Зміст
  • Богині відмовлено
  • Богиня приглядається
  • Богиня слабне і лютує
  • Богиня вихоплює слід
  • Богиня зазіхає на більше
  • Богиня отримує силу
  • Бог тренується бути богом
  • Богиня має право
  • Богиня платить за знання
  • Богиня перероджується
  • Богиня повертається
  • Богиня нажахана
  • Боги збурені
  • Богиня готується
  • Богиня обирає Бога
  • Бог позбавляється трону
  • Боги приймають виклик
  • Боги стрибають у прірву
  • Боги розвеселені
  • Богиня відчуває катарсис
  • Богиня повертає все на свої місця
  • Бог воскресає
  • Богиня насолоджується святістю
  • Бог випробовує волю
  • Бог прагне спокою
  • Богиня показує ікла
  • Бог пророкує зміни
  • Боги шукають реальне
  • Богиня розплутує вузол
  • Катарсис богів
  • Богиня множить знання
  • Богиня отримує відповідь
  • Богиню повернено до життя
  • Бог блазнює - Богиня лютує
  • Богів викрито
  • Кінець ери небожителів
  • Богиня здобуває Дім
  • Богиня зустрічає собі подібних
  • Поклоніння Богині
  • Бог відступає у тінь
  • Богиня хапається за нитку
  • Бог шукає союзників
  • Богиня затверджує угоду
  • Богиня налагоджує зв'язки
  • Богиня мімікрує
  • Боги борсаються в тенетах
  • Богиня отримує силу

    Дзеркало в кімнаті Каді було найнещаснішим з усіх меблів, бо слугувало вішаком. Сьогодні його вперше розгребли, адже для отримання допуску треба виглядати нічогенько. Темно-зелена міді-спідниця з розрізом до середини стегна, сорочка, джинсова куртка і чоботи – єдина річ з глибокою історією в гардеробі Каді. Якщо мати не помиляється, їх носила ще прабабуся по татовій лінії. Дівчина ретельно замазала залишки синців на руках та ногах, до обличчя зовсім не прискіпувалась, тільки вії підфарбувала.

    Мати спостерігала за метаннями від ванної до кімнати й намагалась вгадати привід прикрашання. Раніше вона могла легко відібрати в доньки телефон й перевірити, але Каді давно перестала зберігати важливе в незапароленій залізяці.

    Пари проминули швидко. Робін не розуміла піднесення подруги й постійно намагалась заземлити її. Навіть біля церемоніальної зали вона продовжувала звертати увагу на дрібниці:

    - Бачила мертвого голуба біля входу. А ще сонячно – всі чаклуни знають, що пращури не схвалюють такі дні! Може не сьогодні?

    - Дурниці.

    - Ти б хоч підфарбувалась. Зовсім змарніло виглядаєш – рум’ян би тобі, чи що? – Робін пощипала її за щоки.

    - Не маю наміру комусь тут сподобатись.

    Каді невдоволено вписала свої та Алварові ініціали на 15:30. Ще учора весь день був пустим, а сьогодні раптом набігли в саме обідні години. Подруги сіли на лавку. Каді широко розставила ноги, зафіксувала лікті на колінах й підперла підборіддя кистями. За 5 хвилин третя.

    - Алвар взагалі прийде? Ти не подумала, що це все жартома? – накручувала Робін. На них косо дивились всі, хто проходив повз. Такий фінал був би ганебною репутаційною втратою і без того її низького становища.

    - Ми домовились, то чого я маю сумніватися?

    - Не всі такі прямолінійні, як ти.

    Приходу Алвара передувало зітхання, що прокотилось всіма коридорами «Синього сяйва». Сам він дістався за хвилину третя. Робін звично штурхнула подругу й виструнчилась так, наче перед Ектором у свій особливий день. Каді оцінно глянула на костюм: звужені до низу штани й сорочка, напевне, знята з столітнього мерця – доволі по-некромантськи. Під пахвою мав стос паперів, скручений сувоєм. Алвар в першу чергу підійшов до розкладу й засопів. Хлопець всівся через стілець, настрочив повідомлення і тільки потім обернувся до дівчат.

    - Привіт. – він кивнув до Робін і звернув усю увагу на наречену. – Ти не думала заздалегідь записатися? Вчора було вільно?

    - Чому ж ти цього не зробив, якщо бачив? – вирвалось у Каді. Робін стишено пискнула, наче вони в савані й слова подруги могли розлютити лева.

    - Я? – брови Алвара сіпнулись вгору, тіло подалось назад. – Кому більше потрібно, хай і займається.

