Вижити у забутому світі.

Роксолана визирнула з-за дерева й впевнилась у тому, що монстр відбіг досить далеко та не помітить її.

Зібравши всі свої сили, котрі у неї ще залишились від першого забігу вона ринулась назад у сторону поселення.

Їй пощастило, по дорозі вона побачила те місце де було розтрощене на двоє дерево. Зорієнтувавшись, дівчина відправилась у поселення.

Вибігши з лісу вона забігла у найближчий будинок. Він належав молодій подружній парі Степану та Діані, котрі на щастя, були у дома.

Увірвавшись без стуку в їхній дім :

Роксолана: Де? Де він?

Захлинаючись повітрям спитала дівчинка.

Діана: Хто він? Роксолано на тобі лиця немає, що сталось?

Р: Лицар! Лицар із столиці котрий сьогодні вранці приїхав у наше поселення.

Д: Лицар? Я не знаю де він, чула що він ходив до коваля, спит....

Не встигла жінка договорити як дівчинка вибігла з дому, не закривши дверей.

Так само увірвавшись у кузню, вона побачила Олесю, у котрої вивідала де Лицар.

З останніх сил вона мчала до дядька Миколи, прибувши остаточно знесиленою, вона уже не вривалась так ефектно. Зайшовши в середину Роксолана змогла із себе вичавити лише : “Води!”.

У цей момент Лицар розмовляв із власником дому. Досить високий чоловік, двадцяти п’яти років, широкоплечий з хорошою комплекцією, дивлячись на нього одразу розумієш — добре тренований воїн. Коли вони побачили дівчинку то були шоковані. Давши їй води вони дочекались коли вона пояснить причину такої поведінки.

Роксолана на кінець змогла трішки відійти і почала розказувати :

Р: Лицарю... там в лісі.... Дем’яну треба допомогти...Там «щось».

Сплутана жестикуляція, страх у голосі дали зрозуміти Лицарю складність ситуації, як Паладин* котрий скоро повинен стати Командиром - він не роздумуючи схопив дівчинку на руки та вибіг з дому. Добігши до коня , який був прив’язаний біля забору неподалік дому, він посадив її наперед, різко відв’язав скакуна, після чого сам на нього застрибнув та погнав у сторону лісу.

Роланд: Дівчинко, зможеш показати мені дорогу ?

Р: Зможу...

Роксолана рукою вказувала напрямок, розмовляти їй було усе ще важко.

---

[Паралельно цій історії, у Лісі відбувались інші події....

Хлопець втікає від монстра.]

Постійний тиск, як емоційни, так і фізичний. Окрім цього монстр постійно намагається вцілити навичкою....

Скільки часу він біг? Можливо кілька годин, а можливо кілька хвилин? Коли твоє життя на волоску, розуміння часу втрачається і мить здається вічністю. Сили уже починають поступово покидати тіло, забіг - особливо по складному лісному ландшафту, не може відбуватись вічно.

Монстр знову підіймає руку, ця навичка можливо досягне своєї цілі, а можливо і ні. У будь-якому випадку навіть якщо навичка не влучить, монстр добереться до знесиленого хлопця.

Помітивши як монстр підняв руку уже в котрий раз, Дем’ян зрозумів "ось і кінець".

До цього моменту усі рази йому вдавалось ухилитись від прямого попадання, зараз ноги уже несуть себе самі, але це не може тривати вічно.

[Зійшлись зірки, чи можливо наш юний герой - щасливець?]

Далі відбулось те, чого ніхто із них не чекав, на бігу хлопець наступив на землю яка просто провалилась разом із ним.

Приземлившись з висоти у два метри він дивом не зламав собі нічого. Впав він не у яму, це була печера?

Ні - це були якісь древні руїни, невеличкий кусок коридору, котрий був завалений з одного боку, а з іншого впирався у невеличке приміщення за шириною трішки більше чим сам коридор. 

---

[Ретроспектива : Декількома роками раніше, поблизу Вульграну.]

[[Добре відомий нам із початку силует, ледве вловимий, посеред темряви у розвалинах...]]

?: Ох. Ну і завдали ж мені клопоту... Чесне слово, як би я міг відмовитись від цієї нудної роботи. 

