Вижити у забутому світі.

[Одразу після того як група покинула руїни.]

Пройшовши сто метрів борючись із хащами, все опинились на найближчій дорозі, де їх уже очікувала карета.

Стів: Карета... надіюсь вона не сама дешева.

Даян: Яка різниця?

Ро: Такій кам’яній п’ятій точці як твоя — можливо і нічого, а для нас це досить травматично.

Поки Ро та Даян сперечались, усі вже залізли в карету.

За вікном пропливав красивий пейзаж, одні дерева змінювали інші, інколи карета підстрибувала на камінцях. Але в якийсь момент кучер різко загальмував, від чого усі всередині всі позлітали зі місць хтось як, наприклад Ро та Дем’ян — звалились на землю.

Кучер спустився, відкрив двері та заговорив.

Кучер: Вибачте, але попереду зі сторони лісу з’явились монстри. Зараз вони направляються в нашу сторону.

В його погляді не було страху чи переживання, оскільки він чудово розумів кого перевозить. Всі по одному вийшли з карети. Стів примружився, щоб роздивитись хто на них несеться.

С: Хммм, здається це... Здається це...

Да: Дід, одягни окуляри.

С: Ееее, я вже не молодий, але ще не дід.

Стів як завжди у подібних, ситуаціях почесав потилицю та трішки посміхнувся.

Ро: Це Ґрізміді, три середнього розміру та один великий.

Да: Нууууу, я цим займусь, руки так і чешуться. Давно я вже нікого не...

М: Зажди но. Даян та Стів беруть на себе трьох середнього розміру, а Дем’ян займеться тим що більший.

Дем’ян: Я-яяяяя. Я?

М: Ти, здається я все правильно сказала.

Ро: Я звичайно не сумніваюсь у твоєму рішенні, але ти впевнена?

М: Абсолютно, йому потрібно більше практики, у разі чого ми допоможемо. Це всього лише ранг монстр рангу C.

Мія відкрила схрон, занурила руку та дістала меч, той самий який використовували під час тренування.

М: Тримай, якщо впораєшся власними силами, він стане твоїм.

Д: (Тренування з додатковою мотивацією. А я й не проти.) Домовились.

Група рушила на зустріч монстрам які бігли в їхню сторону, Стів та Даян пішли першими й почали заманювати Ґрізмідів до себе використовуючи спеціальну приманку для слабких монстрів. Дем’ян стояв по центру готуючись до зіткнення із вожаком та поступово рухався до переду, щоб бій не розпочався поблизу карети.

Величезний монстр нісся без зупинок, кожен раз коли його лапа торкалась землі, вона створювала помітні поштовхи й чим ближче він наближався, тим сильніше їх було відчутно.

М: (Давай подивимось на це шоу. Якщо оцінювати його рухи, зрозуміло що цей монстр не складний суперник, адже його розум на рівні звичайної тварини. Добре-добре, трішки розумніший, плюс досить агресивний, інколи. Проте цей хлопець має з ним впоратись, не дарма ж стільки тренувався. Інакше я не уявляю що його буде чекати далі.) Ро. Встанови, будь ласка, перед нами бар’єр, щоб монстр не відволікався на нас й зайнявся лише Дем’яном.

Ро: Хе, буде зроблено.

Маг присів перед каретою, направив ману через вказівний палець і почав малювати руни на землі. Цей тип бар'єра спотворює відчуття мани у слабких монстрів й вони не помічають тих хто знаходиться по ту сторону. Хороший спосіб уникнути зіткнення, хоча радіус такого захисту зазвичай досить маленький, розширити його можна лише за допомогою артефакту на основі ядра монстра Хамелеона.

Хлопець встав у стійку й очікував наближення монстра.

Гуркіт від тупотання звучав все гучніше та гучніше, поки монстр не вийшов на фінішну пряму. До Дем’яна йому залишалось усього нічого.

Д: (Він взагалі планує зупинятись чи просто піде на таран? Ясно, все ж на таран!)

Ґрізмідь пролетів повз хлопчака, бо той ухилився.

Монстр втратив свою ціль, тому впився лапами у землю та почав розвертатись стараючись не збавляти ходу, однак вага його власного тіла по інерції несла його в сторону карети.

Він почав пробуксовувати задніми лапами, проте все ж побіг до Дем’яна. На цей раз коли він підбіг, то змінив тактику — підбіг, скинув швидкість, після чого спробував задіти хлопця своєю масивною щелепою.

