампи.

Вони були у підвалі. Стелею плелися труби, в кутках цвіла пліснява, наповнюючи повітря запахом вогкості. Розкладені по підлозі спальні мішки годилися, скоріше, для бездомних з материка, але не для мешканців Окіана.

Місто квітувало. Адміністрація стежила та підтримувала високий рівень життя. Не без своїх правил, але ще вчора Окіан був іншим.

— Не могли ж ми її покинути, — напівпошепки сказала Фло, скоса поглянув на Тессу.

— О! Могли. Нас трохи… Боже! Фло, я… — Тесса стиснула кулаки й запнулась не в змозі підібрати потрібних слів. Вся напружилася. Мая мимоволі порівняла її з діжкою, яку розпирало зсередини. Злість і обурення виблискували у великих очах дівчини, на шиї в істериці билася артерія.

— Охолонь, Ті. — Велл поклав їй руку на плече. Поставив биту під стіну і сам сповз вздовж неї, втомлено зітхнувши.

Тесса кинула гнівний погляд у бік Маї та пішла в інший кінець підвалу, де в кутку стояв старенький умивальник.

Фло підняла зі спальника картату сорочку. Наблизилася до Маї та Фанігана.

— Не звертай на неї уваги. Взагалі звертай, я її розумію, але… Уф, забий. — Вона віддала сорочку Маї. — Вдягни, бо замерзнеш. — І сіла на товсту трубу, що виходила із підлоги, згиналася за формою бумеранга та впиралася в стелю.

— Я… маю бути вдячна? — про всяк випадок уточнила Мая.

Тесса розреготалася. Фурією примчала до них.

— Серйозно? Ми врятували твоє довбане життя! А ти не впевнена, чи варто сказати нам «дякую»? Фаніган тягнув тебе кілька кварталів! Фло віддає останні теплі речі, щоб ти, чорт забирай, не захворіла, а…

— Ті, — різко обірвав її Фаніган. — Тихіше. Не драматизуй. Видно, що дівчинка шокована.

— Дівчинка без мізків та виховання, — пирхнула Тесса й знову пішла. Впала на один зі спальних мішків обличчям униз.

Велл мовчки стежив за тим, що відбувається.

— Думаю, тобі не завадить попити. — Фаніган простягнув Маї пляшку настільки холодної води, що коли вона взяла її в руку, на пластику утворився конденсат.

— Добре, віддай їй останню воду, — пробурмотіла Тесса в спальник.

Мая хотіла б відповісти. Сказати щось саркастичне і колюче, але мовила:

— Дякую. Я правда, гадки не маю, що відбувається. Я не впевнена, що я пам'ятаю себе. Для мене ще вчора Окіан був живим. Зараз же…

Фло вийняла з настегної сумки лист й кілька олівців. Бігаючи поглядом по паперу, замислено сказала:

— Йому приходить кінець.