    - Слушно.

    Каді втупилась в годинник, не в змозі пришвидшити час. В голові крутилось стільки всіляких «варто було б», що дівчина пропустила, коли виголосили їхні ініціали. До тями привело штурхання Робін:

    - Каді?

    Дівчина опам’яталась і роззирнулась. Він вже чверть хвилини подавав їй руку. Хлопець вже вирішив, що Каді відмовиться, і страшенно лютував через згаяний час.

    - Вже ми? Пробач. – дівчина прийняла руку, вологу й наелектризовано. Навряд некромант схвильований – має бути інше пояснення.

    Наречені ввійшли до зали першими. Робін позаду крокувала так, наче тренувалась до власної церемонії, і подумки вже розсаджувала гостей. Зала була доволі простою, хоч і прикрашеною квітами. Від головного місця укладання магічних союзів Робін відверто очікувала чогось помпезнішого. Реєстраторка розгублено подивилась їм за спину, потім прискіпливо поглянула в обличчі.

    - А хто власне?

    - Ми. – Алвар міцніше обхопив долоню Каді. – Швидше, будь ласка. Я не маю часу на церемоніал.

    - Ви повнолітні?

    - По 20 обом. – пискнула позаду Робін. Вона не могла видати подругу за абикого, тож вже зібрала про Алвара всю доступну інформацію.

    - Кхм. Документи?

    Алвар розклав перед реєстраторкою папери. Серед переліку Каді зачепилась за «затвердження родового герба» та «присвоєння титулу за здобутки перед короною 1756 року». Медіумка прикусила губу, показуючи відкритий в телефоні додаток. Каді Бестіс – усе що їй належало за родовою тяглістю. Реєстраторка повела бровою і гучно спитала в Алвара:

    - Пане Стума, ви справді бажаєте укласти шлюб з дівчиною з електронним документом? – оте «дівчина» мало більше навантаження, ніж «психічка», що його Каді пропускала як приставку до свого імені.

    - Чи я не зазначав, що поспішаю?

    Некромант уїдливо вишкірився. Реєстраторка підтиснула губи, зосередилась над книгою і проказала кілька заготовлених рядків. Коли перейшла до присяги, наречені знітились, але не відступились.

    - Каді, чи згодна ти вийти за Алвара? Чи обіцяєш ти дослухатися його думки, пам’ятати та виконувати свої обов’язки, поважати та служити Алварові, підтримувати любов у вашому шлюбі? Чи присягаєшся ти бути поруч в багатстві та бідності, хворобі та здоров’ї, доки смерть не розлучить вас?

    Обличчя Каді з кожним словом все більше кривилось. Алвар не міг стримати сміху. Все ж краще, коли наречена вкрита фатою. Дівчина зажмурилась, зробила кілька глибоких вдихів й зазирнула йому в душу м’яким сірим поглядом.

    - Алваре, я згодна взяти тебе за чоловіка. Обіцяю брати на себе частину ноші, яка заготовлена нам долею. Обіцяю бути поруч у горі та радості, бідності й багатстві, коли ти матимеш безмір сили і коли втратиш усе. Присягаюсь бути поруч, доки смерть не розлучить нас. – прошепотіла самими губами. – Не розчаруй мене стрімкістю подій.

    Алвар застиг на місці, загубився в сірих очах, що нагадували візерунки на морозному склі. Напівпрозора сорочка просвічувала білизну чорного кольору. Легка тканина підкреслювала тендітність дівчини, хай і далекої від місцевих вподобань на сухорлявість.

    - Алваре? – Робін не стрималась і тицьнула його в бік.

    - Так, присяга. Тобто, згоден. – він кашлянув кілька разів в хустинку, потім виструнчився і наново взяв долоню Каді.

    - Тепер присяга чоловіка. – реєстраторка усміхнулась про себе через розгубленість молодят і тихо додала: - Я так розумію, зачитувати стандартну версію не треба.

    - Каді, - помутніння пройшло і Алвар знов міг мислити тверезо. – я згоден одружитися з тобою. Обіцяю розділяти всі труднощі та поповнювати бібліотеку рідкісними виданнями. Обіцяю захищати тебе всюди, де буде в цьому необхідність. Присягаюсь бути поруч, доки смерть не розлучить нас. – юнак також стишився. – Виконуватиму якнайскоріше.

    Каді кивнула й всміхнулась кострубатій промові. Алвар майже вгадав: книжки – єдине, що цікавило, а от захист – це вже не її фетиш. Вони розвернулись обличчям до реєстраторки. Та мовчки вказала на прямокутну металеву коробку у себе на столі. В прорізь потрібно одночасно засунути ліві долоні, тоді нанесене на палець гравіювання збігатиметься.

