Вижити у забутому світі.

Верхи на коні, з невеликими передишками, Роланд на кінець добрався до центрального міста провінції Рамолюс, котре має горду назву співзвучну назві провінції.

Направившись у резиденцію  місцевого Намісника,  по дорозі було чутно  декілька досить цікавих пліток, а також трапився якийсь фанатик. Обвішавши себе усіма можливими релігійними символами різних Богів та викрикував якісь нісенітниці.

Фанатик: Люди почуйте! Моліться, моліться до Богів, до усіх Богів котрих ви знаєте, до тих хто може нас врятувати! Відкрийте очі і подивіться, чума прийшла в наш світ, монстри, катастрофи! Монстрів котрих іще учора бороли звичайні Авантюристи... Сьогодні... Сьогодні вони уже не можуть із ними справитись! Що це як не... знак повернення Нефіра?!!! Моліт...

Віддалившись від місця проповіді, слова котрі лились потоком було уже важко розібрати. 

Звичайний місцевий божевільний-фанатик, хоча є у його словах щось містичне, що відгукнулось десь у глибині підсвідомості Роланда.

Діставшись пункту призначення, великої [за мірками віддаленої провінції], резиденції намісника "Остапа Лісовита".

Роланд увійшов у величезні трьох метрові двері, що були оздоблені різьбою де зображизи двох золотих биків. Сама будівля була зроблена із недешевих матеріалів, а у середині місцями були вкраплення позолоти, гранітні підлоги, комоди і шафи із палісандру, штори з шовку й інша атрибутика пихатих можновладців котрі їдуть на спинах звичайних людей. Спроба  показати свій статус і  багатство. 

На жаль  усе це виглядало дуже кволо у очах лицаря із столиці, котрий досить часто відвідував замок й заможних придворних з їхніми одвічними проблемами. Загалом це виглядало як невдалий жарт, а також корумпованість - адже звідки у такій віддаленій провінції на  краю світу, стільки ресурсів на цю будівлю?

Через віддаленість, а також відсутність торгівельних шляхів і жалоб[з боку простого люду], сюди дуже  нечасто або узагалі ніколи не направляли перевірку. Та Роланд прийшов сюди не за цим.

Роланд: (Накрав він знатно, однак зараз вплутуватись у це може означати, що намісник може відмовитись добровільно допомагати й буде вставляти палки у колеса... відкладем це питання до завершення більш нагальних справ.)

У приймальні, котра знаходилась недалеко від входу, працював місцевий секретар. Здалеку він помітив лицарську форму тому трішки напружився.

Підійшовши до нього наш знайомий розпочав розмову : 

Р: Добрий день, я Лицар-Паладин на ім'я Роланд. Мені негайно необхідно зустрітись із вашим намісником.  

Секретар: Е-е-е,мммм.[Зам'явшись на місці й мандруючи поглядом по кімнаті, він продовжив.] Нууууу на жаль розумієте, еееееее,   зараз це неможл...

Фраза обірвалась, оскільки цього недолугого схопили за горло та притиснули до столу, за яким той сидів. 

Р: Послухай мене сюди, недобитий ти...  Лицарі ніколи так просто не звертаються до намісників чи інших урядовців, подібне звернення означає тільки одне – відбулась дуже серйозна та  непередбачувана ситуація. Про це знають всі, навіть, у такому Богами забутому місці як тут.

А тепер не трать час і відведи мене до Намісника, інакше я окрім своєї доповіді, відправлю додатковий запит у Сенат, там буде вказано "Перешкоджали моїй ро-бо-ті.", а це не в твоїх інтересах.

Переляканий секретар  ледь не дістав інсульт, ще трохи і його дух напевне покинув би тіло. Переминаючись як та квочка, він супроводив Роланда до намісника.

Піднявшись на другий поверх та пройшовши коридором вони опинились під дверима.

Після стуку у двері, секретар одразу отримав відповідь з іншої сторони :

Намісник:  Я ж сказав мене не-не турбувати! Недоумку, яко...го дідька ти сюди довбениш?!

Секретар, був і без того у досить поганому стані, буквально пів хвилини назад його ледь не побили ще й обізвали, тепер це...

