Зміст
  • Богині відмовлено
  • Богиня приглядається
  • Богиня слабне і лютує
  • Богиня вихоплює слід
  • Богиня зазіхає на більше
  • Богиня отримує силу
  • Бог тренується бути богом
  • Богиня має право
  • Богиня платить за знання
  • Богиня перероджується
  • Богиня повертається
  • Богиня нажахана
  • Боги збурені
  • Богиня готується
  • Богиня обирає Бога
  • Бог позбавляється трону
  • Боги приймають виклик
  • Боги стрибають у прірву
  • Боги розвеселені
  • Богиня відчуває катарсис
  • Богиня повертає все на свої місця
  • Бог воскресає
  • Богиня насолоджується святістю
  • Бог випробовує волю
  • Бог прагне спокою
  • Богиня показує ікла
  • Бог пророкує зміни
  • Боги шукають реальне
  • Богиня розплутує вузол
  • Катарсис богів
  • Богиня множить знання
  • Богиня отримує відповідь
  • Богиню повернено до життя
  • Бог блазнює - Богиня лютує
  • Богів викрито
  • Кінець ери небожителів
  • Богиня здобуває дім
  • Богиня зустрічає собі подібних
  • Поклоніння Богині
  • Бог відступає у тінь
  • Богиня хапається за нитку
  • Бог шукає союзників
  • Богиня затверджує угоду
  • Богиня налагоджує зв'язки
  • Богиня мімікрує
  • Боги борсаються в тенетах
  • Боги сплутані
  • Бог пізнає Богиню
  • ***
  • Боги готують помсту
  • Боги також живуть у гніздах
  • Боги-коханці
  • Божественість затверджують кров'ю
  • Живі чи мертві, Боги існують
  • ПІСЛЯМОВА. Чи боги безсмертні?
  • Богиня отримує силу

    Дзеркало найнещасніше з усіх меблів в кімнаті. За відсутності стільця Каді послуговувалась ним, як вішаком. Якби не необхідність виглядати нічогенько, його б ніколи не розгребли. Темно-зелена міді-спідниця з розрізом до середини стегна, сорочка, джинсова куртка і чоботи – єдина річ з глибокою історією в гардеробі Каді. Якщо мати не помиляється, їх носила ще прабабуся по татовій лінії.

    Каді ретельно замазує залишки синців на руках та ногах, до обличчя зовсім не прискіпується, тільки вії підфарбовує.

    Мати спостерігає за метаннями від ванної до кімнати, але не може вгадати приводу. Раніше вона могла легко відібрати в доньки телефон й перевірити, але Каді давно перестала зберігати важливе в незапароленій залізяці.

    Пари минають швидко. Робін дратується від піднесення подруги. Чим ближче до церемонії, тим сильніше буркотить:

    - Бачила мертвого голуба біля входу. А ще сонячно – всі чаклуни знають, що пращури не схвалюють такі дні! Може не сьогодні?

    - Дурниці.

    - Ти б хоч підфарбувалась. Зовсім змарніло виглядаєш – рум’ян би тобі, чи що? – Робін пощипує її за щоки.

    - Не маю наміру комусь тут сподобатись.

    Каді невдоволено вписує свої та Алварові ініціали на 15:30. Ще учора весь день був пустим, а сьогодні раптом набігли в саме обідні години. Сідають на лавку. Каді широко розставляє ноги, фіксує лікті на колінах й підпирає підборіддя кистями. За 5 хвилин третя.

    - Алвар взагалі прийде? Ти не подумала, що це все жартома? – Робін накручує саму себе. Косі погляди студентів геть не заспокоюють. Для Каді такий фінал був би ганебною репутаційною втратою і без того її низького становища.

    - Ми домовились, то чого я маю сумніватися?

    - Не всі такі прямолінійні, як ти.

    Приходу Алвара передує зітхання, що прокочується всіма коридорами «Синього сяйва». Сам він з’являється за хвилину третя. Робін звично штурхає подругу й виструнчується так, наче це її особливий день. Каді оцінно дивиться на костюм: звужені до низу штани й сорочка, напевне, знята з столітнього мерця – доволі по-некромантськи. Під пахвою стос паперів, скручений сувоєм. Алвар в першу чергу підходить до розкладу й цокає язиком. Всідається через стілець, строчить повідомлення і тільки потім обертається до дівчат.

    - Привіт. – кидає до Робін і зосереджує увагу на нареченій. – Ти не думала заздалегідь записатися? Вчора було вільно?

    - Чому ж ти цього не зробив, якщо бачив? – Каді рідко обдумує, перші ніж сказати. Робін стишено пискає, наче вони в савані й слова подруги могли розлютити лева.

    - Я? – брови Алвара сіпаються вгору, тіло подається назад. – Кому більше потрібно, хай і займається.

