Вижити у забутому світі.

[2531р. Н.Е.Б. 14 день третього місяця літа. Ніч.]

Повернувшись до міста, вони першим ділом відправили Ро, разом із зіллям у золотий дім, після чого Дем'ян відправився назад у ту комору, де зараз лежали деякі його речі, Стів пішов перевірити чи впоралась Даян із документами, а Мія вирішила повернутись в готель.

Промайнувши повз хвилю відвідувачів біля входу, вона швидко піднялася сходами та використавши ключ від дверей - увійшла у номер.

Скинувши з себе бронепластини з рук та ніг, які захищають від прямого попадання меча або зубів монстрів, вона підійшла до ліжка та занурилась уу нього з головою.

Мія:   Ахххххххх, як добре лежати у такому зручному, м'якому ліжку.   (Можливо треба в схрон засунути таке ж ліжко?)

Поки вона ніжилась у ліжку, в голові спливали недавні події у лісі. Загадкова дівчина котра швидко з'явилася й так само швидко зникла.

М:  Хммммммм. (Ця дівчина досить контроверсійна персона, спочатку була готова на все, потім відступила. Ще й подарувала зілля за умови, що ми не будемо її чіпати.)  Ну що ж, я не з тих хто порушує договори, навіть якщо вони усні.(Саме так я вирішила, коли опинилась тут після переродження “Краще дотримуватись умов, якщо вони вигідні, особливо мені”. Я могла б з нею покінчити, однак я не могла розірватись на два фронти, слідкувати та захищати дві легкі мішені й паралельно атакувати її. Прийшлось навіть дістати цей проклятий меч. Можливо необхідно тепер прокачати свою магію?все ж таки цікаво, хто вона така… ) 

Під час її відпочинку на її артефакт для зв'язку почав надходити сигнал й по кімнаті почав лунати дратівливий механічний звук. Дівчина підвелась й діставши його, натиснула на кнопку передаючи свою ману.

Едвард:  Мене чути?

М:  Так, я слухаю.

Е:  Я довго намагався з вами зв'язатись, але ви не відповідали.

М:  Ми виконували тут деяку роботу.

Е:  Зрозумів. А тепер до головного, Імператор очікує вас - усіх.

М:  (Тц, лише цього не вистачало.) Добре, але у нас буде трохи інший склад, оскільки тут дещо відбулось.

Е:  Думаю це не так важливо, вам лише потрібно якнайшвидше з'явитись на аудієнцію.

М:  Нам потрібно два дні.

Е:  Тоді я повідомлю про це міністра Кая. Кінець зв'язку.

З'єднання розірвалось й у фоні з'явилося шипіння, тому вона відтиснула палець й артефакт перестав працювати.

М: (Аналог мобільного телефона, зручно вони це придумали. Працює як і у моєму попередньому світі, потрібно мати артефакт у межі покриття магічного кристала й тоді можна телефонувати в іншу частину імперії. От тільки мінус у тому, що телефонувати можна лише знаючи правильний алгоритм мана-кристала по ту сторону. І ще те, що тебе швидше можуть навантажити зайвими проблемами, адже нема потреби відправляти посланця.)  

---

[Через два дні — Закритий полігон номер два.]

Дівчина махала хвостом у різні сторони, слухаючи розповідь Стіва про те що відбулось в лісі поки її не було й ось, історія завершилась.

Даян: Ну осьььь, мене не було всього нічого, а я уже стільки пропустила!!!!!

Стів: Як би ти була з нами, можливо Ро б не постраждав.

Да: Хм, ну йому взагалі пощастило, якщо я правильно зрозуміла — запізнись ти хоча б на секунду, ми б уже стояли на його похоронах. [Повернувши голову в сторону Дем’яна котрий сидів біля Стіва на лавці.] А ти малий, непогано впорався, швидко зреагував. До речі, а де Мія? Попросила нас усіх тут зібратись й сама не прийшла.

Дем’ян: Дійсно, де ж вона?

С: Не переживайте, вона зараз дещо владнає й ми відправимось прямо в Замок на аудієнцію до Імператора.

Дем’ян та Даян разом в унісон викрикнули "КУДИ?!!", якраз в цей момент уже підійшла Мія у супроводі бородатого дідуся мага.

Мія: Бачу я вчасно, збирайтесь — відправляємось в столицю, речі забирати не обов’язково. Ми ще повернемось сюди...

