Вижити у забутому світі.

[Глибоко у Лісі - дім Відьми.]

Аліса уже давно проснулась й взялась за свої домашні справи, перед тим як відправитись зібрати плід. Заварюючи собі каву у тиші, вона роздумувала над своїм  далеким майбутнім, однак якщо все вийде з під контролю, для неї воно може наступити несподівано швидко.

Поряд із нею лежав її вірний супутник й фамільяр Тео. За останній час вони встигли непогано здружитись, враховуючи непростий характер та  відстороненість Аліси.

Раніше він був вільним, міг робити що заманеться й коли заманеться, тепер же монстр має підкорятись чиїмось наказам, хоча "усюди є свої плюси", так він думав.  Зараз йому малоймовірно загрожує вбивство, зі сторони людей котрим би знадобились матеріали з нього.

Аліса:  Тео, як там твоє ядро?

Тео:  Після того, як ти його частково вирвала, розбила на дві частини й повернула… Завдяки тим гидким зіллям якими ти мене поїш кожен день, відновлення уже майже завершене, але потрібно іще декілька днів. (Коли вона наживо вирвала у мене ядро я думав що краще б вона мене тоді на місці й добила. Взагалі я був надто наївним, злим й надто вузько мислив, у результаті це вилилось у мою поразку.)

А:  Мені ж потрібно було створити твого двійника, який би мав половину твоєї сили. Прийшлось витратити велику кількість матеріалів з твоїх родичів менших, об'єднавши це з моїми зіллями та твоїм ядром, я змогла створити двійника. Хоча спочатку я була не впевнена, що усе буде йти як треба й уже готувалась до твоїх похоронів, однак ти виявився досить живучим. Добре, що ядро можна наростити поки монстр живий.(Принаймні я змогла це перевірити та доказати.)

Т:  Хіба люди не помітять, що саме тіло, точніше його частини - відрізняються? Все ж воно було створене з різних монстрів.

А:  Це було б помітно лише при детальному аналізі, люди з ІМДтР чи М.А.Ш. аналізують ядро, тіло перевіряють лише ззовні, потім дістають ядро й останки передають на обробку або знищення.

Т:  (Пройшло не так багато часу, але я уже почав звикати до неї. Можливо це вплив договору так впливає на монстрів? Чи можливо просто її турбота? Звичайно вона сильно мене відгамселила,  ще і ядро вирвала, я був на межі між життям та смертю, але вона як-не-як піклується про мене, кожен день ходить збирати трави й матеріали з монстрів для зілля, воно гидке, однак дуже ефективне.) Це ж напевне не останнє, що ти зробиш з моїм тілом?

А:  Хммммм, думаю це було вперше та востаннє. Витрати на твоє відновлення перевищуватимуть вигоду від отримання матеріалів. Та й узагалі, не роби з мене монстра.

Т:  (Хе-хе, ну так. Те що майже ціле поселення було зруйноване моїм двійником для того, щоб приховати моє зникнення - просто дрібниці. Хоча я приблизно розумію її логіку. Це дійсно був найкращий спосіб замести усі сліди.) До речі давно хотів спитати,  чому ти не можеш відновити моє ядро за допомогою своєї магії? Як ти зробила це з іншою половинкою.

А:  Все тому, що твій двійник не вижив би довше одного дня з таким ядром, всередині був конфлікт двох різних сил. Ззовні воно звичайно схоже на твоє, але лише ззовні. Я постаралась все обставити так, що під час оборони, люди випадково зруйнували твоє ядро. (Я стояла неподалік й спостерігала за тим що коїлось, коли один з воїнів замахнувся мечем, просто трішки направила його за допомогою мани й він поцілив прямо у ядро, в такому хаосі воїн навіть не зрозумів як усе сталось.  Звичайно побачене мене сильно здивувало й розчарувало, мені здавалось люди у ШанЧенгу повинні були бути краще підготовленими до подібних ситуацій.) У результаті його досліджень буде неможливо зрозуміти що там всередині.

Т:  Зрозумів. Еххх, коли я уже зможу вийти.

А:  До речі про це, мені уже пора виходити, скоро вже дозріває необхідний мені плід. 

Т:  Буду тоді тебе чекати тут.

---

Крокуючи вузькою стежкою крізь густий ліс, група авантюристів на чолі з Мією, прямували до своєї цілі. З усіх сторін їх оточували оброслі мохом високі дерева, через їх крони просочувалось сонячне світло, місцями чудернацько грали промені.

