Вижити у забутому світі.

Уже пройшло два дні з моменту, як у Вульгран прибули робочі. Завалений прохід поступово розбирали, під час робіт коридор обвалювався декілька разів, ледь не розчавивши декількох робітників.

На жаль прохання про додаткову підтримку від Ордену було відхилено, хоча у цьому ніхто не сумнівався, для "цих" чиновників навіть смерті висококваліфікованих учених уже не є вагомою причиною для дій.  

-----

Роботи завершились, нарешті завал розібраний, з усіх боків встановлені опорні конструкції, як запобіжний засіб повторним обвалам.

Як там далі? Можливо далі теж є завали, але простим робочим, не можна відправлятись у глиб, без супроводу, ба більше - без попереднього огляду, тому по цьому темному коридорі відправляється група "Дельта", допомагати їм буде Роланд котрому Орден видав нове завдання, замість попереднього у Мінії.    

Зайшовши у коридор, Ерік, використав навичку «Світляк». Просунувшись приблизно на двадцять метрів уперед, вони помітили перехрестя з трьома шляхами, тому потрібно вибрати куди відправляться.

Розділятись не варіант, оскільки руїни завжди досить небезпечні і не усі в групі володіють магією нападу достатнього рівня, для подіюного «Підземелля», якщо бути точніше лише Янг, Ерік та Роланд можуть постояти за себе.

Ліам маг-підтримки*,  Глорія присвятила себе виключно дослідженням, тому володіє лише базовими навичками, хоча її вмінню контролю мани і концентрації може позаздрити любий в ІМДтР.

[На роздоріжжі.]

Янг:  Лабіринт... Хто б міг подумати, що ми тут зіткнемось із таким варіантом.   

Глорія: Ну і куди?    

Я:  Як зазвичай, спочатку відправимось ліворуч.

[У групи дельта є традиція, завжди розпочинати рух з лівої сторони. Вона зародилась під час їхнього першого дослідження.]

Ліам:  Пффф.    

Роланд:  А я бачу Ліам хоче нам щось розповісти?   

Л:  А?   

Я:  Роланд, ти б уже повинне був звикнути до нього, за весь час нашого перебування тут.   

Р:  Я звик, але усе одно хочеться йому вмазати.   

Е:  Думаю це можна організувати після того, як ми закінчимо.   

Л:   Ееее, Ерік. З яких пір ти так вільно розмовляєш?   

Е:  У мене був час адаптуватись до нового члена нашої команди. Зараз я не відчуваю себе незручно, як це було у першу нашу зустріч.   

Л:  Можливо ти виберешся тоді із своєї халабуди, а?   

Г:  Ну от, знову...   

Я: Так, а ну зупинились. У нас немає стільки часу для простою, невідомо наскільки великі ці руїни. Не забувайте, ми на роботі.   

Перед очима розкривався звичайнісінький коридор, подібний до того який був у момент входу. Група йшла досить довго, приблизно хвилин п'ятнадцять, при цьому ніяких розвилок лише пряма дорога, котра веде у - глухий кут. 

Я:  Ось це так несподіванка. Не думав, що колись зіткнусь із таким у руїнах.   

Г:  Погоджуюсь, це якийсь розіграш.    

Р:  Кхм, можете пояснити суть вашої розмови простим людям?   

Я:  Усе досить просто - лабіринти створюються для певних цілей як от, наприклад : для захисту, проти ворогів; як мистецтво; у ритуальних цілях. У будь-якому із цих випадків лабіринт доконче повинен бути складним, але...   [Янг занурився у роздуми, тому продовжити його думку взялась Глорія.]

Г:  Але як ти міг помітити, ми йдемо по звичайному прямому коридору котрий веде у глухий кут. Також враховуючи попередній глухий кут, попри який ми спустились сюди. Звідси питання : Навіщо створювати лабіринт, якщо два із чотирьох шляхів це звичайні прямі коридори?   

Р:  І то правда, щось навіть над цим не задумувався. Я був лише в одних руїнах, але там не було нічого подібного.   

