Богиня платить за знання
Ввечері мати принишкла. Сиділа в кутку, мугикала весільну пісеньку, хихотіла ні з чого та зрідка викурювала енергію через довгу трубку. Каді ходила навшпиньки й чекала питань: матері було нізвідки дізнатися про доньчиного чоловіка та появу нових книг. Про всяк дівчина зібрала рюкзак з найнеобхіднішим. Книжки та атрибути займали більше простору, ніж одяг. Якби частина не зберігалась в оранжереї «Синього сяйва», місця забракло б на усе.
У четвер курятник стих, наче давав Каді паузу на відновлення. Тинялась коридорами, погано розбираючи дорогу, тож Робін доводилось її постійно коригувати. Подруга навіть вирішила, що отруйний газ вплинув на мозок.
В оранжереї сеанси спливали повільно, тільки незриме щось незмінно займало простір в кутку. Каді намагалась увійти в контакт між сеансами, але воно не підпустило. Незриме супроводжувало її і в автобусі, і на темних вуличках околиці. Каді знала, що деякі душі прив’язуються до медіума та чекають коли їх рідні повернуться. Варто провести очищення – і всі отримають спокій.
- Тхнеш темрявою.
Каді почула це перед ударом в живіт, а потім її за волосся втягли з коридору до вітальні.
- Ай-ай.. Пусти! – скільки б вона не виривалась, хватка в Якима сталева. Може дійсно мозок поплавило: як можна забути про приїзд вітчима?!
- Злигаєшся з некромантом?
- Ні, будь ласка. Нічого такого.
Слова Каді надто легкі, щоб просочитися згуслим повітрям з енергетичним присмаком. Яким же вбиває кожне силою. «Дурепа, засранка, сором сім’ї, така ж шльондра, як батько». Щока, ребра, стегно. Каді фіксувала удари, доки тіло не стало суцільним болем. Шансу дістатись кімнати не було, та й що це змінить? Тільки двері зіпсуються.
Яким повернувся з гір сильнішим, але, як і передбачалось, жоден монах не здатен зменшити його люті. Він вибивав з Каді гріхи її матері і всього роду чаклунського, що недостатньо визнавав його шлях до білості. Дівчина скрутилась клубком на підлозі й чекала дива, але єдина особа, якій мало б бути не байдуже, зачинилась на кухні з трубкою в почорнілих зубах.
«Невдалий день?». Каді напружила затуманений зір. В кутку проявився обвуглений силует. Медіумка не мала сил роздивлятись, а Розі не бажала олюднюватися. «Батьки повинні розмовляти ротом, а не кулаками, еге ж?».
- Чого ти хочеш? – самими губами мовила Каді.
- Що ти там белькочеш? До ранку жалкуватимеш, що взагалі існуєш! – Яким пішов до ящика з інструментами.
«Зараз важливо чого Ти хочеш. – знов привернула увагу Розі. – Я можу зупинити його. Можливо, це збереже тобі життя. Скажи тільки на біса ти зв’язалась з некромантом і чи виконаєш для мене одну послугу?»
- Яка ще до біса послуга? Я просто хотіла знань у світі, де я нічого не варта.
Розі довго мовчала. Так довго, що Каді встигла відчути, як обпікає паяльник. Якщо Бог існує, то він дуже недбалий до воріт пекла: всі демони розбіглись на землю.
«Якщо хочеш знань, система тобі не потрібна і некромант також. Алвар непоганий, але його вчитель – о-хо-хо – суцільний головний біль: непередбачуваний і жорстокий. Некромантія потребує жертв і ти легко можеш стати однією з них, тож май на увазі.» Каді майже нічого не чула через лайку Якима та власні стогони. «Ти заважаєш!» - Розі підлетіла й пройшла крізь чоловіка. Він заволав й роззирнувся довкруж. Ще один проліт - усцявся й знепритомнів. Каді сплюнула кров’ю на персиковий килим. Комусь доведеться спітніти, щоб витерти пляму, але точно не їй.
- І що я тепер тобі винна? – якби Розі не могла занурюватись в думки та не мала надзвичайного слуху, розібрати булькотіння Каді стало б неможливим.
«Прийму це за згоду. – Розі почала зливатися зі стіною. – На жаль, не можу зробити більшого. Розрахунок потім, а зараз – постарайся вижити.»
Каді доповзла до кімнати, закрилась та підсунула стілець. В шафі залишилось кілька пакетиків з травами, в термосі – недопитий чай, що вже почав вкриватися пліснявою. Вона додала інгредієнти, а далі тремтіння рук зіграло свою роль. Нічогеньке пійло!
Кілька хвилин і Каді вирубається на підлозі.
«Що далі?» - перша думка після пробудження. Сонце вже шкіриться у вікно, тож до пар години зо три. Якби землю розірвало на шматки й понесло уламки у відкритий космос, вона б знайшла скафандр і відправилась на заняття.
Каді промацала все тіло. Відновлені м’язи з болем розтягувалися. Переломів немає, однак глибоко дихати важко. Тіло поволі набуває синюватого відтінку. Тоналка завряд перекриє усе, але іншого виходу немає. Дівчина перекотилась до столу й підвелась, спираючись на стілець. «Не так вже й важко, Каді» - подумки підбадьорювала себе, перебираючи одяг. За прогнозом буде холодно, тож джинси й худі цілком згодяться. Пісочний жовтий зливався з садном на щоці, яке так і не вдалось до кінця замазати. Сьогодні Каді мала б мити голову, але все, що вона зробила у ванні, – це взяла бандаж для ребер. Він валявся з тих часів, коли її батьки кохалися під створення світу й вважали за потрібне лікувати людей.
Мати й вітчим зачинились у спальні. Каді чула лише його хропіння. Зазвичай вона зазирала через шпарину перевірити чи все гаразд, але досить з неї рятівниці. Дівчина востаннє глянула на кімнату й взяла з полиці тонкий списаний блокнот з почерком батька.
Поволочила рюкзак до зупинки, не в змозі тягти на плечах. Телефон на межі відключки, тому в автобусі Каді розгорнула книгу й відсьорбнула нового чаю, не ризикуючи отруїтись. «Міфи про богиню Каді». В голові зринув чоловічий голос з дитячих спогадів:
«Коли шамани ще бавились в кості, а магія гойдалась на хвилях великого ніщо, жила собі богиня Життя-Смерті-Життя. Вона була ще малою, але від народження знала усі таємниці Всесвіту. Все, що з нею ставалося, було корисним, адже богиня вміла відроджуватися мов фенікс і додавати спалені частинки до своєї божественності. Тільки так можна було вижити у світі, в якому вона народилась. Але не подумайте, що це її засмучувало. Життя – це ріка, в яку цікавіше пірнати з головою, хай на дні і є гостре каміння.»
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!