Зміст
  • Богині відмовлено
  • Богиня приглядається
  • Богиня слабне і лютує
  • Богиня вихоплює слід
  • Богиня зазіхає на більше
  • Богиня отримує силу
  • Бог тренується бути богом
  • Богиня має право
  • Богиня платить за знання
  • Богиня перероджується
  • Богиня повертається
  • Богиня нажахана
  • Боги збурені
  • Богиня готується
  • Богиня обирає Бога
  • Бог позбавляється трону
  • Боги приймають виклик
  • Боги стрибають у прірву
  • Боги розвеселені
  • Богиня відчуває катарсис
  • Богиня повертає все на свої місця
  • Бог воскресає
  • Богиня насолоджується святістю
  • Бог випробовує волю
  • Бог прагне спокою
  • Богиня показує ікла
  • Бог пророкує зміни
  • Боги шукають реальне
  • Богиня розплутує вузол
  • Катарсис богів
  • Богиня множить знання
  • Богиня отримує відповідь
  • Богиню повернено до життя
  • Бог блазнює - Богиня лютує
  • Богів викрито
  • Кінець ери небожителів
  • Богиня здобуває дім
  • Богиня зустрічає собі подібних
  • Поклоніння Богині
  • Бог відступає у тінь
  • Богиня хапається за нитку
  • Бог шукає союзників
  • Богиня затверджує угоду
  • Богиня налагоджує зв'язки
  • Богиня мімікрує
  • Боги борсаються в тенетах
  • Боги сплутані
  • Бог пізнає Богиню
  • ***
  • Боги готують помсту
  • Боги також живуть у гніздах
  • Боги-коханці
  • Божественість затверджують кров'ю
  • Живі чи мертві, Боги існують
  • ПІСЛЯМОВА. Чи боги безсмертні?
  • Боги розвеселені

    Каді на підлозі з прощально складеними руками на грудях. Волосся безладно розметалось й чудом не потрапило під вплив свічок, хоча в повітрі вже витає обпалений запах. Камінці тремтять в унісон, ледве стримуючи потік енергії. Скло теж дзеленчить, хоча Каді й намагається стоїчно стримати все в собі. Очі дівчини розплющені, але погляд сягає далі за вигини пальм і скляне склепіння оранжереї. Внутрішній зір чіпляє одне з сотень незвіданих місць, яким ні науковці, ні чаклуни не знайшли пояснення. У мерехтливому просторі Каді шукає декотру сутність і робить це з такою жертовністю, що будь-хто вирішив би, що вона здохла від старань.

    Перед очима все стале, але по кістлявим холодним доторкам Каді знає, що це воно. Паленим пахтить ще відчутніше. Холод зі шкіри просочується всередину, вповільнює серце. Зараз або ніколи.

    - Явись.

    - Я тобі зараз з’явлюсь!

    Мерехтіння зникає. Третина камінців розтрощуються до стану гальки, а вогники зі свічок тікають тонкими цівками димку. Скляні двері рипнули ще кілька секунд тому, але Каді не помітила в трансі.

    - Ти не ходиш на заняття, відповідаєш раз через три, клієнтів не береш, але кімнатку цю винаймаєш. Щоб що, Каді? Щоб що?..

    Робін розлючено нависає. Каді не дивиться в очі: встає, обтрушується, похапцем збирає речі. Підлогу замете пізніше. Останнім часом забрехалась так, що краще вже нічого не говорити.

    - Я казала триматися подалі від мерця. От покидьок. Що він тобі зробив? Га? – Робін стає на шляху. Ця розмова вже третя і Каді не бачить сенсу пояснювати. – Гаразд, вибач. Я перегинаю.. Але кивни, якщо тобі там зле. Ми все владнаємо.

    - Не в цім річ.

    Робін залишається біля оранжереї. Фігура подруги біжить до зупинки. Руки стискаються в кулаки, підборіддя тремтить. Розпач – це коли ти захлинаєшся холодним вечірнім повітрям і знаючи що не буде реакції волаєш:

    - Ну і любися зі своїм страхопудом! Доки вдовою Смерті не стала!

    Дверцята автобуса зачиняються. Гримить небо. Від землетрусу обвалюються найближчі два квартали. Так ту мить уявила Робін і розпач змінився жалем. Цілителі не пророкують майбутнє, бажаючи смерті, але це надто особисте: подруга здогадувалася, але ніколи не допитувала до кінця.

    Телефон судомно вібрує від дзвінка Ектора. Не все в них гладко. І це вже Каді мала б без упину розпитувати. Робін люто скидає дзвінок і викликає таксі.

    Так, на оту адресу з собачого брелка, що надто добре закарбувалась в пам’яті. Так, це непоганий район. Можна й так сказати, я до товариша.

    Робін відповідає таксистові, наче дає ляпас. Чимраз сильніше. Питання заважають думати. Що робитиме в будинку? Як розбереться з Алваром? Достатньо розмови чи доведеться застосувати силу? Риба гниє з голови, тож, звісно, Алвар першопричина. В люті вона непереможна. Аби тільки дістатися раніше за Каді, а там якось пояснить. Байдуже, що подруга більше не розцяцькована синцями й саднами. Як він може забрати в неї Каді?! Жоден член не стане на заваді дружбі!