Я:  Повертаємось назад, розберемось з цим пізніше.   

Через повернення назад до перехрестя, пів години їхнього життя було витрачено. Випивши трішки води та перепочивши, настала пора відправлятись у центральний прохід.

Йдучи по прямому коридору у всіх було відчуття дежавю, однак через певний проміжок часу вони зіткнулись із розгалуженням. З кожної зі сторін було десь по вісім арок, деякі були перекриті кам’яною стіною; деякі обвалились, інші були доступні, також при цьому був ще й шлях уперед. Праву частину було вирішено залишити до наступного спуску, усе за один день дослідити не вдасться. Зліва три доступні проходи котрі зараз група й буде досліджувати.

Час летів і поступово два доступні проходи були перевірені, вели вони через невеличкі заплутані коридорчики у кімнати. У середині кожної був пустий постамент, досить дивної форми, виділяло ці постаменти те що, вони не відповідали стилю самих руїн, неначе садовина і городина на одному стеблі. Підійшла черга останнього проходу на цій ділянці... 

---

Увійшовши в  нього, не очікувано з середини повіяло прохолодою, як би у людей були інстинкти - вони б уже сигналізували про небезпеку.

Група вирішила, що така зміна може бути зумовлена їхнім довгим перебуванням під землею та це просто викривлене сприйняття, а можливо десь була щілина крізь котру пробивався вітерець. Час йде, робота не повинна стояти на місці, рух продовжується.

Попереду чекав не міні-лабіринт, як у минулих двох проходах, а розкішний просторий коридор який вів у не менш простору кімнату. Можливо ця кімната саме те, що потрібно нашим дослідникам?

Перед їхнім лицем з'явились двері, перший раз на їхньому шляху зустрілись подібні двері,  добре оздоблені з гравіюванням, хоча  більша частина візерунків уже стерлась через плин часу.

З тих зображених моментів на дверях , котрі вдалось на разі розібрати, виділялась частина : де раса не схожа ні на одну із тих, які зараз проживають на планеті : спочатку створює щось схоже на механізм, після чого на наступному затертому малюнку, вклоняється цьому механізму.

Далі значна частина була  непридатна для розуміння, без додаткових інструментів, котрі можливо могли б відновити зображення. В кінці було видно, що  "вони"  звертаються у молитвах й плачуть.

Вирішивши залишити на разі розбір цих зображень, наші дослідники відкрили дуже важкі двері, для цього використавши магію підсилення тіла та увійшли у досить просторе напівкругле приміщення.

Частина з входу була заокруглена з права та ліва, напроти входу ж кімната видовжувалась й вела до плоскої стіни, приміщення нагадувало краплю води котрій обрізали хвостик. По боках розходились колони, а простір навколо не давав спокою нікому із групи.  

Роланд:  Щось усе це мені не дуже подобається, чомусь ця кімната викликає у мене лише бажання її покинути.   

Глорія:  Ага, я не одна кому це місце не до вподоби, ще й таке убоге архітектурне рішення, чим вони тільки керувались.   

Янг:  Убоге чи ні, але нам потрібно тут огляну.... 

Поки вони розмовляли двері, через які вони недавно увійшли - з гуркотом зачинились.   

Р:  От дідько так і знав - пастка.    

Усі підтюпцем підбігли до дверей і спробували їх відчинити, але марно, таке враження що перед ними звичайнісінький мур. Декілька спроб відкриття не призвели ні до якого ефекту, двері усе ще зачинені.   

Р:  Нічого страшного, зараз я ці двері просто виб’ю.   

Я:  Телепню стій! Ніяких застосувань навичок та великої сили, ти певне забувся, цим стінам тисячі років. Хочеш усіх нас тут похоронити? 

Роланд різко загальмував, адже щойно розбігся і хотів врізатись у двері з усієї сили.  

Р:  Вибачте, моя провина... такого більше не буде.   