Біля коріння густо росте тонконіг разом із папоротниками, місцями було видно щось схоже на рододендрони, деінде була конюшина.

Пройшло уже дві години з моменту як вони вирушили з міста. Кожен раз коли вітер колихав дерева, створювалось неприємне відчуття. Ліс здавався мертвим, тварин та монстрів не було видно.

В серці Дем’яна почала зароджуватись тривога.

Він розумів, що з ним одна з найкращих груп авантюристів на цьому континенті, однак відчуття це не те що можна так легко контролювати. Усі як завжди дивляться по сторонах, якщо ти не відчуваєш небезпеку — це не означає, що її немає.

Дем’ян: (На диво, мені вдалось без зайвих зусиль прокласти маршрут до цілі. Інформація у моїй голові просто з’явилась, однак таке враження, що я знав її усе життя. Було тільки одне але... Не надто мені сподобалось те, що вона вот так просто мене покинула. Увесь цей час висіла наді мною, а тут БАХ, пішла спати. Що це було?)

Стів: Хлопче, не літай у хмарах.

Д: Вибачаюсь, задумався.

Ро: ...

С: Нічого страшного, просто будь обачніше. (Цей ельф думає лише про магію, як так можна, йому необхідно працювати над своїм характером. Через таку поведінку, ми ніколи його не брали в Імператорський замок, коли нам видавали якісь завдання чи забрати винагороду.)

Д: Скільки йдемо, а ліс все такий же пустий.

Мія: Чого ти очікував? Після того як Куміхо влаштував не зрозуміло що, усі монстри були вимушені зачаїтись на певний період часу, а тварини втекли якомога далі.

С: Має пройти іще деякий час аби усе повернулось на свої місця.

Д: Якщо подивитись на це з іншої сторони, нам навіть пощастило. Мені так точно...

М: Думаєш про свої гроші? Який ти матеріаліст.

Д: Я не те мав на увазі...

М: Розслабся, я жартома.

Дем’ян натягнуто посміхнувся.

Уперше за увесь час Ро вклинився у розмову.

Ро:  Малі монстри розбіглись, однак сильні залишились на місці або тимчасово емігрували. 

М:  Все ж таки існує ймовірність взагалі нікого не зустріти.

С:  Я лише за. Не хотілось би витрачати час на монстрів, хоча якби сьогодні з нами була Даян…

Д:  До речі, а де вона? Здавалось вона сильно хотіла піти з нами.

М:  У неї зараз, хммм, як би сказати… Вона зайнята деякими документами й поки все не розбере - не може піти з нами.

Спливали години, зробивши декілька невеликих зупинок аби перепочити, вони рушили далі. 

Йдучи лісом,  Дем'ян з теплотою згадував свої тренування за останні чотири дні, завдяки їм він став набагато краще орієнтуватись у бою, не звертаючись за допомогою до Памс.

Розумний помічник міг з легкістю покращити його результати й принаймні в теорії, хлопець міг би навіть зрівнятися хоча б зі Стівом.

Пройшло стільки часу з моменту як Памс активувався. Якщо спочатку Дем'ян хотів будь-яким способом позбутись цього артефакту, то тепер він уже звикся з тим, що у його тілі є щось ще. Бажання позбутись Памс з кожним днем все більше віддаляється  від нього, адже важко відмовитись від такого корисного інструменту, навіть з урахуванням деяких моментів коли він ледь не сплавив мозок.

“Хороший помічник”, так він подумав...

Подолавши велику відстань, група нарешті дісталися до своєї цілі.

Простора галявина з деревом в центрі, на якому був лише один плід, він нагадував салак, розміром більше яблука, колір схожий на ртуть.

Плід "Експі" переливався у променях сонця, однак він ще не дозрів.

Д:  Прийшли, залишилось почекати поки плід дозріє, якщо я все вірно розрахував, то це приблизно через годину.

М:  Можна це якось зрозуміти?

Д:  Коли він достигає, то починає переливатись кольорами райдуги. (Завдяки тій інформації котру надала та  богиня, я багато дізнався про це дерево. Однак мене не покидає відчуття, що вона поділилась тим чим й не планувала. Це на неї не схоже, особа котра завжди все тримала при собі й лише роздавала вказівки та ганяла мною. Змінилась?)

Його роздуми перервав Стів котрий здалека розглядав дерево.

