Вижити у забутому світі.

Дем’ян із матір’ю зірвались зі своїх ліжок та почали хутко одягатись. Дзвін значить тільки одне, на поселення напали монстри, тому вони швидко зібрались і через кілька хвилин уже були у вітальні. Залишатись у домі досить погана ідея, його можуть оточити монстри, окрім того, невідомо які саме монстри напали, тому розвиток подій може бути досить різним. У таких ситуаціях зазвичай жителі полишають свої будинки й утікають до місцевого храму там за планом повинні розміститись солдати котрі будуть захищати людей в одній точці, а у разі непередбачуваних обставин звідти можна евакуюватись підземним переходом, який знаходиться під тим же храмом. 

Тримаючи свою матір за руку, хлопець біг у сторону храму, вона уже на горизонті, усі сусіди теж біжать поруч.

Здавалось би ситуація досить критична, але усі досить спокійні оскільки подібне трапляється, хоча й не часто. Солдати уже зібрались навколо храму для захисту отож переживати немає за що, принаймні зараз. Дем’ян із матір’ю підбігли до входу і відчинили двері... 

---

Дівчина:  Тут занадто відкрито, біжімо далі!

[Невідомі землі. 

Нова Ера Богів (Н.Е.Б) 2205 років тому - третій місяць осені. “Війна за виживання” лишень закінчилась.]

Утікаючи від війни вони потрапили сюди, тиняючись по зруйнованому поселенню, дві дівчини шукають прихисток. Відкрились ще одні  двері у майже зруйновану будівлю. 

Ліша:   Велі нумо хутчіше, тут можна сховатись. 

Велі:   Угу! 

Пара дівчат забігла в середину і причаїлась. Серед розкиданого мотлоху, недавно заваленої внутрішньої перегородки й інших уламків, дівчата намагались пережити увесь цей жах який коїться навколо. 

В:   Ліша, як ти думаєш, скільки іще ми будемо ось так переховуватись? 

Ліша:  Як би я знала [сльози навернулись їй на очі та почали литись немов ріка, схлипуючи вона намагалась продовжити]. М-мої батьки м-м-мертві, а доля брата... невідома. 

В:   Увесь час, що ми втікали, ти не плакала. Але все-таки емоції тебе наздогнали. Обнявши Лішу, вона поча легенько погладжувати її по голові. 

Л:  Як ти можеш бути такою спокійною? Витираючи обдертими рукавами очі, вона намагалась дивитись на свою подругу, але пелена зі сліз усе ще не дозволяла. 

В:  Не спокійна, просто у мене уже немає сил для того, щоб лити сльози чи битись в істериці. [Зітхнувши додала : ] Я змучилась.  

Ось уже декілька днів, без нормального відпочинку та звичайної їжі; фізично вимотані, морально вбиті. Подруги просто намагаються вижити, але у них на хвості буквально весь світ, включаючи Богів. Вони прекрасно розуміють, що їм не втекти, але бажання вижити набагато сильніше, чим бажання бути вбитим. Можливо їх не вб’ють, а можливо будуть катувати до смерті, перевіряти ці припущення точно не у їхніх планах. 

Закінчивши плакати, Ліша дістала із мішечка на поясі два останніх яблука, невеликі й зеленого кольору, котрі вона зібрала по дорозі. Одне вона протягнула подрузі 

В:   Зимові яблука, яка гидота. Зараз не сезон, ми точно не помремо від цієї трапези? 

Л:   Не сезон, але ти бачиш тут іншу їжу? Час коли ми могли перебирати їжу – закінчився. Краще я помру від цього яблука, чим здамся на милість Богам. 

В:   Не нагадуй, будь ласка, про цих... Зібравши всю ненависть яка залишилась у кулаки вона подумала :    (Ненавиджу їх.) 

Л:   Все-все, не пінись. Зберігай сили, хто знає, що буде далі. 

