Вижити у забутому світі.

К: Хм, [бубнячи під ніс] алечинормальнозустрічатисязтакимилюдьми? ААА ТОЧНО, Я Ж НЕ ЗУПИНИВ! Повідомлення різко обривається. 

Навколо зарухались трупи та почали різко підійматися, немов би були як звичайні живі люди.  

Томас:  (Що це за ?) 

Люди що були одягнені у темно-зелені балахони уже накинулись на лицарів у авангарді перед Томасом. 

Вони атакували комбінованою магією льоду, котра приморозила ноги лицарів до землі й ті не могли поворухнутись, після чого на них накинулись трупи котрі ще недавно лежали поблизу. Хвилею вони знесли наполовину заморожених, оскільки ноги у воїнів були все ще зафіксовані, у результаті ті зламались.   

(~Гррррр!!!!!!~) 

Хвиля трупів, що накинулась на цих нещасних, які попали під роздачу, розчавила їх ударами своїх рук, вони били їх поки ті не померли.  

Т:  (Усі застопорили від неочікуваності.) Усі в захисний стрій! 

Ріки крові почали заливати усе навкруги. 

Лицарі зібрались навколо головнокомандувача у кільце, частина була у коридорах, де на них з різних боків накидались ожилі трупи жителів Імперії. Лицарі відбивались від атак мерців, намагаючись не поранити “людей”. Ніхто не знав, що чи хто перед ними, адже ззовні їхні противники виглядали майже так само, як при житті. 

Лицар:  Але це ж... 

Т:  Вони уже не жителі імперії. Наказую - знищити усіх! Магами займусь я. 

Більшість вихопила мечі, проте хтось уже розпочав готувати атакуючі навички стихії вогню але... 

Т:  НІЯКОЇ МАГІЇ ВОГНЮ! [Закричав він так, що у всіх присутніх заклало вуха.]  Ми у закритому приміщенні з поганим постачанням повітря, ви хочете, щоб ми усі тут задихнулись?! Якщо не знаєте ніякої атакуючої магії окрім вогняної - краще махайте мечем. 

Колишні жителі імперії накидались на лицарів без зупинок немов ті дикі звірі, не жаліючи ні себе, ні своїх “товаришів”, ні лицарів.  

Роланд:  Скільки ж їх тут?! Сотня - дві сотні? Здається їм немає кінця. 

Комусь відсікали кінцівки, однак це ніяк не впливало на них й вони продовжували атакувати використовуючи інші частини тіла. Навіть якщо у них уже не було рук, вони все ще кидались на своїх ворогів.  

Грегор:  Боже, яка мерзота... 

Грегор щойно відрубав дві руки й ногу одному противнику, однак навіть у такому стані той іще продовжував рухатись у його сторону, кров лилась у різні сторони, усі навколо були у прямому значенні “по лікоть у крові”. Але це не найгірше що могло б відбутись, оскільки сама безглузда, мерзотна й незрозуміла ситуація відбудеться далі.  

Г:  Голови... Голови теж рубайте!  

Поки лицарі намагались втихомирити нападників, вони добряче порубали їх й у результаті по усій підлозі були розкидані різноманітні частини тіл, також з’явились груди тіл, що уже не рухались. 

Т:  (Що тут взагалі відбувається? Це якась магія? Марево, ілюзія? Ні, це не може бути маревом чи ілюзією, я не відчуваю опору моєї мани.) 

Тим часом Томас розбирався із магами у темно-зелених балахонах, усього їх було п’ять. Ухиляючись та блокуючи їх удари він все ближче та ближче підходив до них і ось перший готовий.  

Розрізавши мага навпіл своїм зачарованим мечем, він помітив, що під балахоном знаходяться такі ж звичайні жителі як і ті, що зараз нападають на його лицарів, це стало зрозуміло завдяки тому, що навіть у розрубаному навпіл стані вони усе ще продовжували рухатись. 

Т:  (І ці теж? У такому випадку немає змісту намагатись когось із них залишити в живих...) 

Під час атаки Томаса, маги не сходили з місця, тому розібратись із ними було не так складно, як тільки він підібрався до них у притул. 