С:  Я вперше бачу подібний плід.

Ро:  Так…

М:  (Так, плід дійсно незвичний і якби хлопець нас не провів, про нього б ніхто більше не знав, місце особливе - не інакше.) Я теж таке не зустрічала...

С:  Хлопче, не поділишся із нами?

Мія прикрила обличчя рукою, не то від розчарування, не то аби приховати стид від дій Стіва. Цей чоловік завжди був прямолінійним, а ще він завжди піклується про своїх друзів. Подібний фрукт міг би допомогти їхній команді у майбутньому навіть якщо його властивості їм не відомі, саме у такому напрямку думав Стів. 

Д:  Я б з радістю, але прошу мене вибачити - маю вам відмовити.

С:  Еххх, ну нічого страшного, ми прийдемо сюди наступного року.

Д:  (Не хотів цього говорити, але якщо змовчу, то мене буде поїдати моя ж совість.) На жаль — цей плід росте лише раз на десять років. (Про сторожів я вже змовчу, інакше можуть з'явитись небажані запитання.)

Ро:  Дивно що про нього ніхто не чув до тепер...

Д:  Насправді інформація про нього є…. (Принаймні з того що я пам'ятаю. Це дерево ніколи не було чимось недосяжним для людей, але з часом про нього просто забули.) Згадки про це місце подані як легенди, крім цього є ще один нюанс — сама легенда передавалась з уст в уста, тому суттєво спотворилась.(Треба лише пояснити звідки я все знаю.) Раніше я наткнувся на це в одній бібліотеці поки вчився. Мене це зацікавило і я вирішив все перевірити, тому розрахував час та місце. Пощастило, що ми не пройшли шлях у пусту...

Ро:  Хм, тоді зрозуміло. Я багато разів стикався з подібними ситуаціями, коли про щось цінне забували, особливо це притаманно для людей.

М: (Добре фантазує. Я ж знаю хто за ним стоїть. Якщо правда відкинути цей момент, може звучати досить правдоподібно, хоча малоймовірно.)

Неподалік самої галявини, група створила примітивний табір, нічого зайвого лише сидіння котрі Мія дістала зі свого сховища. У центрі розвели багаття з лежачих неподалік гілок й почали підігрівати свою їжу та напої.

Невимушена дружня атмосфера, допомогла усім трішки розслабитись після важкої дороги. Перша половина подорожі пройшла досить швидко, адже вони використали орендований віз. Після чого ще десять годин витратили йдучи пішки. Залишилось лише забрати плід й повернутись на місце де вони залишили віз. 

Д:  Я уже дуже давно хотів у вас спитати… Можете розповісти чому саме ви стали авантюристами?

Ро:  З чого така цікавість?

М:  Ну хоче людина знати, що у цьому такого? Давай я розпочну. Моя сім'я була не дуже багатою, тому я вирішила стати саме авантюристом, оскільки їм платять більше, ось і все. (Частково це правда, у минулому житті я була сиротою. Опинившись тут я отримала усе чого тільки можна було бажати. Фентезі, магія… сім'я. Я розуміла що рано чи пізно мені потрібно буде виконати умови мого договору, але навіть так я була щаслива. Та і який геймер відмовиться від подібного подарунку?) Допомагаю батькам, правда даю не більше чим їм необхідно, а то звикнуть до легких грошей іще влізуть куди не потрібно. [Повернувши голову до ельфа] Давай Ро, тепер ти.

Ро: …… У мене усе просто, це найкращий спосіб, щоб стати вправнішим у магії.

М:  (Пам'ятаю як перший раз зустріла магів у цьому світі, прямо спеціалістів у своїй області. Який й же мене очікував шок, коли я побачила їх - одягненими у звичайний одяг. Ні тобі мантій, ні плащів, тоді я зрозуміла - мантія у фільмах та іграх можливо виглядала красиво, однак в реальності це абсолютно непрактично, в такому одязі ти сама проста мішень, особливо у лісі де можна з легкістю зачепитись за будь-що. Або поки будеш утікати можна зашпортатись об свій власний поділ.)

Д:  Дійсно досить просто. В як щодо вас, пане Стів?

С:  У мене теж все просто.

В цей момент Ро та Мія котрі виглядали досить бадьорими, раптово стали стурбованими.

