Вижити у забутому світі.

[2531р. Н.Е.Б. 25 день другого місяця літа.]

У глибині лісу в двадцяти чотирьох кілометрах від ШанЧенгу, знаходиться дім що  частково обплетений коренями від старого дерева навпроти. Цей дім знаходиться під бар’єром котрий спотворює сприйняття мани, завдяки чому монстри оминають це місце. Останні дев’яносто років тут проживає одинока жінка, існування котрої має залишатись таємницею. 

Через свій відлюдькуватий спосіб життя та замкнутість на контакт із жителями вона виходить вкрай не часто, навіть коли це відбувається - жінка використовує магію ілюзій здатну спотворити людське сприйняття. 

Аліса:  [Потягнувшись після сну] Уууууууухххх. (Який сьогодні чудовий день, ну загалом як і завжди. Пора продовжити мої досліди.)  

Підвівшись із свого ліжка та плавними рухами що чимось нагадують спокійну течію річки, вона  почала переодягатись із нічної білизни у повсякденний одяг.  

Її волосся кольору лаванди переливалось під сонячним промінням що пробивалось через крони лісових дерев.

Зріст сто сімдесят три сантиметри, вигнуті брови та вії немов у лисиці, а під закритими повіками ховались кришталево голубі очі.  Шкіра була гладка як у немовляти, кругле лице з невеликим прямим носом, тонкі  губи й злегка загострене підборіддя, вуха ховались під волоссям котре було їй до лопаток. 

Спішити Алісі не потрібно, оскільки вона не працює. Усе що їй необхідно для життя вона здатна добути собі сама, хоча деякі речі такі як одяг вона купує у центрі Шан Ченгу - місті Хайнань. Гроші ж для покупок вона отримує після продажу зілль “високої та найвищої якості” власного виробництва у місцевій крамниці.  

Подібний спосіб життя жінка обрала аби зменшити ймовірність того що, її розкриють адже вона - Відьма*. 

Сівши за свій робочий стіл та відкривши блокнот, жінка перевіряла список справ на найближчі дні.  

Було виконано усе окрім останніх чотирьох завдань : 

- Вбити “Куміхо”* у "темній частині" лісу. 

- Зробити артефакт та зілля з залишків Куміхо. 

- Дістати з дерева , плід “Екс-пі”. 

- Перетворити плід “Екс-пі” на легендарне зілля для розширення власних можливостей. 

А:  (Сьогодні займусь Куміхо, а що до плоду... Хмммм, здається він дозріє лише через три тижні. Вбивство монстра у мене не відбере багато часу, а от Духи-хранителі дерева це проблема. Якщо я не буду стримуватись, то розберусь із ними махом, однак тоді й дерево постраждає., як ж мені розібратись із ними на цей раз. Беееее.) 

Підперши свою голову лівою рукою та стукаючи нігтями іншої руки по столу, вона роздумувала над можливими способами розправи з духами. 

А:  Духи. (Унікальна форма життя, не схожа ні на монстрів, ні на драконів, взагалі ні на що. Зустріти хоча б одного з них це уже велика вдача, однак з цими я вже не в перше борюсь. Набридливі мошки скільки не вбивай їх, з часом вони відроджуються, як на зло, ще й пам’ятають як і хто їх вбив, тому попередні “техніки” стають майже не ефективними.)  

Прийшла пора виходити на полювання за Куміхо й жінка покидає свій будинок та повільною ходою йде у саму темну частину лісу, там збираються самі сильні монстри з усієї околиці, через велике скупчення артерій-мани. 

Дорогою одні лише дерева, трава та місцями квіточки з гірськими породами, чим далі Аліса йде, тим густіше починають рости дерева. Декілька разів вона телепортувалась на невеликі відстані, щоб не витратити увесь день на дорогу.

А:  (Ех, вже дві години йду любуючись пейзажами, можливо потрібно було одразу телепортуватись, чи принаймні побігти?) 

Глибоко у підсвідомості Аліси з’явились три її копії створені навичкою “розділення свідомості”. 

Перша Аліса - Розум, вона одягнена у червоне. 

Друга Аліса - Мана, одягнена у синє. 