Р: (І чого я очікував? Потрібно було одразу увірватись сюди самому й не витрачати час.)

Не довго чекавши Роланд відкрив двері.

В своєму розкішному кріслі сидів Намісник, чоловік сорока трьох років, трішки повненький, хоча це не впадало в очі, а от що дійсно впадало, так це танцівниці котрі кружляли у танку, велика кількість спиртного й закусок на столі. Через спиртне, котре ударило в голову Лісовита, він спочатку не зрозумів причину  вторгнення і уже грозився почати оформлювати документи на звільнення нещасного секретаря, про що він почав кричати у голос.

Та придивившись  він помітив лицаря, "Що ж може швидко позбавити похмілля? Побачити, людині при владі, у себе у дверях...".

Коли до святкового намісника все ж дійшло, хто перед ним, той різко змінився у лиці, алкоголь який іще декілька секунд тому вдаряв у голову - неначе вивітрився й проступив холодний піт.

Рукою він подав знак танцівницям, аби ті покинули кімнату після чого заговорив : 

Намісник: Пан Лицар, чим-чим зобов’язані вашому візиту? Ха-ха-ха. 

Р: (Що це тільки що було?)

Роланд дивився на настільки дурнуватий вираз обличчя який тільки б могла зобразити людина. Ця міль що, безсмертна? Так не забуваємо ціль візиту. 

Р: Тримайте себе у руках, шановний. По перше я не пан, по друге у мене є тут свої справи та ви "пане" - маєте мені допомогти.  [Слова вилетіли з нотками агресії та презирства.]

Лице намісника змінило вираз з дурнуватого, на вираз притаманний тому хто от-от повинен піти на страту. Секретар від гнітючої атмосфери у кімнаті вже був готовий втратити свідомість, тому пішов шляхом меншого опору - просто  втік зачинивши за собою двері. 

Остап: Тоді давайте до суті...[Витримавши невелику паузу, він продовжив.] Я Остап Лісовит, намісник Рамолюсу. Було б непогано дізнатись ваше ім’я. 

Відповідь була в діловому стилі, як і повинно було бути з самого початку.

Р: Мене звати Роланд, я Лицар третього рангу, на стадії переходу. Перейду одразу до діла, зараз нам не до формальностей. Про те що відбулось у цій кімнаті я теж змовчу.

О: Добре я вас слухаю. 

У голосі відчувалось полегшення, адже за подібні дії на своєму робочому місці є відповідне покарання, яке негативно відіб’ється на репутації. Для маленьких чиновників із віддалених провінцій, втрата репутації все одно, що смертний вирок.

Р: Мені потрібно негайно використати вашу кімнату телепортації та передати у столицю повідомлення. Також я надіюсь на нашу з вами співпрацю у майбутньому. Деталі справи вам будуть передані пізніше, після того, як у Столиці приймуть необхідні рішення.  

О: Так-так, авжеж! Все що потрібно для Імперії! Хе-хе. 

Домовившись Роланд відправився із підписаним дозволом, на використання кімнати телепортації, до секретаря. Взявши папір, чорнила та перо він написав лист в столицю де описав недавні події й запросив підмогу у вигляді "Групи дослідників руїн", також прохання відправити одну людину із відділу "Досліджень монстрів" у Вульграну. Відправивши все він залишився у кімнаті відпочинку, аби дочекатись відповіді й підмоги. 

---

[Людська Імперія Індомія. Столиця - місто Максимілія.  

Штаб Лицарів.]

Харумі: ТЕРМІНОВЕ ДОНЕСЕННЯ!ТЕРМІНОВЕ ДОНЕСЕННЯ! РОЗІЙДІТЬСЯ!

Вибігши із залу телепортації, куди щойно дістався лист, дівчина двадцяти років неслась по коридорах у сторону кабінету головнокомандувача.

Діставшись кабінету, вона  увірвалась без стуку. В середині відбувалась невелика нарада на котрій були присутні такі особи як :

Головнокомандувач лицарського ордену - Томас Ліберто;

Магістр - Люм’єр де Кампо;

Командири - Грегор та Емілія;

Святий-лицар - Віолаа.