С:  В молодості я працював лісорубом у своєму віддаленому поселенні. Я мав дружину та маленьку дочку. Якось одного разу повертаючись назад з глибини лісу, я помітив що на нас напали монстри…. Частина будинків була зруйнована, деякі з них загорілись. У нас все було підготовлено на такий випадок, я знав що все обійдеться, повинно було. Але не в той раз. 

Лице чоловіка завжди випромінювало радість, він був повним енергії, але зараз, воно немовби стало темніше. 

Навколо повисла тиша.

Здавалось би усі записували подих, було чутно лише потріскування багаття. 

С:  Тому все просто - я став авантюристом, аби подібного було менше.

Повернувши собі само обладнання, він знову став таким як був до цього.

Д:  Прошу мене вибачити.

С:  Не потрібно перепрошувати. Хочемо ми того чи ні, це частина нашого життя й у нас є лише два варіанти : жити з цим далі, або не жити. Спочатку я хотів аби все закінчилося. Тоді ж в нашому поселенні завалився дім що пошкодилася під час нападу. Там під завалом залишилась літня жінка, тих хто міг би допомогти розгрібати завали було небагато, тому я пішов допомогти. Що саме я там робив, скільки це тривало, все як в тумані, але я запам'ятав момент коли ми врятували ту жінку. Тоді я зрозумів - я можу спасти інших людей від такої участі як у мене. Пізніше мені відкрилась інша правда - поки моє серце б'ється, у ньому завжди будуть жити спогади про мою сім'ю.

[ ~ ~ Клац-Клац-Клац ~ ~ ]

Здалека було чутно плескання в долоні.

Аліса: Ах яка трагічна історія, які сильні слова, [витерши пальцем уявну сльозу] я прямо розчулилась.

Усі в групі одразу насторожились, поклали руку на зброю й звернули увагу на тінь.

Поступово з лісу почала виходити жіноча фігура, вона наближалась до галявини й коли вийшла на світло де її можна було добре розглянути - зупинилась. 

Вона використовувала магію ілюзії аби змінити свою зовнішність, адже ніхто не повинен дізнатись як вона виглядає насправді.

А:  (Люди… Сотні років не було й от прилізли, хм, а де сторожі? Вони їх уже вбили? Ну тим краще.) Я знаю за чим ви тут, прошу вас покинути це місце. У такому випадку ніхто не постраждає.

Мія розслабилась, але продовжила триматись за свій меч.

Д:  Вибачте, однак мені потрібен цей плід, я не можу піти з пустими руками. 

А:  Нічого не вдієш, [розвівши руки в сторони й похитавши головою] я давала вам можливість піти з миром.

Її приязний тон з кожним наступним словом, ставав все холодніше, але від неї не віяло небезпекою.

А:  (Вбивати людей мені не вперше, проте навіть у мене є ще хоч якісь принципи, вбивала я лише тих хто мені загрожував. Нічого, думаю сьогодні можна зробити виключення оскільки це в моїх інтересах. Був би зі мною зараз Тео, я могла б простіше все завершити...)

Поки усе не вийшло на інший рівень, група почала перешіптуватись.

Ро:  Ви теж це відчули?

М:  Погані у нас справи. 

С:  Хлопче, стань за мною й Ро.

Ро:  (Ох і пощастило нам сьогодні.)

М:  (Я взагалі нічого не відчуваю, це може знайти лише одне, вона настільки сильна що може приховувати свою ауру.)

А:  Можливо ви все ж таки підете?

Д:  Судячи з усього, вам цей плід дуже необхідний, але й у мене немає вибору. Я за будь-яку ціну повинен його дістати. 

М:  За будь-яку говориш? Тоді готуй свій гаманець, за бій з нею тобі прийдеться платити як за монстра рангу S, якщо не більше.

Д:  Я готовий до подібного.

М:  (Ехххх.)

Аліса прикрила свої губи рукою, від цього руху та її погляду, віяло зневагою.

А:  Чому люди завжди так… (Ця дівчина напевне головна тут, авантюристам мінімум S рангу, ці двоє ззаду А рангу, один здається маг, інший воїн. Четвертий значить замовник, сильніше за звичайних людей, значить авантюрист низького рангу. Напевне найняв цю групу аби вони його захищали.Тцццц [цокнула язиком]. Проти таких стримуватись не вийде, вони точно не поведуться на трюк з отрутою. Тоді почну з чогось простого, виявлю слабкі місця...)

Відьма підняла руку й вистрілила базовою магією води, “водяна куля”, команда уже була готова до бою, тому Ро одразу створив простий щит на відстані й заблокував навичку. Під час зіткнення кулі з ним, стало чутно плескіт води. 

