Зміст
  • Богині відмовлено
  • Богиня приглядається
  • Богиня слабне і лютує
  • Богиня вихоплює слід
  • Богиня зазіхає на більше
  • Богиня отримує силу
  • Бог тренується бути богом
  • Богиня має право
  • Богиня платить за знання
  • Богиня перероджується
  • Богиня повертається
  • Богиня нажахана
  • Боги збурені
  • Богиня готується
  • Богиня обирає Бога
  • Бог позбавляється трону
  • Боги приймають виклик
  • Боги стрибають у прірву
  • Боги розвеселені
  • Богиня відчуває катарсис
  • Богиня повертає все на свої місця
  • Бог воскресає
  • Богиня насолоджується святістю
  • Бог випробовує волю
  • Бог прагне спокою
  • Богиня показує ікла
  • Бог пророкує зміни
  • Боги шукають реальне
  • Богиня розплутує вузол
  • Катарсис богів
  • Богиня множить знання
  • Богиня отримує відповідь
  • Богиню повернено до життя
  • Бог блазнює - Богиня лютує
  • Богів викрито
  • Кінець ери небожителів
  • Богиня здобуває дім
  • Богиня зустрічає собі подібних
  • Поклоніння Богині
  • Бог відступає у тінь
  • Богиня хапається за нитку
  • Бог шукає союзників
  • Богиня затверджує угоду
  • Богиня налагоджує зв'язки
  • Богиня мімікрує
  • Боги борсаються в тенетах
  • Боги сплутані
  • Бог пізнає Богиню
  • ***
  • Боги готують помсту
  • Боги також живуть у гніздах
  • Боги-коханці
  • Божественість затверджують кров'ю
  • Живі чи мертві, Боги існують
  • ПІСЛЯМОВА. Чи боги безсмертні?
  • Богиня перероджується

    - Дідько…

    Робін завжди очікує що наступний день буде краще попереднього. «Сьогодні» точно випало з канви. «Психічка» лине далеко попереду, як в час, коли Каді лише переїхала на околицю. Мудіумка кульгає, волочить за собою рюкзак та притримує бандаж на ребрах. Попри косметику обличчя зміненого відтінку. Пісочний жовтий худі зливається з садном на щоці, яке так і не вдалось до кінця замазати.

    - Що сталося? – Робін підбігає й відбирає рюкзак. Каді хапається обома руками за термос, ніби це стовп, що може втримати її рівновагу. На подругу майже не реагує. – Тобі треба до лікаря? Хто це зробив?

    Звісно, що треба. Вітчим приїхав. Робін просто мусить заповнити повітря балачками. Їй хочеться відвернути чужі погляди, але це можливо хіба що підстригшись їжаком та пофарбувавшись у зелений. Робін готова, але часу на це в них немає.

    З темпом Каді на перший урок почався, щойно вони дісталися авдиторії. На перервах Робін зцілює подрузі кілька синців: замало для видужання, але хоч щось. Після третьої пари Каді прокручує думку: «Хочу перетворитися на камінь: не рухатися, не реагувати, не відчувати». Робін чує й підігрує: «Тобі має бути приємно почути, що тут діваху з кислотою викинули з сяйва. Ще приємно, що твоя участь зовсім не потрібна.»

    Оскільки вчорашній інцидент зам’ято, Робін вважає безпеку відновленою і змушує Каді піднятися в їдальню. Дерева сприяютимуть цілительству. Робін не врахувала, що «Синє сяйво» вже гуде, немов рій осатанілих ос.

    Їдальня повна зацікавлених очей і перешіптувань. Робін лишає подругу з речима й швидко вертається з підносом: вміє проходити без черг.

    - Поїж, будь ласочка. – вкрадливо, але безкомпромісно.

    - У мене смачний чай.

    - Годувати з ложки?

    Каді сопе. Глевкий хліб, липкий рис та пересмажене м’ясо. Усе застрягає в горлі. Повз проходять десятки чаклунів, найбільш жалісливі вигукують «Що сталось, психічко?»– і Робін їх відгонить. Прізвисько лунає гучніше, ніж крик когута в нічній тиші. Разом усе зливається в шурхотіння. Колись Каді жадала стати знаменитою чаклункою, тепер нічого не хоче. Хіба що стати каменем.

