Вижити у забутому світі.

На цей раз Дем’яну дісталась комірка з  матрацом на підлозі.  

Д:  Тут навіть є невеличке віконце, уже не погано, принаймні не буду себе відчувати немов у підвалі. 

Підійшовши до вікна, він почав дивитись на незвичний та красивий вид міста. 

Д:  (Ехххх, чому мене ніхто не попередив, що життя у ШанЧенгу таке дороге? Я міг би собі зняти й краще житло, проте я не знаю що мене очікує у майбутньому, тому треба економити хоча б на цьому.  Стоп, до мене щойно дійшло... Скільки ж тоді коштував той перекус? [Лице хлопця стало  блідим] Потрібно буде якось віддячитися Мії, але що я можу їй запропонувати, грошей у неї вдосталь тому подарунки відпадають. Буду думати про це колись пізніше.) 

Теплий вітерець проскочив через вікно розвіваючи волосся, сонце відблискувало від лакованих черепиць на дахах, десь неподалік сиділа пара пташок у своєму гнізді яке було на самій верхівці будинку. Усе це навіювало ностальгією й спокоєм, який був у нього іще відносно недавно, тому у голові з’явилось усвідомлення: 

Д: (Точно... я зрозумів що після того, як я спокійно посидів розмовляючи з кимось окрім Памс, “спокійно” перекусив, у мене з голови немов камінь забрали, який увесь цей час тиснув не даючи навіть дихнути спокійно.  Можливо це пошуки чогось позитивного у всьому цьому болоті, але я радий що відвідав це місто. Звичайно у мене були плани щодо життя у майбутньому, але я ніколи не міг повністю уявити себе десь в іншій частині Імперії, однак ось я тут. Мало того, я познайомився з такою чудовою та красив...[Легко вдаривши себе двома руками по обличчю.] Так зупинка, кудись мене не туди понесло.) 

До ночі ще було далеко, отже Дем’ян йде прогулятись містом та оглянути якісь знакові місця. 

Д:  Ну ШанЧенг, пора відкривати свої двері. 

Покинувши свою приміщення, він пішов оглядати місто. 

Дем’ян:  Як не дивись, а місто процвітає. (Взагалі не до порівняння із усім, що я бачив раніше. От би тут оселитися, проте я не уявляю собі скільки потрібно збирати грошей, аби придбати хоч щось з моїми нинішніми доходами.)  

[Йдучи добре вимощеною дорогою та розглядаючи місцеву дивакувату архітектуру.] 

Д:  (Мене не покидає дивне відчуття повтору... Коли я прибув у Цзянсі я теж прогулювався, здавалось, що час у мене ще є й уже наступного ранку все змінилось. [Зітхнувши] Ех, хотів би я залишитись тут на довше.) 

Місто було настільки велике та складне, що без карти або сторонньої допомоги, у ньому можна було легко загубитись. Велика кількість будинків, багато вузеньких провулків, невелика річка, що протікає через усе місто, багато дерев та невеличких парків  й різноманітних забігайлівок вздовж широкої  центральної дороги, яка пролягає через усе місто від входу й аж до центральної будівлі схожої на палац з декількома баштами по сторонах, де розміщені усі виконавчі органи міста, від резиденції Намісника й до військового управління. 

Д:  (Памс, я давно тебе не використовував за призначенням, можеш щось розповісти про це місто?) 

П: Так, власнику, вас цікавлять якісь факти, чи загальна інформація? 

Д: Нуууу.( Було б не погано усього потроху.) 

Присівши на лавочку під деревом, й дивлячись на річку, він почав слухати Памс, паралельно дивлячись на чудову картину котра перед одним відкрилась. 

П:  Ось декілька цікавих фактів. Факт перший: При найвищій активності монстрів, у цьому регіоні найменша смертність. Факт другий: тут з’являється велика кількість різноманітних аномалій, частину з яких виправляють в бюро магії. Потрібне пояснення щодо аномалій? 

Д:  (Можливо пізніше.) 

П:  Продовжую. Назва самого регіону звучить як “Тяньлун-Мень”, однак з часом назву регіону почали ототожнювати з назвою головного міста. Цей регіон єдиний в Імперії Індомія має свою власну регулярну армію. Хоча, на перший погляд, ШанЧенг схожий на місце для відпочинку, насправді ж це Місто-фортеця головною метою якого є стримування орд монстрів та зменшення їх чисельності. Через аномальну активність артерій у цьому регіоні пропорційно збільшується й кількість монстрів.

