Вижити у забутому світі.

Збираючи трави у посадці, хлопець із ностальгією згадував події свого дитинства, хороші та не дуже. Ті події котрі відбулись десять років тому особливо закарбувались у його пам’яті, хоча як виявилось, деякі спогади йому усе ж  не доступні. Памс за запитом перевірив доступні спогади й не знайшов моменту з підтвердженням угоди. «Чи можливо, що Памс приховує цю інформацію?» такі думки теж з’являлись, проте ні підтвердити, ні спростувати цю заяву неможливо. 

Сумка поступово заповнювалась, деяких необхідних трав тут на жаль не було, оскільки вони ростуть у інших екоиситемах, потрібно буде їх закупити при можливості. Природа оточує з усіх сторін, неподалік пробіглась зграя дитинчат Шуншуків, котрі грались із метеликами.  

Ця весна просто чудова, хоч на дворі і прохолодно, але минулого року у цю ж пору було набагато противніше. Квіти, трави й дерева, усі почали одягатись у свої найкращі вбрання. Проходячи повз невеликої галявини у цій посадці, юнак помітив дівчину, котра лежала у центрі : навкруг неї зібрались Шуншуки й спокійно собі спостерігали, у довгому волоссі були заплетені квіти. Підійшовши ближче, Дем’ян сполошив усіх звірів котрі зібрались навколо, а також розбудив дівчину. 

-----

Піднявшись через шум від Шуншуків, дівчина почала руками протирати заспані очі, після чого подивилась у сторону хлопця, очі якого зачепились на одній цікавій особливості - вухах. 

Дівчина :  Вибачте, але так прискіпливо дивитись на дівчину котра спить, якось навіть, кхм, непристойно. 

Дем’ян : А? Прошу вибачення. [Швидко відвернувши голову у інший бік, але усе ще косячи поглядом у її сторону] Вибачте я просто. Ну розумієте... Ваші вуха... 

Д: Мої що? Вуха? 

Де: Ну - так. Розумієте еее, я ніколи не бачив нічого подібного.  

Д: Аааа, невже ти ніколи не бачив Ельфів?

Підвівшись із землі, вона почала поправляти свою одежу. 

Де: Вибачте, але ви перший ельф, котрого я бачу. 

Д: Ельфійка, а не ельф. І можеш уже перестати відвертатись.  

Де: Прошу вибачення! 

Д: Нічого страшного. Бачу, ти в лісі за травами, як звуть? 

Де: Мене звати Дем’ян, а вас? 

Д: Дем’ян, цікаве ім’я, а мене звуть Люціана, приємно познайомитись. 

Де: Навзаєм. До речі, а чому ви тут спали? 

Люціана:  Чому спала? Я просто подорожую Імперією. Ваше поселення наступне у моєму списку, але я не розрахувала час необхідний аби дістатись сюди. От і заснула тут, прямо просто неба. 

Д: Але ж вечорами досить холодно, ви не захворіли? Иа й тут бродять монстри

Л: Так ти дійсно нічого не знаєш про ельфів... Ми не можемо захворіти від таких банальних речей, як низька температура, на відміну від вас - людей.  А монстри не проблема, з ними я самотужки впораюсь.

 Д: Зрозумів...

Зніяковілий, він опустив погляд униз, проте Люціана підійшла й поплескала його по лівому плечу.

Л: Не переживай так, не все ж на світі треба знати. До речі перейдемо на “ти”, а то занадто багато офіційності у розмові з часом набридає. Ми ж не аристократи. 

Д: Добре, я не проти. Я уже був закінчив збір трав і відправлявся назад в Латерію. Оскільки нам обом по дорозі, то може відправимось? 

Л: Добре тоді ходімо, можливо по дорозі розповіси, щось цікаве про ваше поселення. 

Д: Авжеж розповім, сьогодні я вихідний, зможу навіть провести невелику екскурсію. 

Разом вони відправились у поселення. 

---

Дорогою Дем’ян цікавився ельфами, їхнім побутом й іншими цікавими фактами з їхнього життя. Виявляється, таких ельфів як Люціана називають “вигнанцями”, подібне тавро отримують усі ельфи які покинули свої рідні краї. Ельфи занадто консервативні у своїх поглядах і тих, хто покидає їхній рідний край вони вважають - зрадниками. “Вигнанців” принижують їхні родичі, а про повернення назад у Сівальдіу не може бути й мови. 

Підходячи майже у притул до брам Латерії, вони помітили як їм махав рукою вартовий закликаючи тим самим якомога швидше зайти всередину. Подібні дії означають лише одне, десь неподалік зараз направляється зграя монстрів у бік поселення. Подібне відбувається досить часто у цьому регіоні, але монстри котрі нападають зазвичай не такі небезпечні, хоча одного разу декілька років назад, стався “Розрив”. Після того як вони забігли у браму, її одразу ж закрили. 