Від удару в перешкоду навичка перетворилась на туман який чарівно переливався кольорами райдуги на сонці.

Мія та Стів стояли й спостерігали за дівчиною, а Дем'ян заховався за спиною Стіва й не втручався, оскільки справедливо оцінив різницю сил між ним та командою яку він найняв.

А:  (Вони явно не перший день працюють разом, такі групи досить небезпечні. Магією вогню зараз не скористатись, це може викликати пожежу.)

Відьма підсилила своє тіло й пішла напролом, усього за декілька секунд вона змогла скоротити дистанцію, однак перед її лицем встав Стів, який уже знаходився під підсиленням їхнього мага. 

Вивернувшись, вона спробувала зайти збоку, але там її уже очікувала Мія, яка дістала свій меч й пішла в контратаку.

Зробивши ривок уперед, використовуючи підсилення тіла та додаткове підсилення від Ро, дівчина підійшла майже упритул до свого противника й зробила один різкий змах мечем. 

Повітря розсіклось з такою швидкістю, що було чутно свист, однак на місці удару уже нікого не було. Відьма стояла на тому самому місці де й була.

А:  Ой-ой-ой, було близько.

Вона струсила пил зі свого плеча, показуючи різницю між ними.

М:  (Що це, ілюзія чи телепортація? Я не відчуваю ніяких змін, принаймні подібна ілюзія була б складна у реалізації тому їх легше “відчути”, значить телепортацій. Справи кепські.)

Мія роздумувала так швидко як тільки могла, в бою важлива кожна секунда.

М:  (Якщо вона може використовувати таку складну магію як телепортація усього за мить… Нападати на неї буде тратою часу, краще триматись разом.). Стів встань за Дем'яном. Ро, встань між нами.

Усі швидко змінили свої позиції.

С:  Хлопець, роби усе як скажуть й не рухайся зайвий раз, ми зробимо все щоб ти вийшов звідси живим.

Д:  Я вам довіряю, тому буду намагатися вам не заважати. (Чому все так обернулося…)

А:  (Їхнє слабке місце це той хлопець, воїн виглядає сильним, однак напевне неповороткий враховуючи його розміри. Дівчина сильна та швидка й усе закриває маг підтримки. Майже ідеально збалансована команда, саме тому їх треба розділити.) 

Відьма трішки присіла й торкнулась правою рукою землі, поки вона вливала ману в землю, Ро та Мія випустили в неї залп базової магії льоду та води, в надії не дати їй завершити навичку.

Помітивши залп, Аліса підняла вільну руку та  створила щит об який розбились усі снаряди. 

Коли вона завершила, то з під землі почали з'являтись големи.

А:  (Максимум десять, більше цих тюхтіїв створити не можна. Чортові М.А.Ш, спалити б цю... кантору разом з тим артефактом по відстежування мани! Лише головний біль та роздратування від них.)

Големи бігли до своєї цілі, оскільки вони земляні то й швидкості у них не багато, зате високий рівень захисту який додатково можна збільшити використавши більший об'єм мани.

Наближаючись до своїх цілей, големи почали підіймати свої руки для сильного удару. 

Група Мрії  не стояла на місці, вони відступили й за допомогою щита котрий створив Ро, відділили големів.

«Великий щит» був у формі кімнати з трьох стін, він здатний витримати удар големів, однак чим більше його атакують, тим більше мани витрачає маг на його підтримку.

Ро:  Мія!

М: (Це погана ідея, але вибору у нас немає.) Зрозуміла!

Поки големи тупотіли на місці й уже починали бити щит, Мія швидко перескочила через них й почала по одному з ними розбиратись.

Кожен змах меча попадав точно в ціль, діагональний удар, стрибок, радіальний удар збоку, тепер інший справа. Попадання супроводжувались тупим звуком, у різні сторони розлітались невеликі кам'яні крихти й пил з леза меча.

На своєму тілі вона використала навичку стихії вітру, для пришвидшення руху. 

Поміж ударами мечем вона застосовувала магію й атакувала їх навичкою блискавки “Громові голки”. Над її головою пронеслась велика рука голема та дівчина вигнувши спину назад - ухилилась й поки големи не встигнув змінити траєкторію удару, вона махнула мечем, кінцівка голема відлетіла в сторону. 