Вони разом зібрались, щоб обдумати новий план тренувань для лицарів-новачків котрий запропонувала Віолаа.  

Харумі: Головн....   

Емілія: Харумі, ти зовсім від рук відбилась? Ти взагалі чула про дисципліну? Що це тільки що було?  [Перебивши дівчину на півслові, різко висловилась Емілія.]  

Томас: Емілія досить, зачекай, будь ласка. Харумі, бачу у тебе щось серйозне, доповідай.   [Спокійним і лагідним тоном промовляв головнокомандувач, котрий помітив у руках дівчини листи.]

Х: Головнокомандувач ДОПОВІДАЮ! Термінове донесення із Рамолюсу від Паладина Роланда!   

Люм'єр: Термінове? Рамолюс, це ж у самому кінці Імперії. Що він там забув? [Роздумуючи, у слух бубнів він собі під ніс.]

Т: Менше слів Люм’єр, зараз ми дізнаємось. Харумі - давай сюди листи і можеш йти. 

Дівчина піднесла листи та покинула кімнату, кидаючи кривий погляд на командира Емілію.  

Перебігаючи доповіді очима головнокомандувач напружився, що не могли не помітити присутні. Дочитавши до кінця Томас перше не повірив у написане, але як для вигадки це занадто.  

Т: Трясця! 

Ударивши рукою по столу за котрим вони усі сиділи, він дав їм зрозуміти - справи дійсно кепські.  

Віолаа: Що сталось, можете розповісти?

Т: Якщо коротко, Паладин Роланд відправився у Мінію з плановою перевіркою,  через проблеми повязані із монстрами на шляху він був вимушений змінити маршрут. Діставшись Вульграну він зупинився, аби поповнити свої запаси і там... З’явились Руїни "тої цивілізації". 

Видихнувши він взявся масувати собі скроні, у той ж момент по кімнаті в унісон розлетілось:  

- ЩО?!

Л: ТОЇ САМОЇ? 

У Люм’єра  почало сіпатись ліве око, він пам’ятав скільки проблем принесли минулі руїни.  

Т: Це ще не все. В доповіді розповідається про  "Паразита" котрий орудував там у лісі, хоча потік артерій там узагалі ніякий...  [Все більше беручись за голову, Томас вже був готовий собі її відірвати.]

Т: (Руїни - це уже проблеми, а тут іще Паразит котрого там бути не має. У Головнокомандувача є доступ до великої кількості інформації, останнім часом приходить все більше і більше негативних звісток, з різних частин імперії ,більша частина проблем які зараз виникають - приховують від населення. Люди пропадають із вулиць міст, побільшала кількість нападів монстрів та ще й "Нова чума", котру назвали Інсоніум - захворювання котре вчені ще не дослідили, ліків теж іще немає, магія зцілення працює лише на ранніх стадіях після чого вона взагалі не діє, людина повільно помирає... Ой геть ці думки. Навіть від Сенату цю інформацію поки тримають в таємниці, чим більше буду думати, тим більше буду занурюватися у це болото.)

Т: На разі усі вільні, продовжимо пізніше, а я негайно відправляюсь до Міністра з цією доповіддю.   

Зі швидкістю світла Томас відправився через кімнату телепортації у замок Імператора.  

---

[Замок Блювергес, кабінет міністра у одній з веж.]

[Стук у двері.]  

Міністр: Так, увійдіть.   

Томас: Добридень Міністр Кай.   

Кай: Головнокомандувач Томас? Не часто ви до мене заходите, щось сталось? 

Він сидів за своїм робочим столом у великій купі паперів, перебирав щось і підписував. Кай, дуже красивий хлопець котрий уже у свої двадцять два став міністром, зараз йому уже двадцять чотири. Із знатного роду, високий зріст, з темними великими очима й усмішкою котра часто приховує його наміри. Міністр, окрім того, що досить молодий, також дуже талановитий. Боги явно його не обдарували от тільки... Є у ньому щось незрозуміле, воно не дає спокою Томасу. 