І ось настав кінець, усі противники навколо уже були добре нашинковані й нарешті можна перевести дух та закінчувати тут, хоча крові у кімнаті було стільки, що підлоги уже не було видно. Кінець... Або ні? 

Т:  Що ж, на разі із цим закі... 

Коли Томас промовляв цю фразу, він помітив як на фоні груда з трупів та кінцівок почала рухатись та рости.    

Уся ця м’ясна груда почала збиватись у одного величезного монстра. Саме монстра, оскільки подібне назвати людиною уже ніяк не можливо. Декілька тулубів з головами злились із великою кількістю інших частин, ніг й рук що лежали поряд. 

В результаті подібних метаморфоз перед очима лицарів з’явилось воно, чудовисько зібране з різних частин людських тіл. Одна сторона була непропорційно більша за іншу, а зліва накопичилось близько дванадцяти рук, деякі з них тримали інші кінцівки котрі підібрали з підлоги. Висотою цей монстр сягав близько двох з половиною метрів, знизу воно було схоже на равлика схрещеного з багатоніжкою. 

(~Ууууооооооааа. Грррр. Уууууу. Шшшшшш.~) 

Видаючи набір стонів та незрозумілих звуків зламаних кісток, воно обернуло свої голови до лицарів й уже почало свою атаку. 

Неподалік від нього застигнув низько ранговий лицар, від побаченого він був просто шокований та не міг поворухнутись. Скориставшись цим моментом, монстр зібрав три лівих руки до купи й з розмаху ударив лицаря, від чого той відлетів до стіни. 

Т:  Тц. Всі назад!  

Грегор:  Я розберусь з ним, в решті решт не дарма у мене є титул “Вбивця велетнів”. 

Т:  Ні. [Окинувши оком усіх навколо]  Грегор у нас багато поранених, організуй відхід. Ми тут уже закінчили, тому вам нема потреби залишатись, а з цим непорозумінням я вже сам закінчу. 

Г:  А... Добре, вважай, що уже все зроблено. Віддаючи розпорядження лицарям навколо, він швидко згрупував усіх та почав їх виводити. 

Монстр здається зрозумів, що лицарі почали відходити , тому він розпочав рух у їхньому напрямку. Одна із голів помітила перешкоду. 

(~Ууууурррррр~) 

Т: Куди ти намилось? Шкода, однак це твій перший і останній день життя. 

Томас зібрав ману в руці й використав навичку р.м. стихії льоду “льодяне озеро”, тим самим заморозивши усе навколо. Лицарі уже вийшли з приміщення у коридор, тому їх не зачепила ця атака, що не скажеш про монстра перед Томасом, його нижня частина частково примерзла до землі. 

Т:  (Льодяне озеро? Я б сказав  “криваве”, враховуючи те як цей лід зараз виглядає. Ех потратив стільки мани, а цьому вишкребку хоч би що... Я думав його заморозити хоча б до половини.) 

(~Рррррршшшш~) 

Томас набрав швидкість, скоротив дистанцію та наповнимо свій меч маною, тим самим активувавши накладене на нього зачарування, котре робить меч к декілька разів гострішим*. 

Замахнувшись мечем зверху в низ, він розрізав центральну частину тулуба. Монстр застогнав, але не розгубився й зібравши декілька рук разом, замахнувся по Томасу, але той заблокував удар та був відкинутий. 

Т:  (А я планував розрубати його на дві частини. Не очікував, що воно буде настільки товстим й сильним, скільки ж тіл воно увібрало у себе? Та і що це взагалі таке. Стоп, що це там у середині?) 

В розрізі, що залишив Томас , він побачив скупчення чогось металевого. Все воно було залите кров’ю й різними людськими тканинами, але це була точно не частина тіла. 

Т: (Прокляття, звідси не роздивитись, але судячи з його місця розташування, це щось типу ядра у деяких монстрів?) 

Чудовисько почало бити усіма кінцівками навколо намагаючись позбутися льоду, після великої кількості ударів навколо йому все ж це вдалось й воно кинулось на Томаса та почало атакувати одночасно з декількох сторін. 

