Зміст
  • Богині відмовлено
  • Богиня приглядається
  • Богиня слабне і лютує
  • Богиня вихоплює слід
  • Богиня зазіхає на більше
  • Богиня отримує силу
  • Бог тренується бути богом
  • Богиня має право
  • Богиня платить за знання
  • Богиня перероджується
  • Богиня повертається
  • Богиня нажахана
  • Боги збурені
  • Богиня готується
  • Богиня обирає Бога
  • Бог позбавляється трону
  • Боги приймають виклик
  • Боги стрибають у прірву
  • Боги розвеселені
  • Богиня відчуває катарсис
  • Богиня повертає все на свої місця
  • Бог воскресає
  • Богиня насолоджується святістю
  • Бог випробовує волю
  • Бог прагне спокою
  • Богиня показує ікла
  • Бог пророкує зміни
  • Боги шукають реальне
  • Богиня розплутує вузол
  • Катарсис богів
  • Богиня множить знання
  • Богиня отримує відповідь
  • Богиню повернено до життя
  • Бог блазнює, Богиня лютує
  • Богів викрито
  • Кінець ери небожителів
  • Богиня здобуває Дім
  • Богиня зустрічає богинь Життя-Смерті-Життя
  • Поклоніння Богині
  • Бог відступає у тінь
  • Богиня хапається за нитку
  • Бог шукає союзників
  • Богиня затверджує угоду
  • Богиня налагоджує зв'язки
  • Богиня мімікрує
  • Боги борсаються в тенетах
  • Богиню повернено до життя

    Бал Богів нічим не відрізнявся від попередніх, окрім персональних запрошень та побажання приходити в масках. Таке траплялося двічі за цикл: на новий рік та коли в приміщенні влаштовували оргію до Дня Закоханих. Зрештою більшість присутніх начхали на правило: в малій спільноті ніхто не залишиться невпізнаним.

    На вході Алвар витягнув шию й проглянув чи немає знайомих потилиць. Це було зайвим, повний склад клубу чорнокнижників і так збігся, наче по команді. Більшість поглянули йому за спину у темінь ночі, Алвар не звернув уваги.

    - Радий бачити! – Рорі притисся до друга й не відпускав, доки не закінчив шепотіти. – Тут за тиждень таке було… Пан Хендерсон, бібліотекар, повісився на складі. Його поховали дні два тому, а сьогодні оце хтось розгріб могилу й забрав тіло. Будь обережним.

    Алвар лише кивнув, потім його увагу поцупив Долан.

    - Мертв’ячику, де подругу загубив? – усміхнувся й труснув головою, щоб волосся не виглядало налакованою перукою.

    - Спить, як убита.

    - Жартуєш? Якщо з’являтися на Бал Богів надто рідко, старшим це не сподобається.

    - Повір, зараз Каді найменше про їх думки дбає.

    Чаклуни насторожилися, але нічого не сказали. Алвар долучився до святкування й встиг програти кілька дрібних реліквій за картярством. Щойно розмова дотикалась пана Хендерсона, піднімав келих за упокій. Обговорити того з депресією, ну хто б міг подумати якого милого чоловіка, бідолаху-бібліотекара й просто одного з нас хотіли усі, але достеменно знав перебіг подій тільки один.

    Після третіх півнів завалився Зіндер. Ніхто не зустрів його і не запросив на випивку. Кілька сухих фактів про духовного наставника учнів та вартового знань все ж долетіли до вух біля фуршету. Некромант і оком не змигнув. Постояв біля ялинки, занурений в екран смартфона, потім вихопив Алвара з натовпу.

    - Це ти зробив…

    Юнак виривався, але Зіндер міцно стиснув плече. Його пальці наче прослизали під оболонку й чіплялися за душу некроманта.

    - Буде так: ти прощаєшся з друзями і йдеш зі мною. Про етику викопування і як не попадатись поговоримо пізніше: для початку повернеш декого.

    - Ти цього не зробив? – Алвар брикнувся й вдало вивернувся вже біля виходу. – Я ще не вмію, а це ж…

    - Навчишся. Час ще є. – Зіндер вишкірився, блимаючи сигналкою авто. – Навряд вийде з першого разу, але до ранку точно впораємось. Головне: слідкуй, хто вселяється. Якщо істота пробуде в тілі довше хвилини, нам доведеться викликати екзорциста.