Ніщо не віщувало біди, от тільки час спокою закінчився. Поки уся група розглядала двері та стіни біля них у пошуках підказок, з заднього фону пролунав гучний звук. Звук видавала стіна за колонами, яка у цей момент почала розходитись, з проходу котрий відкрився почало пробиватись світло [це не світло сонця що пробивається через шпарину, світло йшло від магічної лампи, котра освітлювала усе навколо].   

---

(~Стук-Стук~) [щось наближається] (~Стук-Стук~).

Тупий металевий звук розходився по кімнаті, звук металу котрий вдаряється о кам’яну підлогу через одинакові проміжчи часу.

З таємної кімнати вийшов Лицар у Темній броні, очі його палали червоним немов вогні. Поступово, крок за кроком він наближався до центру кімнати, (~Стук-Стук~), звук припинився.

Темний лицар зупинився у центрі і перестав рухатись, можливо він не налаштований агресивно?   

Янг:   Слухайте мене сюди уважно, ніяких різких рухів, ніяких гучних звуків, розмовляємо виключно пошепки.   

Глорія:  Янг тільки не кажи, що це той самий...   

Я:  Звичайно я б хотів вас усіх потішити, але на жаль... Хух[знесилено зітхнувши], знайомтесь [вказуючи пальцем у сторону лицаря] - перед нами  "Темний лицар" – артефакт моделі  "жива броня", створений для оборони своєї території. Під зав’язку заряджений атакуючими-фехтвальними-захисними навичками й одягнений в броню із Нокс’ілюуму*.   

Роланд:  Нок-чого вибач, хіба такий матеріал існує? Ніколи нічого подібного не чув.   

Ерік:  Нокс’ілюум - метал котрий використовувала раса, яку ми називаємо Ева́ні. Вони зникли тисячі років тому, ще до ‘Війни за виживання’. Зараз ми в руїнах які вони після себе залишили.  

Р:  Тоді два питання, чому він на нас не нападає і чому ми не повинні робити різкі рухи.  

Е:  Мені теж цікаво, я ніколи не зустрічав такі артефакти, а у тему древніх руїн я взагалі не заглиблювався, не моя спеціальність.  

Я:  Я теж уперше бачу цей артефакт у дії, але мій покійний Наставник розповідав мені про цю штуку. З усього я пам’ятаю лише те, що Лицар не нападе поки його не спровокують.  

Г:  Нам потрібно придумати план, вічно стояти на місці ми не зможемо, так ще й не забувайте, якщо він розпочне нас атакувати – є вірогідність того, що ми будем похоронені під завалами раніше, чим  нас уб’ють.  

Л:  Я спати, як придумаєте план, свисніть. [Повільно без різких рухів, Ліам приліг на підлогу й почав спати.]  

Г:  Надіюсь його[тицьнувши пальцем на лежачого] уб’ють першим.  

Е:  До речі, чому артефакт не відреагував на таку зміну? Хоча Ліам і не використав різких рухів, але усе ж  змінив положення із стоячого, на лежаче. Як на мене, це повинно було хоч якось відобразитись на артефакті.  

Я:  У нас недостатньо інформації для того, щоб можна було передбачити його дії.   

Р:  Я не вчений, але мені здається, що цей Темний лицар перед нами просто зламаний.  

Г:  Мене теж щойно відвідала така думка, але зараз занадто рано для висновків.  

Р:  Чи не могли б ми просто  повільними нерізкими рухами, перейти йому за спину та відправитись у наступне приміщення? Ідея звичайно не дуже, але я не хочу тут очікувати свою смерть від голоду й зневоднення.  

Я:  Ідея можливо й не сама погана у нашій ситуації. Зробімо ось як : з початку ми підемо, як пропонує нам Роланд, саме головне нам таким чином добратись хоча б до колон за лицарем; у разі якщо все піде не як завжди "через Розрив" - будем викручуватись.  

Г:  Янг, я одного разу наткнулась на дослідження когось із нашого відділу, де йшлось про такий вид артефакту. Вимушена сказати, якщо він нападе на нас і навіть все навколо не обвалиться, шансів вижити у нас мало.  