Доївши свої гіркі яблука, вони прийнялись відпочивати, адже сьогодні цілий день були в дорозі. Сонце почало заходити за горизонт, забарвлюючи небо у червоні кольори, з’явився вітер який із собою приніс більше холоду чим було іще годину тому. Знайшовши якусь  мішковину у цьому бедламі, дівчата вкрились нею сидячи на дерев’яній підлозі та притулившись до стіни прийнялись відпочивати, та в решті решт заснули. 

---

Дем’ян із матір’ю зайшли у двері храму, як добре що таких сховків є декілька по усьому поселенню. Тепер потрібно лише чекати коли солдати розберуться з усіма монстрами, котрі проникнули в середину. Навколо сусіди зібрались обговорювати невдалий початок дня,  хтось вирішив продовжити свій сон і завалившись на лавку хропів як у себе в дома.  

Дем’ян:   Мамо, присядь, будь ласка, ось тут. Вказавши рукою мамі на вільне місце та відвівши, хлопець намагався трішки полегшити матері життя, оскільки їй важко довго стояти через її вічно сидячу роботу. 

Вікторія:   Дякую, а ти хіба не хочеш сісти? 

Д:   Та яке, я можу і постояти поки, можливо скоро усе закінчиться. 

Згадуючи учорашню розмову з ельфійкою, над якою він і так досить довго думав, хлопчина не міг позбутись відчуття того,  що тут все не так просто. Озирнувшись навколо він помітив, як усе навколо завмерло, час зупинився. Не розуміючи того, що відбулось Дем’ян робить крок у перед, але йому на зустріч прямувала куля золотого кольору, вона світила так яскраво, що на неї неможливо було дивитись. Маленьке “сонце” спустилось з стелі храму, та завмерло. 

Феола :   Як ти смієш заходити в мій храм! Писклявим жіночим голосом заговорила сфера. 

Д:  Ви... 

Ф:  МОВЧАТИ! Я не давала дозволу тобі говорити! Я, Феола - Богиня землі. Грішник, як ти посмів зайти у мій храм?! З явною агресією в голосі, промовляла Богиня. 

Хлопця охопив страх, нерозуміння цієї ситуації як і поява Богині викликало збентеження. Трішки відійшовши від шоку, він вирішив дізнатись причину, через яку його звинувачують у чомусь, що він взагалі не розуміє. 

Д:  (Один неправильний рух і я труп.) В-в-вибачте, але яя не розумію про що ви, Богине Феола. Впавши на коліна і вклонившись, він намагався згладити її ставлення, що частково вдалось. 

Ф:   Смертний, не прикидайся неначе ти не розумієш. Як тільки ти переступив поріг мого храму, я одразу почула сморід. 

Д:  (Що таке, чому я? Чим я провинився?) Богине Феола, прошу вас з-зрозуміти, я дійсно не розумію про що мммова. Ми просто... 

Ф:  Грішник, твоє тіло прокляте, як ти насмілився зайти У МІЙ ХРАМ!!! Питаю тебе в останнє, якщо твоя відповідь не буде чесна, Я закину тебе на край світу в  ту ж мить. 

Д:   Прошу! Я скажу, я-я-я ннне до кінця зрозумів аааа н-нууу , моожливо ви про А-артефакт? Я випадково зіткнувся із ним, після чого якось вийшло, що він опинився у мені. Клянусь я не знаю як так вийшло! Склавши руки у він, благав Феолу.

Ф:  Пф. Бачу, ти не брешеш, грішник. Проте це не позбавляє тебе відповідальності, твоє тіло все ще прокляте. Хіба жерці й ваші правителі, не говорили вам “Не зв’язуватись із артефактами старої Ери”?  

Д:  [Ковтнувши слину, в спробі змочити горло, яке перетворилось у пустелю, від розмови з Богинею, далі він додав : ] Вибачте можливо мою грубу відповідь, але ні від жерців цього храму, ні від влади ми нічого подібного не чули.  