Т: Вибачте якщо я вас відриваю, але у мене є справа яка не може чекати. [Наблизившись до столу він передав доповіді і коротко пояснив ситуацію.]  Надіюсь на вашу підтримку.   

К: Ох тільки цього нам не вистачало... Вдячний вам за інформацію, я негайно відправлю у відомства запити із проханням як найшвидше спорядити групи у Вульгран. 

Узявши чисті папери він швидко почав писати звернення в Інститут магічних досліджень та розробок.  

Т: На цьому моя робота завершилась, дозвольте піти.   

К: Звичайно, ідіть по своїм справам.  [Занурений з головою у папери промовив міністр.]  

Намагаючись як найшвидше покинути замок в котрому Головнокомандувачу  могли б підкинути зайвої роботи інші урядовці, як змій він прошмигнув у кімнату телепортації і відправився назад у Штаб.  

У кімнаті де сидів міністр дописуючи звернення, подумки відбувався монолог:  

К: (З'явились руїни значить? Дуже інтригує, надіюсь група дослідників зможе знайти там щось цінне. Це б знадобилось мені у майбутньому. Хоча... Надіятись на щось подібне не варта, зазвичай те що там знаходиться виходить з під контролю іще у моменті, коли групи розвідують ці розвалини після чого мені потрібно розгрібати купу документації неначе у мене іншої роботи немає. Потрібно буде пізніше зайнятись своїм  "домашнім завданням"  і трішки пришвидшитись...).  

Дописавши, він доручив доставити цю справу своєму підлеглому котрий працював у нього... Назвемо його різноробочим - оскільки він займався усім чим тільки можна, включаючи шпигунство[майже майстер на усі руки].  

---

[Інститут магічних досліджень та розробок.(Скорочено ІМДтР).

Кабінет директора.]

Директор Захар, щойно отримавши запит :  

З: Так, запит від Міністра? Нумо, чого йому на цей раз від нас потрібно? Можливо прибрати вулиці? 

Фиркаючи він дивився на запит від Міністра. Ці двоє постійно на ножах через те, що Кай недооцінює і вважає роботу ІМДтР пустою тратою ресурсів держави, апелюючи фразою "Ваші розробки забирають стільки часу, що простіше дочекатись Розриву".  

Переглядаючи документ він посміхався, хоча й усвідомлював серйозність ситуації/

З: ХА. Ну що? Як тільки приперло так зразу до нас? Ох вже ці зациклені на оптимізації урядовці. (Подумаєш, ми інколи витрачаєм більше чим приносимо, УСЕ ЗАРАДИ НАУКИ! Була б можливість я б йому... я б йому як відповів. Ууууу, на жаль зараз не та ситуація. І так кого б мені відправити... Група Гура зараз зайнята розробкою нового атакуючого артефакту. Ц.І.Р. не підійдуть, довірити їм руїни - підписати собі смертний вирок. Залишається тільки група Дельта, ну от їм і спихну  роботу. А і ще, треба відправити одного, або двох із відділу «Дослідження монстрів».)

Ухваливши своє рішення, він закликав секретаря і доручив йому передати всі відомі на зараз деталі цієї справи, попередньо описавши їх. Секретар досить  швидко справився зі своєю роботою й уже через годину група «Дельта» та один чоловік із відділу «Досліджень монстрів», стояли в кімнаті телепортації.

Перенісшись у Рамолюс, вони вийшли із кімнати та по дорозі до виходу їх чекав... 

---

Роланд: Вітаю вас у Рамолюсі. Дозвольте мені представитись - я Лицар-Паладин Роланд.  

- Угу, я радий.   

Почувши подібну відповідь Роланду стало якось ніяково, він точно не очікував подібного ставлення. Поки він розбирався у тому, як правильно відповісти відбулось наступне.  

Жінка приблизно тридцяти років з заплетеним волоссям, окулярами (оскільки у неї близорукість) під якими ховались рубінові очі. Обвішана різноманітними сумочками з обладнанням котре їй знадобиться в руїнах, невисока, приблизно метр шістдесят. Вона  вдарила цього нахабу й одразу відправила в нокаут.  