Е:  Все настільки погано?  

Я:  Ну я чув про проблемні артефакти, наприклад руїни шістдесят чотири.  

Г:  Надіюсь Сенат після цього випадку візьме хоч щось до своєї прогнившої голови.  

Л:  Ей ви там, досить шепотіти, я уже майже заснув. І узагалі, чому б нам магією Еріка не зарядити у стелю й не втекти.  

Р:  Поки ми всередині руїн є шанс, що тут він і залишиться. Коли ми створимо новий “вихід”, швидше за все лицар кинеться за нами, а далі важко передбачити його поведінку.  

Я:  Не те щоб і зараз ми могли її передбачити... [Зробивши глибокий вдих і видих, він продовжив.] Друзі, давайте починаємо повільно рухатись йому за спину, Ліам підіймайся.  

Янг перший почав рухатись, подаючи іншим приклад : майже не відриваючи ніг від підлоги, поступово просуваючись  по декілька сантиметрів, в праву сторону від Темного лицаря. Усі інші так само почали просуватись слідом за ним. Напруга так і літала у повітрі, усі нервуючи переглядались між собою та пильно слідкували за артефактом у центрі.

Цей цирк відбувався досить довго, уже пройшло хвилин певне десять, проте вони дійшли тільки до місця з якого було видно Лицаря у профіль, здавалось би усе йде як по маслу. Іще трохи, іще трохи й можна буде без перешкод пройти у прохід, який розміщений за його спиною.  

Те, що відбулось далі було досить парадоксально... Повільним рухом жива броня повернулась у їхньому напрямку і :  

Артефакт: - ▇▇ ▇▇ ▇▇▇▇.

З середини броні доносився голос схожий на чоловічий, з якимось металевим звучанням на додачу.  

Подив, страх і паніка розійшлись по тілах усіх присутніх.  

А:  ▇? 

Я: (Що-що він говорить? Що це за мова?)  

А:  Ви мене розумієте ? 

Встигнувши за секунди пережити усі можливі емоційні стани, Янг як лідер вирішив все ж промовити :  

Я:  Артефакт... розмовляє?  

А:  Артефакт? Я не артефакт, мене звуть ▇. Хмммм, на вашій це буде звучати як "Зех". Створіння я вивчав вашу примітивну мову й поведінку увесь цей час, аби пристосуватись . Створіння - ви проникнули в закриту зону. [Діставши меч правою рукою, він направив його у сторону Янга]. Назвіть причину вашого перебування у ▇ ▇▇ Храмі нашого Творця.  

Роланд уже був схопився за руків'я свого меча й готувався захищатись, проте Янг протягнув руку і дав зрозуміти, щоб той не робив ніяких дій котрі могли б спровокувати артефакт на ім'я Зех. 

Я:  Ми тут... Ми дослідники, недавно над одним із коридорів стався обвал і нас направили сюди для розвідки і дослідження.  

Зех:  || Опрацювання запиту (//) ... (////) —  Запит відхилено користувачем “▇▇▇” з правами Адміністратора. Встановлено ліміт ядра, обмеження до тринадцяти відсотків. || Перехід у режим нападу.   

Р:  Договоритись все ж не вдасться, ДІДЬКО В БІК!

Роланд встигнув вихопити меча і заблокувати випад Зеха, ще б секунда і Янг, котрий стояв попереду групи, опинився б без голови на плечах. Удар був досить сильним, але його вдалось парирувати, от тільки в зап’ястях з’явилась біль.

Побідний біль він відчував лише під час своїх тренувань бувши ще молодим, а це може означати тільки одне - подолати цю штуку буде зовсім не просто.

Р: (Прокляття, декілька таких попадань і моїм рукам та мечу прийде кінець. Навіть не знаю чому із них швидше...)

Я:  Ерік, допоможи йому, Ліам використай на Роланді навички з ефектом підсилення!    

Ці двоє зразу почали виконувати накази Янга, при цьому він й сам вирішив допомогти усім чим тільки зможе.