Ф:   Смертні... Яка ж у вас коротка пам’ять. Мене не було усього нічого, якісь декілька тисяч років. А ви уже взагалі розпустились, так ще й деградували!  Слухай мене сюди. Мене не цікавить хто ти, як ти зв’язався із цією скверною. У будь-якому випадку ти повинен отримати суворе покарання, за порушення нашого закону, але тобі пощастило, якби ти увійшов у храм іншого Бога, швидше за все від тебе б одразу позбулись, хоча Вітея теж напевне б проявила милість.  Я дам тобі шанс очиститись, але з цього моменту, у тебе не буде абсолютної свободи, як раніше. Даю тобі шість днів, щоб прожити своє звичайне життя, після чого ти маєш з’явитись у цьому храмі знову. 

Д:  Слухаюсь.

Ф:   Якщо не прийдеш, хі-хі, наслідки застануть тебе куди б ти не пішов, запам’ятай. 

“Сонце” розчинилось, час знову рухався як раніше. Вікторія помітила свого сина який був навколішки неподалік. 

В:   Дем’яне, ти чого? І чому це тобою трусить.  

Д:   А?! Ой, та я якось випадково. Ха-ха. В-все нрмально, просто я не в-виспався. Присівши неподалік від матері, трусячись від нервів, він закрив очі та вирішив викликати винуватця. 

Д:  (ПАМС!) 

П:  (Так власнику?) 

Д:  (ПОЯСНИ ЩО ЦЕ ТІЛЬКИ ЩО БУЛО!) 

П:  (Прошу вас зачекати, Памс обробляє інформацію. (////).  Памс не розуміє, що ви маєте на увазі. ) 

Д:  (Ти помітив, що через тебе, мене ледь не вбила Богиня?) 

П:  (Памс не винен.) 

Д:  (Як це не винен, через те що, ти в моєму тілі, сама Богиня Землі Феола спустилась сюди! Я не пам’ятаю коли взагалі в останнє Боги виходили на контакт з... ТА ХОЧ З КИМОСЬ!) 

П:  (У Памс є відповідь. Доступна лише частина інформації || (///) || узагальнюю : У минулому тисячі років тому, жила раса яка створила мене, ця раса зникла стараннями Богів. Беручи до уваги нову базу даних, Памс може припустити, що його творці допустили так званий “Гріх”, саме через це Памс називали прокляттям.) 

Д:  (О це так подарунок, просто один за одним. Памс поки зникни, я хочу подумати.)  

Нервово стукаючи пальцем собі по нозі, Дем’ян думав, що ж його чекає. Слабкий тремор, крові від ніг та рук відійшла ще під час розмови.

Д:  (Можливо це була галюцинація? Можливо це сон? Ні те, ні інше, оскільки Памс теж це чув. Можливо він бреше? А можливо це Памс підлаштував?) Панічна атака розігралася у голові, хоча ззовні хлопець намагався не демонструвати того, що з ним відбувалося. 

Д:   (Так Дем’яне, заспокойся, дихай, вдихнув видихнув. Мммм хууууу. Судячи з усього Феола не буде мене  вбивати, та й у розмові вона лише сказала “Викину тебе”. Значить не все так погано. Мати, що мені їй сказати... Шість днів, шість днів, у мене є шість днів після чого я маю з’явитись сюди. Так, поки не буду нічого нікому говорити, а далі нехай буде вже як буде, я і так не маю впливу на обставини які мене обложили. Дочекаюсь чого від мене хоче ця “зарозуміла” і буду вирішувати по ходу.)  

У цей час, повільним кроком, до Вікторії підійшов торговець. 

Торговець:   Вибачте добрий день, якщо так можна сказати. Чоловік звертався до Вікторії. 

Вікторія:   Так. Чим можу вам допомогти? 

Т:    Я підійшов спитати, чи не знаєте ви, як мені зв’язатись із місцевим Алхіміком? Я розмовляв із місцевими й мені сказали звернутись до вас.  

В:   А ви? 

Ганс:   Вибачте мою нетактовність, мене звуть Ганс, я мандрівний торговець. Через певні обставини, був вимушений звернути зі свого маршруту та приїхати сюди.  

В:   Дем’яне, чи не міг би ти поговорити із цим чоловіком про свого роботодавця?