Глорія: Прийміть мої вибачення. Цей нахаба - Ліам, дуже пещена дитина, з величезним набором комплексів. Мене звуть Глорія. 

Ліам схожий на людину, котрій необхідна стороння допомога з гардеробом. Багатошаровий одяг досить сильно виділяв його на фоні колег, котрі були одягнені у свій звичайний повсякденний одяг. Червоне лице [до удару було значно світліше], широкий ніс [можливо теж від удару? а можливо він такий від народження]; під лівим оком була родимка, колір очей роздивитись було неможливо оскільки ті закотились... У відкритому роті виднілись гострі зуби як у звірів, це могло значити тільки одне - він народився від союзу людини та нелюда*.

Виділяло його ще і те, що лежав цей індивід у відключці на підлозі, неподалік від Глорії.  

Р: Дуже приємно... 

Жінка досить сильно вразила Роланда, він уже подумав запропонувати їй піти в Лицарський орден, але напевне вчений із неї все ж буде кращий.  

Ерік: Ерік. 

Сказав це досить сором’язливий хлопчина котрий стояв неподалік.

Зростом він був трішки вище за Глорію. Голову та лице він приховував під капюшоном настільки добре, що його неможливо було узагалі роздивитись. Здалось що це просто ходячий одяг, новий артефакт котрий в ІМДтР навчили розмовляти? Тіло було закрите одягом, на декілька розмірів більше, чим сам хлопчина. Візуального контакту - ніякого, за тоном голосу йому десь вісімнадцять-двадцять не більше.  

Янг:  Ерік, скільки разів тобі повторювати. Хочеш переховуватись у своїх речах - переховуйся. Та хоч на першу зустріч вилази із цих тканинних обладунків, прояви  звичайну ввічливість. [Повернувшись до Роланда лицем, Янг продовжив.] І ще раз приносимо вам наші вибачення, у нашій групі  одні диваки. Я Янг , можна вважати мене лідером групи «Дельта». Також я б хотів вам подякувати від себе, за те як ви оперативно звернулись із своєю доповіддю. Нам передали лише базову інформацію, тому якщо ви не проти, по дорозі я б хотів з вами обговорити трішки детальніше те, що ви могли там помітити.  

Чоловік тридцяти двох років, на ім'я Янг, судячи з його імені він з південного-сходу Імперії. Його зовнішність відповідає припущенням Роланда, смуглява шкіра, котра притаманна для жителів цієї місцевості. Очі кольору бурштину, за розміром більші, чим зазвичай у представників його національності, можливо його батьки або  пращури, з різних народів. Темно-каштанове волосся середньої довжини  й невідповідне його професії - досить серйозно підкачане тіло, здавалось би його м’язи рук от-от проб’ються на гору крізь рукави. Роздивляючись статуру Янга, Роланд подивився на себе і трішки розчарувався (Якийсь науковець має тіло сильніше, чим у мене - Лицаря.).

Звичайно ж розпач тривав не довго, адже пропорції тіла та кількість м’язової маси хоч і грають роль, та все ж не головну.  Головне це уміння і контроль мани, уміння володіння зброєю.

Р: (Втішити себе то втішив, але на душі якось усе одно  гірко.)  

Ларс: Вітаю, м-м-мене звати Ларс. 

Це промовив чоловік котрого з самого початку ніхто не помічав. Його не помічали - не через невидимість. Він просто був настільки блідим, що зливався зі стіною, коли дивився на нього то зразу міг подумати «Боги, хто забув мерця!». Блідий як мармур, худорлявий, темні круги під очима, середнього зросту, очі червоні від безсоння. Описати лице складно, тому ми залишимо це без подробиць. 

Хтось колись бачив смерть у очі? Ні? Так ось, можливо це вона і є! 

Р: А ви хто?

Л: Я кх-кх, з відділу "Досліджень монстрів".   

Р: Ви здорові?   

Л: Так я здоровий, в-вибачте, просто останнім часом у нас стільки запитів. Нам не хватає рук, працюємо майже цілодобово.   

Р: Що ж, добренько тоді. Зі знайомством закінчили, відправляймось.   

