Вижити у забутому світі.

Примітка : Арка "нуль" — це історія дівчини Джейн Фрост.

Сюжет цієї Арки переплітається із основним та привідкриє завісу, за котрою плетуть долю цієї планети.

---

[2526р. Н.Е.Б.  — 8 день, другого місяця осені.]

Мія:  Добрий день, мене звати Джейн.... (Ні-ні, не так... Коли ж я уже нарешті забуду про це. Джейн Фрост більше не існує.) 

Сидячи у своїй кімнаті, дівчина готувалась до майбутньої зустрічі з мером, їй уже шістнадцять, а значить вона стала дорослою та повинна пройти реєстрацію, щоб стати громадянином. Загалом їй просто необхідно назватись, представити своїх батьків, пізніше вона повинна залишити зразок крові на зачарованому пергаменті після чого - тебе визнають громадянином Імперії й відтепер ти можеш влаштовуватись на роботу, виходити заміж і так далі. 

М:  Добрий день, мене звати Мія (з Керії). Ось мої батьки : батько Авель та мати Маргарет. (Саме так, тепер усе як і треба.) 

Повторюючи з разу в раз цю фразу, вона відточувала її, щоб у майбутньому не сказати зайвого перед мером Керії. 

Сівши на незручний стілець який уже майже розвалювався, вона дивилась у вікно на небеса й роздумувала про своє. 

М:  [Приклавши руку до щоки.] (Вже 16 років, як мене звуть Мія, пройшло так багато часу, а я все ніяк не звикну... У минулому житті мене звали Джейн, мені було тридцять п’ять і я була мешканкою мегаполіса Нью-Йорк. Середня заробітна плата, тісний офіс, бос який завжди незадоволений результатами, постійні дедлайни. Таких як я називають - офісний планктон.) 

Маргарет:  Мія! Підійди на кухню, мені необхідна твоя допомога! Кричала мати з кухні по сусідству з кімнаткою, у котрій жила Мія. 

Їхній дім був маленьким, у кімнатах майже не було місця, між ліжком й стіною було не більше чим пів метра проходу. Усього дві кімнати й кухня, остання розміром як і попередні кімнати. Чому так? Тому що, Керія знаходиться на півночі, неподалік Столиці Максимілії, відповідно хороше житло може дозволити зовсім не кожен. 

Мія: Вже йду!  

Вигукнувши у відповідь, вона перестала роздивлятись небо й відправилась на кухню допомагати матері.  

На дворі ранок, в обід відбудеться церемонія реєстрації у Мерії, а вечером буде сімейне свято, тож зараз відбувається підготовка. Взявши ножик у руку, дівчина прийнялась чистити картофу* попередньо їх промивши. 

Мія:  (Можливо я й була нікчемою в своєму минулому житті, однак там було все: зручність, хороший рівень життя, смачна їжа, а ще Ю-Туб - хвала тому хто його придумав!!! І все ж, я була нікчемною, ой що вже там, навіть мій хлопець зрадив мені з першою зустрічною. Після цього я з головою пішла в роботу намагаючись забутись, так і прожила до того дня; скільки ж років це тягнулось? Йдучи з роботи й слухаючи у навушниках новий альбом Тейлор Свіфт, я зіткнулась із грабіжником. Він вискочив з провулка й накинувся на мене, спробувавши відібрати мою сумку, однак я вчепилась у неї немов та собака. Після нетривалого,  невдалого перетягування каната, злодій відпустив сумку й розвернувся  аби утекти, а у той момент я – відлетіла назад, під дією третього закону Ньютона, після цього у мене потемнішало в очах, можливо я вдарилась об ліхтар, що був неподалік. Почекай, чи то був перший закон? Хоча яка різниця...)  

М:  Мія, ти підготувала одяг на сьогодні? 

Мія:  Так мам, все давно готово, я навіть тренувалась представлятись. (Чесно? Роздумуючи зараз над моєю смертю, я зрозуміла, що діяла імпульсивно та нерозумно. Ну от вкрав би він мою сумку, а далі що? Фізичних грошей там не було, як і коштовностей, а сама сумка була куплена на розпродажі з Ібею за тринадцять доларів.) 

М:  Молодчинка ти моя. Уже вирішила чим будеш займатись далі?. Мати не відводила погляду від дошки та  продовжувала нарізати городину. 