М:  (Вони товстіше чим я думала, мани на них явно не шкодували. Стільки б'ю, а розібралась лише з п'ятьма, залишилось ще п'ять, але ті що розлетілись уже почали збиратись до купи.)

Дівчина намагалась шинкувати големів та відьма не стояла без діла й накинулась на решту.

Її ціллю став Ро, маг-підтримки, тому коли вона була уже у метрі від нього, то сконцентрувала магію. На кінчику її вказівного пальця з'явився невеликий ореол й вона вистрілила навичкою “промінь”.

Стів помітив її одразу, але усе відбулось так швидко що йому не хватало часу. Намагаючись перешкодити їй, він кинувши свій меч прямо перед тим як вона уже була готова вистрілити.

Меч летів на великій швидкості тому Аліса була вимушена ухилитись, через що рука змістилась й навичка не потрапила прямо у сердце.

Промінь пробив тіло наскрізь крізь, й маг втративши концентрацію - розбив щит, а відьма  одразу відступила на те місце де стояла з самого початку, оскільки до неї уже почав добиратись Стів, намагаючись прикрити Ро.

Увесь одяг ельфа був просякнутий кров'ю яка лилась з рани, немов із водоспаду, за лічені секунди він втратив її стільки, що свідомість почала поступово його покидати. У грудях була діра, в яку можна було з легкістю помістити два мечі. 

Д:  Я допоможу!

Лежачи на землі, ельф тримаючись за залишки своєї свідомості та зупиняв кровотечу за допомогою своєї магії, навичка пройшла неподалік серця та вразила його лівий легень, від чого дихати стало нестерпно боляче. Окрім цього навичка була надто слабка через погану концентрацію мага, тому змогла лише підтримати недовго підтримати.

Дем'ян дістав сумку з зіллями й вилив на рану зілля для зупинки кровотечі, потім дав випити склянку з зіллями регенерації та додатково зілля відновлення мани.

Використовувати таку кількість за один раз не можна, оскільки існує ризик інтоксикації, але зараз це єдиний вихід.

Стів прикривав пораненого, відхилити удар вдалось, але тепер воїн залишився лише з одним своїм мечем, другий меч який він недавно запустив використовуючи підсилення тіла - застряг в одному з големів.

Мія відреагувала одразу, як тільки відьма наблизилась до групи, однак її заблокувала пара големів яка на той момент встигнула відновитись. 

Аліса чекала на подібний момент, їй потрібно було лише на мить затримати досвідчену авантюристку, після чого позбутись мага. Однак вона не розрахувала, що Стів так швидко зможе відреагувати.

Големи продовжили нападати, але Мія нарешті позбулась від усіх десятьох, адже перший заряд мани котрий збільшив їхній захист, уже розчинився й тепер вони більше сході не на кам'яних, а на піщаних големів, що розлітаються від легкого пориву вітру.

А:  (Один майже готовий, нападати на хлопця не бачу змісту навіть якщо його зараз приб'ю, ці однаково не відступляться. В принципі я могла б просто туди сюди телепортуватись й постійно завдавати ударів… Є лише одне але - якщо часто телепортуватись в одній області за короткий період, це знов же таки створить сильне викривлення мани й тоді моєму мирному життю швидше за все прийде кінець.) Скільки з вами мороки.

Відьма похитала головою із боку в бік, намагаючись виразити мовою тіла те, наскільки сильно вона незадоволена.

М:  (Неприємно визнавати - я в тупику. Вона маг тому може використовувати щити та бар'єри, значить магія проти неї не допоможе. Вона може швидко переміщуватись, значить мечі чи “Колекція Смерті” тут теж безсилі. Активувати Жнеця вона мені не дозволить, тут і думати не потрібно. Залишається лише один варіант…)

Ро зміг привести себе до порядку, рана затягнулась, хоча дихати було усе ще важко та боляче.

Починається новий раунд.

М:  Стів, постарайся відбиватись від големів та слідкуй за цими двома. Ти впораєшся. До речі ось твій другий меч, дістала його поки нарізали ці каменюки.

С:  Спасибі, я не підведу. 

Працюючи так довго разом, вони вже прекрасно розуміють один одного у без слів. Стів зрозумів, що зараз Мія буде робити.

Мія відкрила свій просторовий схрон та помістила туди свій меч, паралельно вона дістала інший. Для кожної роботи є свій інструмент, для кожного противника є своя зброя.

Синій як ранкове літнє небо меч, його ім'я “Карґ”. 