Підійшовши до Глорії, Янг швидко дав їй вказівки й відправив її у таємну кімнату.

Глорія зуміла пробігти, Янг створив за допомогою комбінації навички с.р. стихії води та вогню "Туман". Густий туман тимчасово вкрив частину кімнати.

Дозволяти Зеху покидати це приміщення ні у якому разі не можна, затримати його тут теж не виглядає чимось реальним, сил у Роланда й Еріка не вистачить. Зех наразі б’ється виключно з Роландом на мечах і не застосовує магію. Втечу Глорії здається вдалось приховати...

Очі паладина уважно слідкують за рухами меча й кінцівок супротивника, один невірний рух і його розрубають на двоє. Іскри від кожного зіткнення мечів розлітаються в сторони, важке дихання дає зрозуміти наскільки ворог сильний.

Іще недавно неповоротка броня, котра поволі волокла за собою ноги, зараз досить швидко змінює положення у бойовій ситуації. Обмін ударами-відступ і так по колу, Ерік не втручається на пряму у бій, аби не заважати на разі Роланду, натомість він підтримує поверх леза захисний бар’єр, без якого меч уже б давно розлетівся на шматки.

Ліам теж не байдикує і використовує навичку в.р. “Свіжість” на Роланді, щоб той швидко відновлювався прямо під час бою, щоправда, дистанційне підтримування такої навички викликає не аби які складнощі й навантаження на ЦСЦМ - тому Янг використовує на ньому навичку б.р “Зцілення”. Хоча Навичка Базового рівня не зрівняється із навичкою "високого рівня", але принаймні це полегшить стан їхнього мага підтримки.  

Зех зупинився на мить і почав йти в одному напрямку не зводячи очей, чи того, що було схоже на очі котрі були приховані під його шоломом.  

З:  Створіння, хоч і за сторонньої підтримки, але уміння володіти тим, що зветься “меч” у тебе не погане.  

Р:  От і не знаю, радіти мені чи як. Якщо ти уже вирішив поговорити, чому називаєш нас “Створіннями”?

З:  Ви не належите до виду тих, хто мене створив. Ваш вид мені невідомий.  

Р:  Невідомий?   

Я:  Роланд, його творці жили ще задовго до усіх, хто зараз населяє наш світ. Ми ж здається про це уже говорили.  

Р:  [Віддихуючись він продовжив.] Видно... я пропустив цей момент мимо вух. 

Зех продовжував обходити по колу й роздивлятись Роланда.  

Я:  Зех чому ти тут? Ці руїни не відповідають "стилю" твоїх Творців.

З:   ||  (///////) ||  

З:  || Запит опрацьовано. || Цей Храм був створений для збереження історії тих кого ви називаєте Евані. Тут зберігається ▇▇  ▇ || (////) Дані заблоковано користувачем “▇▇▇” ||.   

Я:  (І от знову, "заблоковано користувачем"... Окрім нас тут більше нікого, значить інформація була або одразу недоступна, або хтось із часом це змінив...)  

Бій знову розпочався і на цей раз Зех розпочав використовувати навички. Він наводився занадто точно, ухилятись було майже неможливо, тому Ерік використовував навичку “Щит” уже на повну, Ліам теж надавав підтримку, от тільки супротивник запустив шквал зарядів навичкою р.м. “Рій серпів”. Щит був майже пробитий, з усіх боків з’явились тріщини й він от-от розвалиться на куски, жахливий розвиток і без того безвихідної ситуації.  Здавалось би усі серпи були заблоковані, проте одному вдалось пробитись з самого збоку щита.

Серп влучив у ліву руку Ліама, майже відірвав йому кисть.   

Р:  Ліам!  

Л:  Кхххх! Не переживай за мене, я себе зараз підлатаю, краще дивись за цією штукою!  

Усі члени скупчились біля Ліама, щоб прикрити його, а Роланд намагався відвести свого опонента.  