Мія:  Я думала стати авантюристкою. (Перед вами не хто не будь, а невдаха по житті. У минулому я ізолювалась від людей та в основному проводила час в різноманітних іграх, особливо мені подобались РПГ. А тепер уявіть, я опинилась в світі з магією та монстрами! Не те щоб я була зовсім безстрашна, однак у мене є гарантія...) 

(~Хрррр-ууу-сь~)  

Маргарет застигла на декілька секунд, не дорізавши моркву, її спина виглядала занадто загрозливо й з кожною секундою вона немов би збільшувалась, тим самим давлячи на Мію. 

М:  Справді?  

Мія:   (Не треба було здавати всі карти за раз! Дурепа-дурепа! Так думай голова, думай, як би викрутитися ММММММ.)  Я планую зібрати нам грошей, щоб ми переїхали у кращий будинок, у будь-якому випадку це не остаточно . Я ще не до кінця усе обдумала, можливо буду і на далі працювати на фермі.  

М:  Час у тебе є... 

Закінчуючи з приготуванням їжі, Мія згадувала те, що відбулось після того як перед їх очима усе потемніло. 

Мія:  (На чому я спинилась копирсаючись у спогадах? А, точно. Ну от я вмерла смертю дурня, але виявилося, що це не все, мене перенесло у гігантський тронний зал. Навкруги все було красиво оздоблено,  стільки золота я за життя ще не бачила! Височенна стеля на якій було справжнє нічне небо, немов із того переоціненого фільму з хлопцем магом, як його там, Гері Піттер? Ой яка різниця... На підлозі знаходився чорно-червоний з вкрапленнями золотого та чорного килим , а попереду мене був пустий трон що нагадував діамантовий череп якогось створіння, можливо дракона, подібні черепа я бачила в іграх. Я вертіла головою роздивляючись як нізвідки донісся голос. Ось я тут, в фентезі світі.) 

Городину уже помили та нарізали, закинувши усе в казанок до м’яса Мому* котре там уже варилось на малому вогні, вони прийнялись за приготування закусок. 

Як закуска, було в’ялене м’ясо Заску котре попередньо нарізали на невеличкі кубики й змішали з приправами, після чого цим нафарширували невеличкі округлі булочки. 

Мія: Мамо я закінчила.  

М:  Добре, тоді поки можеш йти й поступово одягатись, через хвилин двадцять будем виходити. 

Мія:  Добре.  

Зайшовши у свою кімнатку, вона діставала одяг з тумбочки та шафки, що була прибита до стіни над ліжком, розклала його та не поспішаючи вдягалась.

Мія:  (Від завтра розпочинається мій шлях дорослого. Насправді я переродилась тут не просто так, після своєї смерті мій шлях повинен був взагалі закінчитись. Перестати існувати - така моя доля, адже у моєму світі не було передбачено нічого подібного. Бог який врятував мою душу, висунув декілька умов мого переродження : ні у якому разі не розповідати, що я з іншого світу; після повноліття я повинна...)

 Перервавши потік свідомості, дівчина взялась за нарізання інших інгредієнтів.

Мія:   (Насправді мене не примушували приймати ці умови, чесно кажучи мені вони видались дуже привабливими, а стати авантюристкою я б і сама захотіла, оскільки РПГ ігри - це було моє друге життя. Хммм, можливо саме з таким розрахунком він і вибрав мене? Кому яке діло, я вижила й на тому дякую, як би можна було після смерті продати душу Дияволу й вижити, я б без вагань так і  зробила. Загалом у мене все склалось найкращим образом, моє друге... моє ідеальне життя – розпочинається. Ага, як би не так.) 

Занурена у свої роздуми, дівчина не помітила, як уже настав час виходити з дому. Сьогодні її життя в черговий раз зміниться.

---

[Спогад : Тронний зал?]

?:  Ти там, досить вертіти головою. 

Джейн:  А? Хто тут? 

?:  На троні. 

Джейн перестала вертіти головою й подивилась на трон, що недавно пустував. На троні сидів абсолютно чорний силует, котрий неможливо було роздивитись й зрозуміти хто чи що, перед тобою. 

Д:  (ААААА! Якого біса? Там ж щойно нікого не було!) 

?:  Тільки давай без паніки добре? Клацнувши пальцями, перед силуетом з’явився листок формату, А4. 

