Маленькі Боги

- Ти протираєш штани. Якщо вважаєш себе розумником, можеш не приходити. – хоробро заявляє один з учасників гуртка.

Алвар міг би розізлитися, проте останнім часом це чистісінька правда. Його відволікає й цікавить будь-що, окрім навчання. Зіндер і його парафія – чудове поле для роздумів! Потенційне місце зібрання – так, Алваре, хороша думка! Як саме ти перевершиш власного наставника – клас, не зупиняйся! Тільки не думай про зараз: забудь про порожній стілець і пустий столик дівчини друга і… Хто тепер Каді? Колишня дружина, вдова, пересічна студентка «Синього сяйва», психічка?

Свою частину Алвар бубонить під носа, а при трактуванні через речення говорить, що нічого не розуміє. Текст дійсно складний і старий, проте не для нього. Рорі заштурхав так, що коліно перетворилось на синець, але некромант і йому нічого не пояснює. День ризикує стати другим виключенням Алвара. Щастить, що без присутності Долана ніхто не наважується.

Після читань чорнокнижники поспішно збирають речі й переміщуються до «Чорної діри». Рорі не може приєднатися: Алвар хапає його за плече й садовить на стілець обабіч себе.

- Де Каді? І цей вишкребок? – Алвар тупає ногою і здригається усім тілом. – Вони разом? Так, звісно, не відповідай.

- Я можу уточнити в Робін, але ти зараз виглядаєш зарядженим і це не комплімент.

- Вдень вона надіслала результати нових сеансів. Власне, я ще раз попросив зустрітися. – некромант прочісує відросле волосся. – Навіть не знаю скільки разів уже це було. Вісім, мабуть. Зазвичай вона відмовляла, а зараз навіть не відповіла. Бляха!

- Багацько. – Рорі зітхає. Купа очей прикипіли до їхнього столу, але бажання розбиратися аж ніяк не побільшає. – І що ж ти їй пишеш?

- Я? Ну, про справи. Кажу, що час поговорити: маю здогадки про Зіндера і ми можемо як-небудь спільно попрацювати. Щось таке.

Рорі відкидається на спинку, затискає обличчя руками й здушено стогне. Ще трохи часу він мотає головою, чеше підборіддя, облизується і йорзає на місці, аж доки не вимовляє:

- А сама Каді тебе цікавить?

- Якщо ти про щось хтиве, то, гадаю, це риторичне питання. – Алвар теж всідається зручніше, проте продовжує вистукувати ногою і заразом трусити весь стіл. – Коханням це точно не назвеш, але.. Я б хотів бачити її частіше, бути поруч. Схоже на одержимість, проте я б сказав, е-е, співпраця! Так, саме цим ми й займаємось. Треба покінчити з Зіндером – це справа.

- Стоп! – Рорі кладе руку на плече некроманта і миттєво прибирає, відчувши морозець на потилиці. – Каді тебе цікавить? Так чи ні?

- Так. – Алвар перестає гарячково сіпатися: увесь наче обм’якає у кріслі. Для безпеки Рорі й усього «Синього сяйва» це добрий знак.

- Тоді якого аспида ти триндиш про справу? Будь-яка дівчина… - суворий погляд Алвара виправляє обмовку. – Будь-яка людина хоче, щоб цікавилися саме нею. Це ж не вигадка чи обман - просто покажи, що в тебе на серці.

Для підсилення промови Рорі дає другові запотиличника. Алвар напружено обдумує усе почуте. Занурюється так, що друг вже починає наново збирати речі.

- Та хіба мої почуття більший привід, ніж врятувати 50 людей? Вона сама так казала. Тим паче, може, в мене вже й серця немає. В тому розумінні, що…

Другий запотиличник: нові стратегії поведінки потребують часу, щоб бути засвоєними. Удар видається доволі сильним - Алвар відчуває запаморочення, проте це не заважає йому вискочити з-за столу й бігти до виходу з кафетерію, перечіпляючись через стільці.

- Дякую! Я зрозумів. Спробую. Побачимось.

Біля машини Алвар усвідомлює ще й те, що не має адреси. Набирається сміливості подзвонити – гудки. Ще одну відмову повідомленням він не витримає. Нехай вже Каді обернеться фурією і скаже йому все в обличчя.

Вивідати у Робін адресу неважко, проте познущатися цілителька встигає. Чотири згадки про Долана в тридцятисекундній розмові – могла б наполягати на відзнаці за майстерність! Абсолютно зайва ремарка, яку некромант волів би не чути: Каді сьогодні саме з Доланом, при чому через Алварові справи, тож цілком можливо, що вдома медіумка не сама.

- Безмежно вдячний, Робін.

Біг і холодне повітря провітрюють голову, проте Алвар все одно зупиняється біля цвинтаря перепочити. Сутеніє, віконця-бійниці палахкотять в хаотичному порядку. Біля одного крутнулась фігура з кучерями – точно вона! В сусідній кімнаті теж горить світло, проте Алвар нікого не помічає. Стоятиме надто довго – забереться геть, а відступати ніяк не можна.

Алвар торкається черепка птаха на шворці. Не те щоб він колись ще так робив, проте зараз це видається доречним. Упевнено долає 5 поверхів. Стукає. 13 номер, а як же! Двері не відчиняють. Алвар чітко чує спів: Каді вдома. Ще раз дзвонить на мобільний, стукає і приймає вольове рішення вдертися без запрошення. Особливих вмінь не знадобилося: не замкнено.

Зелений колір. Усюди. Дерев’яне меблювання. Теж усюди. Зачиняє двері на засув, роззувається. Куртку ще з сяйва не вдягав – байдуже. Спів з-за паперової ширми, що розділяє кухню й вітальню.