    Рій стихає, коли до зали входять чорні чаклуни. З найбільш співчутливих підбігають до Алвара поінформувати. Він уже про все знав, власне, тому й волів би ніколи сюди не заходити. Носити кілька місяців візерунок – одне, взяти відповідальність – зовсім інше. Треба було перевіряти проблемність нареченої або просто дослухатися до відмовлянь з десятка осіб: «вона ж психічка, ну».

    На край столу брязкають ключі. Каді впізнає благодійника по кашлю. Дихання збивається, ребра прострілює болем, доки тягнеться за в’язкою.

    - Сьогодні ночуй тут.

    - Дякую.

    Алвар не затримується і не розпитує – на обличчі Каді зринає посмішка: це все, що вона може витримати.

    Чорні чаклуни займають своє місце і «Синє сяйво» повертається до життя. Каді зважує в долоні дарунок. Усе здається на тонну важчим, але ці ще й химерні: ключі висять на дармовисі від собачого ошийника. «Якщо загубиться, приведіть за адресою» та власне номер будинку і вулиці на звороті. Непоганий жарт!

    - Він знущається?

    Робін злиться від власної безпорадності, тому Каді послуговується правилом каменів: не реагувати. Вони затримуються під скляним куполом на 3 годин 42 хвилини, доки Каді не запевняє, що почувається на 50% краще. Її дійсно тепер турбує лише ребро: сумнівна половина, коли важко дихати.

    За час лікування Каді забила в пошуковик адресу з собачого дармовиса – і навіщо тільки Алвар зробив дублікат? Очікувала пустиря або кладовища на мапі, але червона цятка відмітилась в козирному передмісті. У пік автобуси швидші, але тіснява. Якщо зачекати кілька годин, приїде затемна.

    - Ти можеш залишитись у мене. Так, я знаю, змії Ектора і твоя алергія на… все плазуюче і мого нареченого. – нервово хихоче Робін. – Але чи це не краще за дім мерця?

    - Алвар живий. Поки. – Каді поблажливо всміхається й підхоплює рюкзак. Цілительство допомогло, навіть якщо їй важко сходу відчути різницю. – Якщо виживу, переповім як там у некромантів.

    Робін притискає Каді до себе, наскільки дозволяє травма. Подруга не напрошується супроводжувати: зайвий раз не варто стикатися з чимось, що може вбити. За такою логікою їй варто було б триматись подалі від психічки та її проблем!

    Пік. Центр проїжджає в тісняві, потім людей стає все менше. Всі, хто поважає себе, добираються в цей район власними автівками або не потикаються – Каді ще не визначилась до якого клубу пристати. Телефон підзаряджає від вбудованої розетки. Понад годину, що небагато, слухає музику. Могла б їздити звідси в «Синє сяйво», але чуда не відбудеться і завтра ж повернеться додому або, якщо боги милостиві, дочекається суботи з чайовими, винайме кімнату і харчуватиметься повітрям.

    Передмістя доглянуте й зовсім не схоже на її окраїну. Підстрижені газони й форменно вирізані кущі. Пішоходи з собаками й котами. Ніхто з них не поспішає, не тікає щодуху від власного життя. Попри все, тут Каді також ловить дивні погляди. Їх не більше й не менше: число «майже всі» ніяк не змінюється. Каді не уявляє себе однією з них.

    Попри принадність передмістя, потрібне помешкання виглядає по-некромантськи: цегляна будівля з гострим дахом та ліпленням на кутах і вікнах вибивається серед світлих оновлених дизайнів. В глибині Каді відчуває полегшення, лиш прикрите легким розчаруванням: для годиться.

    Дерев’яний частокіл, призначений захищати від світу, має купу дірок та підкопів. Каді пробирається через зарості трави – хоч би доріжку прокосили! – й непевно зупиняється на ганку. «Якщо загубиться, приведіть за адресою». Здається, вона вже достатньо знайшлась, щоб піти геть.

    Замок легко піддається: єдине оновлення, що їй поки трапилось. Всередині присмерк через погоду й темні штори. Пахне пилом і тхне смертю. Не трупами, а саме чаклунським духом смерті, що паралізує пересічних прохожих й відганяє диких звірів. Коридор роздвоюєтьсяся до вітальні та кухні й закінчувався діркою замість дверей. На біса тоді новий замок?!