Третя Аліса - Тіло, одягнена у зелене. 

А.Р.:  Я вважаю, прогулянка нам не завадить, останнім часом ми не виконували ніякої значущої фізичної акти... 

А.М.:  Протестую! Я думаю нам необхідно більше використовувати нашу магію, тому мудріше було б телепортуватись! Ха-ха. 

А.Т.:  Я взагалі проти усього що ви пропонуєте, я б хотіла спати й не займатись  вбивством Куміхо. 

А.Р.:  Тіло, ти взагалі розлінилась!!! 

А.М.:  О ніііііі! нам необхідно накопичувати якомога більше сил. Ми ж відьми!

А.:  (ТАК А НУ ЗАМОВКЛИ! Чортівня, через те що я мало спілкуюсь із живими людьми, ця навичка інколи виходить з під контролю.)  

[Поки Аліса йшла до своєї цілі, у голові розлетілись думки.] 

“Ми ж Відьми”... 

                                 “Ми ж Відьми”... 

                                                                    “Відьми”... 

А:  Ммм... (Навіює спогадами, тоді я іще була людиною.)

---

[2106 р. Н.Е.Б. 10 день першого місяця осені. Глибоко у підземній в’язниці.] 

Двері однієї із камер заскрипіли, в середину кинули дівчину п’ятнадцяти років, після чого один з работорговців  

“НЕДОУМОК [кремезний чоловік вдарив свого поплічника у живіт, від чого того скрутило],  ти хоч знаєш скільки такі як вона коштують? [Сплюнувши] Дівко, тобі пощастило що отримала удар від цього здохляка, такий синець швидко зійде і ми зможемо тебе за дорого продати. Ха, поводь себе слухняно у своєму новому домі, тут трішки сиро, однак таких як ти розбирають швидко.” 

Скрутившись у кутку дівчина тихо плакала, сил на щось більше у неї уже не було. Два дні тому вона поховала свою матір, тепер ніяких родичів у неї не залишилось, ще й сьогодні її зловили та продають у рабство. 

Злата:  [Схлипуючи] Чому це сталось зі мною? Мама... 

Кінцівки дівчини досить сильно замерзли, навколо було розкидано лише декілька пучків сіна котрим можна було трішки вкритись. Стягнувши брудне та частково закривавлене сіно, вона прикрила ним свої ноги. Навколо було досить темно, ніяких вікон, лише світильник на магічному камені котрий знаходився неподалік від її камери, який ледве-ледве освітлював навколишній простір.

Сусідні камери пустували, попередніх мешканців продали у рабство або замучили до смерті задля розваги. 

Тулячись до внутрішньої стіни сусідньої камери, дівчина довго плакала й зрештою заснула.

“Ей ти, рабиня [рухаючи тіло дівчини ногою] проснись. Тримай свою порцію на сьогодні.” 

Залишивши неподалік від неї миску з кашею, що виглядала досить не привабливо, худорлявий чоловік вийшов з камери, замкнув її та повісив ключі собі на пояс після чого пішов. З кожним його кроком, ключі брязкотіли й було чутно як  він віддаляється все далі та далі, поки звук не зник. 

Злата:  Фууу.

Каша не лише була не дуже на вигляд й мала поганий запах, усе це через трави котрі туди перетерли. Як би ти не протестував, рано чи пізно людині котра хоче жити, прийдеться з’їсти це і тут в роботу підуть трави, котрі будуть пригнічувати волю людини й перетворять її на бездумну маріонетку. Це зроблено для того, аби жертва не втекла й її було простіше продавати. У майбутньому власник може продовжити давати ці трави, або відмовитись від них.  

Злата й не підозрювала про такі властивості цього блюда, але щось глибоко у середині протестувало проти трапези. Присівши перед мискою на коліна, вона склала руки й почала молитись. 

З:  Боги, якщо ви мене чуєте, будь ласка, допоможіть.  

Стисшувши руки наскільки, наскільки тільки можна вона продовжувала молитись, однак ніякої відповіді не було. 

З:  Пфф, на що я надіюсь? За моє життя я лише чула легенди, про Богів котрі допомагають людям, а в реальності їх напевне взагалі немає. 