Удаючи неначе тільки що нічого не відбулось, приховуючи руки котрі готові були танцювати, він відкрив очі й повернувшись до торговця заговорив : 

Д:  Добридень, мій роботодавець, власник алхімічного магазинчику, на разі у від’їзді. Проте він повинен повернутись сьогодні до обіду, якщо нічого не трапиться у дорозі.

Г:  О чудово. У мене в дорозі поцупили мішечок із зіллями, а я без них як без рук, надіюсь у вас будуть ті, котрі мені необхідні.  

Д:   Підкажіть які саме вас цікавлять, я постараюсь пригадати чи були у нас такі у наявності. 

Г:   Мені потрібні : “Зілля легких ніг”, “Живиця” та “Кривавий Дракон”. 

Д:   “Кривавий Дракон”? Вибачте мою цікавість, але навіщо воно вам?

Г:   Я тримаю його на всякий випадок, ніколи не знаєш, що тебе чекає на новій дорозі. 

Д:  Наскільки я пам’ятаю, усі необхідні вам зілля у нас є... 

Г:   Чудесненько, тоді коли провернеться власник магазину, я зайду. Відкладіть для мене ці зілля, якщо вам не складно. 

Д:    Відкладу, а про “Кривавого Дракона”... Добре, у решті решт це не моє діло. 

Торговець був дуже приємним і добрим, під час розмови з ним, на душу неначе вилляли якесь зілля зі спокоєм та  теплом. Нечасто можна зустріти настільки позитивно заряджену людину. Обговорення робочого моменту, повернуло його тимчасово назад до життя. Тіло поступово почало скидати з себе напруження. Солдати нарешті закінчили розбиратись з монстрами, можна повертатись до дому.  

Повернувшись назад, усі починають перевіряти свої речі, адже такий момент коли усі в поселенні втікають до сховку – чудова нагода для злодюжок. Злодії ризикують життям заради того, щоб нажитися на чесних людях. Поцупити гроші досить складно, адже великі суми люди несуть у банк та кладуть їх на Маг-Карту, а місцеві “Скарбниці” добряче захищені як охоронцями, так і різноманітними бар’єрами. 

На щастя із дому нічого не було вкрадено, однією бідою менше. Ранок був невдалий, а те що відбувалось у храмі не описати нічим іншим як “смертний вирок”, з моменту нападу пройшла уже година [ зараз  пів на сьому ], після повернення додому вони обоє пішли далі досипати. Вікторія хотіла іще трішки подрімати, але скоро уже на роботу, з цієї причини вона вирішила просто полежати.  

Дем’ян був морально виснаженим, перенавантаження нервової системи заставляло просто впасти та відключитись прямо на підлозі. Дійшовши до своєї кімнати, він все ж ліг у своє ліжко та миттєво відключився.  У сні складалась  чудесна картина : 

Хлопець з батьками був у своєму домі, у Вульграні. Вони разом раділи, мати приготувала його улюблені тістечка із Кокору.

Під час трапези лунав сміх, відбувалось обговорення останніх новин із життя Дем’яна. Така тепла атмосфера навколо, “хочу, аби так було...завжди”. Але раптом стається непередбачуване,  кімнату де вони разом, починає поступово охоплювати пітьма. Тіні навколо ростуть, стає холодніше, за вікном починає вити вітер.

Все менше світла, з’явилось відчуття задухи, хоча повітря навкруги здавалося б більше чим достатньо, хлопець окликає своїх батьків, але вони перестали відповідати й немов би дивляться крізь нього, знову страх починає огортати серце та стискати його. На другому кінці кімнати з’явилась тінь, вона виділялась з поміж тих які були навколо, темніша, густіша, від неї віяло холодом який пробирав до кісток.

Звук зубного скреготу, тінь почала смикати головою, поступово наближається, батьки ж далі дивились на нього як крізь скло. Дем’ян вискочив із крісла та побіг до дверей, але де вони, у приміщенні немає дверей, отож він забився у самий кут і спостерігав як тінь рухалась видаючи звуки.

