Вижити у забутому світі.

Після повернення додому хлопчик застав момент як його батьки обговорювали поїздку у столицю де Григорій хоче вступити в Орден. Відкривши двері він почув частину розмови. 

Вікторія: ...але ти розумієш, ми залишимось самі. 

Григорій: Звичайно розумію, але не такого життя я хочу для тебе та нашого сина.

Помітивши краєм ока сина у дверях чоловік зупинив розмову і подав жінці непомітний знак рукою.

Г:   Сину, ну що як справи у дядька Миколи? Все було добре?

Дем'ян:  Так тату все було досить добре, ми навчились дечого нового. Допоки я не забув — Роксолана питала чи не міг би я, піти із нею в ліс за травами, після обіду. Що ви скажете?

Григорій дозволив синові піти з подругою, паралельно подивившись на дружину, він помітив як напруга від їхньої розмови почала відходити. Оскільки скоро час обідати, жінка встала та пішла розігрівати їжу. На обід був томатний суп, з травами та грибами, а на десерт для сина Вікторія приготувала солодкі тістечка з Кокору*, які так любить її син. Обідаючи вся сім’я розмовляла на різні теми, Дем’ян розказував батькам, що він сьогодні дізнався від Миколи. 

Д: Дякую мам, було дуже смачно! Мені потрібно зайти зараз до Роксолани та ми разом підемо у ліс.

Коли він вийшов з дверей, батьки продовжили свою розмову. Хлопець швиденько перебіг до дому подруги та постукав у двері, на звук відгукнулась мати Роксолани котру звали Грейс. Досить не типове ім’я для жінки у цій провінції. Дем’ян мало що знав про її минуле, але знав яка вона добросердна жінка. 

Грейс:  Хто там, заходьте відкрито! Вигукнула вона зі своєї кухні. Хлопець відчинив двері та пройшов у невеличкий коридорчик. 

Г:  А, це ти Дем’яне, зараз я закличу Роксолану, вона у своїй кімнаті готується. Жінка відставила посуд котрий вмивала, витерла мокрі від води руки після чого пішла у кімнату дівчинки. 

Роксолана:   Значить твої батьки все ж дозволили тобі піти у ліс, зараз секунду, я тільки візьму свій кошик для трав.

Поспіхом дівчина підбігла та вхопила свій кошик і вирушила в сторону виходу. У Роксолани були дві коси котрі їй уранці заплела мати, розове волосся доповнювали прикраси стрічки темних відтінків. Взувши свої чобітки з Аквамрісу*, котрі вона мала спеціально для походу у ліс - вони покинули дім. По дорозі до лісу вони розмовляли про сьогоднішній урок від дядька Миколи. 

Зайшовши у ліс, приблизно хвилин через п’ять вони дійшли до необхідної їм галявини от тільки їх чекало розчарування, необхідних трав там не було [о це так неприємний сюрприз]. Роксолана відправилась у ліс за Мірбою*, адже у її наставниці іще декілька місяців назад вичерпались запаси цієї трави. 

Р: Що? Дем’ян подивись, будь ласка, сюди. Куди пропала уся Мірба? Здивовано промовила дівчина. Наскільки їй відомо, ця трава кожен рік росла на цьому місці, вона кілька разів ходила сюди із травницею Надією, та усе життя збирала тут цю траву. 

Д: Я в травах не дуже розбираюсь, знайшла кого спитати... Минулий раз коли ми з тобою збирали трави у лісі, ти постійно показувала мені як вони виглядають, щоб я не переплутав. На цей раз я навіть не знаю що ми шукаємо. Спантеличений її питанням, він підійшов до галявини де було  дещо дивне.

Д: А ти помітила? 

Р: Помітила? Ти правий, хоч тут досить добре попадає сонячне світло.... Але майже нічого не росте, є звичайні пучки трави але.

Дівчина трішки подумала та продовжила :

Р: Дивно, я ніколи такого не помічала раніше. Потрібно буде розпитати тітку Надію як повернемось. Підемо тоді трішки глибше, тут є іще одна галявина.

Д: Піти далі?  

Р: Так, ми не можемо повернутись з пустими руками. У будь-якому випадку, нам потрібна ця трава, а ходити туди сюди така собі задумка. 

Д: І то правда... Тоді веди на другу галявину, надіюсь вона не дуже далеко ? Сказав Дем’ян, усміхнувшись їй у відповідь та почухавши потилицю. 

Ідучи до наступної галявини діти спостерігали за красотою природи їхнього лісу. Свіжий вітерець, що інколи пробивався з-посеред дерев, надавав відчуття відсвіження. У повітрі літав запах деревини, моху та зелені. На жаль діти навіть не замислювались, що чекає їх попереду... 

Наближаючись до галявини, діти здригнулись немов би від холоду, по шкірі пробіглись мурашки, відчуття котре вони ніколи не відчували до цього моменту. 

Д: Роксолано, т-ти теж це відчула? З дуже дивним виразом обличчя хлопець подивився на свою подругу, намагаючись отримати заперечну відповідь. 

Р: Я теж. Не можу описати ,що саме... На цій фразі діти почули щось схоже на сопіння та хрип. 

Коли вони повернули голову, у сторону звідки донісся звук, то помітили фігуру людини котра йшла у їхню сторону. Діти ніколи не бачили нічого подібного, тому й не одразу зрозуміли подій котрі розгорнулись. Після того як істота підійшла на відстань, коли її уже можна було роздивитись детальніше - діти відчули сильний страх, якого не відчували ніколи раніше. 

Істота наближаючись, постійно посмикувала головою у різні боки, її хода була досить повільна. Це людина?

Від страху діти були неначе паралізовані, тому "воно" змогло дійти досить близько, приблизно на відстань сорока кроків.