“Неправда.” - Приглушений, спокійний голос розлетівся по камері. 

Тіні навколо почали згущуватись й обвивати стіни, підлогу й решітку, хоча темрява охопила усе до чого тільки змогла дотягнутись, все ж вона не торкнулась лампи з магічним каменем, щоб у камеру поступало світло. 

Дівчина підскочила від страху та забилась у куток, її серце стукотіло так, немов би вона щойно пробігла марафон без зупинок не збавляючи темпу. Усе її тіло тряслось так, немов би вона була на морозі. 

Із землі по центру камери почала підніматись абстрактна тінь, така ж чорна як і усе навколо, видно її було лише завдяки лампі. 

“Неправда.” 

Піднімаючись із землі, тінь продовжила говорити -  “Боги у цьому світі існують, проте вони глухі до ваших молитов.” 

Голос був настільки спокійним, що почав заспокоювати Злату, однак вона все ще була насторожена. 

“Я можу допомогти.” - У цій фразі не було сміху, однак вона прозвучала дуже грайливо, що одразу збило з пантелику співрозмовника. 

З:  Д-д-допомогти? Що ви таке. 

Маель:  Як не ввічливо... Я  Маель. Не потрібно так трястись, їсти тебе я не збираюсь. Прийдеться зачекати поки ти заспокоїшся, тоді поговоримо. 

Тінь прийняла форму кота, хоча це все ще був абсолютно чорний кіт який приліг на підлогу, все ж це виглядало набагато краще чим “абстракне незрозуміло що”. Приблизно через дві хвилини дівчина змогла себе опанувати та  продовжила. 

З:  Ніколи не чула про Бога котрого б звали Маель. 

М:  Звичайно не чула, адже я не з цих земель. Про мене знає не так багато людей, а ті хто знають - тримають це у таємниці. 

Приємний приглушений голос остаточно заспокоїв дівчину та навіть більше, з кожним словом їй усе більше та більше хотілось зануритися у сон, але як би їй цього не хотілось - вона не могла . 

М:  Що ж, перейдемо до того моменту, де я пропоную тобі два варіанти : перший - я можу спасти тебе, другий - ти можеш залишитись тут й надіятись потрапити у хороші руки, що мало імовірно. 

З:  Перший варіант звичайно кращий, але мама навчила мене що безплатно не буває нічого. 

М:  Ха-ха, ти розумна. Звичайно я роблю це не з приступу альтруїзму, в обмін на свою допомогу, усе що мені потрібно - це твоя душа. 

З:  Моя душа? 

М:  Все вірно, давай я тобі поясню у чому полягає моя робота й чого очікують від тебе. Так тобі буде простіше прийняти рішення. 

З:  Давай.

М:  Мені доручено знаходити здібних людей, для того, щоб у майбутньому вони служили моєму Володарю.  Твоя душа слугує гарантом виконання нашої угоди. А тепер детальніше про саму угоду :  я допоможу тобі з чим би ти не хотіла, але лише вперше; ти отримаєш нове ім’я та особистість, після  ти відправишся жити в інше місто з певною сумою грошей. Після того як тобі виповниться вісімнадцять років, ти станеш Відьмою й зможеш жити сотні, або навіть тисячі років, однак ти зобов’язуєшся ставати все сильніше й сильніше та розвивати свої уміння, якщо ж ти не будеш покращуватись - тебе очікує смерть. Коли ж твоє життя дійде до кінця з тих чи інших причин, ти відправишся на службу до мого Володаря. 

З:  У мене деякі питання, перше хто такі “Відьми”? 

М:  Якщо по простому - це нелюди. Твоє тіло частково зміниться й ти перестанеш старіти. 

З:  Якщо я не буду розвиватись, то я помру? 

М:  Саме так, якщо не будеш розвиватись, твоє тіло почне різко старіти й ти помреш. Звичайно це частково зворотний процес. 

З:  Тоді останні два запитання : хто твій “Володар” і яка саме служба мене буде очікувати... 