Страх дійшов до такої точки, що стукіт дитячого серця можна було почути за метр, воно калатало так швидко й так сильно, що здавалось би он-он  розірветься. ”Це сон, це просто сон. Ч-ЧОМУ Й Й Я Я ВСЕ НЕ ПРОКИНУСЬ!„ Тінь піднесла свою руку до хлопця... 

У цей момент Дем’ян нарешті прокинувся, весь в холодному поті, серце розривалось в грудях. Таких кошмарів він іще не бачив ніколи. 

Памс:   (Власнику.) 

Дем’ян :  (Т-так?) Роблячи дуже глибокі вдихи, він намагався привести серцевий ритм у норму. 

П:  (Власнику, під час вашого сну я зафіксував аномальну активність вашого мозку. Фізичні показники теж вийшли за межі допустимого. Памс намагався розбудити вас, але ви не реагували.) 

Д:   [Взявшись рукою за обличчя] Я. Я не знаю. Мені приснився дуже поганий сон. Котра зараз  година. 

П:   (У мене немає доступу до зовнішніх застосувань, але з моменту початку вашого сну, пройшло уже п’ять годин.) 

Д:   (Угу. [ Після паузи] СКІЛЬКИ ПРОЙШЛО? Мені ж скоро на роботу! Дідько я ж іще увесь мокрий, треба якомога швидше хоча б себе обтерти.) 

Богиня, тепер ще й кошмари, хоч щось може нарешті піти як треба? Якщо не зосередитись, на чомусь, можна злетіти з розуму. Саме реальне на чому зараз можна зосередитись це робота, робота приносить гроші, гроші дають можливість жити не турбуючись про завтра. 

Вдаривши себе двома долонями по лиці, він швидко вскочивши зі свого ліжка й метеором бігаючи по хаті, хлопець приводив себе до порядку, адже через декілька хвилин він уже повинен бути на роботі. ”Хоч би пан Ібрагім приїхав пізніше”. Летячи з дому, як мана-снаряд з артефакту, уже через декілька митей він був біля магазину, двері були закриті, значить власник  не повернувся. Тут уже нічого не вдієш, добре що перед магазинчиком встановлена лавка для очікування.  

Під час очікування до магазину підійшов той самий торговець, який був у церкві. 

Ганс:    І знову добрий день. Якщо ви тут, значить власник іще не прийшов. Ой що це з вами, ви якось зблідніли й виглядаєте хворобливо. 

Дем’ян:    Добрий день, так його ще немає. Зі мною, ну, все добре нічого такого. 

Г:    Ви асистент як я розумію, але чому ваш роботодавець не доручає вам працювати у магазині за його відсутності?   

Д:    Ви не правильно зрозуміли. Пан Ібрагім не часто покидає поселення, а я подекуди працюю без вихідних, через це він вирішив дати мені додатковий день відпочинку. 

Г:    А ви досить відкрита людина молода людина, не часто я таких зустрічаю. Хочете я поділюсь з вами порадою. 

Д:   Скільки хочете за пораду?  

Г:    Ха-ха-ха, сьогодні для вас безплатно. Моя порада заснована на досвіді [ підійшовши ближче і нахилившись торговець продовжив ] – не відкривайтесь і не довіряйте усім під ряд. Мені подобаються такі люди як ви юначе, але усі ви припускаєтесь однієї й тієї самої помилки. В нашому світі виживає тільки той, хто пристосовується. 

Д:   ??? Вдячний вам за пораду, я подумаю над цим. Ви ж багато мандруєте так? Можете, щось розповісти цікаве? 

Г:    Можливо іншим разом. Я лише сьогодні прибув, одразу потрапивши під атаку монстрів... Загалом я буду у вашому поселенні ще два дні, адже мені потрібно налагодити певні ”зв’язки“, ‘’’’’ допоможе, принаймні я сподіваюсь на його допомогу. На цьому я вас залишу, зайду уже завтра. 

Д:   Даруйте за цю неприємну ситуацію та за очікування. 

