Окіану приходить кінець

Мая ще стільки всього хотіла запитати, але не встигла. Солдати спустилися на перший поверх, і Хіллану довелося втекти. Насамкінець він сказав:

— Завтра в обід біля кінотеатру.

Удвох з Фаніганом вони почекали близько пів години, поки солдати пішли геть, і тільки потім, ледве стихла луна кроків, Мая притулилася спиною до стіни й гомінко видихнула. Фаніган стояв біля письмового столу, вимальовуючи пальцем на стільниці візерунки. Виглядав загубленим — потьмянілі очі, розпатлане волосся — він ніби не знав, що йому робити. І тільки варто було зітхнути Маї, підняв на неї погляд:

— Значить, солдати вбивають лише тому, що не можуть опиратися.

— Інакше загинуть самі.

— Звучить складно… Що робитимеш?

Мая знизала плечима.

— Піду до кінотеатру та дочекаюся на завтра, — сказала перше, що спало на думку. А ще бурчало в животі.

Світло, що лилося крізь вікно, згустилося, набралося помаранчевих тонів. Перевалило за південь.

— Ем? — гукнув Фаніган. Не знаючи, куди подіти руки, він сховав їх у кишені. — Як ти це витримала?

Маю пригріло жаром крові. Відчуваючи, що червоніє, вона відвернулася та попрямувала до виходу:

— Так само як і всі ви.

— Виходить, пам'ять до тебе повернулася?

— Краще б не поверталася.

Мая вийшла з кабінету, підібрала сокиру, що валялася на підлозі. Фаніган слідував за нею.

— А що буде післязавтра? — спитав він, загородивши коридор. Мая мовчки подивилася на хлопця, не навмисне згадавши, як лише тиждень тому Фаніган ніс поранену її на руках. Шкіряний жилет, одягнений поверх вільної сірої майки, лише підкреслював ширину його плечей. М'язисті руки блищали від поту.

— Це надто далеке майбутнє, щоб я могла відповісти, — сказала Мая з сумною усмішкою. Заправивши за вухо світле пасмо, що вибилося з хвоста, вона встала перед Фаніганом. — Даси пройти?

— Ти не підеш до човна, чи не так? Ти вирішила залишитись.

— Я зустрілася з Фло, коли вона… зависала. Не питай, що це означає. Але я сказала їй і говорю тобі. Забирайте човен та пливіть.

— Не знаю, що більше скидається на самогубство: залишитися в Окіані або спробувати спливти на човні в сезон штормів.

Мая підібгала губи. Зробила крок вбік, міцно стискаючи держак сокири. Фаніган не зрушив з місця, а коли дівчина спробувала просочитися між ним та стіною, він схопив її за зап'ястя.

— Ем, послухай… Можливо, ти зробила багато лайна за весь минулий рік, але я не менше. Ти не зобов'язана жертвувати собою заради… Ну, ти розумієш. Пробач себе.

— А ти пробачив себе, Фанігане? — без докору запитала Мая.

— Купер. Моє справжнє ім'я Купер. Але можеш кликати мене і Фаніган, якщо тобі більше подобається.

Мая не відповіла, лише завмерла, дивлячись на хлопця.

У повітрі просвистіла куля.

Фаніган штовхнув Маю назад до кабінету. Зашипів від болю. Стріляли одиничними зі сторони головного входу. Але після другої кулі, що з дзвоном врізалася у щось скляне, стрілянина припинилася. Зазвучали кроки. Вони наближалися. Мая затамувала подих, намагаючись зрозуміти, чи живий Фаніган.

— Твій білявий чуб має чудовий вигляд в снайперському прицілі! — розкотилося коридором. — Але нашпигувати тебе свинцем — надто просто. Ні, не після всього.

— О, Гансе, давно не бачилися, — здавлено промовив Фаніган. — І що ж ти хочеш?

Мая стрімко попрямувала до вікна.

— Поговоримо? — У голосі Ганса лунав глум. Перед очима вимальовувалося овальне обличчя з гострими вилицями, довгим носом та кривою усмішкою.

— Про що? — спитав Фаніган.

— О, я заговорю тебе до смерті. Поки ти не спливеш кров'ю, як свиня на скотобійні.

— Знаєш, я думав, ти набагато сміливіший.

— Що ти маєш на увазі? — чиркнула запальничка. — Куритимеш?

— Палити шкідливо.

— То що ти маєш на увазі, говорячи, що думав, мовляв, я сміливіший?

— Ти боягуз, — констатував Фаніган так просто, наче розмовляв зі старим другом.

— А що, по-твоєму, вияв хоробрості, Фанігане?

Мая, з шаленим серцебиттям зсунула іржаві шпінгалети та відчинила вікно, вийшло майже безшумно. Також безшумно вона вислизнула надвір й дозволила собі на мить забаритися. Однак, перш ніж грішні думки проросли в голові, вона обігнула будинок та опинилася з іншого боку. Відразу за стіною тягнувся коридор, де й стояв Фаніган, а за кілька метрів від нього — «череп».

Мая кралася навшпиньки, ступаючи якомога тихіше і ретельно вибираючи дорогу. Зачаївшись під порожнім отвором вікна, вона чула словесну суперечку, але не розбирала слів через тривогу. Один зайвий звук — і все пропало.

Перехопивши сокиру в ліву руку, Мая обережно визирнула. Негайно ж перетнулася поглядом з Фаніганом і ледь помітно кивнула. Потім випросталась, прослизнула до коридору й опинилася за спиною Ганса.

— …Тому боягуз — це ти, Фанігане, — самовдоволено сказав «череп». І наступної миті впав від удару тупою стороною сокири у потилицю. Переступивши через тіло, Мая кинулася до Фанігана й допомогла встояти на ногах, під одною з яких зібралася невелика калюжка крові.

— Ти могла втекти. — Фаніган подивився на Маю, коли вона посадила його на підлогу і накладала джгут на ногу — трохи вище коліна.

— Я втікала дуже багато разів. Настав час щось міняти.

— Ем?

Вона зав'язала вузол на джгуті, й поверх рани наклала пов'язку. Забруднила пальці в крові, але не звернула на це уваги, коли поправляла прилипле до спітнілого чола волосся. Підняла погляд на хлопця і сама не зрозуміла, коли він, Фло, Велл і навіть Тесса встигли стати їй такими рідними. Тому в грудях з'явився неприємний тягар. Страх, що з ними щось станеться. Станеться через неї.

— Дякую, — сказав Фаніган.

Мая невизначено махнула рукою, помовчавши мить, додала:

— Треба відвести тебе до решти. Скажеш, де ваш притулок?