    - Якщо все так серйозно, то краще б ти..

    Сіли в автівку. Швидкість перевищили вдвічі, мало не зловили хвіст з поліції. У маєтку Зіндер пішов уперед і одразу нагору. Алвар застиг там, де лишив тіло, й дослухався до шурхоту за диваном. Кинувся глянути – порожньо. Скинувся від голосу вчителя:

    - Каді надзвичайно дратує, особливо коли вирячує очі або супиться, але в неї є кумедна подружка Робін, тож не роби так більше, гаразд?

    Алвар перестрибував по дві сходинки. Зіндер вже чекав в їхній кімнаті, вдаючи з себе пастора.

    - Бідне дитя. Негіднику, поглянь, що ти накоїв. Пам’ятатимеш?

    Вчитель залишився задоволений реакцією: розгублений хлопчисько втратив мову й увесь тремтів від видовища. Руки Каді, випростані над ковдрою, почали заламуватися, тіло згори зблідло, а на шиї біля хребців сформувалися темні плями. При Каді Алвар взагалі нічого б не вичавив, але зараз її немає на його боці, тож можна й поскиглити.

    - Я просто торкнувся – і вона вилетіла. Випадково.

    - І що ти відчував?

    - Про що я тільки думав! – Алвар узявся за голову, приходячи до тями. Носаки чобіт від початку спрямовані до виходу тепер зсунулися в бік ліжка.

    - Відчував…

    - Маячня якась.

    - Зосередься! – терпець Зіндера урвався, щойно десь розбилося скло. - Каді усе тут потрощить, якщо зволікатимемо.

    - Дідько, не знаю. – засопів. – Я втомився, а ще лютував і хотів, щоб вона замокла.

    - Прекрасно. Тепер увага: береш за руку, благаєш дух повернутися в тіло і витягуєш почуття, які вклав. Типу вибачення, але ти маєш прийняти, що не вона причина емоцій і проблем.

    - А якщо вона?

    Скло в кімнаті завібрувало. Хвилина напруги – і трісне. Алвар став навколішки, торкнувся руки подруги й заплющим очі. «Пробач. Я не навмисне. Прошу, повернися».

    - Якщо хочеш, щоб спрацювало, то треба вголос.

    - Зараза.. А можна наодинці?

    - Знов напартачиш.

    - Гаразд. – Алвар напружився. – Каді, я у всьому винний і дуже хочу, щоб ти повернулась. Будь ласка, отямся. Я втомився у справах, які тобі не варто знати. Розізлився, бо ти хотіла…

    - Стоп! Ніяких обвинувачень. – Зіндер коротко поплескав учня по плечі. – М’якше. Продовжуй.

    - Хух. Я приймаю свою провину, що зреагував саме так і випхнув тебе з тіла. Благаю, повернись.

    Зіндер загинав пальці, доки Алвар сердито не поглянув в його бік: «Чому не працює?».

    - Секунду. – некромант прокашлявся й роззирнувся. – Каді, якщо ти мене чуєш і задоволена, опустися, будь ласка, в цю оболонку. Я даю тобі 8 секунд. Один… Два…

    - Цього не мало? – стривожено смикнув викладача за костюм.

    - Цить. П’ять.. Шість. Сім. Вісім. Дякую, Каді. – Зіндер заусміхався, потім схилився над Алваром і просичав на вухо. – Тепер різко схопи її за горло, наче висмикуєш з того світу. Не забудь: якщо це не Каді, треба знов вибити.

    Під час виконання Алварові пригадався інший контекст, але зараз це недоречно. Каді різко повстала з мертвих і зробила кілька глибоких вдихів, потім відіпхнула від себе некроманта й кинулась у двері.

    - Тримай! Тікає!

    Зіндер не встиг нічого зробити, як Алвар випростався між ними двома. Каді зачинилась в туалеті. Звук блювання важко сплутати з чимсь іншим.

    - Це точно Каді. – юнак закивав, швидко стягнув краватку і скинув сорочку, що продовжувала тліти на місці доторку медіумки. – Є якісь побічні ефекти, окрім?..