Р:  (Нефіра тобі у горлянку, коли ж ти УЖЕ ВІДКИНЕШСЯ!!! Чи є взагалі якась користь від моїх атак, навіть коли влучаю, я не бачу хоч якихось змін, скільки не бий, тобі хоч би що. Якщо виживу, головою клянусь - я рознесу Сенат до останнього бруска!)  

Під час останньої серії ударів котрими вони обмінялись, Зех почав себе дивно поводити. Виглядало так неначе він заклинив. У рухах з’явилась важкість і посмикування пальців на руках.  

З:  || За▇и▇ отримано -- о▇ро▇ка. Корист▇... “▇▇▇”, пр▇во.▇.ть Ви.▇к▇ня. || 

Раптово Зех зупинився, опустивши верхню частину торса у низ, таке враження, що маріонетці обрізали частину мотузок.  

Р:  Що-що-щооооо відбувається?  

Я:  Думаєш я знаю? Зех?

Ніякої реакції у відповідь.  

Я:  Судячи з усього він відключився,  надіюсь вийшов з ладу, або закінчився заряд. У будь-якому випадку я пропоную нам швидко вибиратись звідси!

Без зайвих обговорень, вони зі швидкістю вибігли через прохід у стіні і почали шукати вихід.

На щастя цей прохід вів до потаємних дверей в центрі лабіринту, тому уже за десять-п'ятнадцять хвилин вони були  на поверхні.

Глорія  відправилась в Рамолюс, щоб викликати підмогу, тому наразі не знає про долю колег.  

Після повернення Глорії через два дні, з цілим підрозділом Лицарів та Магів, вони повторно відправились у руїни й переконавшись у не активності Артефакта "Зех". Розібрати його, для транспортування в ІМДтР, вдалось лише на чотири частини, оскільки розпиляти броню Лицаря неможливо ніякими відомими інструментами і лише знімні частини типу рук-ніг можна було від'єднати.

Далі за підтримки Ордену дослідження просувалось досить швидко, було знайдено іще декілька захисних механізмів, але вони не викликали особливих проблем. Усе, що представляло хоч якусь цінність було відправлено в Імперію.

Група “Дельта” завершила свої справи у Вульграні й попрощавшись із місцевими жителями [за ці тижні проведені разом вони уже були як одна сім'я, але потрібно усе ж повернутись], відправилась назад разом із Роландом, якого до речі підвищили у рангу, тепер він Командир.

Батько Дем’яна відправився, через місяць після від’їзду дослідників, у Імперію та пройшов відбір у Лицарі.Відкладаючи гроші він  за рік зібрав достатню кількість й попіклувався про переїзд своєї дружини й сина ближче до Столиці Імперії - Максимілії.

Вікторія влаштувалась на роботу недалеко від дому, з початку їй було досить важко відповідати стандартам, проте чоловік знайшов для неї учителів котрі допомогли їй справлятись.

Дем’ян відправився у місцеву просту школу, мрія для усіх дітей з Вульграну, хоча у них був найкращий вчитель на їхню думку - Дядько Микола. Хлопцеві було важко, він тільки недавно попрощався зі своїми друзями, з котрими виростав, тепер їх немає. З часом у нього з’явились нові друзі та нова мрія, яка замінила його попереднє дитяче бажання стати героєм [проте усе ще попереду].

Силует чоловіка, який сидить на краю гори, поблизу поселення :  

?:  Хлопче, насолоджуйся життям. Хе-Хе.... Зустрінемось через дев’ять років. 

-----

Кінкць "Сезону Нуль".

-----

Примітка :

(У таких дужках записані думки персонажа), [а у таких записана додаткова інформація.]

*Маг-підтримки — маги котрі здатні використовувати магію зцілення, у основному розвивають лише її. Роки життя у всіх (окрім драконів котрі іще не помирали від старості) досить обмежені, тому важливо не потратити своє життя даром і сконцентруватись на якомусь певному напрямку.

*Нокс’ілюум — темний метал, котрий використовувала древня раса у своїх артефактах, походження металу - невідоме. Головна перевага цього металу над іншими - легкість та міцність.

© Демі Ньюбі, 2024.