Створіння нічим не відрізнялось від звичайних людей, хоча були деякі моменти котрі не було видно здалеку :  очі бігали у різні боки і не фокусувались, на спині у районі шиї був горб, ну й посмикування голови. Це “щось” видавало звук скреготання зубів, хрипу та сопіння.

Дем’ян першим оговтавшись, усе ще бувши дуже сильно наляканим, єдине що зміг зробити - схопити подругу за руку і з криком “Тікаємо!” потягнув її за собою. В шоковому стані Роксолана спочатку не зрозуміла, що відбувалось та коли її уже силоміць тягнув за собою Дем’ян вона трішки прийшла у себе. 

Р: Щ-щ-що це таке?! Біжучи й хапаючи ротом повітря викрикнула дівчина. 

Д: А мені звідки знати, я не знаю що це за штука!

Під час бігу хлопець повернув голову для того, щоб глянути чи монстр не біжить за ними. Створіння деякий час перед тим як вони почали утікати, постояло на місці, після чого його очі котрі увесь час бігали в різні сторони, зупинились і різко сфокусувались на дітях і "воно" почало свій біг. Через короткий проміжок часу хлопець обернувся знову та помітив як створіння витягнуло руку у перед й почало формувати навичка вітру. 

Д: Лягай!

Різко кинувшись до землі, він потягнув за собою подругу, яку продовжував тримати за руку.

В результаті вони на швидкості звалились на землю та обдерли собі трохи шкіри на руках та ногах, але саме це спасло їм життя. Монстр запустив в їхню сторону навичка вітру “Серп”*, оскільки вони впали Серп пролетів над ними та врізавшись у перше дерево на своєму шляху - миттєво його розполовинив. 

Д: Біжимо далі!!!

Р: Т-т-так!

Ігноруючи біль від падіння, завдяки дозі адреналіну, вони підскочили та побігли. Після продовження свого марафону, озирнувшись вони побачили монстра котрий уповільнився та нарешті  зупинився. В цей момент вони обоє забігли за велике дерево, під котрим було заглиблення і сам ландшафт йшов нижче. Заховавшись вони почали віддихуватись. 

Д: Ця “штука” нас не відпустить з лісу. З важкістю у голосі промовив.

Р: Та що це взагалі таке?! І як нам бути, зараз за нами ніхто не піде у ліс, ми тут не так довго. 

Занурившись у роздуми і визираючи з-за дерева вони спостерігали як далеко від них це створіння. Воно повільно підтюпцем рухалось в сторону де останній раз бачило дітей, після чого зупинилось у приблизно двадцяти метрах від дерева, за яким вони ховались. 

Р: Здається воно не рухається, це добре. Але ми не можемо тут сидіти й чекати, коли хтось із дорослих сюди відправиться. Що нам робити?

Спілкуючись пошепки, деякий час вони пропонуючи один одному різні ідеї які прийшли їм в голову, а також усвідомивши, що вони ніколи не були у тій частині лісу в котру забігли, рішення було тільки одне. 

Д: Все ж у нас є лише один варіант, хтось із нас відвертає увагу цієї “штуки”, після чого інший дочекавшись коли воно пробіжить, повернеться назад з тої сторони, з якої ми прийшли.

Роксолана погодилась, усі інші запропоновані варіанти були небезпечні, з врахуванням  того , що це створіння не дуже швидке, у втікача є шанс. Головне ще ухилитись від навички якщо монстр знов його буде використовувати. 

Р: Залишилось вирішити хто буде заманювати цю “штуку” собою.  

Д: Як хто, звичайно ж я, коли ми грали у лови то ти Роксолано завжди видихалась швидше чим я.  

Р: Але... 

Д: У нас немає часу на «але». 

Р: Добре. Добре... Я повернусь у поселення, але що далі?

Д:  Далі... АААААА! Зараз у нас в поселенні проїздом якийсь Лицар зі столиці, наскільки я чув він сьогодні залишився  в поселенні, завтра зранку ж повинен відбути далі. Тобі потрібно буде його знайти й показати дорогу сюди, у нього повинна бути їздова тварина на котрій він сюди прибув - тому добереться у глиб лісу він швидко. 

Р:  Я теж щось таке сьогодні чула від тітки Надії, вона здається продала йому якесь зілля. 

Вирішивши як все буде відбуватись, Дем’ян узяв два камені, котрі лежали неподалік від коренища дерева, перший на раз-два-три він кинув у сторону неподалік створіння.

У момент коли воно відвернулось, хлопець вибіг в іншу сторону та направився у глиб. Другим каменем він поцілив у сторону істоти, на цей раз аби вона звернула увагу на нього.

Так і сталось, коли істота помітила хлопчика котрий утікав, та через невеликий проміжок часу ринулась за ним. 

-------

Примітка :

Кокор — рослина, котра відома своїм застосуванням у побуті та медицині. Має підсолоджуючі властивості, у медицині застосовується для нормалізації циркуляції мани в тілі.  

Аквамріс — (не лікарська) рослина з водовідштовхувальними властивостями, як не парадоксально,  але зони їх росту це - болота. Із волокон рослини виготовляють тканини, котрі мають  водовідштовхувальний ефект. Самі дешеві тканини можуть похвалитись лише мінімальним ступенем захисту від води, через здешевлення обробки заради доступності(через деякий час такі тканини все ж промокають).

Лови(слово із Львівської обл.) — квач(рухлива гра), один учасник гри котрого вибирають лічилкою повинен догнати та торкнутись іншого учасника, а той у свою чергу  після торкання стає тим хто ловить. 

Навичка вітру "Серп" — стиснене повітря у формі серпа, в залежності від концентрації мани здатне розрізати навіть камінь.

© Демі Ньюбі, 2024.