    У вітальні всюди черепи тварин й страхітливі глиняні маски. Кімната розділена сходинкою на жилу та робочу зони. Каді відганяє думку, що тут можуть розтинати тіла. Диван вкритий кількома покривалами – усі, крім верхнього, заплямовані бозна-чим. Книжкова шафа підсунута перпендикулярно до підвіконня – доволі легко діставати з полиць.

    В кінці робочої зони гвинтові сходи. Якщо вірити анатомії, то фізіологічні потреби є навіть у мертвих, тож піднімається нагору. Дух смерті викликає страх, але Каді знає, що треба боятися живих і немертвих. Дві спальні і туалет, двері якого заледве не розсипаються від торкань. Заслін нетривкий, тому один різкий рух і… Бам!

    Всього лиш грім. Каді вимиває руки й бризкає на обличчя. Все старе, але вичищене. Спускається донизу оглянути кухню. В казці Каді мала б помити посуд, прибрати стіл, видраїти плиту, але не настільки вона вже й вдячна за прихисток.

    Чайник з кіптявою - точно не гірше запліснявілої води. Каді кидає в кип’яток пучку лікувальної суміші й всідається на диван. Можливо покривала повинні перекрити пружину, що впивається в сідницю. Вдих-видих. Втома. Відтоді як помер батько, Каді могла на пальцях перелічити, коли не відчувала болю. Чай швидко холоне, бо п’є дрібними ковтками. Залишається пів чашки, як «Бах!» лунає по-справжньому.

    Блищить громовиця. Через прочинені двері в коридор вривається чоловік та дощ. Валізка з інструментами бряжчить об поріг. Вікно в робочій зоні прочиняється. Чоловік дивиться на Каді. Нова блискавка підсвічує потворне обличчя. Бачила його на цвинтарі.

    - Привітик. – майже не дихаючи гукає дівчина.

    Боятися Каді вже не здатна. Вона гостя в цьому домі, тож їй нічого не загрожує. Напевне. Каді відставляє чашку на підлогу й шкандибає зачинити вікно.

    - І тобі привіт.

    Некромант вагається, тоді зачиняє двері. В його мешкання пробрався чужак, але це точно не людина. Пробути бодай 5 хвилин в маєтку і не померти від жаху – це чогось таки варте.

    - Поставити чайник? – Каді насилу зачиняє вікно й тепер суне до кухні. Їй доводиться триматися за бік, але це не допомагає дихати глибше.

    - Я сам.

    Пошрамований довго гримить посудом – навряд чи це прибирання для неї. Каді встигає опуститися на диван – цього разу лівіше від пружини. Господар повертається з двома чашками. Столик і крісло летять слідом.

    - Як тебе сюди занесло? Телепортація? Стрибки в часі? Зломщиця? – некромант доволі огрядний, тому займає увесь простір крісла. Він підсуває до Каді чашку, другу залишає на столику. – Твої травки повільно працюють, а це допоможе за ніч.

    - Угу.

    Каді не проти, щоб її отруїли, тож сьорбає. Гірка гидота. Чіпляє ключі за кільце й прокручує в повітрі. Некромант застигає в задумі, потім відкидється на спинку й хихоче. Через виразки його сміх здається свистом.

    - То ось чому Ал спізнився на пів години. Негідник порушив усі мої правила.

    Господар двічі сплескує в долоні – загоряються лампочки, прикручені до стелі. Нові двері та освітлення – непогано! Каді не розпитує про правила, як і про некромантію чи помешкання. Раптом історія схожа на «ми вбили власника і тепер це наш дім».

    Гроза біснується по повній, тому перший стук Каді пропускає. Тільки некромант вишкіряється й відштовхується від крісла. Другий потрапляє між ударами грому. Ручку дверей сіпають.

    - Це певно Алвар. Я відчиню. – Каді силиться встати.

    Некромант жестом зупиняє її й сам підходить до дверей. Застигає в усмішці, доки стук не перетворюється на постійний.

    - Відчиняйте! У вас світло горить!

    Каді подається вперед, дослухаючись. Чому б Алварові просто не зайти з-заду з дірки в стіні? Некромант приставляє пальця до вуст. З-за дверей чути кашель.

    - Довбаний дощ! Такими темпами я тут скоро здохну!

