Маленькі Боги

Бал Богів нічим не відрізняється від попередніх, окрім персональних запрошень та побажання приходити в масках. Таке трапляється двічі за цикл: на новий рік та коли в приміщенні влаштовували оргію до Дня Закоханих. Зрештою більшість присутніх начхали на правило: в малій спільноті ніхто не залишиться невпізнаним.

На вході Алвар витягує шию й проглядається чи немає знайомих потилиць. Це зайве: повний склад клубу чорнокнижників і так збігається, наче за командою. Більшість глипають йому за спину у темінь ночі, Алвар не звертає уваги.

- Радий бачити! – Рорі притискає друга до себе й не відпускає, доки не закінчить шепотіти. – Тут за тиждень таке було… Пан Хендерсон, бібліотекар, повісився на складі. Його поховали дні два тому, а сьогодні оце хтось розгріб могилу й забрав тіло. Будь обережним.

Алвар лише киває. Увагу перетягує Долан.

- Мертв’ячику, де подругу загубив? – усміхається й трусить головою, щоб волосся не виглядало налакованою перукою.

- Спить, як убита.

- Жартуєш? Якщо з’являтися на Бал Богів надто рідко, старшим це не сподобається.

- Повір, зараз Каді найменше про це дбає.

Чаклуни насторожуються, але нічого не кажуть вголос. Алвар долучяється до святкування й встигає програти кілька дрібних реліквій за картярством. Щойно розмова дотикається пана Хендерсона, піднімає келих за упокій. Обговорити того з депресією, ну хто б міг подумати якого милого чоловіка, бідолаху-бібліотекаря й просто одного з нас хочуть усі, але достеменно знає перебіг подій тільки один – і він щоразу мовчки піднімає келих.

Після третіх півнів завалюється Зіндер. Ніхто не зустрічає його, не запрошує на випивку. Кілька сухих фактів про духовного наставника учнів та вартового знань все ж долітають до вух біля фуршету. Некромант і оком не змигує. Єдино прокоментував: «Цікаве ж життя, коли могила більше розголосу набирає». Постояв біля ялинки, занурений в екран смартфона, потім вихоплює Алвара з натовпу.

- Малий паскудник, це ти зробив. – Зіндер свистить щоками.

Юнак виривається, але Зіндер міцно стискає плече. Його пальці наче прослизають під оболонку й чіпляються за душу некроманта. Провляє з булькотінням:

- Буде так: ти прощаєшся з друзями і йдеш зі мною. Про етику викопування і як не попадатись поговоримо пізніше: для початку повернеш декого.

- Ти цього не зробив? – Алвар брикається й вдало вивертається вже біля виходу. – Я ще не вмію, а це ж…

- Навчишся. Час ще є. – Зіндер вишкіряється, блимаючи сигналкою авто. – Навряд вийде з першого разу, але до ранку точно впораємось. Головне: слідкуй, хто вселяється. Якщо істота пробуде в тілі довше хвилини, нам доведеться викликати екзорциста.

- Якщо все так серйозно, то краще б ти..

Автівка промерзла, але її не прогрівають. Швидкість перевищують вдвічі, мало не ловлять хвіст з сиренами. У маєтку Зіндер крокує вперед і одразу нагору. Алвар застигає там, де лишив тіло, й дослухається до шурхоту за диваном. Кидається глянути – порожньо. Здригається від голосу згори:

- Каді надзвичайно дратує, особливо коли вирячує очі або супиться, але в неї є кумедна подружка Робін, тож не роби так більше, гаразд?

Алвар перестрибує по дві сходинки. Зіндер вже чекає в їхній кімнаті, вдаючи з себе пастора.

- Бідне дитя. Негіднику, поглянь, що ти накоїв. Пам’ятатимеш?

Зіндер залишається задоволений реакцією: розгублений хлопчисько втрачає мову й увесь тремтить від видовища. Руки Каді, випростані над ковдрою, почали заламуватися, тіло згори зблідло, а на шиї біля хребців сформувалися темні плями. При Каді Алвар взагалі нічого б не вичавив, але зараз її немає на його боці, тож можна й поскиглити.

- Я просто торкнувся – і вона вилетіла. Випадково.

- І що ти відчував?

- Про що я тільки думав! – Алвар береться за голову, приходячи до тями. Носаки чобіт від початку спрямовані до виходу тепер зсунулися в бік ліжка.

- Відчував…

- Маячня якась.

- Зосередься! – терпець Зіндера уриваєтья, щойно десь розбивається скло. - Каді усе тут потрощить, якщо зволікатимемо.

- Дідько, не знаю. – заламує руки. – Я втомився, а ще лютував і хотів, щоб вона замовкла.

- Прекрасно. Тепер увага: береш за руку, благаєш дух повернутися в тіло і витягуєш почуття, які вклав. Типу вибачення, але ти маєш прийняти, що не вона причина емоцій і проблем.

- А якщо вона?

Скло в кімнаті вібрує. Хвилина напруги – і трісне. Алвар стає навколішки, торкається руки подруги й заплющує очі. «Пробач. Я не навмисне. Прошу, повернися».

- Якщо хочеш, щоб спрацювало, то треба вголос.

- Зараза.. А можна наодинці?

- Знов напартачиш.

- Гаразд. – Алвар напружується. – Каді, я у всьому винний і дуже хочу, щоб ти повернулась. Будь ласка, отямся. Я втомився у справах, які тобі не варто знати. Розізлився, бо ти хотіла…

- Стоп! Ніяких обвинувачень. – Зіндер коротко плескає учня по плечі. – М’якше. Продовжуй.