М:  Самі цікаві питання на кінець. Мій володар це Бог “Підземного світу”, туди відправляються усі грішники після смерті, ти теж з великим шансом можеш туди відправитись якщо відмовишся від договору. А зараз саме цікаве, це пов’язано із попереднім, якщо ти все ж погодишся - зможеш обійти усі тисячолітні тортури приготовані для грішників й одразу вступити на службу до нашого Володаря й чим сильнішою ти станеш, тим краще буде твоє становище у “Підземному світі”. 

З:  Стелиш ти гладко, у такому випадку з якою ймовірністю я відправлюсь в цей твій “Підземний світ”? 

М:  Розповідати майбутнє заборонено, тим більше воно може змінитись. Ти повинна прийняти рішення самостійно, інакше знай ти майбутнє твій вибір буде... не щирим. 

З:  Можна мені усе обдумати? Хоча б декілька хвилин,  б хотіла спокійно зважити усі за та проти. 

М:  Звичайно, даю тобі десять хвилин на обмірковування, після цього ми розпрощаємось.  

Кіт склав передні лапи навхрест та поклав на них свою голову. 

З:  (І так, що б вибрати з запропонованого? Обидва варіанти виглядають не дуже : якщо погоджусь - підпишу сумнівний договір; якщо відмовлюсь - невідомо що зі мною буде в майбутньому й у чиї руки я потраплю. Мама мені завжди говорила “Коли попадеш у важку ситуацію, старайся добре все обдумати, ніколи не дій зразу.” Хммм, який шанс що людина котра незаконно купує рабів буде хорошою? Тут напевне навіть думати не потрібно, все і так зрозуміло. Тоді варіант з допомогою цього... хто б він там не був : я забезпечу собі нормальне життя, хоча у майбутньому повинна буду...) 

М:  Ну як там з роздумами? 

З:  Скажи, а що собою являє ця “служба”. 

М:  Служба моєму Володарю, ти ж не це хотіла дізнатись, чи не так? Тебе більше цікавить чи ти будеш як рабиня. Не хвилюйся, у “Підземному світі” немає рабства, у тебе буде свобода вибору, будеш мати свій власний дім, правда є лише одне виключення - ти повинна будеш працювати на Володаря. Правда все залежить від твоїх навичок, якщо будеш байдикувати, не будеш добре розвиватись, то вибору в плані роботи у тебе буде так собі. 

З:  (Звучить непогано, правда швидше за все це не правда. Однак краще я продам свою душу невідомому Богу і буду надіятись на краще, чим гнити в якійсь канаві після того, як мене використає та викине якийсь монстр у людській подобі.)  

Склавши руки у кулачки, вона подивилась на кота. 

М:  (Хе-хе, надіюсь вона мене не розчарує. Ця душа... У Володаря стільки планів на неї, навіть якщо вона відмовиться, у мене є інші способи отримати її душу.) Хоооо, бачу уже зробила свій вибір. Яка ж у тебе відповідь?  

З:  Я хочу вибратись звідси. Тож як ти мене виведеш звідси? Перенесеш магією, чи можливо визволиш як лицар з казок? 

М: ХА-ХА-ХА. А ти цікава... На жаль я не можу користуватись своїми силами напряму, усе що ти бачиш навколо це лише частина твоєї уяви. Досить практично до речі, як би хтось помітив як ти розмовляєш зі мною, зі сторони йому б здалось, що ти зійшла з розуму. Для твого визволення, мені необхідно захопити твоє тіло ненадовго, це не боляче.  

З:  М-м-моє тіло?  

Прикривши своє тіло руками, вона ніби намагалась огородитись від Маеля. 

М:  Нічого такого з твоїм тілом я робити не планую, даю слово. 

З:  Кхм, вибору у мене все одно немає. То ж що я маю зробити? 

М:  Скажи у голос “Я дозволяю Маелю заволодіти моїм тілом” - це все. 

З:  (Мені страшно... Ну, була не була.)   Я дозволяю “Маелю”, заволодіти моїм тілом.(А?! Мені здалось чи кіт... посмі...хнувся?) 

Усе перед очима Злати огорнуло темрявою настільки, що не було видно взагалі нічого, а розум дівчини поринув у сон. 