Томас відбувався від ударів та ухилявся, однак йому не давали навіть можливості для атаки, тому він поступово відрубував кінцівки й відступав.  

Т: (Та ну ні, воно знову наростило кінцівки?!) 

Тепер уже в хід пішла магія із швидкою активацією, декілька простих навичок типу “льодяна буруля”, “серп вітру” та інші. Кожна з них влучила у ціль, однак противник все ще продовжував добудовувати себе, використовуючи матеріал навколо. Ця битва здається нескінченний, однак коли Томас уже вибудував свій план перемоги, його противник різко зупинився.  

---

У кімнаті в іншій частині Імперії, сиділи люди у темно-зелених балахонах та спостерігали за усім дійством через артефакти, що були з'єднані з розміщеними у їхній попередній лабораторії - прихованими каменями спостереження. Артефакти виводили зображення перед собою за допомогою потоку світла після чого спеціальні зачаровані лінзи збирають його разом і уже перед користувачем з'являється зображення у рамці.

Ляснувши долонями, кочовік розпочав розмову :

Кор:  Так-так-так, що ж. Друзі підбиймо підсумки побаченого. 

Блю:  Нам потрібно покращити роботу магів. Під час атаки вони не можуть рухатись і це найбільший недолік. Варто додати декілька змін у конструкцію й оптимізувати зачарування, чим я і займусь. 

Мейз:  Для першого тесту непогано, однак я розчарована результатами зомбі типу “Бегемот”. Звичайно його регенераційні можливості просто вражають, але я думаю нам варто зробити його меншим задля покращення мобільності. Думаю необхідно скинути приблизно 30-40% його маси. 

Орсу:  Підтримую ініціативу Мейз. От мене найбільше розчарувало те, що цей чувак вижив. Я б хотів зробити з нього першокласного зомбі... 

Кор:  Не думаю, що нас би вдалось так легко дістати його тіло, тим більше ми і так багато чого не можемо собі дозволити. 

М:   Блю, а що думаєш про звичайних зомбі? 

Б:  Ну показали вони себе непогано. Вартість їх виготовлення мінімальна, тому хоча вони й є самі слабкі, зате кількісно можуть затоптати. Хм, хоча можливо потрібно додати їм зачарування котре дозволить їм регенерувати... 

О:  Ні, це трата часу, для регенерації їм необхідно буде пошукати хоч якусь кінцівку. Вони не “Бегемот” з унікальним ядром котре може притягувати тканини навколо, тому це тільки знизить і без цього низьку продуктивність. 

Б:  Ну не можу не погодитись, але було б цікаво. 

Кор: (Загалом нам вдалось непогано протестувати наші іграшки й помітити недоліки. Дякуємо вам ща вашу працю лицарі! Тепер необхідно все удосконалити й переходити до наступної частини плану.)

---

- [Головнокомандувач Томас деякий час провів у ліжку після того як отримав забої й був притиснутий грудою каменів від вибуху. "Інцидент" було визнано закритим, заради спокою та стабільності в Імперії.]

- [Томасу вручив титул сам Імператор - тим самим заставивши його як і весь Орден змовчати про недавні події, а також про те що, злочинці й досі не були спіймані.]

- [15 дня, першого місяця літа, Імператор зібрав народ на площі та виступив  - "Жителі Імперії Індомія, сьогоднішній день я проголошую днем Скорботи. Ми змогли привести до відповідальності усіх членів культу, який викрадав моїх підданих. На жаль, ворог був досить хитрим й Лицарський Орден не встигнув вчасно прибути на місце*, однак як ваш Імператор я запевняю вас... Подібного більше ніколи не буде! Тож вшануймо сьогодні пам'ять усіх тих хто покинув нас, та докладімо зусиль, щоб подібного більше ніколи не сталось."  ]

-----

 Примітка:  

*Орден не встигнув вчасно прибути на місце — фраза має дві сторони медалі, з однієї сторони Імператор мав на увазі "вони доклали усіх зусиль, але на жаль не встигли", а з іншої "це все не моя провина, якщо у вас є якісь претензії - усі питання до них" .

© Демі Ньюбі, 2024.