Зміст
  • Богині відмовлено
  • Богиня приглядається
  • Богиня слабне і лютує
  • Богиня вихоплює слід
  • Богиня зазіхає на більше
  • Богиня отримує силу
  • Бог тренується бути богом
  • Богиня має право
  • Богиня платить за знання
  • Богиня перероджується
  • Богиня повертається
  • Богиня нажахана
  • Боги збурені
  • Богиня готується
  • Богиня обирає Бога
  • Бог позбавляється трону
  • Боги приймають виклик
  • Боги стрибають у прірву
  • Боги розвеселені
  • Богиня відчуває катарсис
  • Богиня повертає все на свої місця
  • Бог воскресає
  • Богиня насолоджується святістю
  • Бог випробовує волю
  • Бог прагне спокою
  • Богиня показує ікла
  • Бог пророкує зміни
  • Боги шукають реальне
  • Богиня розплутує вузол
  • Катарсис богів
  • Богиня множить знання
  • Богиня отримує відповідь
  • Богиню повернено до життя
  • Бог блазнює, Богиня лютує
  • Богів викрито
  • Кінець ери небожителів
  • Богиня здобуває Дім
  • Богиня зустрічає богинь Життя-Смерті-Життя
  • Поклоніння Богині
  • Бог відступає у тінь
  • Богиня хапається за нитку
  • Бог шукає союзників
  • Богиня затверджує угоду
  • Богиня налагоджує зв'язки
  • Богиня мімікрує
  • Боги борсаються в тенетах
  • Богиня перероджується

    - Дідько…

    Робін завжди очікувала, що наступний день буде краще попереднього. «Сьогодні» точно випало з канви. Каді кульгала, волочила за собою рюкзак та притримувала бандаж на ребрах. Попри косметику обличчя мало неприродній відтінок, особливо ліва щока.

    - Що сталося? – Робін підбігла й відібрала рюкзак, залишивши в руках подруги тільки термос. Каді майже не реагувала. – Тобі треба до лікаря? Хто це зробив?

    Звісно, що треба. Вітчим приїхав. Робін просто намагалась заповнити повітря балачками. Їй хотілось відвернути усі сторонні погляди, але це можливо хіба що підстригшись їжаком та пофарбувавшись у зелений.

    Перший урок почався, щойно вони дісталися авдиторії. На перерві Робін зцілила кілька синців Каді: замало для видужання, але хоч щось. Попри те, що вони сиділи весь час в одній залі, «Синє сяйво» тріскотіло, немов зграя сорок.

    Робін наполягла піти в їдальню: серед дерев сприятливіша атмосфера для цілительства. Вчорашній інцидент зам’яли: дівку видворили з «Синього сяйва», а Каді навіть не викликали не допит – тому тут цілком безпечно.

    - Поїж, будь ласочка. – Робін принесла друге.

    - У мене смачний чай.

    - Годувати з ложки?

    Каді засопіла. Глевкий хліб, липкий рис та пересмажене м’ясо. Усе застрягало в горлі. Повз проходили десятки чаклунів, найбільш жалісливі питали про самопочуття та причини – їх відганяла Робін. З кожного стола долітало її ім’я. Колись Каді жадала стати знаменитою чаклункою, тепер хотіла лише спокою.

    Всі причаїлися, коли до зали увійшли чорні чаклуни. Хтось з найбільш співчутливих підбіг до Алвара й поінформував. Він уже про все знав, власне, тому й волів би ніколи сюди не заходити. Носити кілька місяців візерунок – це одне, взяти відповідальність – зовсім інше. Треба було перевіряти проблемність нареченої або просто дослухатися до відмовлянь з десятка людей.

    Біля ніг Каді брязнули ключі. Дівчина впізнала благодійника по кашлю. Дихання збилось, ребра прострілило болем, доки тягнулась за зв’язкою.

    - Сьогодні ночуй тут.

    - Дякую.

    Алвар не затримався і не розпитав – вуста Каді розтягнулись в посмішці: це все, що вона могла зараз витримати.

    Чорні чаклуни пройшли до столика і «Синє сяйво» звично загуділо. Каді роздивилась дарунок. Ключі висіли на дармовисі від собачого ошийника. «Якщо загубиться, приведіть за адресою» та власне номер будинку і вулиці на звороті. Непоганий жарт!

    - Він знущається?

    Робін злилась від власної безпорадності, тому Каді не звертала уваги. Подруги просиділи під скляним куполом 3 годин 42 хвилини, доки Каді не запевнила, що почувається на 50% краще. Її дійсно тепер турбувало лише ребро – сумнівна половина, коли важко дихати.

    За час лікування вона загуглила адресу з собачого дармовиса – і навіщо тільки Алвар зробив дублікат? Каді очікувала пустиря або кладовища на мапі, але червона цятка відмітилась в козирному передмісті. У пік автобуси швидші, але тіснява. Якщо зачекати кілька годин, приїде затемна.