Злата(Маель):  Так перевіряємо, права рука [стиснув у кулак й помахав] добре, ліва рука [стиснув у кулак та теж помахав] добре. Так ноги [присів декілька раз], яка ж вона слабка... Декілька присідань й уже серце у горло лізе, так не піде.  

Використовуючи магію в тілі дівчини, Маель підсилив його настільки що можна було кулаком пробивати стіни. Для подібного контролю Златі необхідно було б вчитись роками, на щастя зараз тілом керує справжній віртуоз.  

Зірвавши решітку з петель на стіні та відкинувши її убік, Маель приготувався до бою. 

З(Маель): Упс, такий звук точно привернув увагу, хе-хе, не розрахував... Ну нічого, заодно перевірю на що вона здатна уже зараз. 

“Що за звук??!!! Якого...” 

У підвал ввірвались вартові, що стояли за дверима. Вони помітили дівчину що стояла у проході, а неподалік від неї решітку котра іще недавно була на петлях. Вони почали повільно підходити до дівчини діставши свої мечі. 

З(Маель):  (А ось і манекени прийшли, зараз подивимось.) 

Вартові уже підходили й озирались по боках, до дівчини залишалось два метри. 

З(Маель):  В-вибачте, я не знаю що відбулось, решітка чомусь сама впала і вирішила вийти подивитись. (Так-так тепер, зроблю максимально невинний погляд як у собаки.) 

Той що йшов зліва зупинився, інший підійшов ближче до дівчини. 

Вартовий:  (Пф, [озирнувшись] ця сопля точно не змогла б таке зробити, тим більше їй уже дали поїсти. Після першого споживання він діє слабо й максимальний ефект з’являється лише після другого або третього разу, але навіть зараз вона повинна слухати все що їй говорять. )  Дівчино [вклавши меч назад у піхви, щоб звільнити руку], зайди но с...ГХХХХ! КХХХ. 

Поки він говорив, дівчина пробила тіло наскрізь й вирвала серце котре тримала у руці. Її рука вийшла з іншої сторони, а саме серце іще зробило декілька ударів. Кров стікала повільно, а вартовий іще стояв тримаючись виключно на руці дівчини. 

З(Маель):  Ой, я думав він сильніший... 

Коли руку він вийняв руку з грудної клітки чоловіка, його тіло впало на землю до ніг. Маель роздивився серце, після чого викинув його та стряхнув кров з руки. 

Другий вартовий був у стані шоку, але прийшовши до тями він з мечем та криком “Ааааааааааа” - кинувся на Злату. 

З(Маель): (От неадекватний, навіщо так розмахувати мечем?)  

Відстрибуючи назад, Маель ухилявся від випадів меча противника, однак потрібно було щось із цим робити, тому Маель використав магію вогню й запустив “вогняну сферу” в лице чоловіка і той постарався відбити сферу своїм мечем, адже вона летіла з малої відстані й часу та місця для маневрування не було.  

Тоді Маель зробив швидкий ривок з пришвидшенням магії блискавки за спину вартового й схопивши голову двома руками - у ту ж секунду скрутив її. У приміщенні роздався глухий звук переламаної шиї. 

З(Маель):  Так, з цим розібрались. З тілом поки усе добре, перенавантажень немає, але що до витривалості... Довго у ньому не повоюєш, та й мани не густо. Треба швидше закінчувати. 

Обшукавши обидва тіла, Маель знайшов:  сумочку з зіллями, набір ключів, кинджали(по одному із кожного вартового). Знявши блузку з вартового із скрученою шиєю, він одягнув його та зав’язав знизу на ґудз, аби та не заваджала. Взуття не підійшло, тому замість нього Маель обмотав ноги роздертою шкіряною кофтою й закріпив за допомогою смужок(отримані з роздертої блузки вартового з пробитою грудиною). Знизу ж залишились прості шорти у котрих Злату й кинули. 

З(Маель):  Дивно, чому сюди ще ніхто не прибіг за увесь цей час? Це може означати лише те, що крики цього неврівноваженого не почули. Значить зараз тут мало народу, хм... Тоді рушаймо! [Піднявши кулак догори.] (Ой забув, Злата мене не чує та не бачить.) 