    - Один. Два. Три. – ось і все , що пояснила реєстраторка.

    Наречені встромили долоні й одночасно зойкнули від болю. Якщо точніше, Алвар скрикнув, а Каді по-мишачому запищала: вона так завжди робила, коли боліло і не хотілось привертати сторонню увагу. Від її «пі-пі-пі» присутні в залі засміялись і біль минув швидше. В молодят на безіменних пальцях залишився рослинний візерунок, що обплітав кількома колами.

    - Це все? – годинника в залі не було, тож Алвар міг тільки сподіватись, що запізнюється не надто сильно.

    - Поцілунок скріпить ваш союз. – реєстраторка вже шукала кого запросити наступним. Парочки задля вигоди її не цікавили.

    Каді глибоко вдихнула й приготувалась. Знала, що момент настане, але сподівалась його уникнути. Алвар нахилився й поцілував її руку. Дивне наелектризоване почуття прокотилось тілом і стиснулось всередині живота. Серце сшаленіло. Каді цілувалась, коли вчилась в школі та університеті; цілувалась на вечірках для забавки і насправжки, щоб виявити почуття; врешті решт не перебирала партнерами у грі в пляшку, але ніхто й ніколи не цілував її рук. Вона могла б знов поклястися в коханні й навіть вимовити страшну патріархальну класичну промову, але змогла говорити уже після виходу з кімнати:

    - Будеш пончик?

    «Який в сраку пончик?! То був жарт! Ти з глузду з’їхала?!» - Робін врізалась їй в думки. Взагалі-то вона чемна і ніколи не лається, але зараз Каді робила кричуще глупство.

    - Це моя нагорода? – Алвар виструнчився й вигнув брову. – Я схожий на пса? Молодець – тримай цукерку?

    - Ні, звісно. Схожа Робін. – «Тобі зовсім мозок поплавило?!» - Тобто вона просила пончики. Я взяла багато – пригощайся.

    Каді вийняла з торби коробку. Ніколи ще вона не брала так багато пончиків за раз. 12 пухких кілець, присипаних пудрою. Алвар непевно взяв один, відкусив і скривився.

    - Малина – кепський в тебе смак. Кісточки в зубах застрягають.

    - Тут різні. Добре, що малина не мені потрапила. – Каді захихотіла й ще раз спрямувала коробку до нього. – Бери ще.

    - Дяк… - звуки потонули в жуванні. Некромант схопив інший і швидко зник за рогом, попрощавшись кивком.

    В коридорі скупчився натовп. Деякі дивились з цікавістю, намагаючись виявити чого варта дружина некроманта, інші ж вже зрозуміли, що нічого в ній немає, і гидували. «Очманіти!» виривалося частіше за її колишнє прізвисько, що трохи додавало наснаги. Каді згадала про книжки, але перед тим потягнула Робін на галявину в парку «Синього сяйва». Чаклуни полюбляли відпочивати й практикуватися під скляним куполом, а тут завжди було повно людей.

    Подруги сіли на підсохлу траву, яку мали б підстригти два тижні тому, й продовжили частування. Каді підібгала вище спідницю й випростала ногу в розріз, щоб пережити спеку. Робін глянула на синець на середині стегна й мугикнула невдоволено, жуючи пончик.

    - Дрібниця.

    Посмішка Каді скидалась на гримасу, але сьогодні надто хороший день, щоб говорити про синці. Після пончиків медіумка обов’язково заскочить в бібліотеку. Пан Хендерсон скоса зиркне на неї й скаже: «Тобі у всьому відхилено», а вона йому: «Перевірте ще раз!» - і буде таки права. Далі робота, а потім Каді ще не придумала, але її життя неодмінно зміниться!

    Робін не могла так просто відступитися від синця. Каді до біса незграбна, але цей факт ніяк не пов’язаний зі слідом, наче від удару тенісним м’ячиком. Подрузі довелось прикусити язика: у самої проблеми з житлом та допусками, тож вона ніяк не може зарадити Каді. Все на краще, крім шлюбу з некромантом.

    Бібліотека, робота – усе йшло за планом, однак потім, певно, магічний годинник відміряв північ й перекрутився на добу назад: чуда не сталося. Щойно мати побачила візерунок на пальці, полетіли прокльони й предмети. Єдине спасіння – двері кімнати, закриті на замок. Принаймні Каді мала до біса нових книг!

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.