Окіану приходить кінець

Вона знову отямилася, і першою думкою стало: «перевернутися на бік, закутатися в ковдру та насолоджуватися спокоєм».

Коли ж дійшло усвідомлення, Мая різко розплющила очі й сіла на дивані, здивовано оглядаючись. Приміщення, залите денним світлом, скидалося на кабінет, де одну зі стін займала суцільна книжкова шафа. Різноколірні корінці потьмяніли від пилу, полиці прогнулися під вагою товстеньких томів у твердих палітурках. Від дивана, подушки та ковдри пахло замшілістю та трохи старістю. Навпроти вікна, з боків якого висіли фіранки кольору морської хвилі, стояв журнальний столик в оточенні трьох стільців. На стільниці привабливо розташувався таця з їжею. Смажена форель, хрумка на вигляд булочка, склянка апельсинового соку та пляшка води.

Скрипнули двері.

Мая, оглянувши простір навколо себе та не знайшовши пістолета, жваво підскочила з дивана й застигла, побачивши на порозі Хіллана. Помовчавши з хвилину, вивчаючи дівчину, він сказав:

— Я такий радий, що з тобою все гаразд. — Пройшов у кімнату, зупинився за крок від Маї. — Усі хвилювалися. Ел сказала, що ти виснажена і твій організм пішов у перезавантаження. Не те… Дідько, ну, ти зрозуміла.

Мая невпевнено кивнула, після чого Хіллан згріб її в обійми.

— Скоро все скінчиться.

— Може, нарешті розкажеш у чому справа? — Щоки почервоніли, дівчина вивернулася з обіймів та відступила.

— Щось не так? — враз посерйознішав він. Нахмурив брови, поправив ремінь автомата на плечі. За халявою черевика причаївся ніж.

— Я нічого не розумію. Спочатку ти кажеш про те, що з Окіана зроблять лабораторію, тому мені потрібно упливти на яхті, після чого у тебе є план, як усе припинити. А в мене, у мене нічого немає, крім відчуття порожнечі тут. — Дівчина притиснула руку до тіла, де в грудній клітині билося серце. — Накази, погоні, смерті, вбивства, мутанти, солдати, бунтівники, обіцянки, день, ніч — каша з образів у голові, від якої нудить. Останні дні я тільки й роблю, що сліпо за кимось іду. Але куди мене ведуть? Як і завжди, на страту? Я просто втомилася від усього. Мені бридко. Зараз мої руки чисті… — Мая швидко оглянула дбайливо відмиті долоні. — Але я відчуваю кров. Я… Я…

— Маю. — Хіллан знову ступив до неї, скорочуючи відстань, що розділяла їх, але зупинився, так і не підійшовши впритул.

— Я вже не впевнена, що мене так звати! — вигукнула вона, стискаючи кулаки. — Я ні в чому не впевнена. У завтрашньому дні — особливо.

— Я зроблю все, щоб він настав. Чуєш мене?

Вона звела на нього погляд. Сльози зібралися в очах, покотилися щаками, склеїли вії. Мая судомно видихнула та сама обійняла Хіллана. Від нього пахло морською сіллю і трохи машинним мастилом.

У животі протяжно забурчало.

— Тобі треба поїсти, — сказав Хіллан, гладячи її руками по спині. Від ніжних дотиків дівчину охоплювало почуття безтурботності. Вона постаралася зібратися з силами й незабаром відсунулася.

Поки вона втамовувала голод, Хіллан сидів навпроти та говорив:

— Здобувши свободу, я розповів правду Ел. Потім ми почали думати, як зупинити генерала. Коли трохи пізніше до нашого консиліуму приєднався Рік, він запропонував зробити хід конем. Провести зворотне перезавантаження, надіславши імпульс, який деактивує всіх реплікаторів. Але щоб хвилею імпульсу накрило весь Окіан, треба було знайти найвищу точку у місті.

— Маяк, — кивнула на знак розуміння Мая.

Хіллан кивнув у відповідь. З відкритого вікна віяло теплом із запахом риби та водоростей. Чувся шум хвиль, голосний як ніколи.

— Маяк. Тоді ми з Ріком почали готуватися. Для початку записалися в один із рейдів. Солдати йшли до Райдужного озера, а ми з Ріком відбилися від групи та дісталися маяка. Розвідали обстановку, так би мовити. До наступного рейду ми вже вирушили з Ремаєм, Тішею та Еммою. Я сам збирав групу, знаючи, що можу їх звільнити через укус.

— Запитання: як ваші рейди затверджував заступник генерала? — Мая витерла руки о серветку.

— Валентайн? — Хіллан усміхнувся. — Він і не затверджував. На той момент він уже був мертвий. Його смерть — це щось незрозуміле. Але я тут ні до чого. Гаразд, трохи до чого. Виявилося, що Валентайн тримав зв'язок з кимось поза Окіаном і готувався стати новим генералом. Я про це дізнався і доповів Торну. Змушений був. Ось і все.

Мая зітхнула та, відчуваючи, що не може сидіти на місці, підійшла до вікна.

Хіллан не квапив, дозволив насолодитися пейзажем, а той зачаровував.

На піщаному березі біля краю води стояла Тесса. Хвилі пінилися, кидалися до дівочих ніг і відступали. Океан вирував, хлюпався. Зелена від водоростей вода блищала, купаючись у променях обіднього сонця. Безкраї простори, а за ними — інший світ. Чи знайдеться там місце кожному з них? Мая сумнівалася, хоча відчайдушно хотіла вірити, що після цього вони зможуть жити далі.

— Гаразд, а з маяком що? — нарешті схаменулась вона. Озирнулась на Хіллана і знову повернулася до вікна. Якщо океан розлився ліворуч, то праворуч зеленів мішаний ліс. За бажання можна було помітити не тільки широколисті пальми, а й фінікові, і навіть сині ялинки.

— З того рейду повернулися лише ми з Ріком. Ремая з дівчатами відправили сюди. — Хіллан різко замовк, мабуть, помітивши, як Мая здригнулася.

— Ми в маяку?

— Так. Ти знепритомніла прямо перед вантажівкою. Її з Ріком ми заздалегідь відігнали, приготували, щоб мати змогу швидко забратися з бази.

— Виправ, якщо я не помиляюся: тут є пристрій, здатний перезавантажити Окіан?

— Все правильно. Зараз Фаніган допомагає його налаштувати, там щось не ладнається з контактами. На пару з Ріком Фаніган сказав, що вони усунуть проблему до заходу сонця.

— Що буде з солдатами? Бунтівниками? Мутантами? — Мая не помітила, як почала нервово заламувати пальці.

— Солдати знайдуть свободу, бунтівники шанс на завтрашній день, а мутанти загинуть. Реплікатори — єдине, що підтримує життя.

— Чи можна попросити про одну послугу?

Хіллан впевнено кивнув:

— Звісно.

— Відведи мене до підвалу. Мені потрібно дещо перевірити.