Зміст
  • Богині відмовлено
  • Богиня приглядається
  • Богиня слабне і лютує
  • Богиня вихоплює слід
  • Богиня зазіхає на більше
  • Богиня отримує силу
  • Бог тренується бути богом
  • Богиня має право
  • Богиня платить за знання
  • Богиня перероджується
  • Богиня повертається
  • Богиня нажахана
  • Боги збурені
  • Богиня готується
  • Богиня обирає Бога
  • Бог позбавляється трону
  • Боги приймають виклик
  • Боги стрибають у прірву
  • Боги розвеселені
  • Богиня відчуває катарсис
  • Богиня повертає все на свої місця
  • Бог воскресає
  • Богиня насолоджується святістю
  • Бог випробовує волю
  • Бог прагне спокою
  • Богиня показує ікла
  • Бог пророкує зміни
  • Боги шукають реальне
  • Богиня розплутує вузол
  • Катарсис богів
  • Богиня множить знання
  • Богиня отримує відповідь
  • Богиню повернено до життя
  • Бог блазнює, Богиня лютує
  • Богів викрито
  • Кінець ери небожителів
  • Богиня здобуває Дім
  • Богиня зустрічає богинь Життя-Смерті-Життя
  • Поклоніння Богині
  • Бог відступає у тінь
  • Богиня хапається за нитку
  • Бог шукає союзників
  • Богиня затверджує угоду
  • Богиня налагоджує зв'язки
  • Богиня мімікрує
  • Боги борсаються в тенетах
  • Боги борсаються в тенетах

    - Ти протираєш штани. Якщо вважаєш себе розумником, можеш не приходити. – хоробро заявив один з учасників гуртка.

    Алвар міг би розізлитися, проте останнім часом це була чистісінька правда. Його відволікало й цікавило будь-що, окрім навчання. Зіндер і його парафія – чудове поле для роздумів! Потенційне місце зібрання – так, Алваре, хороша думка! Як саме ти перевершиш власного наставника – клас, не зупиняйся! Тільки не думай про зараз: забудь про порожній стілець і пустий столик дівчини друга і… Хто тепер Каді? Колишня дружина, вдова, пересічна студентка «Синього сяйва»?

    Свою частину Алвар бубонів під носа, а при трактуванні через речення говорив, що нічого не розуміє. Текст був дійсно складним і старим, проте не для нього. Рорі заштурхав так, що коліно перетворилось на синець, але некромант і йому нічого не пояснював. День ризикував стати другим виключенням Алвара. Пощастило, що без присутності Долана ніхто не наважився.

    Після читань чорнокнижники поспішно зібрали речі й пішли випити. Рорі не зміг приєднатися: Алвар схопив його за плече й всадовив на стілець обабіч себе.

    - Де Каді? І цей вишкребок? – Алвар тупав ногою і здригався усім тілом. – Вони разом? Так, звісно, не відповідай.

    - Я можу уточнити в Робін, але ти зараз виглядаєш зарядженим і це не комплімент.

    - Вдень вона надіслала результати нових сеансів. Власне, я ще раз попросив зустрітися. – некромант прочесав відросле волосся. – Навіть не знаю скільки разів уже це було. Вісім, мабуть. Зазвичай вона відмовляла, а зараз навіть не відповіла. Бляха!

    - Багацько. – Рорі засопів. Купа очей прикипіли до їхнього столу, але бажання розбиратися аж ніяк не побільшало. – І що ж ти їй пишеш?

    - Я? Ну, про справи. Кажу, що час поговорити: маю здогадки про Зіндера і ми можемо як-небудь спільно попрацювати. Щось таке.

    Рорі відкинувся на спинку, затиснув обличчя руками й здушено застогнав. Ще трохи часу він мотав головою, чесав підборіддя, облизувався і йорзав на місці, аж доки не вимовив:

    - А сама Каді тебе цікавить?

    - Якщо ти про щось хтиве, то, гадаю, це риторичне питання. – Алвар теж всівся зручніше, проте продовжив вистукувати ногою і заразом трусити весь стіл. – Коханням це точно не назвеш, але.. Я б хотів бачити її частіше, бути поруч. Схоже на одержимість, проте я б сказав, е-е, співпраця! Так, саме цим ми й займаємось. Треба покінчити з Зіндером – це справа.

