Окіану приходить кінець

— Колись це завершиться страшенно погано, — сказала лікарка Ел, віддавши Хіллану ватний диск, змочений водою, щоб він стер з обличчя кров.

— Я не розраховую на інший кінець.

— Ти добрий хлопець, Хіллане. Але дієш безглуздо.

Він знизав плечима, не знаючи, що відповісти.

Лікарка набрала в шприц ліки: зазвичай наслідки опору лікували вітамінами та глюкозою.

— Хоча я тебе розумію, — зробивши укол, сказала вона.

— Сумніваюся, Ел. Не ображайся, звичайно, але поки ти тут лікуєш людей, там, — Хіллан кивнув убік, — я їх убиваю. Вбивці ніколи не закінчують добре, з якими намірами вони не діяли б.

— Іноді твій песимізм лякає. Окрім того, що трапилося, ти в порядку? Чи не задумав чого?

Хіллан усміхнувся. Подивився на неї. Від Ел віяло домашнім затишком та примарною вуаллю безпеки. Немов поряд із матір'ю. Темно-русяве волосся було зібране на потилиці в нехитрий пучок, вії нафарбовані тушшю, губи — блиском. Білий халат ідеально сидів на пишній фігурі та відтіняв рум'янець на щоках. Що ж до характеру… Хіллан усім не забороненим ділився з Катериною. І йому ставало легше. Якщо в кабінеті генерала при майорах він почував себе точно в лещатах, що ламають ребра, поряд з Ел — дихав вільно.

— Хіллане? — Вона звела на нього погляд.

— Ні, все нормально. Точно говорю. Дякую за все, я можу йти?..

І він пішов, пообіцявши наступні чотири дні приходити на регулярні перев'язки, отримувати укол вітамінів та відповідати на кілька питань про самопочуття.

На підході до кімнати він згадав, що за день крихти в роті не тримав, тому поспішив на вечерю, вгамував голод тушкованою свининою з консервної банки та відвареною картоплею в олії. Якщо Белона прокинеться і теж захоче повечеряти, попросив у кухаря банку консервованих персиків та пачку кремових круасанів.

На душі було погано і важко. Сьогодні як ніколи Хіллан відчував безсилля і зрозумів: довго так не протягне. Якось він зірветься. Чи прикінчить генерала, чи себе. Ось якби контролер опинився в нього… Можливо, Торн Бладлей передбачив безліч варіантів розвитку подій, підлаштував під них накази, якими й запрограмував солдатів із майорами, але він упустив одну деталь. І Хіллан збирався в майбутньому нею скористатися. Зараз же намагатися щось зробити — це загинути задарма. Опиратися новим наказам неймовірно складно. Від однієї думки серце знову починає заходитися у галопі.

Тому Хіллан відігнав сторонні думки, відімкнув двері до кімнати та зайшов.

Подальше сталося так швидко і несподівано, що чоловік не встиг нічого зробити.

Збоку на нього наскочила Белона та приставила до горла ніж. Холодна гостра сталь подряпала шкіру, пускаючи кров.

Побачивши, на кого напала, дівчина відсахнулася.

— П… пробач! — вона залилася фарбою. — Я прокинулась у невідомому місці… Я… Дідько! Вибач, будь ласка. Не хотіла тебе поранити.

Хіллан усміхнувся, забрав у неї ніж — свій ніж, який залишив висіти в піхвах на стіні біля шафи.

— Бачу, тобі краще, — сказав. — Це добре. За чотири дні у нас нове завдання. Зголодніла?

Белона зиркнула на банку персиків та облизнула губи.

— Жахливо, — сказала вона, відкинувши назад волосся.

— Добре, ось це смачно. — Він простяг їй їжу, повернув ножа на місце до піхов.

Белона знітилася.

— Я подумав, тобі буде краще тут, — відповів на запитальний погляд Хіллан. — Це моя кімната. Якщо хочеш, почувайся як удома. Або можеш повернутися до казарми.

Він відвернувся й відчинив дверцята шафи, вибираючи нову футболку. У дзеркалі, вмонтованому у внутрішню стінку шафи, побачив відображення задумливого обличчя дівчини. Нарешті вона сказала:

— Чесно кажучи, ми з Тішею не змогли порозумітися. Я хотіла б триматися від неї якомога далі.

— То ти хотіла? — Хіллан стягнув брудну футболку, відправив у смітник. У дзеркалі помітив, наскільки червоним стало обличчя Белони. Вона зніяковіло відвернулася.

— Ну, не зовсім, — подумавши, відповіла. — Якось ми з нею посварилися, і вона сказала, щоб я до неї не наближалася, бо вона відріже мені носа.

— Тіша, така Тіша. Тоді розташовуйся. Ти ж не заперечуєш, якщо ми спатимемо на одному ліжку? — Хіллан вдягнув чорну майку та підійшов до умивальника, бризнув у обличчя води, розчесав волосся і вкотре подумав, що йому варто поголитися.

