Окіану приходить кінець

Він вискочив до коридору й увірвався поміж солдатів. Помахом руки відвів дуло одного з автоматів убік. За друге міцно схопився, штовхнув і висмикнув із чужих рук. Скористався ременем, як джгутом, тільки затягнув його на шиї солдата.

Удар, ухил, парирування, блок, удар.

Найкращий захист — напад. Брехня. Там, де на черзі твоє життя, немає неправильних рішень. Його захлеснуло злістю, і та вимагала кривавої розплати, але Хіллан попри бажання бив не на смерть. Цих солдатів, кожного з яких він знав поголовно, Хіллан теж збирався врятувати.

Вони — не вороги. Вони — заручники обставин. Маріонетки в руках Вайолет Квотермейн, Торна Бладлея та когось згори.

Коли низ долоні зустрівся з носом солдата, почувся хрускіт, бризнула кров. Інший боєць спробував завалити Хіллана, стрибнувши на нього, але чоловік вчасно схопив його та перекинув через себе. Відсахнувся, тікаючи від викинутої в його бік руки з ножем, вибив зброю з пальців. Підхопив її на льоту і з розвороту ребром долоні вдарив одному з солдатів у шию.

Варто було розкидати супротивників коридором, як Хіллан на мить зігнувся навпіл від болю, що прострілив живіт. Тяжко та уривчасто дихав. Руки тремтіли.

Солдати стогнали та хрипіли, хтось щось нерозбірливо бурмотів.

Пахло кров'ю, порохом. Сперте повітря, наче задушливою плівкою обліплювало шкіру. На ній виступав піт, щипав, потрапляючи в садна. Побіжно оглянувши себе, Хіллан помітив безліч дрібних порізів, а впоравшись із приступом болю, вирівнявся.

І з жалем помітив кров, що проступила на одязі нижче бронежилета. Розстебнув куртку, швидко скинув її та оглянув рану. Між дірявих країв футболки кровив горизонтальний поріз. Недостатньо глибокий, щоб убити, але досить довгий, щоб завдавати гострого болю.

Затиснувши рану рукою, Хіллан озирнувся на звук. Солдат засичав, вилаявся, коли Тесса, що вийшла з лабораторії, наступила йому на зап'ястя руки, якою він тягнувся до автомата, і обм'як.

— Ти не вбив їх, — констатувала вона. — Жодного з них.

— Ага. — Хіллан кивнув.

— Чому? — Вона подивилася на нього з-під чола. Підійняла автомат та заправила пасмо волосся за вухо.

— Тому, що ніхто не заслуговує на смерть.

— О, та мадам з тобою б посперечалася, — сказала Фло, вийшовши слідом за Тессою і кивнувши в бік лежачої посеред лабораторії Вайолет. — Але зараз їй до вподоби більш тиша як в труні, якщо ви розумієте, про що я.

— Ох же ж ці твої каламбури. — Тесса ледь помітно посміхнулася. — Сті… стій, Фанігане! — Вона заскочила назад у лабораторію, де Фаніган, спираючись на стіну, стояв, тримаючи один зі шприців.

— Поклади на місце! — наказав Хіллан. Переступивши через солдата, він теж увійшов до лабораторії, і за два кроки опинився поряд з хлопцем.

— Фані… — зламано промовила Фло, бліднучи. — Нам треба йти.

— Вона має рацію, малий. Скоро сюди прийдуть інші солдати. — Хіллан озирнувся на двері, прислухався, але тупіт ніг поки чутно не було. Лише гудіння ламп на стелі, тихі стогони й рідкісне крапання крові.

Фаніган, здавалося, нічого не чув. Продовжував так само стояти, стискаючи шприц пальцями, що побіліли від напруги. Очі гарячково блищали. Чолом котився піт.

— Фанігане, — прошепотіла Фло. — Будь ласка, ходімо.

Під очима дівчини залягли глибокі тіні. Бліда, одягнена в біле і з розпущеним чорним волоссям вона чомусь була схожа на примару.

Тесса тупцювала на місці. Автомат у її руках виглядав дуже безглуздо. Втім, Хіллан не сумнівався: якщо доведеться вистрілити, вона зробить це без вагань.

Хіллан не хотів допускати нових смертей і зайвий раз ризикувати, відтягуючи їхню втечу, тому щільно стиснув зуби, грубо схопив Фанігана за зап'ястя і стиснув так, що в нього самого розтулилися пальці. Лише потім розсіяний погляд блакитних очей сконцентрувався, а обличчя набуло усвідомленого виразу. Шприц упав на підлогу.

— Що б не робилося у твоїй світлій голівці, про що б ти не думав, залиши це на потім, — сказав Хіллан і підбором черевика розчавив капсулу шприца.

— Вибачте. — Фаніган висмикнув руку з долоні Хіллана, потер повіки. — Що тепер?

Хіллан схопив зі столу пачку бинтів, вийшов до коридору, зняв з пояса солдата рацію, взяв ніж і озирнувся на бунтівників.

— Тепер тікаємо. Нам потрібно до маяка.