    - Ти можеш залишитись у мене. Так, я знаю, змії Ектора і твоя алергія на… все плазуюче. – нервово хихотнула Робін. – Але чи це не краще за дім мерця?

    - Алвар живий. Поки. – Каді поблажливо всміхнулась й підхопила рюкзак. Якщо виживу, переповім як там у некромантів.

    Подруги обійнялись, наскільки міцно дозволяла травма Каді. Робін не напрошувалась супроводжувати: до біса боялась усього, що могло її вбити. За такою логікою їй варто було б триматись подалі від Каді та її проблем!

    Пік. Центр проїхала в тісняві, потім людей ставало все менше. Всі, хто поважає себе, добирались в цей район власними автівками або не потикалися – Каді ще не визначилась до якого клубу пристати. Телефон підзарядила від вбудованої розетки. Понад годину, що небагато, слухала музику. Могла б їздити звідси в «Синє сяйво», але чуда не відбудеться і завтра ж повернеться додому або, якщо боги милостиві, дочекається суботи і винайме кімнату.

    Попри вибір району мешкання виглядало цілком по-некромантськи. Цегляна будівля з гострим дахом та ліпленням на кутах і вікнах вибивалась серед світлих оновлених дизайнів. Дерев’яний частокіл, призначений захищати від світу, мав купу дірок та підкопів. Каді пробралась через зарості трави – хоч би доріжку прокосили! – й непевно зупинилась на ганку. «Якщо загубиться, приведіть за адресою». Здається, вона вже достатньо знайшлась, щоб піти геть.

    Замок легко піддався: єдине оновлення, що їй поки трапилось. Всередині присмерк через погоду й темні штори. Пахне пилом і тхне смертю. Не трупами, а саме чаклунським духом Смерті, що паралізує пересічних прохожих й відганяє диких звірів. Коридор роздвоювався до вітальні та кухні й закінчувався діркою замість дверей. На біса тоді новий замок?!

    У вітальні всюди черепи й страхітливі глиняні маски. Кімната розділена сходинкою на жилу та робочу зони. Каді сподівалась, що тут не розтинають тіла. Диван вкритий кількома покривалами – усі, крім верхнього, заплямовані бозна-чим. Книжкова шафа підсунута перпендикулярно до підвіконня – доволі легко діставати з полиць.

    В кінці робочої зони гвинтові сходи. Якщо вірити анатомії, то фізіологічні потреби є навіть у мертвих, тож попри страх Каді піднялась нагору. Дві спальні і туалет, двері якого заледве не розсипаються від торкань. Заслін нетривкий, тому один різкий рух і… Бам!

    Всього лиш грім. Каді вимила руки й збризнула обличчя. Все старе, але вичищене. Спустилась назад й пішла оглянути кухню. В казці Каді мала б помити посуд, але не настільки вона вже й вдячна за прихисток. Чайник з кіптявою - точно не гірше запліснявілої води.

    Каді кинула в кип’яток пучку лікувальної суміші й всілась на диван. Можливо покривала повинні перекрити пружину, що впивається в сідницю. Вдих-видих. Втомилась від болю. Відтоді як помер батько, Каді могла на пальцях перелічити, коли не відчувала болю. Чай швидко холов, бо пила дрібними ковтками. Дійшла тільки до половини, як «Бах!» пролунав по-справжньому.

    Зблиснула громовиця. Через прочинені двері в коридор увірвались чоловік та дощ. Валізка з інструментами брязнула об поріг. Вікно в робочій зоні прочинилось. Чоловік поглянув на Каді. Повторна блискавка підсвітила його пошрамоване обличчя.

    - Привітик. – майже не дихаючи гукнула дівчина.

    Для страху не залишилось почуттів. Каді відставила чашку на підлогу й пошкандибала зачинити вікно.

    - І тобі привіт.

    Некромант повагався кілька секунд, потім зачинив двері. В його мешкання пробрався чужак, але це точно не людина. Пробути бодай 5 хвилин в маєтку і не померти від паралізуючого страху – це чогось таки варте.

    - Поставити чайник? – Каді насилу зачинила вікно й тепер просувалась до кухні, тримаючись за бік. Вона гостя в цьому домі, тож їй нічого не загрожує.

    - Я сам.

    Некромант довго гримів посудом – завряд чи це було прибирання для неї. Каді встигла опуститися на диван – цього разу лівіше від пружини. Господар повернувся з двома чашками. Столик і крісло летіли за ним самі собою.

    - Як тебе сюди занесло? Телепортація? Стрибки в часі? Зломщиця? – некромант був доволі огрядним, тому зайняв увесь простір крісла. Він підсунув до Каді чашку, другу залишив на столику. – Твої травки повільно працюють, а це допоможе за ніч.

    - Угу.

    Каді сьорбнула. Гірка гидота. Зачепила ключі за кільце й покрутила в повітрі. Некромант надовго застиг в одній позі, потім відкинувся на спинку й захихотів. Можливо через виразки його сміх здавався свистом: Каді не могла знати напевне.