Силует, котрий  раніше був досить абстрактним і розмитим - став схожий на силует чоловіка. Ідучи досить вузьким коридором, давно зруйнованого та похованого під земною товщею храму, він роздумував над тим, як би виконати поставлене йому завдання. 

Коридор-лабіринт залишила раса, існування якої нагадують лишень ось такі руїни й залишені артефакти.

?: Лабіринт у храмі? Дивне архітектурне рішення, але у кожного свої таргани. Це місце заганяє мене у чергову депресію.

Пробираючись через пітьму і освітлюючи невелику область навколо себе левітуючим пучком, який був створений навичкою стихії світла «Світляк», чоловік придумав план і як втілити його у життя : 

?: (І так, я на кінець дійшов до церемоніального залу, наскільки мені вдалось «дістати» інформації, десь тут повинен бути саме той артефакт...) 

Оглядаючи величезний церемоніальний зал, повністю покритий павутиною, пилом, зневірою і пітьмою - чоловік через певний проміжок часу, все ж таки знаходить те заради чого він сюди зайшов, потративши при цьому невелику кількість свого часу. 

Далі його спіткало наступне після чого він не стримався : 

?: А-а-а-а! Чому-чому, чому воно в такому жахливому стані?! [Взявшись за голову  він поринув у розпач.]

?: Невже воно не могло зберегтись у кращому стані? (Добре. ТАК!!!! Відставити! Якщо я вже сюди дійшов, то  розберусь з тим що є. У будь-якому випадку інших варіантів - немає. ДІДЬКО! Володар мене...) 

Тримаючи невідомий артефакт, він почав його відновлювати використовуючи свої магічні сили.  

?: (Так треба відновити функціонування хоча б на мінімум.).

Він знав, за кожною його дією наглядають. У цьому завданні заборонено використовувати силу котра б могла перевершити людську, що у свою чергу викликало велетенські труднощі. 

?: (Хух,  нарешті артефакт відновився до мінімального функціоналу, ну.... майже. Пару помилок є і мені їх не виправити з такими обмеженями й відсутнісю вільного часу, Ох... потрібно іще стільки усього зробити. Тоді - внесу невеличкі зміни у систему відновлення. Так-так, потрібно ввести деякі правки :  ось тут... ага і ще потрібно прибрати це.... Замінимо ось цим. А «ти» тут до чого? Господи та простіше було б уже самому створити артефакт.) 

Він іще довго бормотав собі під ніс. 

?: (Усе! Готово. Залишилось знайти людину котра б ним скористалась...) 

Халепа, проблеми із цим завданням тільки почались. А вони закінчувались?

Переходимо у нову фазу депресії...

?: А-а-а, знову цей головний біль! Це ж треба було саме мені витягнути щасливий білет із цим завданням! (Поблизу є невеличке поселення, як воно там називається.... Вуль-щось там? Я можу розмістити цей артефакт у одному із лабіринтів, прохід у глиб храму звичайно ж - прийдеться завалити, як і частину лабіринту. Далі я встановлю на поверхню, щось на кшталт вовчої ями, тільки з магічною пасткою на людей. В кінці залишиться тільки дочекатись того, хто б сюди потрапив. У-у-у-у... Весь цей спектакль... Я розумію навіщо все це, але невже не можна було вибрати простіший і дієвіший варіант? Упевнений, Бос знайде як сюди когось заманити.)

Іще досить довго  у своїй голові він шукав різноманітні способи, як би цю роботу можна було виконати ефективніше. Але зрештою, все зводилось до того, що покарання від свого «Начальника» він отримає миттєво, приховати нічого не вдасться. 

Увійшовши у один із лабіринтів, невідомий чоловік встановив пастку для людей і підклав збоку артефакт.

?: (Так з цим закінчив, артефакт розмістив, вхід... [пройшовши назад у глиб лабіринту, він клацнув пальцями й прохід обвалився] завалено, підпори внутрішнього храму теж уже «того». Залишилось дочекатись коли усе спрацює. Тепер мені потрібно йти займатись іншою частиною. «Коли ж сюди хтось завітає?» Звідки я знаю, кому-кому, а от Босу терпіння явно не займати. Потрібно дочекатись коли хтось сюди спуститься, ой поправка - впаде, а після цього...) 

З легкою посмішкою чоловік покинув руїни храму та відправився далі по маршруту. 

---

[Наш час.]