Діставши меч, дівчина використала підсилення ніг на максимум й після невеликої затримки, помчала в сторону до свого противника. Швидкість руху була такою, що аби наблизитись до цілі котра знаходиться у п'ятдесяти метрах їй знадобилося лише три секунди. Поки вона наближалась, у неї вже летіла чимала кількість водяних та електричних снарядів, однак Мія просто розрізала деякі з них й проігнорувала інші.

Аліса не була здивована таким поворотом подій, єдине що змушувало її бути обачнішою - це меч.

“Карґ”, більш відомий  як “Вбивця магів”, меч здатен розрубувати будь-яку магію, проте кожен сильний артефакт  має свою ціну за використання… 

Підійшовши ближче, Мія почала серію швидких колючих випадів, тому відьма почала ухилитись, паралельно готуючи навичку стихії льоду яку згодом зловивши момент - використала, створивши тим самим під ногами озеро з льоду яке змогло тимчасово заблокувати ноги суперниці.

Одразу після цього Аліса почала обстрілювати Мію великою кількістю базової магії різних стихій, але дівчина перед цим стукнула мечем по льоді та використовуючи магію вогню розтопила ту частину, котра приморозила її ноги. 

Позбувшись своїх льодяних оков, вона почала відбивати мечем усе що летіло.  Кожна розрізана навичка немов розчинялась у повітрі.

А:  (Вбивця магів так? Здається ціна за його використання це неймовірний біль за будь-яке використання мани тим хто його тримає. Як далеко ти готова піти?)

Вклавши  додаткову  ману у свої ноги, дівчина підстрибнула й створивши у повітрі простий щит, відштовхнувшись від нього й на швидкості полетіла у сторону відьми. Опинившись перед своєю ціллю, вона з блискавичною швидкістю почала проводити серію колючих ударів.

Удар меча блокувався щитом розміром з ніготь, вдаряючись об нього, створювався ефект відштовхування й одночасно з ним щит розлітався на шматки під дією артефакту. 

М:  …

С:  …

А:  Ми у глухому куті.

М:  (Правильно підмічено, мої випади її не досягають, а вона не бачить сенсу використовувати навички проти цього меча, оскільки я можу легко їх розвіяти. Використовувати магію проти майстра магії теж не варіант.)

А:  (Такими темпами це затягнеться. Хмммм, маг в жахливому стані, воїн зі мною не справиться...)

Аліса почала продумувати  свій наступний хід.

А:  (Як мене це дістало, з мене досить цих ігор.)

У тіні дерев почала з'являтись аморфна чорна фігура, відчувши це, Аліса повернула голову й помітила свого давнього знайомого, якого зараз може бачити та чути лише вона. Час навколо немов зупинився.

Маель:  Аліса, відступи.

А:  Відступити? Чому?!

М:  Я поясню це пізніше.

А:  Цей плід мені потрібен…

М:  Знаю що це за плід й розумію твою мотивацію, але є причина… Якщо зараз відступиш, то будеш лише у виграші.

А:  У виграші?

М:  Саме так.

А:  Хммм, у такому випадку я не проти. Коли мені тебе чекати?

М:  У найближчі декілька днів, ти ж знаєш що моя активність тут досить обмежена. На цьому все.

Фігура зникла й час навколо знов почав рухатись, хоча насправді він й не зупинявся, її розумові процеси пришвидшились настільки, що усе навколо здавалось застигло. 

Для усіх інших це виглядало немов би вона просто відвернулась на  секунду.

А:  (Якщо мій спаситель попросив відступити, у мене немає іншого вибору. Хм. Це не просто так. Значить ця група повинна отримати плід, відповідно вони входять у плани того хто віддає накази Маелю. У такому випадку, мені буде краще протягнути їм зараз руку допомоги? Щоб у майбутньому у мене не було проблем…) Ой-ой. (Що ж мені їм сказати то? ДУМАЙ-ДУМАЙ. Я не можу просто так змінити свої плани після того, як вирішила їх повбивати. Можливо сказати “Я забула вдома загасити камін, вибачте маю відлучитись” ? Емммм, буду виглядати як божевільна.) 

Витративши трохи часу на роздуми, поки Мія не нападала через тупикову ситуацію, відьма все ж придумала що відповісти.

А:  (Використаю цю ситуацію собі на користь.) Бачу цей плід вам потрібніше, а битись проти антимагічного артефакту та ще морока. Зробімо так, я вилікую вашого товариша й ми удамо немов нічого не було. Ось, тримайте.

