Вижити у забутому світі.

Розійшовшись у різні сторони, вони почали оглядати рештки котрі могли б мати якусь цінність, але на жаль тут усе піддалось корозії часу.

Дем’ян віднайшов прохід далі і наблизившись до нього, він отримав сповіщення від Памс.

Памс: Вітаю, власнику, перепрошую за несанкціонований запуск, однак мої датчики резонують з іншими пристроями у цій будівлі.

Дем’ян: Що ти маєш на увазі?

П: Я відчуваю слабі сигнали від вцілілих пристроїв на нижніх рівнях, якщо вам вдасться дістатись до них, то я зможу відновити частину втрачених даних, а також оновити та розширити свої плагіни. Якщо пощастить, я зможу получити доступ до карти цієї будівлі.

Д: (Це звичайно було б добре, однак щодо твоїх даних... У мене погане передчуття.)

П: Не переживайте - це вам ніяк не зашкодить, якщо дані пошкоджені я не зможу їх зчитати.

Коли стало зрозуміло, що нічого цінного чи небезпечного тут немає, група вирушила далі. Точніше вони підійшли до заблокованого проходу й поступово почали його розбирати. Стів та Даян поступово переміщали гігантські валуни які перекривали дорогу, їм допомагав Ро постійно підсилюючи їхні тіла магією.

Відкривши прохід, група пішла далі та рухалась незручними коридорами, навколо лежало різноманітне сміття, яке заваджало нормально перебирати ногами, тому темп трішки уповільнився. По сторонах були невеличкі відкриті приміщення й вони у них зазирали, але не помітивши чогось цікавого — рушали далі.

Ось група дісталась до сходової клітки, це означає що зараз вони будуть спускатись на рівень нижче.

Сходи частково зруйнувались по боках, але ними ще можна було користуватись й усі повільно по одному почали спускатись. Рівень нижче зберігся набагато краще, тут менше руйнувань, все тому, що основний удар припав на сам верх.

Перетнувши вхідну арку в якій уже не було дверей, група опинилась в ідентичному приміщенні як і на верху.

Д: У мене дежавю, ми ж щойно тут були.

Мія: Ні, просто усі ці офіс... кхм, усі ці руїни в основному будували за схожим дизайном. Конкретно ці руїни будуть досить схожими майже увесь час, будуть ліпше мінімальні відмінності у деяких місцях.

Д: Тоді зрозуміло. До речі, як тільки ми перейшли у цю частину, одразу відчувається, що з повітрям щось не так. Воно стало важчим.

Стів: Це лише початок, чим нижче ми будемо спускатись, тим важчим воно буде ставати. Пізніше ми будемо вимушені повернутись й очікувати коли робочі тут усе зафіксують та прокладуть спеціальні артефакти для насичення повітря.

Пройшовши увесь рівень вони знову нічого не змогли знайти, тому повернувшись назад — спустились ще нижче, пройшли схожий коридор, заглянули у кожне приміщення де усе вже зітліло й зайшли у наступне велике приміщення.

На цей раз з’явився Памс.

П: Власнику, десь неподалік вас в радіусі десяти метрів. Нагадаю вам, що мій запит тісно пов’язаний із вашим завданням.

Д: (Мене не це хвилює.)

Група знову розділилась як і до того, а тим часом Дем’ян пішов за сигналом Памс, котрий резонував із чимось. Рухаючись зі сторони в сторону разом із Даян, він намагався віднайти те, що було необхідно його помічнику.

Коли хлопець наблизився до цієї речі, Памс зміг визначити де точно він лежить. Хлопцеві здалось, що у Памс якась нездорова тяга до цих артефактів, хоча можливо він був так створений, тому залишивши ці роздуми він почав пошук.

П: Пройдіть два кроки у перед й поверніть голову трішки ліворуч, десь на цьому місці повинен бути робочий артефакт.

Зробивши так, як підказував Памс, хлопець почав очима роздивлятись кожен міліметр поки його око не зачепилось за щось, що нагадувало кільце яке можна одягти на палець. Усе покрите шаром бруду, пилу, рештки моху який уже почав розкладатись, помітити його було б досить складно без підказок розумного помічника.

П: Власнику, щоб я міг зчитати дані вам варто лише доторкнутись й очікувати завершення операції.

Д: (Зрозуміло, надіюсь хоч цього разу все буде йти як було заплановано.)

Він дочекався коли Даян відвернулась в іншу сторону, тоді доторкнувся до кільця. Перед його очима з’явилось віконечко з смужкою котра поступово заповнювалась, 10%, через декілька секунд було уже 35%, пройшло загалом п’ятнадцять секунд й процес дійшов до 99%, а потім 100%.