    - Стоп! – Рорі поклав руку на плече некроманта і миттєво прибрав, відчувши морозець на потилиці. – Каді тебе цікавить? Так чи ні?

    - Так. – Алвар перестав гарячково сіпатися: увесь наче обм’як у кріслі. Для безпеки Рорі й усього «Синього сяйва» це добрий знак.

    - Тоді якого аспида ти триндиш про справу? Будь-яка дівчина… - суворий погляд Алвара виправив обмовку. – Будь-яка людина хоче, щоб цікавилися саме нею. Це ж не вигадка чи обман - просто покажи, що в тебе на серці.

    Для підсилення промови Рорі дав другові запотиличника. Алвар напружено обдумував усе почуте. Занурився так, що друг вже почав наново збирати речі.

    - Та хіба мої почуття більший привід, ніж врятувати 50 людей? Вона сама так казала. Тим паче, може, в мене вже й серця немає. В тому розумінні, що…

    Другий запотиличник: нові моделі поведінки потребують часу, щоб бути засвоєними. Удар видався доволі сильним - Алвар відчув запаморочення, проте це не завадило йому вискочити з-за столу й побігти до виходу з кафетерію, перечіпляючись через стільці.

    - Дякую! Я зрозумів. Спробую. Побачимось.

    Біля машини Алвар усвідомив ще й те, що не має адреси. Набрався сміливості подзвонити – гудки. Ще одну відмову повідомленням він не витримає. Нехай вже Каді обернеться фурією і скаже йому все в обличчя.

    Вивідати у Робін виявилось неважко, проте познущатися цілителька встигла. Чотири згадки про Долана в тридцятисекундній розмові – могла б наполягати на відзнаці за майстерність! Абсолютно зайва ремарка, яку некромант волів би не чути: Каді сьогодні саме з Доланом, при чому через Алварові справи, тож цілком можливо, що вдома медіумка не сама.

    - Безмежно вдячний, Робін.

    Біг і холодне повітря провітрили голову, проте Алвар все одно зупинився біля цвинтаря перепочити. Сутеніло, віконця-бійниці палахкотіли в хаотичному порядку. Біля одного крутнулась фігура з кучерями – точно вона! В сусідній кімнаті теж горіло світло, проте Алвар нікого не бачив. Стоятиме надто довго –забереться геть, а відступати ніяк не можна.

    Алвар торкнувся черепка птаха на шворці. Не те щоб він колись ще так робив, проте зараз це видалось доречним. Упевнено подолав 5 поверхів. Постукав. 13 номер, а як же! Двері не відчинилися. Алвар чітко чув спів: Каді вдома. Ще раз подзвонив на мобільний, постукав і прийняв вольове рішення вдертися без запрошення. Особливих вмінь не знадобилося: не замкнено.

    Зелений колір. Усюди. Дерев’яне меблювання. Теж усюди. Зачинив двері на засув, роззувся. Куртку ще з сяйва не вдягав – байдуже. Спів линув з-за паперової ширми, що розділяла кухню й вітальню.

    - Каді? – гукнув стиха. Боковим зором помітив ворушіння в кутку над торшером. – Йоханий бабай!

    Потворне створіння, схоже на ропуху, козла й постаріле дитя, витріщалося на нього. Може колись очиці й були зеленими, проте зараз почервоніли від вирячування й незмигності. Алвар повільно поліз в кишеню за порошком. Чим нижче опускалась рука, тим гучніше істота кректала. Щойно пальці торкнулися тканини, бісеня кинулося в атаку. Недорозвинені крильця не могли втримати його в повітрі, проте стрибка вистачило, щоб опуститися прямісінько на плечі Алвара. Відчуття, немов його прибило каменюкою: таким важким було чудовисько. Некромант застосував чари, однак поріддя, що животіє тисячу літ, не боялося старості й зношеного тіла. Чорна магія робила потвору тільки сильнішою. Стусани й борюкання на підлозі – єдиний вихід.

    Алвар так і не второпав, що істота хотіла лишень дожити до повернення в кімнату господарки, тож міг би й не витрачати сил. Довелося і самому відхопити тумаків. Ще й оглушила - тварюка!