    Звук закінчив фрази Алвара, тож він просто вказав на найближчу стіну до туалету.

    - Їх взагалі немає. – прошепотів самими губами Зіндер, потім кивнув на підлогу. – Я зачекаю внизу, а ви спустіться обоє, коли Каді заспокоїться.

    - Хвилинку. – Алвар знов схопив вчителя за одіж і вдивився в пощерблене обличчя. – Частина з благаннями була не обов’язкова?

    - Саме так, хлопче.

    Зіндер заусміхався й пішов донизу без наймешого бажання зазирнути до ванної. Алвар вийшов за ним, постукав і спитав

    - Допомога потрібна?

    - Да пішов ти!.. – усе, що Каді могла поки сказати. Продовжила уже тихо до себе: - І він, і цей будинок, і довбаний комп’ютер, і це життя нестерпне. Пішло воно все під три чорти.

    Проблювавшись, Каді довго стирчала в душі: обмацувала кожен сантиметр власного тіла, куди могла дотягнутися. З десяток разів покрутила крани. Так, для певності. Голод і спрага взяли своє, тож без спуску вниз не обійтися. До того ж Каді страшенно хотіла подивитись в обличчя старому мерзотнику.

    - Щастя, що все обійшлось. – видав Алвар. – Зіндер попросив спуститися: обговорити дещо.

    Мовчки перебрала речі на полиці, відібрала три шари й натягнула один за одним. Кулон триєдиної богині вбирав її лють і страх, тому вниз спустилась вже заспокоєною. Притягла стільця з кухні, поставила навпроти дивану й сіла, немов у сідло. Тікати з такої пози швидко не вдасться, однак зараз вона впевненіша за саму Смерть.

    - Ти отримала роз’яснення Ала? – Зіндер вказав долонею на учня, що зіщулився поруч на дивані. Від трубки в зубах половина звуків зникли, але Каді зрозуміла.

    - Щось дзижчало, але не надто переконливо.

    - Але, повтори.

    - Кажи вже, що хотів, і розійдемось. – після останнього слова він зустрівся з медіумкою поглядами й благав усіх богів, щоб вона не підмітила його страху.

    - Ситуація серйозна. Каді, від тебе залежить наш завтрашній день. – Зіндер випустив кілька кілець. – Некромантам заборонено вибивати дух з будь-кого. Як відомо, легше замести слід, ніж домовитися, але ж ти розумна, чи не так? Одного некроманта легко впіймати, а одразу двох – хтось таки тебе дістане.

    - Якщо я тут, щоб слухати погрози, то маю нагадати, що пів години тому була мертва. – Каді пригадала, що треба поїсти.

    - Гаразд, ти не розкажеш нікому, що з тобою сталося. – Зіндер вдячно кивнув дівчині й обернувся корпусом до Алвара. – Що робитимемо з трупом Хендерсона в моїй операційній?

    Каді миттєво перекинула стілець й випросталась. Вона б жбурнула в Алвара щось, але нічого принагідного під рукою не виявилось.

    - Це моя справа. – некромант виставив руками бар’єр, не в змозі сконцентруватися на обох фігурах.

    - Ще й як твоє! Тільки забери солдатика з моєї ігрової, бо ще подумаю, що підставити мене хочеш.

    - Дай тільки проспатися.

    Каді далі не слухала. Заварила чаю й зробила бутерброди – все ж краще від нічого. Коли повернулась до некромантів, Зіндер вказав на піднятий стілець. Медіумка зупинилась поруч, не даючи надій на довгі посиденьки в колі.

    - Бачила щось цікаве? – улесливий тон натякав: «не смій брехати».

    - З цікавого нічого не пригадується.

    - А що робила?

    - Теліпалась під стелею, читала за диваном.

    - Може крізь двері проходила.

    - Привиди цього не роблять: розлюднює.

    - Дякую, Каді, можеш йти.

    Медіумка кивком попрощалась з обома й піднялась нагору. Попри «сон» відчувала себе безмежно втомленою, тож вдовольнила всі фізіологічні потреби й залізла під ковдру, що цього разу мала відповідну вагу й твердість.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.