Вартовий :  Вам обом пощастило, зараз у нашу сторону направляється зграя Мутафунгів. 

Д: Дуже вдячний вам за вашу роботу.  

Дорогою Дем’ян цікавився ельфами, їхнім побутом й іншими фактами з їхнього життя. Виявляється, таких ельфів як Люціана називають “вигнанцями”, подібне тавро отримують усі ельфи які покинули свої рідні краї. Ельфи занадто консервативні у своїх поглядах. “Вигнанців” принижують їхні родичі, а про повернення назад у Сівальдіу не може бути й мови. 

Підходячи майже у притул до брам Латерії, вони помітили як їм махав рукою вартовий закликаючи тим самим якомога швидше зайти всередину. Подібні дії означають лише одне, десь неподалік зараз направляється зграя монстрів у бік поселення. Подібне відбувається досить часто у цьому регіоні, але монстри котрі нападають зазвичай не такі небезпечні, хоча одного разу декілька років назад, стався “Розрив”. Після того як вони забігли у браму, її одразу ж закрили. 

Вартовий :  Вам обом пощастило, зараз у нашу сторону направляється зграя Мутафунгів. Проходьте.

Д: Дуже вдячний вам за вашу роботу.  

Рухаючись по поселенню Дем’ян проводив невеличку екскурсію для ельфійки. Місцеві усю дорогу косили на них поглядами, адже ельфи у їхній місцевості це рідкість і взагалі мало кому доводилось бачити їх за своє життя хоча б раз. Маленькі діти досить часто підбігали поцікавитись чому у Люціани такі “вуха”, а вона як добра сестра з посмішкою відповідала на питання.

Дійшовши до місцевого ринку вони помітили, як група місцевих солдат, побігла у сторону воріт, підкріплення зазвичай не потрібне для того аби розібратись із монстрами такого класу, тому це викликало підозру у Дем’яна і він задумався.

Люціана котра звернула увагу на дивакуватий вираз обличчя її супутника, вирішила заговорити :  

Л:   Думаєш, чому до воріт помчалось підкріплення?  

Д:   А? Ти звідки знаєш, про що я думаю? 

Л:   Це не важко, я уже досить давно живу на цьому світі й трішки розбираюсь у поведінці людей. Ну, а також у тебе досить дивний вираз обличчя, котрий важко не помітити і це після підкріплення солдат. 

Д:   Хмм. Просто підкріплення викликають лише при досить складних боях. 

Л:   Це так, от тільки... 

Д:   Тільки? 

Л:   Як сказати. Якщо коротко - світ збожеволів. 

Д:   А якщо конкретніше. 

Люціана зупинилась і подивилась у небо. Після невеличкої паузи вона подивилась на людей, які торгували на ринку, на дітей котрі бігали навкруги, потім повернулась в сторону Дем’яна, котрий стояв по заду неї й продовжила попередню думку. 

Л:  У минулому я була Авантюристом, але через певні “обставини” покинула цю професію. На збереження котрі у мене залишились, я вирішила подорожувати світом і подивитись на життя під іншим кутом. Бачиш людей котрі живуть своє життя? Вони живуть і навіть не задумуються про те, що відбувається у світі. 

Д:  Я б не сказав, що прямо зовсім не задумуються. 

Л: Звісно. Але за увесь час моєї подорожі я натикалась лише на проблеми з монстрами, у різних частинах світу. В одних місцях монстрів більшає, в других меншає,  у інших взагалі відбуваються дивні справи, країни Утопії узагалі закрили свої кордони. 

Загалом картина світу досить суттєво змінилась, якщо порівнювати із мит, що було іще років сто назад. А де ж Боги яким ми молимось? Здається вони нас покинули, а “це” наслідки їхньої відсутності. 

Д:  ... 

Л: Ой ти сильно не звертай увагу на мої філософські проповіді. З віком якось більше починаєш говорити, щось здавалось би розумне, хоча в результаті це може бути звичайнісінька дурня.  

Д: Взагалі, я багато над цим замислювався. В моєму житті був один “епізод”, який змусив мене більше думати над подіями навколо. Хотілось би змінити світ на краще, зробити соціальні зміни... Проте хто я такий? Простий хлопець із поселення, без роду і титулів. 

Л: Покращити світ можна й іншим шляхом [вона узявшись лівою рукою за своє праве плече, подивилась у далечінь], можна стати Авантюристом та спасати людей уже зараз, а якщо прославишся, то зможеш отримати титули й навіть місце серед еліти. Раніше, до простого люду котрий отримав таку честь від правителя, відносились дуже “прохолодно”. З часом ця ситуація змінилась, особливо коли чиновники бачили їхню роботу й вклад. Хоча не скажеш, щоб їх носили на руках. 