    Боротьба тривала вічність, як здалося некромантові, або ж 8 хвилин за таймером Каді. Зілля як раз настоялося й змінило тон з мадженди на фуксію, принаймні мусило за ту ціну, що медіумка заплатила на Звороті. Досі наспівуючи, вистромила один навушник і посунула ширму, щоб покликати Кеадея. Ім’я демона застрягло в горлі, натомість вирвалося:

    - Якого біса?! Пробач, Кеадею. Що ви коїте? Обоє!

    Некромант у саднах і синцях переможено борсався під тушею демона. Кеадей сидів верхи у позі жаби й дивився так жалісливо, наче йому завдали найбільшої образи в житті.

    - Ви знайомі? – кожен вдих давався важко. – Я гадав, цей біс пробрався до тебе й задумав щось лихе.

    - Ти це подумав до чи після того, як вдерся в мою квартиру? – Каді ще трохи спостерігала за безпорадністю. – Кеадею, злізь.

    Демон з крекотом переповз на столик, а тоді знов застрибнув на торшер. Як тільки той його витримав?! Алвар продовжував валятися на підлозі. За відчуттями йому розтрощили ребра й ключиці, а обличчя розмазали в кашу. Насправді усе зовсім не так драматично. До того ж до опівночі некромант повністю відновиться.

    - Каді, я прийшов сказати…

    Алвар відчував запаморочення. Одним рухом медіумка поставила його на ноги й підвела до дивана. Повернулась до морозилки, пожбурила в нього шматком замороженого м’яса. Перехопив, хоча це й ватувало ще більшого болю. Потому дівчина дістала з комода аптечку і теж відправила некромантові.

    - Сиди тут. Я працюю. – зиркнула на істоту, що мала винуватий і милий вигляд, попри потворну оболонку. – Я захочу за це подвійну послугу.

    З кутка долинув невдоволений ґелґіт. Каді застелила підлогу клейонкою, узяла крейду зі сріблястими вкрапленнями й вивела візерунок. Кеадей обурювався неналежним прощанням, проте медіумка не могла собі дозволити зіпсувати підлогу. Розставила свічки, яких за місяць накупила понад десять. Зняла прикраси, окрім кулона.

    В тиші дочекалися перших півнів. Каді сиділа на підлозі, підібгавши ноги під себе. Довгий розтягнутий светр прикривав шорти. Алвар певний час спостерігав за нею, потім відкинув голову на спинку й заплющив очі. Холодне м’ясо почергово прикладав до різних частин обличчя. З аптечки нічого не знадобилося.

    - Кеадею, пора.

    Демон зістрибнув на підлогу, промаршував повз Алвара й всівся в центр кола. Медіумка з піпетки напоїла його зіллям, поклала руку на липку оболонку. Тільце хиріло. Демон ледве дихав, проте не припиняв задоволеного урчання.

    - Кеадею, вогняний демоне, замкнений в оболонці, я, Каді Бестіс, даю тобі свободу від горішнього світу. Повертайся туди, звідки прийшов. Залишаю за собою право однієї послуги за порятунок і відмовляюсь від владарювання над тобою. Обіцяю знищити оболонку, щоб ніхто інший не зміг полонити тебе. Ти вільний, Кеадею.

    Істота вискнула і здохла. Медіумка миттєво погасила свічки, згорнула плівку довкола оболонки, відчинила обидва вікна. Протяг забрав запах гару. Після вона поставила увімкнула чайник і повернулась до вітальні. Синці Алвара виглядали значно гірше.

    - Ти вдерся в оселю відьми й маєш право не повернутися живим. – Каді сіла на край дивану, три чверті якого займав некромант.

    - Каюсь. – він сів рівніше. – Хотів тебе побачити. І поговорити.

    - Що цього разу: Зіндер раптово з’явився на некро-радарі чи треба звірити свідчення живих і мертвих?

    - Ти не відповіла на повідомлення.

    - Світ Зіндером не обмежується. У мене є своє життя.

    - Так, Долан, я знаю. – Алвар закивав. – Але ж я…

    - Ти що? З ким і коли я бачуся це не твоя справа і ніколи не була нею.

    - Бляха.

    Алвар дістав мобільний і довго набирав повідомлення по літері. Через збиті кісточки важко ворушити пальцями. Каді вкинула м’ясо назад до морозилки, повернула на місце аптечку і пішла на вібрацію телефона за ширму.

    - Ти серйозно?! – вигукнула голосніше, ніж потрібно.