    - Слушно.

    Каді втуплюється в годинник, не в змозі пришвидшити час. В голові крутиться стільки всіляких «варто було б», що дівчина пропускає, коли виголошують їхні ініціали. Штурхання Робін повертає її в реальність:

    - Каді?

    Алвар вже чверть хвилини подаває їй руку. Найгірше у відмові – згаяний час.

    - Вже ми? Пробач. – дівчина приймає руку, вологу й наелектризовано. Навряд Алвар схвильований – має бути інше пояснення.

    Наречені входять до зали першими. Робін позаду крокує, ніби тренується до власної церемонії, і подумки вже розсаджує гостей. Зала простора, прикрашена квітами – їх краще б замінити. Від головного місця укладання магічних союзів Робін відверто очікувала чогось помпезнішого. Реєстраторка розгублено дивиться їм за спину, потім прискіпливо оглядає обличчя.

    - А хто власне?

    - Ми. – Алвар міцніше обхоплює долоню нареченої. – Швидше, будь ласка. Я не маю часу на церемоніал.

    - Ви повнолітні?

    - По 20 обом. – Робін визирає з-за спини Каді. Вона не могла видати подругу за абикого, тож вже має про Алвара всю доступну інформацію.

    - Кхм. Документи?

    Алвар розкладає перед реєстраторкою папери. Каді чіпляється поглядом за «затвердження родового герба» та «присвоєння титулу за здобутки перед короною 1756 року». Медіумка прикушує губу, показуючи відкритий в телефоні додаток. Прізвище Бестіс – усе що їй належить за родовою тяглістю. Реєстраторка веде бровою і гучно питає в Алвара:

    - Пане Стума, ви справді бажаєте укласти шлюб з особою з електронним документом?

    «Особа» має більше навантаження, ніж «психічка». Каді не вдається пропустити його, як приставку до свого імені. Живіт скручує. Додаткова можливість Алварові розсміятися й піти геть.

    - Чи я не зазначав, що поспішаю?

    Алвар уїдливо вишкіряється – Каді відлягає від серця. Хвилина тиші, тоді гортання сторінок. Реєстраторка зосереджується над книгою і крізь зуби проказує кілька заготовлених рядків. На присязі наречені знічуються, але не відступають.

    - Каді, чи згодна ти вийти заміж за Алвара? Чи обіцяєш ти дослухатися його думки, пам’ятати та виконувати свої обов’язки, поважати та служити Алварові, підтримувати любов у вашому шлюбі? Чи присягаєшся ти бути поруч в багатстві та бідності, хворобі та здоров’ї, доки смерть не розлучить вас?

    Робін не видно, як обличчя Каді з кожним словом все більше уподібнюється до гримаси. Не зрозуміти їй і німого хихотіння Алвара. Усе стає на свої місця, коли Каді розвертається до нареченого. Збоку видніше: все ж краще, коли наречена вкрита фатою.

    Каді заплющує очі й дихає. Її плечі здіймаються вгору й повільно опускаються донизу разом з підборіддям. Алварові хочеться нагадати про поспіх, та в мить очі розплющуються і м’який сірий погляд хапає його за душу.

    - Алваре, я згодна взяти тебе за чоловіка. Обіцяю брати на себе частину ноші, яка заготовлена нам долею. Обіцяю бути поруч у горі та радості, бідності й багатстві, коли ти матимеш безмір сили і коли втратиш усе. Присягаюсь бути поруч, доки смерть не розлучить нас. – шепоче самими губами, а слова карбуються жаром на потилиці. – Не розчаруй мене стрімкістю подій.

    Алвар застигає на місці, губиться в її погляді - візерунках на морозному склі. Напівпрозора сорочка просвічує білизну чорного кольору. Легка тканина підкреслює тендітність дівчини, хай і далекої від місцевих вподобань на сухорлявість.

    - Алваре… – Робін тицяє його в бік.

    - Так, присяга. Тобто, згоден. – він кашляє кілька разів в хустинку, потім виструнчується і наново бере долоню Каді.

    - Тепер присяга чоловіка. – реєстраторка усміхається про себе через розгубленість молодят і тихо додає: - Я так розумію, зачитувати стандартну версію не треба.

    - Каді, - помутніння минуло і Алвар знов може мислити тверезо. – я згоден одружитися з тобою. Обіцяю розділяти всі труднощі та поповнювати бібліотеку рідкісними виданнями. Обіцяю захищати тебе всюди, де буде в цьому необхідність. Присягаюсь бути поруч, доки смерть не розлучить нас. – юнак також стишується. – Виконуватиму якнайскоріше.