Д: (Пам’ятаю як я колись хотів стати героєм. Не сказав би, що я й зараз не хочу ним стати, але на жаль той хто має звання “Героя” повинен бути якимось особливим, а не таким простаком як я.) Внутрішній діалог закінчився і Дем’ян вирішив звернутись до Люціани.

Д: Люціана, можна завдати тобі питання? 

Л: Якщо не про вік, тоді давай. 

Д: Як ти думаєш, хто такий герой і чи потрібно ним народитись? 

Л: Досить цікаве питання. Думаю героями не народжуються, ними стають. А на запитання хто такий герой, можу лише - це сама нещасна людина у всесвіті. 

Д: Нещасна?  

Л: Так. Герой повинен відповідати тим критеріям, які в ньому хочуть бачити інші, бути  також він має  бути саможертовним, відважним, мати нерушимі принципи й робити подвиги - це якщо ми говоримо про героя з сторінок книги. Ось, що я тобі скажу, не потрібно бути героєм з книги, щоб допомагати іншим. На мою думку, кожен солдат, або авантюрист уже є героєм, бо вони і без усього цього пафосу кладуть своє життя заради інших. 

Д: У твоїх словах є правда. 

Л: Щось ми заговорились, вибачай юначе, але мені потрібно зробити деякі покупки і зайнятись своїми справами. Я напевне залишусь тут на декілька днів, тож можливо іще побачимось. Легко усміхнувшись, вона помахала йому рукою та відправилась по своїм справам. 

---

Дем’ян пішов до дому, аби почати готувати трави. Займаючись віджимом трав у ступці за допомогою товкача, сортуючи та сушачи. Час летів непомітно і ось уже вечір.

У обід він їв те, що залишилось зі вчорашнього дня, а уже незабаром повинна повернутись мати з роботи.  

Готуючи вечерю він усе роздумував над інформацією котру отримав сьогодні. Так багато нового, особливо про ельфів.

Думки блукали туди сюди, проте їх перервали. 

Памс: (Адміністратор.) 

Д:  [Легко похитнувшись, хлопець подивився на цю сферу та заговорив : ] (Звертайся до мене за іменем, або краще називай мене “Власник”....) 

П: (Запит прийнято || (///) ||  звернення змінено. Власник, у мене є важлива інформація для вас за сьогодні.) 

Д: (Важлива інформація за сьогодні?) 

П: (Саме так. Поки ви були зайняті супроводом е-е-е-ельфа...) 

Д: (Що з тобою?) 

П: (Виявлоно технічні несправності. Виявлено конфлікт інформації зі старим масивом інформації || /// ||  конфлікт виправлено.) 

Д: [Зітхаючи й дивлячись кудись у далечину через вікно хлопець продовжив : ] (Так і що ти хотів мені сказати?) 

П: (Важлива інформація за сьогодні - зафіксоване аномальне збільшення монстрів у околицях. Підвищення небезпеки для вашого життя.) 

Д: (Звідки ти це взяв?) 

П: (У момент коли ви були вимушені бігти до воріт, я зафіксував нетипові зміни у вашому тілі. Памс автоматично збирав дані з навколишнього середовища, включаючи розмови людей.) 

Д: (Тобто як розмови, я ж нічого не чув.) 

П: (Ваш вид може зосереджуватись лишень на одній дії, тому ви не помічаєте те, що відбувається навколо. Поки ви займались своїми справами, Памс фільтрував усю отриману інформацію, було виявлено спілкування солдатів. Короткий звіт - спілкування про аномальну кількість монстрів, навколо деякі люди теж розмовляли про цю ситуацію.

Д: (Ого, нічого собі. Але довіряти усім чуткам навколо не можна.) 

П: (Ваша розмова з ельфом підтверджує цю інформацію “Але за увесь час моєї подорожі я натикалась лише на проблеми з монстрами, у різних частинах світу.”)

Д:  (Життя тільки почало налагоджуватись, ніяких проблем, а тепер з’являється ця летюча штука у мене в голові, проблеми з монстрами. За що мені така кара від Богів?) 

Д:  (Памс, давай пізніше. Я зараз не хочу думати про це, а ще старайся не відслідковувати таку інформацію.) 

П: (Заявку прийнято. Памс  переходить у режим очікування.)

Д:  (Зник, от і добре, поки приготую вечерю для нас із мамою, про інше буду думати уже завтра.) 

Вікторія уже повернулась із роботи й застала свого сина за приготуванням вечері . Знявши верхній одяг котрий вона із собою взяла оскільки вечорами на вулиці досить зимно - вона як завжди похвалила свого сина за його старання.

Після вечері вони розмовляли за столом і Дем’ян розповідав матері про ельфійку, яку він сьогодні зустрів. За розмовою час летів іще швидше чим зазвичай, тому уже час спати. 

Розійшовшись по своїм кімнатам, вони попадали у ліжка й заснули, “Цієї ночі хоча б можна виспатись” подумав хлопець й задрімав. 

© Демі Ньюбі, 2024.