Покинувши підвал, Маель рухався тихо по дому, на щастя окрім двох вартових, в двоповерховому будинку був лише якийсь товстун. Маель тихо зайшов йому за спину, та ударив кинджалом у сонну артерію від чого той одразу помер. Обшукавши дім, Маелеві вдалось знайти непогану суму грошей, котру як раз перераховував товстун у кабінеті, непоганий жіночий одяг котрий найімовірніше одягали на рабинь перед тим як показати їх потенційному покупцеві. 

З(Маель): Ні ну ви серйозно?! І навіщо я тільки старався так спорядитись, знав би що так буде, одразу б пішов все обшукувати. (Хммм, можна було б використати “Зір Оракула”, але очі дівчини точно таке поки не витримали, менше з тим.) 

Швидко переодягнувшись він прийнявся шукати вихід. 

Виглядаючи з вікна, він роздивлявся як би краще покинути цей дім та не попастись на очі іще комусь, оскільки запасу мани й фізичної сили для ще декількох боїв у цього тіла точно не вистачить. Перед парадним входом стояла пара розбійників, тому знайшовши вікно на кухні котре вело на задній двір й використавши залишки мани для того, щоб підпалити дерев’яні меблі, Маель вистрибнув через вікно й утік.  

Відбігши на безпечну відстань й заховавшись у вузькому провулку між двома будинками - він повернув тіло дівчині.  

З:  (Я, де я? [Озирнувшись.] Все-таки він не збрехав та витягнув мене звідти, але чому руки так болять? ЧОМУ, ЧОМУ МОЇ РУКИ УСІ В КРОВІ.)

Руки дівчини трусились від шоку та поки Злата вдивлялась у кров на руках, її тінь вигнулась й з неї з’явився уже знайомий кіт. 

М:  Не переживай ти так, кров не твоя. 

З:  І це повинне мене потішити?! 

М:  Чого ти очікувала, я вивів тебе найкращим способом. Ти ж не хочеш аби твоє тіло постраждало при цьому? 

З:  Я просто... я. Я не знаю. 

М:  Вище голову, тепер ти вільна та ще й з грошима на руках, хіба не чудесно? 

З:  Грошима, ти когось пограбував? 

М: Ні-ні, це гроші твоїх викрадачів. Не будемо про це, зараз усе що тобі потрібно це покинути місто й поїхати куди бажаєш, лишень не забувай - після того, як тобі виповниться вісімнадцять ти станеш Відьмою. Твоє життя... Що ж, коли тобі виповниться вісімнадцять ми побачимось знову, а поки відпочивай та тримайся якомога далі від неприємностей. Мені б не хотілось знову тебе рятувати. І ще... зміни ім’я та купи собі на чорному ринку в Атреї “фальшиві документи” .

---

Примітка :

(У таких дужках записані думки персонажа), [а у таких записана додаткова інформація.]

Відьма — унікальні індивіди, зазвичай отримують силу від договору зі злом, що за межами Нь'року. Відьми не обов'язково будуть злими, для них цей договір - це лише знаряддя за допомогою якого вони досягають своєї цілі. Зазвичай вони ведуть мирний спосіб життя й постійно змінюють місце свого проживання.

В історії було декілька відьом котрі намагались захопити певні території/країни й влаштовували різанину, через подібні дії люди почали переслідувати усіх хто називає себе "відьмами" й відрізняється від нормальних людей.

Куміхо — монстр лисиця Легендарного рангу, ріст 3.5-5 метрів(залежно від віку після переходу до легендарного рангу), довжиною 15-30 метрів, має білу шерсть при коренях та червоні(зазвичай) кінчики шерсті, має один довгий хвіст. (Самки пропорційно трішки менші за самців.)

Паща у монстра йде від носа й аж до самої шиї, має неймовірно гострі зуби що йдуть у два ряди та язик котрий можуть висунути на пів метра у перед. Також Куміхо здатен використовувати магію базового та середнього рівнів(чим довше живуть, тим сильніше розвивають навички) для нападу й здатні покривати нею свої кігті, тим самим він може пробивати більшу частину бар'єрів.

© Демі Ньюбі, 2024.