Ганс доброзичливо усміхнувся і відвертаючись махнув рукою у сторону хлопця, тим самим попрощавшись. Поки ти не зайнятий якоюсь справою, час тече так повільно як равлик, можливо навіть ще повільніше. Оглядаючи метушню навколо, сам того не помічаючи, знову починаєш копирсатись у темі з Богами та гріхом. 

 Нарешті довгоочікуваний момент, власник магазину Алхімії повернувся. Привітавшись із Дем’яном та давши йому інструкції, за якими той мав розібрати поклажу, сам він прийнявся відкривати магазин. Залишок дня вони варили необхідні зілля на замовлення намісника, обговорювали причину затримки Ібрагіма та обслуговували декількох клієнтів. 

Виявляється по дорозі на алхіміка та його віз напала зграя монстрів, усе обійшлось оскільки він найняв персональну охорону. Також на фоні підвищення активності монстрів, намісник зробив подвійне замовлення, на випадок непередбачуваних обставин. 

[Ібрагім не єдиний алхімік у провінції, кожен представник  цієї професії отримав своє замовлення, тим самим було розподілено навантаження.] 

День підійшов до свого завершення як і усі попередні, щоправда, останнім часом життя Дем’яна здалось йому якимось перенасиченим подіями. Хоча  у цей день усе йшло майже як і раніше, [якщо викинути з рівняння Феолу] атака монстрів, робота, дім, вечеря з матір’ю, зранку сніданок і знову на роботу.  

[День п’ятий] 

Сьогодні має прийти той торговець, Ганс. 

Нове замовлення від намісника, ще й у подвійному розмірі, саме те що потрібно. Більше замовлення – більше грошей, хоча тут досить двояка ситуація, проявляється це утому, що якщо таке замовлення проводить намісник, ще й у всіх алхіміків одразу, значить потрібно очікувати чогось грандіозного і не дуже хорошого. 

За вікном уже одинадцята година, двері алхімічного магазину відчинились й пролунав характерний звук від дзвіночка, котрий зафіксований на верхній половині дверей, в середину зайшов чоловік. Алхімік та його асистент зайняті виготовленням нових зілль, але клієнт не може чекати, тому як зазвичай асистент пішов обслужити нового клієнта, поки алхімік продовжує роботу з травами й органами монстрів. 

Дем’ян: Добрий день, це ви пан Ганс, радий вас бачити. Ось ваше замовлення, ми спеціально відклали його для вас. 

Ганс:   День дійсно добрий. Так скільки з мене? 

Д:   З вас два золотих та п’ять срібних лііма. 

Г:   Нічого собі, це за ніч так ціни виросли? Я здається іще недавно купував такий же набір за меншу ціну. Зі здивованим обличчям витріщився торговець. 

Д:   Розумію ваше здивування, але можу  запевнити, що це не сама висока ціна за цей набір... Взагалі то, через очікування, ми ще трішки вам скинули у ціні. 

Г:   Стоп-стоп, коли це так ціни змінились. 

Д:   Ви напевне просто дуже давно купували ці зілля, такі ціни у нас іще з минулого року. Усе через збільшення попиту, та зменшення кількості деяких матеріалів. 

Г:   Он воно як, ну нічого не вдієш, беру.  

Д:   До речі пане, хотів у вас спитати, можливо це питання... [Загрузнувши у роботі, він зовсім забув про те, що йому сказала Феола. Вчасно зупинившись та намагаючись придумати щось, щоб вийти з цієї незручності, він продовжив : ] Можна вас дещо спитати? 

Г:  Спитати звичайно можна, але давай ми зустрінемось на лавочці поблизу вашого магазину, десь о двадцятій. Вам я надіюсь не горить? Та й роботи к вас як я бачу, зараз особливо багато. 

Д:  Ви праві, тоді зустріньмось о двадцятій. 