Д:  (Так-так, зупинись. В якому сенсі це Місто-фортеця, я нічого такого не бачу.) 

П:  Не все що відбувається з містом, можна побачити ззовні, на жаль у мене недостатньо інформації для більш розгорнутої відповіді, однак можна припустити, що у тіні працює неймовірна кількість людей різних професій, наприклад М.А.Ш., котрих ми бачили раніше у Хубеї. 

Д:  Уммм.(Зрозуміло, досить не очікувано, потрібно було заздалегідь все взнати...) 

П:  Немає підстав для переживань. Популяцію місцевих монстрів постійно скорочують, за моїми оцінками - руйнування Хубея це швидше прикре виключення, чим закономірність. 

Д:  (Добре якщо так, о точно розкажи ще що тобі відомо про того монстра як його там.) 

Перед очима у нього з’явилась карточка з зображенням лисиці монстра, знизу був короткий опис. 

{Монстр легендарного рангу : назва “Куміхо”; характеристики та навички варіюються залежно від віку особини; здатні використовувати магію підсилення та нападу; зазвичай використовують стихію вогню(). Як і будь-який легендарний монстр вони здатні спілкуватись із людьми.}

Д:  (Зачекай, хто їх вчить говорити? У них що, є власні школи?) 

П:  Монстри здатні поглинати невелику частину спогадів котра залишається у мані людини, яку вони щойно проковтнули. Самі спогади вивітрюються ще під час перетравлювання, оскільки несумісні з мисленням монстра.

Д:  (Тобто вони бачать спогади померлих і на їх основі вчаться?) 

П:  Як саме проходить цей процес - невідомо, однак побічним ефектом є залишки знань від своїх жертв.

Д:  (Думаю на разі мені цього вистачить, піду пройдусь містом.) 

П:  Переходжу у режим очікування. 

Дем’ян уже було почав підводитись, як тут біля його ніг  з’явився Шуншук котрий проліз з-за спини під сидінням. Він почав леститись до ноги хлопця й сів йому на лівий чобіт. 

Д:  ??? (Дивно, шуншуки зазвичай не підходять до людей аж так близько.) 

Після того як здивування відійшло, він спробував погладити  шуншука що сидів у нього на нозі, адже у нього досить красива та пухка шерсть.

Однак коли рука хлопця уже наблизилась до тварини, шуншук різко вкусив його за палець, після чого стрибнув на лавку й відбившись від неї підлетів до сумочки котра висіла на поясі. Намертво вчепившись у неї зубами, він різко зірвав її та почав утікати.  

Всередині була гільдійська маг-карта, тому Дем’ян як тільки помітив шуншука зі своєю сумочкою то одразу кинувся навздогін. 

Д:  АНУ СТІЙ МАЛЕНЬКИЙ ЗЛОДІЙЙЙЙ! 

Шуншук який підстрибуючи біг  по прямій декілька метрів, різко повернув у один з вузьких  провулків. Дем’ян намагався наздогнати тварину, однак шуншуки досить спритні тому на своїх двох їх догнати досить складно, однак відновлення карти гільдії обійдеться не дешево, тому потрібно докладати зусиль.  

Він забіг у провулок і продовжив переслідування. 

Д:  Ах ти злодюжка, стривай я тебе дожену... (Як добре, що я досить багато часу присвятив фізпідготовці, інакше я б уже через декілька метрів задихався й впав.) 

Права нога - вдих, ліва нога - видих, вдих-видих.  

На щастя у провулку немає ніяких щілин, тому шуншук біжить далі з невеликим відривом та вибігає на наступну вулицю, після чого повертає на ліво та біжить у наступний провулок.  Переслідування продовжувалось доки звір не пробіг через декілька провулків та нарешті не забіг у дворик  який був з усіх сторін оточений кам’яною стіною. 

Д:  Хух, ну все, далі бігти уже немає куди, я надіюсь... 

Перед входом у цей дворик по обидві сторони стояли статуї левів, одна статуя тримала біля своєї лапи левеня, а інша тримала перлину. На брамі котра веде  у середину раніше була червона мотузка, яка зараз лежить неподалік від входу, непомітно для інших.  

Дем’ян зайшов на велике подвір’я в центрі якого стояв закинутий храм за яким давно ніхто не доглядав. Двері у храм були привідкриті на декілька сантиметрів й було помітно як хвіст шуншука зникає за ними.