Разом покинувши резиденцію намісника, вони сіли на коней, яких Роланд  позичив  у Лісовита, свої речі вони склали на візок до якого був прив’язаний кінь. По дорозі до Вульграну група розпитувала Роланда про побачене.  

Всі були збентежені, ці події не віщували нічого хорошого для Імперії.

Відносини з Ельфами були у натяжці, як і завжди, Ельфи не люблять лізти у чужі справи -  ще більше не люблять коли лізуть у їхні, тому чи відбувається у них щось схоже, невідомо.

Країни Утопії взагалі не виходять на контакт останнім часом. Фероран - рідний край Нелюдів, повідомив про деякі труднощі із монстрами в околицях своїх міст.

Терра-дея всяко опирається і не визнає труднощів з монстрами, котрі почали проникати на їхню територію зі сторони Імперії [що саме вони намагаються приховати?], їх мотиви не зрозумілі, але допоки  не звинувачують Імперію у проблемах з монстрами то хай буде.

Дракони.... Дракони як завжди - взагалі не реагують на події котрі відбуваються, поселились у своїй аномальній гірській зоні й сидять склавши лапи чи що у них там. 

Потративши час на дорогу, компанія на кінець дісталась до Вульграну на світанку наступного дня. Першим ділом Роланд попросив Ліам відвідати хлопчика, він єдиний з групи володіє навичками зцілення. Оскільки той перед від'їздом був без свідомості, на всякий випадок не завадить і перевірити його стан. У Надії вони дізнались, що з Дем'яном загалом усе в порядку, на разі він дома з батьками.  

Дійшовши до  дому потерпілого, після стуку у двері та дозволу на вхід вони опинились всередині. Мати і батько подякували Роланду за все , що він робить для їхньої сім'ї й вирішили пригостити його та усю компанію своїми скромними блюдами. В цей час Ліам відправився у кімнату хлопця та швидко його оглянув, перевірив потоки мани.

Ліам:  (Досить дивно, загалом здавалось би усе в порядку. Таке враження неначе мені щось заважає, хоча я нічого не бачу.)

Поклавши руку на голову, цілитель почав використовувати навичку стихії світла, с.р. -  “цілюща теплота”. В ту ж мить все тіло пацієнта охопило приємною теплотою, котра йшла десь із середини. Через декілька хвилин Ліам прибрав руку з голови і в останній раз перевірив стан хлопчини, за допомогою навички стихії світла  “магічний

зір” , котрий дозволяє бачити живі істоти наскрізь, а також їхню ману у середині.

Л: На цьому все.  сказав як відрізав ,без церемонії він просто встав і пішов собі далі.  

Дем’ян: Дяку-ю?  [Розгублено відповів хлопчина, тому до нього підійшла Глорія.]

Г: Ой не звертай на нього увагу, його характеру не позаздриш, хоча він дуже хороша людина. Хлопчику, ти міг би розказати щось із того, що ти запам'ятав ?  

Д: Вибачте, але я не пам'ятаю як втратив свідомість. Можу сказати небагато  : я втікав від невідомого монстра по лісу, ухиляючись від навичок котрими він у мене жбурляв, потім я наступив у яму і опинився в якійсь печері з руїнами; впавши я вдарився, але говорять мені пощастило, що нічого не зламав; як тільки почув звуки з гори  то одразу втік в дальній кут, а потім... Далі я нічого не пам'ятаю, пізніше коли я відкрив очі то був уже у тітки Надії  

Г: Ну все обійшлось і на тому добре. Дякую за розповідь, пізніше іще поговоримо, зараз нам потрібно йти оглянути твою знахідку.  

Д: Тітко... [На цьому моменті його перебили]. 

Г: Звертайся до мене на ім'я, мене звати Глорія.  

Д: Зрозумів.  

Г: Вибачай, я маю перевірити та підготувати зараз артефакти, якщо у тебе є питання, на них може відповісти наш лідер групи. Спитай в он цього кремезного чоловіка, тільки не бійся він не страшний.  [На цій ноті вона покинула хлопця і відправилась копирсатись у поклажі на візку,  котру вони із собою привезли.]