    Каді киває й всміхається кострубатій промові. Алвар майже вгадав: книжки – єдине, що цікавить, а от захист – це вже не її фетиш. Розвертаються обличчям до реєстраторки, яка мовчки вказує на прямокутну металеву коробку у себе на столі. В прорізь потрібно одночасно засунути ліві долоні, тоді нанесене на палець гравіювання збігатиметься.

    - Один. Два. Три. – ось і все , що пояснує реєстраторка.

    Наречені встромлюють долоні й одночасно зойкають від болю. Якщо точніше, Алвар скрикує, а Каді по-мишачому пищить: вона так завжди робить, коли болить і не хочеться привертати сторонню увагу. Від її «пі-пі-пі» присутні в залі сміються і біль минує швидше. В молодят залишається рослинний візерунок: три оберти довкруж підмізинного пальця.

    - Це все? – годинника в залі немає, тож Алвар знову вдається до поспіху.

    - Поцілунок скріпить ваш союз. – реєстраторка вже шукає кого запросити наступним: парочки задля вигоди її не розчулюють.

    Каді глибоко вдихає й готується. Знала, що момент настане, але сподівалась уникнути. Алвар нахиляється й цілує її руку. Дивне наелектризоване почуття прокочується тілом і стискається всередині живота. Каді цілувалась, коли вчилась в школі та університеті; цілувалась на вечірках для забавки і насправжки, щоб виявити почуття; врешті решт не перебирала партнерами у грі в пляшку, але ніхто й ніколи не цілував її рук. Вона могла б знов поклястися в коханні й навіть вимовити страшну патріархальну класичну промову, але в коридорі спромогається лише на коротке:

    - Будеш пончик?

    «Який в сраку пончик?! То був жарт! Ти з глузду з’їхала?!» - Робін врізається в думки. Взагалі-то вона чемна і ніколи не лається, але зараз Каді робилть кричуще глупство.

    - Це моя нагорода? – Алвар вигинає брову. Навіть згорбленим він видається вищим від Каді – Я схожий на пса? Молодець – тримай цукерку?

    - Ні, звісно. Схожа Робін. – «Тобі зовсім мозок поплавило?!» - Тобто вона просила пончики. Я взяла багато – пригощайся.

    Каді виймає з торби коробку. Ніколи ще вона не брала так багато пончиків за раз. 12 пухких кілець, присипаних пудрою. Алвар непевно бере один, відкушує і морщить ніс.

    - Малина – кепський в тебе смак. Кісточки в зубах застрягають.

    - Тут різні. Добре, що малина не мені потрапила. – Каді хихоче й ще раз спрямовує коробку до нього. – Бери ще.

    - Дяк… - звуки тонуть в жуванні. Хапає інший, киває і нова хвиля зітхань прокочується «Синім сяйвом» у зворотньому напрямку.

    В коридорі натовп, але довкола Каді й Робін формується бульбашка, ніби косяк риб обпливає акул. Від зубатості Каді не відмовилася б, бо погляди такі хижі, що вона більше почувається жертвою. Деякі дивляться з цікавістю, намагаючись виявити чого варта дружина некроманта, інші ж вже зрозуміли, що нічого в ній немає, і гидують. «Очманіти!» виривається частіше за її колишнє прізвисько, що трохи додає наснаги. Каді згадує про книжки, але перед тим веде Робін на галявину поблизу «Синього сяйва». Чаклуни полюбляють відпочивати й практикувати під скляним куполом, а тут завжди повно містян і життя видається простішим.

    Подруги сідають на підсохлу траву, яку мали б підстригти два тижні тому, й продовжують частування. Каді підібгує вище спідницю й випростує ногу в розріз, щоб пережити спеку. Робін зиркає на синець й невдоволено мугикає. Рот набитий пончиком.

    - Дрібниця.

    Посмішка Каді скидається на гримасу, але сьогодні надто хороший день, щоб говорити про синці. Після пончиків медіумка обов’язково заскочить в бібліотеку. Пан Хендерсон скоса зиркне на неї й скаже: «Тобі у всьому відхилено», а вона йому: «Перевірте ще раз!» - і буде таки права. Далі робота, а потім Каді ще не придумала, але її життя неодмінно зміниться!

    Робін досі обмірковує синець. Каді до біса незграбна, але цей факт ніяк не пов’язаний зі слідом, наче від удару тенісним м’ячиком. Прикушує язика: у самої проблеми з житлом та допусками, а на жалощі Каді закотить очі й по всьому. Залишається вірити, що життя налагодиться. Лише шлюб з некромантом – несусвітнє глупство.

    Бібліотека, робота – усе йшло за планом, однак потім, певно, магічний годинник відміряв північ й перекрутився на добу назад: чуда не сталося. Щойно мати помічає візерунок на пальці, летять прокльони й предмети. Єдине спасіння – двері кімнати. Замок – простий людський механізм – рівний порятунку. Принаймні Каді має до біса нових книг!

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.