    - Просто прочитай. Будь ласка. – сказав в пів сили, щоб не напружувати м’язи.

    Повідомлення: «Каді, сьогодні, вчора й останній місяць я багато думав про ТЕБЕ. Мені шкода, що довго не міг цього визнати навіть перед собою. Я паскудник, бо все зіпсував, і мерзотник, бо не знав як привернути твою увагу краще, ніж «справами». Зіндера дійсно треба спинити - ти дуже корисна в цій справі, але якби вибір був за мною, я б волів бути ближчим до ТЕБЕ не через навіженого вчителя. ТИ ДИВО, Каді Бестіс. Я гордий, що був твоїм чоловіком 2,5 місяці, задоволений бачити тебе щодня в сяйві, радий, коли маю нагоду написати ТОБІ й не викликати підозр у справжніх мотивах, проте мені цього недостатньо. Усе, чого я зараз бажаю, - це обійняти ТЕБЕ й не відпускати, але мене розриває між цим бажанням і моїм обов’язком перед Смертю.»

    Каді довго мовчала. Алвару здалося, що чує схлипування, проте вийшла вона уже розлюченою. Стала посеред кімнати, вперши руки в боку, й шукала в ньому, певно що, залишки гідності. Некромант теж підвівся. Притулився до стіни ближче до виходу, готовий до втечі.

    - Якщо займатися тільки тим, що мусиш, може й дах поїхати, чи не так? – напівусміх.

    - Так. – Алвар закивав.

    - Ти вже не поводишся як цілковитий придурок, принаймні не ігноруєш проблеми.

    - Так. - Зараз він міг би погодитися з усім, що скаже Каді.

    - Гадаю, треба почати з чогось нормального. – медіумка дістала з шухляди джинси й при Алварові перевдяглась. – Спитай мене: що ти робиш в суботу ввечері?

    - Що ти робиш в суботу ввечері? – вона віддала спантеличеному некромантові куртку.

    - Поки що не маю планів. А є пропозиція? – сум’яття на фізіономії Алвара означало б провал, якби Каді теж не почувалася так само ніяково. Вдягнула куртку й підтягла оболонку в коридор. – Давай: вигадай щось.

    - Ковзани.

    - Ковзани?

    Алвар втягувався у гру і ставав дедалі веселішим. Теж взувся, не питаючи дороги. Каді підхопила дістала з шафи сокиру й лопату. Некромант закинув на спину оболонку, що досі важила забагато для своїх розмірів.

    - А як же! Зима надворі. Вмієш кататися?

    - Так, проте мало досвіду.

    - Я в цьому ас! Коли зими були кращими, в моїх краях замерзали навіть болота. Тоді ми й виходили щосезону. Не завжди було спорядження: іноді ковзали просто в чоботах, якщо підошва без шипів.

    - Що робитимеш, коли впаду?

    - Цього не станеться, бо я буду поруч.

    Розділилися, щоб Алвар спустився східцями, а Каді на ліфті. Внизу привіталися з наляканими сусідами: тепер тиждень уникатимуть. Каді вказала шлях на цвинтар.

    - Гаразд, а що ми потім їстимемо?

    - Локшину. З восьминогами.

    Алвар один посміявся зі свого дотепу. Радість зникла, коли медіумка обрала місце копання. Точніше сказати місця, бо їх було аж чотири. Завдання некроманта: викопати ями на чотири сторони світу від найстарішого склепу, доки Каді розрубає оболонку. За роботою Алвар допитувався звідки медіумка знайома з демоном. Вона розповіла про чаклунку Найду, проте замовчала, що зрештою демон її довів до самогубства й прискакав до неї під парадний. Не сказала і про переляк Долана, коли побачив тварюку: ще рано плекати самолюбство Алвара.

    Закінчили вже після других півнів. Некромант не мав жодних шансів напроситися на ніч. Каді обійняла його біля будинка й вдихнула змішаний запах землі, крові й власне його тіла.

    - Завтра субота. О котрій ми зустрічаємось?

    - Я напишу повідомлення.

    - Тільки не надто довге і без справ.

    Наостанок Каді відсторонилась і поглянула на обличчя Алвара у світлі ліхтарів. Біс його зна, що з цього вийде, але чому би й ні: короткий цілунок і незграбна спроба швидко заскочити до парадного разом із сокирою і лопатою.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.