    - То ось чому Ал спізнився на пів години. Негідник порушив усі мої правила.

    Господар двічі сплеснув у долоні – загорілись лампочки, прикручені до стелі. Нові двері та освітлення – непогано! Каді не стала розпитувати про правила, як і про некромантію чи мешкання. Не хотіла, щоб історія звелась до ми вбили власника і тепер це наш дім.

    Гроза біснувалась по повній, тому перший стук Каді не розчула. Тільки некромант вишкірився й відштовхнувся від крісла. Другий пролунав між ударами грому. Ручка дверей сіпнулась.

    - Це певно Алвар. Я відчиню. – Каді силилась встати.

    Некромант жестом зупинив її й сам підійшов до дверей. Він нічого не робив, доки стук не перетворився на постійний.

    - Відчиняй! У вас світло горить!

    Каді подалась вперед, дослухаючись. Чоловік приставив пальця до вуст. За дверима закашлялись.

    - Довбаний дощ! Такими темпами я тут скоро здохну!

    - Ти й так скоро здохнеш, чому витрачати мій час? Тим паче, скоро в мене може з’явитися нова помічниця.

    Некромант змовницьки глянув на Каді, але не зустрів прихильності. Він волів би дражнитися до ранку, але є ще купа роботи і Ал дійсно може зарано відкинутись, тож провернув замок.

    - Я все поясню. – захлинаючись кашлем, Алвар вбіг до кімнати й одразу кинувся до другої чашки. Все ж вчитель чекав на нього.

    За чотири секунди хлопець вже не дрижав від холоду, а ще за дві скинув з себе усе, крім трусів, звісно, промоклих. Каді досі бракувало емоцій, тому й сором’язливо відвертатись вона не намагалась. На відміну від інших популярних хлопців у школі тіло Алвара висушене й трохи сутуле. Ребра, лопатки, хребці – усе стирчить, однак в притлумленому світлі силует виглядає добре. І заради цього хтось вивалив цицьки на вечірці?

    Алвар відніс одяг нагору й повернувся в халаті – і на цьому спасибі. Пакет, що він притяг з собою, так і стояв в коридорі. Хлопець дістав продукти й за хвилину всівся на диван поруч з Каді, простягаючи їй тарілку. Відстань надто близька, якщо забути про візерунки на їхніх пальцях.

    Лапша швидкого приготування, розмочена дощем й підігріта разом зі спеціями, смакувала як резина. Зараз усе Каді видавалось непридатним до їжі, бо енергії більше втрачається на пережовування, ніж залишається для функціонування.

    Вчитель планував повернутися в крісло, але Алвар кивнув у бік сходів. Чоловік жестом показав копання й вищирено піднявся нагору. Учень зітхнув, потім довго шкрябав дно тарілки й зиркав на дружину. Каді виглядала спокійною, навіть занадто спокійно. Вона сиділа підібгавши під себе одну ногу й зовсім не переймалась, що золотисте пасмо пірнуло в тарілку.

    - Я маю з кимось розібратися?

    - Ні. Жодних зобов’язань. – Каді стенула плечима, потім глянула на Алвара поглядом, що неможливо ігнорувати. – Чи можу я затриматись до суботи?

    - Можеш і довше. Якщо це мешкання тебе влаштовує.

    Юнак окинув поглядом стіни. Пружина впивалась в стегно і він роздумував посунутись на край чи ще ближче до Каді. Врешті обрав правильний варіант і уникнув ляпаса.

    - Нам потрібні правила. – Каді хотіла почуватися безпечно, але не бажала питати прямо.

    - Стукай у зачинені двері, якщо не хочеш побачити нічого зайвого, однак якщо забажаєш приєднатися – не думаю, що тобі відмовлять. – Алвар жартував, не надаючи словам достатнього значення.

    - Відмовлять?

    - Потім збагнеш. – він поблажливо усміхнувся. – Домашні справи ми самі робимо, однак немає меж досконалості.

    - А твій вчитель не проти?

    - О, Зіндер… - хлопець знервовано глянув на сходи. – Я з ним окремо поговорю. Можливо список правил розшириться. Значно розшириться.. Але ти не бійся – просто не потрапляй йому на очі. Я заберу?

    Алвар вихопив тарілку з її рук й попрямував на кухню. Столик полетів за ним. Каді страшенно хотіла втекти, але надворі злива і додому потикатися зась. Подумки дівчина уклала з собою угоду: щойно її зачеплять – піде.

    Нагорі всього дві спальні. Алвар запропонував на вибір спати скраю чи біля вікна. Саме ліжко більше за стандартне, тож вони можуть навіть не торкнутися одне одного. Каді обрала біля вікна, хоча й знала, що зручніше лягти скраю. Наостанок Алвар лиш сказав:

    - Я частіше кашляю вночі, тож піди візьми в Зіндера пігулки для сну. Тільки постукай.

    - Не страшно. – відмовила, щоб раптом не побачити того зайвого, до чого точно не захоче приєднатися.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.