Д: Вибачте, можна у вас дещо спитати ?  

Янг подивився на маленького хлопця з верху в низ та уточнив, якого роду питання його турбує. Питання було пов'язане із монстром, тому він попросив Ларса розказати про  паразита, оскільки саме їхній відділ займається дослідженням монстрів. Без зайвих подробиць він почав пояснювати, що таке ‘паразит’. Батьки краєм вуха почули досить цікаву розмову, тому вирішили під'єднатися і послухати збоку.

Ларс: Паразит - це створіння котре бере під контроль інше. Якщо прибрати саму кроваву частину, паразит зазвичай вживляється в тіло і пробирається у голову. При цьому його власне тіло приростає до місця  зараження, ми це бачимо як "горб". Коли воно вчепилось до тебе недавно, ти ще можеш від нього позбутися з мінімальною шкодою, хоча для цього необхідна стороння допомога і магія зцілення. Але якщо він проникне глибше, тут уже нічого не поможе. Лише магія рівня Архонта здатна допомогти та і то лише у випадку поки паразит не дістався мозку, ще Боги змогли допомогти - на жаль вони нас покинули.

Після пояснення і песимістичного завершення в розмову вступив Янг. 

Янг : На кінці - це було зайве. Ніхто поки нас не покидав, тому давайте не будемо підіймати  цю  тему, дякую.  

Далі сім’я пригостила гостей зі столиці усім чим могла, на щастя Група котра приїхала для розвідування і дослідження, хоча й складалась з осіб знатних родів, але вони не ставились до простих людей як інші - котрі не бачили у тих людях нічого окрім робочої сили та одиниці на папері.

---

Після приємного проведеного часу у гостях, наші дослідники вирушили у Ліс. Роланд  по пам’яті показав дорогу, так через десять хвилин вони вже були на потрібному місці.  

У повітрі літало напруження, але це не через знахідку, Янг зітхнув, після чого розвернувся і заговорив : 

Я:  Ларс, ти хоч розумієш - що ти наговорив? 

Члени групи одразу збагнули, про що далі піде мова тому розійшлись в різні сторони якомога далі від цих двох і почали свої приготування. 

Л: Ви про "Богів" у кінці?  

Я: А до тебе швидко доходить. До речі, можеш звертатись до мене на "ти". А тепер про те, що ти утнув. Простим людям не потрібно знати про відсутність Богів, це майже державна таємниця, кожна країна старається робити усе аби люди не дізнались цієї правди. Та й по суті Боги нас не покинули, вони просто досить не часто стали втручатись у наші справи та допомагати...     

Л:  І чим ваше останнє формулювання не підтверджує те, що про нас забули. Маю визнати - я сказав зайвого, безсонні ночі дають про себе знати. Ох, я б хотів закрити цю тему і перейти до перевірки он того трупака за вами.  

Вказуючи пальцем за спину він  намагався швидко вийти з цієї незручної ситуації. 

Я: Хм? Так звичайно, можете робити свою роботу. Під час вашої перевірки, чи не могли б ви поділитись інформацією із нами. Хай ми не з вашого відділу, усе ж  досить цікаво, що ви там знайдете.  

Л: Якщо це не буде суперечити нашим правилам, тоді поділюсь.  Розмовляючи, він уже готував обладнання, котре привіз із собою. 

З невеликої скрині було узято перший артефакт - магічний розкладний стіл, спеціально розроблений для польового дослідження монстрів. Другий артефакт який дістали зі скрині, це скальпель ніж із мана-лезом, пропускаючи через нього ману можна розрізати майже будь-яку матерію, однак є багато нюансів. Інші артефакти далі лежали у скрині.  

-----

Примітка :

*Нелюди — Звіроподібна гуманоїдна раса, проживають на материку Фероран який знаходиться на південному-сході від материку Філлінія(материк де розташована Імперія) й острівної держави Терра-дея. Представники цієї раси витриваліші та значно сильніші за усі інші раси, через що постійно терплять образи, ненависть, страх(оточуючих), дискримінацію і т.д.

© Демі Ньюбі, 2024.