П: Процес завершено, йде обробка отриманих даних (////). Кількість пошкоджених даних — сімдесят вісім і шість десятих відсотків (///). Дані які не підлягають відновленню — сімдесят три і три десятих відсотка, проводжу знищення надлишкових файлів (////). Очищення успішно. Дані для відновлення переміщені у спеціальний розділ. Зашифровані дані становлять — двадцять один та чотири десяті відсотка. Наразі доступно лише чотири відсотки.

Почувши що процес завершено, хлопець прибрав руку від невідомого артефакту й поки Памс бубнів собі під ніс, він часом закликав усіх, аби поділитись знахідкою.

Д: Народ підійдіть, будь ласка, мені здається я щось знайшов!

Усі наблизились й почали розглядати.

С: Ха-ха, молодчина! Це дійсно щось, що варте уваги, принаймні мені так здається.

Даян: Як на мене, це хоча б щось, ми уже не першу годину обшукуємо цю діру, хоч якийсь аксесуар знайшли.

Мія: Це не аксесуар, якщо я не помиляюсь, то це артефакт, тому бажано його не рухати.

Ро: Не добрий знак, якщо ми уже щось знайшли, це означає що далі може бути іще багато іншого, а значить й небезпечного

Мія відкрила свій "схрон" та дістала звідти ізоляційну скриню з захисними рукавичками які блокують ману по обидві сторони. Рукавиці та скриня, створені зі шкіри монстра "Кам’яна саламандра"*.

Натягнувши рукавички та відкривши скриню, вона підняла кільце, поклала його у середину й закрила його на замок, після чого зняла рукавиці та помістила їх у "схрон", а скриню уже у свою сумку.

М: Думаю на сьогодні думаю досить — повертаємось.

Розвернувшись, вони попрямували до виходу.

Д: Не думав, що ми так швидко сьогодні завершимо.

С: Тобі здається, глянь на свій годинник, скоро уже стемніє, а ми заходили ще на світанку.

Хлопець дістав свій годинник та перевірив, на ньому дійсно була уже 18:30.

Д: Ого, так ось як виглядає «захворювання підземелля», у темряві навіть зі штучним освітленням, все одно втрачається відчуття часу, особливо коли зайнятий пошуками.

Да: Я теж вперше побувала у подібному місці. Не те, що б я не перебувала у темних закутках, однак не так глибоко.

Мія дістала свій артефакт для перемовин, повернула на ньому механізм який змінив тип сигналу та вливши ману зв’язалась з М.А.Ш.. Через деякий час з нею заговорили.

Артур: Вітаю, я замісник начальника відділу контролю коливань мани, мене звати Артур, чим можу бути корисний?

М: Вітаю, наша група зараз досліджує "руїни номер шістдесят сім", ми знайшли один артефакт і я б хотіла вам його передати.

А: Зрозуміло, у такому випадку доправте артефакт на експертизу в М.А.Ш.. Кінець зв’язку.

Коли зв’язок розірвався, дівчина поклала артефакт назад, повернулась до Дем’яна та промовила.

М: Ну що ж, тримай.

Д: А?

М: Оскільки ти знайшов цей артефакт, то ти й відправляєшся в М.А.Ш..

Д: Ееее, ну я.

М: Хвилюєшся? Вважай це своїм першим незалежним завданням у складі нашої групи.

Д: Добре, але мені більше нічого не потрібно буде робити у М.А.Ш.?

М: Хто знає.

Ро: Лише не говори зайвого, там усі помішані на магії, у них трішки інше сприйняття усього навколо.

Д: (Ну думаю, проблем не має виникнути, головне аби вони не просили мене одягнути це кільце. Хто знає як воно буде поводитись на пару з Памс. Нових проблем мені не потрібно.)

Вся група поверталась назад. Дем’ян був розчарований таким коротким зануренням у руїни, нічого цікавого там не було. Хоча можливо він занадто сильно нафантазував тому його очікування не справдились.

Як тільки вони досягнули міста, усі розійшлись по своїх справах.

Стів пішов випити у таверну, Даян відправилась підібрати нове спорядження на майбутнє, Демян пішов в М.А.Ш., а Мія зв’язалась із робочою бригадою в ІМДтР.

Отримавши повідомлення, бригада зі ста робочих, у короткі строки перенеслась через телепорт.

Спершу вони оглянуть руїни, підберуть матеріали та перенесуть їх всередину після чого розпочнеться укріплення верхніх рівнів, далі встановлять артефакти для закачування повітря на нижні рівні.

На все має піти декілька днів, це коротке вікно для перепочинку групи, адже далі можливо всяке.

© Демі Ньюбі, 2024.