Вся група відправилась прямо до виходу з Полігону.

Увійшовши в середину до порталу, всі встали в очікуванні.

Дідусь: Зачекайте хвилинку, будь ласка.

Маг почав щось писати на землі за допомогою мани, й ці написи загорялись та зникали.

Д: [Шепочучи] Стів, а що це він робить?

С: [Нахилився й теж почав шепотіти] Вносить тимчасові правки в роботу порталу, зараз ми вийдемо не у гільдії, а одразу біля порталу в Мерії й одразу після цього відправимось в Столицю. Подвійний перехід.

Д: А навіщо так все ускладнювати? Ми могли б зібратись біля Мерії...

С: Тому що... [Озирнувшись в сторону Мії] Це складна історія, дізнаєшся пізніше.

М: Завершили перешіптуватись за моєю спиною? Тоді рухайтесь, все готово.

Мія перша перейшла через портал, усі інші за нею слідом. Вони опинились у схожій кімнаті, але вона була набагато красивіше оформлена, з дорогою різьбою, красивою кладкою каменю що складався в різні візерунки та чотирма сторожами по кожен кут кімнати.

Як тільки вони всі опинились тут, їм одразу відкрили портал, котрий вів у саме серце Максимілії — Замок Блювергес.

Опинившись у замку, після того, як голова відійшла після подвійного переходу, перед очима двох новачків відкрилась неймовірна картина. 

Велетенський зал для переходу, поліровані плити на підлозі, красиві золоті ліхтарі на стінах, дорогі двері з красивою тканинною оббивкою та неймовірна кількість охорони. На виході з приміщення їх обшукали, документи перевірили й пропустили у середину. 

За дверима їх очікував Альф, чоловік у чорному плащі, котрий підкреслював його довге синє волосся, очі кольору мигдаль, аристократична лінія підборіддя, високі вилиці, прямий тонкий ніс. Він - права рука Імператора.

Альф:  Прошу, ходімо за мною.

Він рухався швидко, при цьому не втрачаючи витонченості. Дем'ян з цікавістю спостерігав за їхнім провідником й оглядався навколо, поки вони рухались коридорами здавалось незліченною кількістю кімнат. Кожен міліметр цього замку немов кричав до хлопця “Ста твоїх життів не вистачить, щоб хоч трохи наблизитись до такого багатства!”

Д:  … (Треба бути обережним, інакше якщо я щось тут перекину, мене напевне на місці й уб'ють.)

М: Тепер ви, Даян та Дем’ян, слухайте уважно поки є ще час. Говорити буду я, вам заборонено втручатись чи рушати з місця не залежно від того, що відбувається.. Звичайно правил значно більше, але вам потрібно просто не робити зайвих рухів, інакше це можуть розцінити як неповагу. Просто повторюйте усе за Стівом, добре?

Д: Так.

Да: Ага...

Чим ближче вони підходили, тим сильніше билось серце у кожного з присутніх.

За дві хвилини, вони були уже біля дверей тронного залу. Двері були настільки високими, що лише дивлячись на них, ти усвідомлював усю свою незначущість. Двоє вартових чекали поки Альф подасть знак й коли це сталось, вони повільно відчинили двері, за якими їх очікував Імператор з Імператрицею.

Імператор сидів на троні що знаходився на підвищенні в декілька сходинок, у самому кінці зали. Ліворуч від нього на менш розкішному троні, сиділа Імператриця. Праворуч та ліворуч недалеко від підвищення, стояли різні високопосадовці, представники Сенату та Лицарського ордену.

Перед дверима, поведінка Мії змінилась, вона виглядала немов інша людина, інша постава, навіть здавалось що у неї з’явилась благородна аура. Новачків це здивувало, але Стів уже звик до подібного.

Коли двері відчинились до кінця, Альф рушив, вслід за ним пішла й  наша група. Ступаючи залою, кроки здавались такими важкими немов у всіх за спинами були мішки з камінням, час навколо немов уповільнився. Ті хто відвідує Імператора, завжди відчувають подібний тиск, він - ключова фігура в Імперії, а таких людей краще не розчаровувати.

Дійшовши ближче до трону, Альф підняв руку, тим самим подавши знак усім - зупинитись. Після цього він повільно та елегантно піднявся сходами та став по праву руку за Імператором.