Демян: Ау-ой-тсссс-аааа.

Хлопець видав цей набір звуків коли провалився.

Спочатку було не зрозуміло, що саме відбулось. Досить складно відреагувати на таку різку подію, коли ти уже на волосину від смерті. Через декілька митей він зорієнтувався.

Д: Впав, але куди?

Під час спроби розібратись і організувати свої думки, зверху донісся вже знайомий нам скрегіт зубів та шипіння. 

Не роздумуючи він захотів піднятись, але у знаки далась втома котра накопичилась за період його марафону.

Прийшлось по трішки  відповзати, м’язи уже здавали всі позиції, адреналін котрий підтримував тіло у русі майже увесь час – почав зникати. "Воно тут ,потрібно заховатись..." повільно відповзаючи Дем’ян в результаті проліз у щось схоже на кімнату, котра була далі від діри у стелі. Підібравшись до стіни він сперся на неї та почав потроху відходити. 

Невідомий монстр діставшись ями, все так само сіпав головою у різні боки. Чомусь "воно" не захотіло пригнути у низ, вслід за хлопцем, почавши ходити кругами біля діри.  

Д: (Можливо він боїться висоти? Надіюсь він не стрибне сюди, до мене.)

Просидівши ще деякий час, хвилини котрі здавались вічністю, все ж дали надію і безпеку, якої йому так не вистачало до цього. Раптом на землі неподалік блиснула якась річ, вкрита досить густим шаром незрозуміло чого [не то бруду, не то пилу] розібрати було важко. Уже деякий час ця "бісовщина" тиняється кругами на горі, тому можна трішки розслабитись. 

Підповзаючи до речі, стало помітно браслет. Нічим не примітний браслет, ніяких дорогоцінних каменів чи металів, хоча матеріал з якого той був зроблений, хлопець іще ніколи не бачив. Взявши його до рук та покрутивши у різних напрямках, він вирішив приміряти його на свою ліву руку. Фатальна помилка, про котру не могла підозрювати дитина...  

У ту ж мить з’явився головний біль та думки, чи то власні, чи то чиїсь. Думки, голоси які переплітались в голові одна за одною та звучали як хор : 

Артефакт: ?**;”запро№@під;(*? .вмін... “)?*активація. “!;(% ти ;”*%; мені !”;: ? !@&( так !#_= підтв&±дже»#ня? На;(9° Дозвіл.

Все сильніше і сильніше, пульсуючи у голові, фрази розливались, заповнюючи розум і здавалось витісняючи власне "я". 

Д: ЩО?ДОСИТЬ! НЕ-ДОЗВОЛЯЮ!

Цими словами, він випадково розпочав події котрі назавжди змінять майбутнє і цей світ, можливо не кардинально, а можливо навіть занадто радикально? Але це буде не зараз.

Сильне ментальне перенавантаження викликало втрату свідомості, лежачи лицем у землю він не бачив того, що  відбулось далі. 

А: (Дозвіл отр&;ано, інтегр°ція в ЦСЦМ(////) Інт{~рація #аве‰шена. ПОМИЛКА, крити-тичні пошк0∆ження системи – розр@хунок необхідного ч^су для відновлення (///////) Приблизний час відно}∆|ння дієздатності - 4 цик¢=°(/////////) ПОМ@}КА відсутність масива інформації. Отримано доступ до сто®°ннього масива (////////////) Час від*?лення 10 років. Запуск. Перехід у ре-ре-режим гібернації.)  

Браслет який Дем’ян одягнув на свою ліву руку розчинився, виглядало це так неначе він всмоктався в шкіру як рідина. Чи хтось дізнається про ті події які щойно тут відбулись?

Браслет зник і ми довго про нього нічого не будемо чути, але усе ж з’явиться пізніше.

------

Примітка :

(У таких дужках записані думки персонажа), [а у таких записана додаткова інформація.]

*Лицар-паладин(3й ранг) — Дослужитись до такого рангу досить непросто, лишень один із п'ятисот здатний получити ранг вище 2(другий ранг - воїн). В Ордені рангова система розподілу, усього рангів 6. Також є Еліта, їхні здібності занадто виділяють їх з посеред інших, тому вони не входять у звичайну систему рангів (для таких є окремий S-ранг).

© Демі Ньюбі, 2024.