Д:  В-вибачте, я тут ааааа, ну ви розумієте... Ййй я напевне піду назад?

?:  Зараз ми до цього перейдемо. І так, думаю ти уже повинна була зрозуміти, що твоє справжнє тіло - мертве. 

Д:  [Швидко кліпаючи очима] Я що вибачте?

?: [Шепочучи собі під ніс] Це іще одна причина чому я не втрачаюсь у подібне, з людьми стільки мороки... (Накладу я на неї ефект "спокою", а то не хватало мені тут іще дивитися на трирічну драму з дешевого серіалу.)

Наклавши ефект спокою на дівчину, він помітив як вона розслабилась і більше не сіпалась й не озиралась.

?:  Ти вмерла після невдалого нападу грабіжника.

Д:  значить це ісекай? Я читала про таке... 

?:  Нууууу, можна сказати й так. Хоча усе, що придумали у цьому жанрі, це гіперболізовані очікування, котрі не відповідають дійсності. І не хочу розчаровувати, але у вашому світі немає “реінкарнації”. 

Д:  Немає, тоді що я тут роблю?

?:  Хоча в вашому світі цього немає, ніщо не заважає мені провернути подібне. Щоправда  потім можливо будуть деякі проблеми, саме тому я таким й не займаюсь... Але перейдемо до справи, поки твоя свідомість не розсіялась. [Клацнувши пальцями] Перед тобою договір, будь ласка, ознайомся з його вмістом. 

Джейн взяла білий левітуючий листок А4 у руки й почала читати. Загалом там було описано зобов’язання двох сторін, та інші нюанси. 

Д:  (Підписавши договір я зможу вижити, хоч і в іншому світі, також я повинна виконувати доручення. Судячи з усього той хто переді мною зараз, хоче використати мене у майбутньому, заради своїх цілей, однак після цього мене буде очікувати секретна додаткова винагорода. ) А якщо я відмовлюсь? 

?:  Тоді на цьому все й закінчиться, перед тобою є вибір і тільки від тебе залежить твоє майбутнє. Жити далі й адаптуватись, чи відмовитись та обернутись попелом. У тебе ж договір на кремацію? 

Д:  Чи справді є вибір? (Хто не вибере життя? Ну хіба якийсь неадекват...) 

?:  Само собою. До речі, у вас ж є на цей момент приказка “хочеш жити – вмій крутитись”. 

Д: (Насправді якщо дивитись на ситуацію в цілому, пропозиція окрім привабливості, також надає відчуття унікальності. Все ж вибрали мене, з посеред багатьох інших, в моєму світі напевне чимало людей померло одночасно зі мною, так ще й можливо були варіатґнти покраще, чим така невдаха як я. Стоп, а від коли я почала так раціонально роздумувати? Ай, потрібно дати відповідь.). Тоді як мені підписатитсь? 

?:  Ти просто повинна прикласти свою долоню до договору та сказати "згодна".

Д:  [Приклавши руку до договору] Я згодна. В той же момент договір у її руках згорів в чорному полум’ї. 

Д:  ОЙ! 

?:  І чому так дивуватись? Ти ж взагалі то мертва, стоячи тут будучи душею без тіла, мало б тебе більше шокувати.

Д:  І що, що я мертва. Це не значить, що подібні спецефекти для мене норма. 

?:  Тоді приготуйся до свого нового життя, там куди ти відправишся, подібне буде нормою. 

Д:  Можливо вже надто пізно, щоб про це питати однак... Хто ви, та чи побачимось ми у майбутньому? 

?:  На перше питання я відповім коли прийде час, а на друге – так побачимось. Бажаю тобі терпіння й щасливого нового життя, до того моменту коли прийде твій час.

Д:  Дякую.

---

Мія:  (Так я опинилась тут, в богами забутому світі. Щоправда, той хто мене сюди відправив, не збрехав. З усіх можливих ісекаїв, що я читала у минулому житті, ні один не відповідав реальності. З початку мені було досить важко звикнути до нової реальності, але буду чесною, я рада що народилась у цій сім’ї, батьки мене люблять, у мене з'явились друзі. Своє друге життя я проживу для себе й у майбутньому, здобуду славу сильнішої авантюристки у світі!)

© Демі Ньюбі, 2024.