Ганс покинув магазин та відправився далі по своїм справам у поселенні, а Дем’ян продовжив виготовляти зілля. Ібрагім помітивши, що після розмови із покупцем хлопець став сам не свій, такий же похмурий як і вчора, а також сьогодні зранку, він вирішив під час роботи поспілкуватися з ним, з'ясувати у чому справа. Дем’ян не знав як відповісти на запитання, тому вирішив спихнути все на “тугу за рідним краєм”, подібна відповідь змогла позбавити великої кількості другорядних запитань та влучно пояснити пригнічений стан. На жаль не все так просто, як би хотілось і хлопець це розумів. 

Ось робочий день закінчився, прогулявшись неподалік  аби скоротити час, він повернувся до магазину і чекав Ганса. Поки Дем’ян роздумував над усім абсурдом ситуації, торговець підійшов і в котре привітався.  

Г:  Добрий вечір, вибачте за запізнення. О, хотів би вам запропонувати, щоб на разі ми перейшли на “ти“, на разі уся ця офіційність ні до чого, як на мене, звичайно якщо тільки ви не проти. 

Д:  Ні, я не проти. Хочу дізнатися, чи можна буде нам використати бартер. 

Г:  Пропонуєш обмін інформацією? 

Д:  Саме так, надіюсь, що моя інформація вам знадобиться. 

Г:  Та не переживай ти так, не всі ми “торговці” живемо лише за принципом того, що усе продається й купується. Якщо твоє питання не буде пов’язане із якимись комерційними аспектами, я можу відповісти безплатно. 

Д:  Перший раз за своє життя зустрічаю торговця, який готовий поділитись думками безплатно. 

Г:  Розумієш, торговцями не народжуються. Коли ти варишся у світі товарів та цін, рано чи пізно перекладаєш це й на інші аспекти життя.  

Д:  Я б хотів у вас багато про що розпитати... [Подивившись на  небо, він продовжив : ] Але мене понад усе на разі цікавить ось що. “Кривавий дракон”. 

Г:  А що саме, про це зілля ти хочеш від мене дізнатись ? 

Д:  Ви... Ти. Ти ж знаєш як воно працює, що воно може зробити із тілом, але все одно купуєш.  

Г:  Звісно знаю, а купую з причини того, що хочу залишитись живим, як би парадоксально це не звучало. Коли ти мандрівний торговець і на тебе нападає зграя монстрів, якщо ти не володієш достатніми бойовими уміннями, що ти зможеш? Так є охорона, але не кожен мандрівний торговець може собі її дозволити. Краще, якщо вже так сталось і на тебе напали, випити зілля та надіятись на краще, чим бути розтерзаним монстрами без шансів на порятунок. 

Д:  А чи колись твоє життя висіло на волоску? 

Г:  Висіло, при цьому не одноразово. 

Д:  І як ти вижив? 

Г:  Головне вірити в себе та старатись зробити все від тебе залежне, потрібно хапатись за життя усіма кінцівками й не відпускати його, адже Боги тобі його не повернуть. 

Д:  Боги... 

Г:  Щось не так? 

Д:  Я колись думав, що Боги піклуються про нас, ведуть у світле майбутнє. Але останнім часом мені все більше здається, що їм абсолютно все одно, живемо ми чи помираємо, що вони роблять для нас? 

Г:  Пф, Ха-ха-ха [Не стримавшись торговець розсміявся та майже не надірвався]. Говориш так, неначе тобі вже скоро триста років стукне. 

Д: ... 

Г:  Вибач, я не хотів тебе образити. Діло у тому, що я погоджуюсь із твоєю думкою. Ба більше, мені здається це дуже очевидні речі, а люди які відмовляються приймати факт того, що Богам не до нас й  далі продовжують молитись, вони просто не хочуть визнавати реальність яка уже давно їх оточує. 

Розмовляючи цілу годину на інші теми, Дем’ян слухав розповіді про подорожі Ганса у різні частини Імперії, йому навіть один раз вдалося побувати в Ферорані. Хлопець слухав про мандри цього торговця й роздумував про те наскільки світ навколо великий та різноманітний, а він далі свого поселення нікуди не відправлявся... 

Попрощавшись вони розійшлись, день дійшов до свого завершення, залишилося ще чотири.

© Демі Ньюбі, 2024.