— Тільки якщо ти не приставатимеш до мене. — Белона усміхнулася. Забралася на ліжко та відкрила пакет із французькою випічкою. Щоправда, від справжньої Франції там було хіба що зображення Ейфелевої вежі на упакуванні.

— Слухай, я все розумію, ти поранена і потребуєш постільного режиму, але поїж, будь ласка, за столом. — Хіллан струснув флакон із піною для гоління і видавив невеликий пік собі на долоню.

Белона знизала плечима й перемістилася за стіл. Надкусила круасан.

За кілька хвилин Хіллан відклав бритву і витер обличчя рушником, а Белона розправилася з останнім листковим місяцем. Накульгуючи, вона знову перебралася на ліжко.

— Мені треба буде забрати речі, — сказала, провівши рукою по волоссю. Тільки зараз Хіллан помітив, що окремі пасма завивались у легкі локони.

— Я схожу трохи згодом.

— Що з тобою трапилося? Ти прийшов весь у крові. І взагалі, як ти почуваєшся?

— Гей, це я мушу ставити запитання. — Хіллан сів на другий край ліжка, підігнувши одну ногу під себе. Насправді він почував себе огидно, але не хотів про це говорити. — Віко вже розповіла свою версію подій. Тепер хочу почути твою. Перш ніж генерал викличе тебе на допит.

Белона опустила погляд, переплела пальці. Дихання пришвидшилося, швидко пульсувала артерія на шиї — те, що сталося, сильно турбувало її, але кілька хвилин вона не знала, як підступитися до історії.

Хіллан не квапив, розуміючи: поспіх лише посилить хвилювання і може довести до істерики.

Холодне біле світло, що лилося з лампи на стелі, нервово кліпнуло, ніби підкреслюючи напругу, що повисла навколо.

— Усе почалося, коли бунтівник мене поранив. Куля потрапила в ногу і вже потім ця рана не дозволила мені… не дозволила… — Белона схлипнула. Замовкла і глибоко вдихнула. — Врятувати Ніка. Він загинув з моєї провини.

— Давай поступово, добре? — Хіллан посунувся ближче та накрив своїми дівочі долоні, жахнувшись, тому наскільки холодними були вони.

Белона кивнула й заговорила. Розповіла про аварію, про квартиру-притулок. Про натовп мутантів і плакальницю, неможливість опиратися наказу, пошук ліхтарів у квартирах і бунтівницю, яка нацькувала натовп мутантів на них. Під кінець розповіла, як «нічники» схопили Віко, Ніколас побіг її рятувати, а на Белону напав мутант й тільки поцуплений у Жанни контролер врятував життя, однак і він же занапастив Ніколаса.

Замовкнувши, дівчина витирала сльози, що котилися щоками.

— Розумієш? — спитала вона. — Я винна. Якби я не наказала їм забиратися, він би не пішов… І якби я не була поранена, змогла б добігти, щоб віддати новий наказ і врятувати його, а так… Я вбила Ніка, Хіллане.

Проте, хоч би як це звучало, смерть Ніколаса зараз хвилювала мало. Більше збентежила новина про те, що мутанти піддалися навіянню. Усі, крім одного.

— Як ти думаєш, чому той із сокирою не пішов разом із рештою? — Хіллан глянув на Белону.

— Тому, що контролер на нього не вплинув. І він хотів зробити заяву.

— Яку заяву?

— Що вони більш небезпечні, ніж ми думаємо. Тільки цим я можу пояснити те, що він не вбив мене з Віко, хоча міг.

Хіллан кивнув:

— Завтра, коли генерал викличе тебе на допит, не кажи, що ти вкрала контролер, гаразд? Скажи, що знайшла його у рюкзаку. Почула?

— Так. — Белона знову витерла сльози та підвела на нього погляд. — Чому це відбувається? Чому з нами?

— Я не знаю, Бело. Схоже, ми всі грішники, а це — наше покарання.

Вона заправила за вухо пасмо волосся, пересмикнула плечима. Хіллан бачив, як дівчина докоряла собі за смерть Ніколаса, але вона навіть не здогадувалася, який прорив зробила. Зі знанням, що мутантами можна керувати, завдання «зловити плакальницю» ставало менш самогубним. Можливо, у них буде шанс.

Від цієї думки Хіллан видихнув із полегшенням. Завтра він обов'язково все розповість Вайолет Квотермейн, сьогодні дозволить собі забути про всі тривоги.

Хіллан посунувся ще ближче до дівчини та прибрав пасмо, що впало їй на чоло. Підчепив пальцем підборіддя та підійняв його так, щоб подивитись їй у вічі.

— Ми впораємося, Бело. Віриш?

— Вірю, — наче заворожена відповіла вона, червоніючи.

Хіллан усміхнувся. Повільно нахилився, переконуючись, що Белона не збирається його відштовхувати, і поцілував.

Іноді зізнатися в чомусь комусь легше, ніж відкритися самому собі.