    - Довбень! Та як ти смієш? Це все через тебе! Я бачу, що ти зробив! І якщо не припиниш… Ой.

    Двері відкриває миршавий чоловік в халаті, що не надто міцно оперізує пояс. Попри холод він не потурбувався накинути на себе дещо більше.

    - Якщо ти подруга Каді, то я не здивований. – свистить дірявими щоками. – Її зараз немає. Приходь ніколи.

    Двері перед носом мало не зачиняються, але Робін рвучко штовхає їх плечем, вриваючись всередину.

    - Мені потрібен ваш пес. Як його там? – дівчина роззирається й шалено гупає, струшуючи з підошов багно.

    - Ми маємо прояснити про якого пса йде мова. – Зіндер клацає пальцями, але гостя все ж помічає препароване тіло у кімнаті в кінці коридору. Тепер з пройми видніється сад. Ну і хрін з ним. – Мила, ходімо у вітальну. Я зараз принесу нам щось випити і ти розкажеш все про пса.

    - То його тут немає?

    Робін напівсвідомо кидає пальто в коридорі й сідає на диван. Чи все ж повісила на гачок? Маленька смарагдова подушка вибивається з інтер’єру і дівчина мимохіть сідає на неї, щоб відновити композицію. З полиці падають книги, риплять східці. Ніхто не спускається. Єдиний зримо живий тут Зіндер – хоч його ім’я з голови не випало – і він шаркається на кухні. З таким домом і збожеволіти недалеко. Точно треба забирати Каді!

    - Мого цуцика Ал звати. Повне Алвар, але так до ноги легше кликати. Він не надто слухняний. Зараз, певно, на злучку подався, але вдень я тримаю його на короткому повідку.

    - Каді з ним?! – Робін говорить гучніше, ніж потребує простір.

    - Сподіваюсь, ні.

    Зіндер несе чарки й пляшку. Люлька затиснена між зубів. В рідині безпомічно застигла змія. Здається, її останні миті були жахливими. Робін витріщається їй у вічі й не помічає, що некромант перевдягнувся у щось більш пристойне. Розчарований, він розстібає запонки й кілька ґудзиків, перш ніж взятися розливати. На пузі сорочка і так мало не репає.

    - То що накоїв паскудник?

    - Цей.. Хм. – Робін стримується від слова «мрець» й пильніше приглядається до Зіндера. Чоловік виглядає доволі мирним, не зважаючи на страшилки Каді. – Алвар звабив мою подругу. Ось в чім річ.

    Робін хапає простягнуту чарку й залпом випиває. Свідомість захитує, а потім світ стає чіткішим. Випите розв’язує язика й дівчина розповідає про Бал Богів і купу інших здогадок. Зіндер перехиляє, падає на інший край дивану, закидає руку на спинку. Його погляд серйозний, ніби йдеться про відлов щурів – капосні потвори:

    - Чи не здається тобі, що це Каді його зіпсувала? Вештаються всюди, наче голуб’ята.

    - Ні-ні, для Каді це формальність, а от Алвар міг і закохатися. Вона ж ого яка!

    - Та-ак. – Зіндер вишкіряється й перехиляє другу.

    - Гей! Не смикайся до неї! Інакше я сама тебе спалю! – Робін наливає ще й випиває, погрожуючи некроманту пальцем з двосантиметровим манікюром.

    - Обмовка про вовка. Каді мене погано сприймає. Щось бовкала тобі?

    - Про мерців або добре, або ніяк.

    Улеслива посмішка. Підривається оглянути маски: говірка, та не дурна. Обличчя не просто об’ємні, а наче підпливають до неї. Химерні витвори мистецтва.

    - Це Ала, до слова. – захмеліла Робін не вловлює трепету в голосі.

    - Каді не говорила. Це талановито. А ви маєте гобі?

    - Я подорожую.

    Некромант спостерігає за відвідувачкою. Попри нечіткість рухів, Робін усвідомлює себе й простір довкола. Зіндер вже сумнівається в рецептурі настоянки, аж раптом його осяює: цілителька, не інакше. Шкіриться, присвистує щоками, тоді вкрадливо говорить:

    - Мала, а хочеш прогулятися міжсвіттям?

    - Чим з біса? – Робін розгублено хапається за телефон, що вже з хвилину теленькає у кишені.

    - Ох же ж ці хлопці. Ніякого з них зиску, одні тільки клопоти.

    Робін не помічає нашіптувань некроманта, але чітко усвідомлює, що та сама змія з пляшки хапає її мобільний і тягне під стелю.

    - Міжсвіття – це мій маленький портал. - Зіндер підводиться й простягає дівчині останню чарку. Від пихкання люльки в кімнаті пахне по-особливому, але Робін не розбирає чим саме. - Ми можемо потрапити куди завгодно і робити там будь-що досхочу.

    - Якщо ми дістанемо ще випивки, то я тільки за. – цокаються й регочуть.

    Робін вперше за довгий час почувається легкість. І важить менше, і слідкувати за Екторовими дзвінками не потрібно. Ступає у портал з тим, що завжди мріяла робити будь-що досхочу, але ще не визначилася що саме.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.