- Ху… Я приймаю свою провину, що зреагував саме так і випхнув тебе з тіла. Благаю, повернись.

Зіндер загинає пальці, доки Алвар сердито не зиркає в його бік: «Чому не працює?».

- Секунду. – некромант прокашлюється й роззирається. – Каді, якщо ти мене чуєш і задоволена, опустися, будь ласка, в цю оболонку. Я даю тобі 8 секунд. Один… Два…

- Цього не мало? – стривожено смикає викладача за костюм.

- Цить. П’ять.. Шість. Сім. Вісім. Дякую, Каді. – Зіндер розтягується обличчям, потім схиляється над Алваром і сичить на вухо. – Тепер різко схопи її за горло, наче висмикуєш з того світу. Не забудь: якщо це не Каді, треба знов вибити.

Під час виконання Алварові пригадується інший контекст, але зараз це недоречно. Каді різко повстає з мертвих. Зробивши кілька глибоких вдихів, відіпхує від себе некроманта й кидається у двері.

- Тримай! Тікає!

Зіндер не встигає нічого зробити, як Алвар випростується між ними двома. Каді зачиняється в туалеті. Звук блювання важко сплутати з чимсь іншим.

- Це точно Каді. – юнак киває, швидко стягує краватку і скидає сорочку, що продовжує тліти на місці доторку медіумки. – Є якісь побічні ефекти, окрім?..

Звук закінчує фразу Алвара, тож він просто вказує на найближчу стіну до туалету.

- Їх взагалі немає. – шепоче самими губами Зіндер, потім киває на підлогу. – Я зачекаю внизу, а ви спустіться обоє, коли Каді заспокоїться.

- Хвилинку. – Алвар знов хапає вчителя за одіж і вдивиляється в пощерблене обличчя. – Частина з благаннями була не обов’язкова?

- Саме так, хлопче.

Зіндер усміхається і йде донизу без найменшого бажання зазирнути до ванної. Алвар виходить за ним, стукає:

- Допомога потрібна?

- Да пішов ти!.. – усе, що Каді може поки сказати. Продовжує уже тихо до себе: - І він, і цей будинок, і довбаний комп’ютер, і це життя нестерпне. Пішло воно все під три чорти.

Проблювавшись, Каді довго стирчить в душі: обмацує кожен сантиметр власного тіла, куди може дотягнутися. З десяток разів крутить крани. Так, для певності. Голод і спрага беруть своє, тож без спуску вниз не обійтися. До того ж Каді страшенно хоче подивитись в обличчя старому мерзотнику.

- Щастя, що все обійшлось. – видає Алвар. – Зіндер попросив спуститися: обговорити дещо.

Мовчки перебирає речі на полиці, відібирає три шари й натягує один за одним. Кулон триєдиної богині вбирає лють і страх, тому вниз Каді спускається вже заспокоєною. Тягне стільця з кухні, ставить навпроти дивану й сідаєа, немов у сідло. Тікати з такої пози швидко не вдасться, однак зараз вона впевненіша за саму Смерть.

- Ти отримала роз’яснення Ала? – Зіндер вказує долонею на учня, що жметься поруч на дивані. Від трубки в зубах половина звуків зникають, але Каді розчула.

- Щось дзижчало, але не надто переконливо.

- Але, повтори.

- Кажи вже, що хотів, і розійдемось.

Після останнього слова він зустрічається з медіумкою поглядами й благає усіх богів, щоб вона не підмітила страху.

- Ситуація серйозна. Каді, від тебе залежить наш завтрашній день. – Зіндер випускає кілька кілець. – Некромантам заборонено вибивати дух з будь-кого. Як відомо, легше замести слід, ніж домовитися, але ж ти розумна, чи не так? Одного некроманта легко впіймати, а одразу двох – хтось таки тебе дістане.

- Якщо я тут, щоб слухати погрози, то маю нагадати, що пів години тому була мертва. – Каді пригадує, що треба поїсти.

- Гаразд, ти не розкажеш нікому, що з тобою сталося. – Зіндер вдячно киває дівчині й обертається корпусом до Алвара. – Що робитимемо з трупом Хендерсона в моїй операційній?

Каді миттєво перекидає стілець й випростується. Вона б жбурнула в Алвара щось, але нічого принагідного під рукою немає.

- Це моя справа. – некромант виставляє руками бар’єр, не в змозі сконцентруватися на обох фігурах.

- Ще й як твоя! Тільки забери солдатика з моєї ігрової, бо ще подумаю, що підставити мене хочеш.

- Дай тільки проспатися.

Каді далі не слухає. Живий пан Хендерсон викликав у неї роздратування, по смерті з’явилося неприємне полегшення, але медіумка ненавидить, коли тривожать мертвих – ще й у такий грубий спосіб. Заварює чаю й робить бутерброди – все ж краще від нічого. Коли повертається до некромантів, Зіндер вказує на піднятий стілець. Медіумка зупиняється поруч, не даючи надій на довгі посиденьки в колі.

- Бачила щось цікаве? – улесливий тон натякає: «не смій брехати».

- З цікавого нічого не пригадується.

- А що робила?

- Теліпалась під стелею, читала за диваном.

- Може, крізь двері проходила?

- Привиди цього не роблять: розлюднює.

- Дякую, Каді, можеш йти.

Медіумка кивком прощається з обома й піднімається нагору. Попри «сон» вона безмежно втомлена, тож вдовольняє всі фізіологічні потреби й залізає під ковдру, що цього разу має відповідну вагу й твердість.