Від цієї атаки він звісно теж ухилився.

М: Ухиляється непогано.

Ро: Ага, я д сказав він у цьому майстер, навіть від твоїх ударів на тренуванні ухилявся.

М: Ти ж знаєш, що я навіть не намагалась по ньому попасти...

Ро: Так, але смішно думати, що ти промахувалась.

М: Ось тому у тебе більше немає друзів.

Д: (Ухилятись це одне. [Згадавши тренування з Мією.] Але потрібно і нападати.)

Коли монстр після першого випаду в право, одразу зробив другий вліво, хлопець легко ухилився в іншу сторону та поки є вікно для випаду — він махнув мечем по горизонталі й розсік верхній шар шкіри на правому плечі. Бризки крові розлетілися у сторони, вістря меча покрилось кров'ю яка однаково повільно стікала мечам та з рани. Лезо меча відбивало світло західного сонця, красиво граючи зайчиками на траві неподалік.

Ґрізмідь повернув голову, подивився на свою ціль, його очі почали наливатись кров'ю.

Ро: Тут йому і гаплик.

М: Та не драматизуй.

Монстр встав на задні лапи, зараз його зріст складає чотири з половиною метри. Він повільно йде в сторону хлопця, а коли наблизився то почав сильно махати ними з права наліво. Одне таке попадання, здатне вбити людину, оскільки кожна лапа важить приблизно шістдесят кілограмів.

Ро: Ех, який же у них все ж примітивний розум...

М: Складність бою не у розумі, а в, тому що для звичайної людини будь-який удар — це вірна смерть.

Ро: Я і забув наскільки небезпечними можуть бути примітивні монстри, адже ми викошуємо їх як траву.

М: Деколи треба ось так зупинятись і дивитись збоку.

Ро: Дійсно, ну іще це кумедно.

Поки монстр махав своїми величезними передніми лапами й повільно рухався до переду на задніх, Дем’ян спіймав момент й вдарив мечем йому між нижні ребра. З рани почала поступово стікати кров й монстр почав марніти на очах, рухи ставали повільнішими, тепер монстр почав повільно опускатись.

Д: (Зараз!)

Хлопець вклав всю свою силу в удар та рванувши у перед, проткнув наскрізь шию монстра. Коли хлопець вирвав меч з тіла монстра, кров почала хльостати у різні боки.

Ґрізмідь видавив з себе останній стогін... його тіло поступово звалилось на землю.

Д: Хух. (Було не складно.)

(⁓⁓Хлоп-хлоп⁓⁓)

Лунав звук оплесків.

С: Молодець! Можеш йти посидіти у кареті.

Тим часом Мія та Ро продовжували свою маленьку бесіду.

М: Скільки поставиш?

Ро: Десь дев’ять за ухиляння та шість за техніку.

М: Його головна проблема у відсутності досвіду, думаю можемо поступово тренувати його на слабких монстрах як сьогодні.

Ро: Еххх, він у нашій команді як підтримка, хоча [задумався]... хоча якщо зможе бути кориснішим, або хоча б захистити себе у випадку чого... Хм, хороша ідея.

М: (Хе-хе-хе, чудово... Буду просувати його уперед, а далі як піде.)

Коли Дем’ян наблизився до карети, то ці двоє уже завершили свою розмову.

Ро: Молодець. (Ой, про що це я). Кхм... Давайте назад у карету, дочекаємось коли Стів завершить розбирати монстра.

Д: (Він посміхнувся мені? Мабуть, здалось.)

Поки Стів займався тушами монстрів, усі четверо сиділи у кареті. У повітрі висіла тиша, тому Даян вирішила її розвіяти.

Да: Бачила як ти бився, непогано вийшло.

Д: Дякую за похвалу, але мені ще багато у чому треба навчитись. Маю надію що у недалекому майбутньому зможу вбивати монстрів хоча б рангу B.

М: ("Мотивація" у нього є, але як надовго його дійсно вистачить?)

Стів працював швидко, розрізав монстрів на декілька частин для транспортування, швидко зливав більшу частину крові. Розфасувавши усі частини монстрів по контейнерах які дістала із "сховку" Мія, він разом із кучером прив’язав їх до заду, частину до даху, після чого вони рушили далі.

© Демі Ньюбі, 2024.