Аліса занурила руку у свій кишеньковий вимір й дістала звідти зілля “Ідеальне зцілення” та кинула його своїй супротивниці. Мія не стала довіряти на слово, тому перед тим як схопити його, створила на своїй долоні простий щит, котрий відділяв би банку з зіллям від шкіри, адже та могла бути вкрита отрутою.

Помітивши це, Аліса не втрималась й продовжила.

А:  Отрути там немає, бо до такого я б не опустилась. Дайте це зілля вашому ельфу й він швидко одужає, через пів дня зможе бігати як раніше.

М:  З чого така щедрість? 

А:  Повірите, коли я скажу, що мені не потрібно наживати собі ворогів? Краще відступити поки все не зайшло далі.

М:  А якби ми були слабшими?

А:  (Красиво посміхнувшись у відповідь.) Нуууу, цього ми уже не дізнаємось. (Цікаво, Маель спостерігав й не втручався? Хотів оцінити мене? Це точно не випадкова поява, саме у цей момент, адже якби вони були б слабшими, то давно б уже лежали мертвими. Думаю все ж таки він спостерігав давно...)

М:  Ми приймемо твоє зілля.

А:  Чудово, значить ми домовились? Якщо дасте слово, що не будете мене шукати для помсти, то я одразу зникну.

М:  (Не сильно я їй довіряю, вона явно не займається благодійністю у свої вихідні. Але якщо краще зараз зійтись на цьому.) Добре, тим більше з цим зіллям...

А:  Так, воно зробить так, немов нічого й не було. Надіюсь ми більше не зустрінемось.

Дівчина розвернулась й повільним кроком пішла у своєму напрямку.

С:  Стій, скажи хоча б хто ти така!

М:  [Шепочучи] Тсссс, ти смерті хочеш?!

Відьма поступово крокувала в глибину лісу, тепер її не цікавило все що тут відбувалось. Наостанок вона лише сказала “Вам це не потрібно знати”, після чого зникла. 

Перевіривши зілля на відсутність отрути за допомогою польового набору котрий група Мії завжди має при собі, через ризики зі сторони різних монстрів, вони дали випити його Ро. 

Ро:  (Вона віддала його так легко, одне таке зілля коштує зарплату чиновника за півріччя, воно не викликає ніяких побічних ефектів та інтоксикації… Жест доброї волі, так?)

Пройшло хвилин десять, впевнившись у, тому що навколо більше нікого не було, вони нарешті дочекались моменту коли плід дозрів. Дем'ян зрізав його та помістив у свою сумку, повернувшись він приготує з нього відвар та вип'є.

Зараз група повертається назад, до місця де вони залишили свій віз. З плечей хлопця немов звалився камінь, він почав почувати себе набагато вільніше, той кошмар який був на галявині - закінчився.

Д:  (Було б прекрасно, якби я міг просто з'їсти цю штуку та стати сильніше, але цей плід “Експі” чудесно не збільшує силу, лише пришвидшує розвиток. З того що я знаю, він певним чином осідає в тілі немов осад й під час тренувань впливає на тіло. Баф, що таке Баф? В голові з'явилось це слово, певне Феола постаралась, вона інколи говорила щось дивне.) Мія, я хочу до вас приєднатись, навіть якщо буду просто носити ваші речі.

М:  Тобі не страшно? Таке як було сьогодні може повторитись будь-коли. 

Д:  Звичайно страшно, але потрібно рухатись вперед.

М:  Добре, деталі обговоримо коли повернемось. Ну звичайно після того, як ти розрахуємося з нами. 

Мія повернулась в сторону Дем'ян та посміхнулась.

Д:  (ТОЧНО,  Я ЗОВСІМ ЗАБУВВВВ!!!!!)

---

Дорога назад була теж без пригод, діставшись міста пізно у ночі того ж дня, хлопець розрахувався з групою за їх послуги. Завтра йому назначили співбесіду, оскільки потрібно краще дізнатись про його здібності й уміння. 

Усе це необхідно, щоб можна було продумати нові стратегії та розрахувати витрати, зрозуміти від чого можна відмовитись, а що навпаки додати. 

Шлях тільки почався...

------

Примітка :

(У таких дужках записані думки персонажа), [а у таких записана додаткова інформація.]

© Демі Ньюбі, 2024.