    - Ти й так скоро здохнеш, чому витрачати мій час? Тим паче, скоро в мене може з’явитися нова помічниця.

    Некромант змовницьки дивиться на Каді, але не зустрічає прихильності. Стукіт посилюється. Учитель волів би дражнитися до ранку, але є ще купа роботи і Ал дійсно може зарано відкинутись. Провертає замок.

    - Я все поясню.

    Захлинаючись кашлем, Алвар вбігає до кімнати й одразу кидається до другої чашки. Учитель чекав на нього – і це добрий знак. За чотири секунди хлопець вже не дрижить від холоду, а ще за дві скидає з себе усе, крім трусів, звісно, промоклих. Каді досі бракує емоцій, тому й сором’язливо відвертатись вона не намагається.

    На відміну від інших популярних хлопців у школі тіло Алвара висушене й сутуле. Ребра, лопатки, хребці – усе стирчить, однак в притлумленому світлі силует виглядає добре. І заради цього хтось вивалив цицьки на вечірці?

    Алвар відносить одяг нагору й повертається в халаті – і на цьому спасибі. Пакет, що він притяг з собою, так і стоїть в коридорі. Хлопець дістає продукти й за п’ять хвилини всідається на диван поруч з Каді, простягаючи їй тарілку. Відстань надто близька, якщо забути про візерунки на їхніх пальцях.

    Лапша швидкого приготування, розмочена дощем й підігріта разом зі спеціями, смакує як резина. Зараз усе Каді непридатне до споживання, бо енергії більше втрачається на пережовування, ніж залишається для функціонування.

    Вчитель планує повернутися в крісло, але Алвар киває у бік сходів. Чоловік жестом показує копання й вищирено піднімається нагору. Учень зітхає, потім довго шкрябає дно тарілки й зиркає на дружину. Каді виглядає спокійною, навіть занадто. Сидить, підібгавши під себе одну ногу, й зовсім не переймається, що золотисте пасмо пірнуло в тарілку. Алвар розвертається корпусом:

    - Я маю з кимось розібратися?

    - Ні. Жодних зобов’язань. – Каді стенає плечима, потім дивиться на Алвара поглядом, що неможливо ігнорувати. – Чи можу я затриматись до суботи?

    - Можеш і довше. Якщо це все тебе влаштовує.

    Юнак кидає погляд на стіни. Пружина впивається в стегно і він роздумує посунутись на край чи ще ближче до Каді. Врешті обирає правильний варіант і залишається живим.

    - Нам потрібні правила. – Каді хоче почуватися безпечно, але не бажає питати прямо.

    - Стукай у зачинені двері, якщо не хочеш побачити нічого зайвого, однак якщо забажаєш приєднатися – не думаю, що тобі відмовлять. – Алвар жартує, не надаючи словам достатнього значення.

    - Відмовлять?

    - Потім збагнеш. – він поблажливо усміхається. – Домашні справи ми самі робимо, однак немає меж досконалості.

    - А твій вчитель не проти?

    - О, Зіндер… - хлопець знервовано дивиться на сходи. Стишується, сам того не помічаючи: – Я з ним окремо поговорю. Можливо список правил розшириться. Значно розшириться.. Але ти не бійся – просто не потрапляй йому на очі. Я заберу?

    Алвар вихоплює тарілку з її рук і прямує на кухню. Столик летить за ним. Каді страшенно кортить втекти, але надворі злива і додому потикатися зась. Подумки дівчина уклала з собою угоду: щойно її зачеплять – піде.

    Каді вже знає, що на горі дві спальні. Вона не відмовилася б від магічного трюку, але нічого такого не стається. Алвар пропонує на вибір спати скраю чи біля вікна. Саме ліжко більше за стандартне, тож вони можуть навіть не торкнутися одне одного. Заспокійлива думка, проте не вичерпна. Каді обирає біля вікна, хоча й знає, що зручніше лягти скраю. Наостанок Алвар додає:

    - Я кашляю цілодобово, тож піди візьми в Зіндера пігулки для сну. Тільки постукай.

    - Не переймайся. Мені комфортно. – відмовляє, щоб раптом не побачити того зайвого, до чого точно не захоче приєднатися. – І надобраніч, якщо таке можна казати немертвим.

    Алвар затримує погляд на дружині й вимикає світло подвійним плесканням в долоні.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.