Д:   Ага, он ти де. 

П:  Власнику, будь ласка - зупиніться.  

Він різко зупинився після того, як уже розпочав рухатись в сторону будівлі. 

Д:  Що таке? 

П:  Ця ситуація виглядає надто підозріло, вам необхідно обдумати свій наступний крок. 

Д:  Думаєш це може бути пастка? Хммм, Памс у випадку непередбачуваного як би там була пастка, ти б зміг мені допомогти магією і тим як воно там, пам’ятаєш ти про це говорив...  

П:  Ви маєте на увазі “розгін” котрий збільшує силу магії? 

Д:  Саме так. 

П:  Можливо ви все ж... 

Д:  Я не можу. Цю сумочку зшила мені мама...  Добре, я пішов і так багато часу на тебе потратив. 

Відкриваючи двері котрі почали жахливо скрипіти, хлопець побачив у центрі храму п'єдестал на котрому зверху був великий магічний кристал темно зеленого кольору, а знизу неподалік лежала його сумка. 

Просунувши голову у середину він озирнувся, нічого підозрілого "окрім кристалу", шуншука теж не було помітно, однак він невеликий тому міг десь сховатись. 

Зібравшись з духом, він переступив через поріг та почав наближатись до своєї сумки.  

Нахилившись перед п'єдесталом й простягнувши праву руку аби підняти сумку, хлопець почав щось відчувати., чим нижче його рука опускалась, тим холодніше ставало у приміщенні й коли він видихнув, повітря уже почало виходити з парою. 

Коли він підняв сумку й підвівся, навколо уже було досить темно немов би настала глибока ніч й світло від місяців уже перестало проникати у середину. Повернувшись назад він не помітив дверей через які щойно пройшов. 

Д:  Що? 

                   “Вибраний?” 

З різних сторін почали шепотіти голоси, їх було досить погано чутно й навіть прислуховуючись можна було не завжди почути про що говорилось, кожен з них був різним за тоном, одні нагадували чоловічі, другі звучали як жіночі, інколи було чутно дитячі голоси,  інші не були взагалі схожі на людські.

Вони говорили одне й те саме в унісон, а інколи звук немов розшаровувався. 

          “Хі-хі-хі.”  

                             “Вибраний богами.” 

                                                                         “Хе-хе-хе-хе.” 

Д:  Хто ви, [повертаючи голову у різні сторони] що вам від мене треба? 

“Грати, давай зіграємо.” 

“Випусти.” 

“Вибраний.” 

“Пограймо нумо-нумо.” 

"Ла-ла-ла ла-ла-ла"

“Шавка... час вмирати.” 

“Ні-ні, треба йти далі, необхідно нести благу звістку, НІІІ!”

“Пограй із нами.” 

"Мама я більше так не буду, не залишай мене!!!!!"

“Здохни собака.” 

“Вибраний, твій час...” 

"Останній раз, це було в останній раз."

З глибокої темряви з’явилась невидима рука та схопивши хлопця потягнула його назад. 

Д:  Мммгггггххххх. 

З його вуст зірвався стогін від різкого ривку назад. 

Д:  Що щойно було? Я... здається увійшов, сумка? А ось. 

Сумка лежала перед його очима, прямо на порозі, а. останні декілька хвилин були стерті з його пам’яті.  

Піднявши її й переконавшись  що все всередині знаходилось на своїх місцях, хлопець покинув територію храму. 

Дорогою назад, він розмірковував, чому ця тварина  так вчинила, але на жаль зрозуміти це йому так і не вдалось.  

Дем’ян повернувся у свою комору, котру він орендував та дійшовши до свого спального мішка на підлозі, ліг і буквально одразу знесилений провалився у сон.  

Під ранок коли сон уже почав розвіюватись, з пам’яті хлопця почали виринати фрази котрі він чув у храмі. Він різко прокинувся, не як від кошмару, а немов від звичайного сну. 

Д:  Дивний і незрозумілий сон. (Не можу точно пригадати що там було. “Вибраний богами”? Напевно мій мозок від постійних переживань породив щось таке .) Таааааа, сьогодні я планую відвідати тренування Мії в гільдії й більш детально обговорити усі тонкощі завдання. Маю надію на те, що я не буду бігти попереду возу, як це було у минулий раз. 

© Демі Ньюбі, 2024.