Імператор Марса Еола-Парна Мінос Індомія перший, витримав невелику паузу, після чого підняв руку тим самим закликавши Мію, усі інші повинні стояти на місцях.

Дівчина вийшла до переду на два кроки та встала на коліно, після цього Стів теж опустився на коліно. Новачки трішки завагались й з затримкою опустились, що не залишилось непоміченим усіма навколо, але такому невеличкому промаху не надають значення, якщо ці люди уперше повстають перед «його Величністю».

Опустившись на коліно, дівчина заговорила.

Мія: Вітаю його Величність Імператора Марса Еолу-Парну Мінос Індомія, нехай ваше світло завжди веде нас крізь темряву. Вітаю її Величність Імператрицю Анну-Марію Індомія.

Імператор та Імператриця кивнули головою, приймаючи вітання.

Марс: (Як справи, як завдання? Бачу набрала нових людей у команду, ще й нелюда. Радий бачити... Хотів би я так сказати.) Сонце зійшло сьогодні над вашими головами аби дарувати вам велику честь. Моєю волею вам буде доручена велика справа, чи готові ви прийняти світло та нести його, прославляючи Імперію?

Мія поклала руку на серце й схилила голову.

Мія: (А у нас є вибір?) О «Сонце Імперії Індомія», ми ті що знаходимось у тінях - готові вийти на світло та виконати вашу волю.

Марс: Нехай буде так. Головнокомандувач Томас Ліберто введе вас у курс справи.

Завершивши обмін люб’язностями — Мія підвелась, а Стів з новачками далі стояли на одному коліні.

Почалась основна частина, Томас вийшов до переду й став неподалік від тронного постаменту.

Томас: Не буду ходити навкруги й перейду одразу до справи, часу у нас не так багато. Недавно у ШанЧенгу були знайдені «Руїни номер шістдесят сім», зараз ми проводимо масштабну реорганізацію ордену, тому виділити достатню кількість людей на їх дослідження на разі ми не можемо. А враховуючи проблеми із руїнами «номер шістдесят чотири» та «шістдесят шість», було вирішено скористатись послугами авантюристів. Оскільки ви володієте «Женцем», вибір випав на вас.

Тим часом у голові Мії, почав лунати шепіт.

Артефакт: «Вони» знову хочуть нас-с-с використати...

М: ( [Звертаючись до артефакту] Не переживайте, я не планую виконувати будь-які забаганки.) [Звертаючись до Томаса.] Хочу вас поправити, якщо можна.

А: Ми не хочем допомагати «їм».

Т: Дозволяю.

М: Цей артефакт не пристосований для використання у замкнутому просторі, ви про це мали б знати.

М: (Вашу образу я зрозумію, але надіюсь у разі необхідності, я можу на вас розраховувати?)

А: Ти нам подобаєшся, тому ми й вибрали тебе. [У розмову втрутився інший, голос] Допоможемо.

М: (Дякую.)

Голоси розчинились.

Т: ...

М: (Ех, зрозуміло, що це лише привід, аби найняти саме нас.) Як я вже сказала, ми виконаємо це завдання, але нам потрібно трішки часу. Один із нашої команди отримав поранення на попередньому завданні.

Т: Скільки?

М: Враховуючи час на підготовку, а також його стан, після завтра ми уже вирушимо.

Томас повернув голову в сторону Імператора й той легко кивнув йому, даючи свою згоду, після цього він повернувся до інших представників влади по обидві сторони й ті переглянувшись - теж дали свою згоду.

Т: Тоді очікуємо від вас інформацію. Задля безпеки ми встановимо перед входом у руїни мана-кристал-ретранслятор, щоб ви могли зв’язатись із нами у разі необхідності, а також доповідали про ситуацію. Усю подальшу інформацію отримаєте на місці.

М: Слухаюсь. [Повернувшись й звертаючись до Імператора.] Нехай світло Сонця і далі зігріває Імперію та вказує нам шлях. Нехай Місяць і надалі яскраво сяє...

(~ ~ БАХ~ ~ )

Коли Мія почала прощатись з Імператором та Імператрицею, двері до зали відчинились навстіж з великою швидкістю, що аж ударились о стіну.

?: Де вони, я хочу їх побачити?!!!

© Демі Ньюбі, 2024.