- Каді? – гукає стиха. Боковим зором помічає ворушіння в кутку над торшером. – Йоханий бабай!

Потворне створіння, схоже на ропуху, козла й постаріле дитя, витріщається на нього. Може колись очиці й були зеленими, проте зараз почервонілі від вирячування й незмигності. Алвар повільно лізе в кишеню за порошком. Чим нижче опускається рука, тим гучніше істота крекче. Щойно пальці торкаються тканини, бісеня кидається в атаку. Недорозвинені крильця не можуть втримати його в повітрі, проте стрибка вистачає, щоб опуститися прямісінько на плечі Алвара. Відчуття, немов його прибиває каменюкою: таким важким було чудовисько. Некромант застосовує чари, однак поріддя, що животіє тисячу літ, не боїться старості й зношеного тіла. Чорна магія робить потвору тільки сильнішою. Стусани й борюкання на підлозі – єдиний вихід.

Алвар так і не второпав, що істота хотіла лишень дожити до повернення в кімнату господарки, тож міг би й не витрачати сил. Доводиться і самому відхопити тумаків. Ще й глушить кректанням - тварюка!

Боротьба триває вічність, як здається некромантові, або ж 8 хвилин за таймером Каді. Зілля як раз настоюється й змінює тон з мадженди на фуксію, принаймні мусить за ту ціну, що медіумка заплатила на Звороті. Досі наспівуючи, вистромлює один навушник і відсуває ширму, щоб покликати демона. Ім’я застрягає в горлі, натомість виривається:

- Якого біса?! Пробач, Кеадею. Що ви коїте? Обоє!

Некромант у саднах і синцях переможено борсається під тушею демона. Кеадей сидить верхи у позі жаби й вирячується так жалісливо, наче йому завдали найбільшої образи в існуванні.

- Ви знайомі? – кожен вдих дається Алварові насилу. – Я гадав, цей біс пробрався до тебе й задумав щось лихе.

- Ти це подумав до чи після того, як вдерся в мою квартиру? – Каді ще трохи спостерігає за безпорадністю некроманта. – Кеадею, злізь.

Демон з крекотом переповзає на столик, а тоді знов застрибує на торшер. Як тільки той його витримав?! Алвар продовжує валятися на підлозі. За відчуттями йому розтрощили ребра й ключиці, а обличчя розмазали в кашу. Насправді усе зовсім не так драматично. До того ж до опівночі некромант повністю відновиться.

- Каді, я прийшов сказати…

Алварові паморочиться в голові. Одним рухом медіумка ставить його на ноги, тоді підводить до дивана. Повертається до морозилки, жбурляє шматком замороженого м’яса. Некромант перехопив, хоча це й вартує ще більшого болю. Каді дістає з комода аптечку і теж відправляє на диван.

- Сиди тут. Я працюю. – зиркає на істоту, що має винуватий і милий вигляд, попри потворну оболонку. – Я захочу за це подвійну послугу.

З кутка долинає невдоволений ґелґіт. Каді застеляє підлогу клейонкою, бере крейду зі сріблястими вкрапленнями й виводить візерунок. Кеадей обурюється неналежним прощанням, проте медіумка не може собі дозволити зіпсувати підлогу. Розставляє свічки, яких за місяць накупила з десяток. Знімає прикраси, окрім кулона.

В тиші чекають перших півнів. Каді сидить на підлозі, підібгавши ноги під себе. Довгий розтягнутий светр прикриває шорти. Алвар певний час спостерігає за нею, потім закидає голову на спинку й заплющує очі. Холодне м’ясо почергово прикладає до різних частин обличчя. З аптечки нічого не знадобилося.

- Кеадею, пора.

Демон зістрибує на підлогу, марширує повз Алвара й всідється в центр кола. Медіумка з піпетки поїть його зіллям, клаже руку на липку оболонку. Тільце хиріє. Демон ледве дихає, проте не припиняє задоволеного урчання.

- Кеадею, вогняний демоне, замкнений в оболонці, я, Каді Бестіс, даю тобі свободу від горішнього світу. Повертайся туди, звідки прийшов. Залишаю за собою право однієї послуги за порятунок і відмовляюсь від владарювання над тобою. Обіцяю знищити оболонку, щоб ніхто інший не зміг полонити тебе. Ти вільний, Кеадею.

Істота вискнула і здохла.

Медіумка миттєво гасить свічки, згортає плівку довкола оболонки, відчиняє обидва вікна. Протяг забирає запах гару і, як написано в трактаті, випускає демона, хоча давно вже доведено, що в їхньоу вимірі матерія не стримує своєю твердістю. Після Каді вмикає чайник і повертається до вітальні. Синці Алвара виглядають значно гірше.

- Ти вдерся в оселю відьми й маєш право не повернутися живим. – Каді сідає на край дивану, три чверті якого займає некромант.

- Каюсь. – сідає рівніше. – Хотів тебе побачити. І поговорити.

- Що цього разу: Зіндер раптово з’явився на некро-радарі чи треба звірити свідчення живих і мертвих?

- Ти не відповіла на повідомлення.

- Світ Зіндером не обмежується. У мене є своє життя.

- Так, Долан, я знаю. – Алвар киває. – Але ж я…

- Ти - що? З ким і коли я бачуся це не твоя справа і ніколи не була нею.

- Бляха.

Алвар дістає мобільний і довго набирає повідомлення по літері. Через збиті кісточки важко ворушити пальцями. Каді вкидає м’ясо назад до морозилки, повертає на місце аптечку і йде на вібрацію телефона за ширму.

- Ти серйозно?! – вигукує голосніше, ніж потрібно.

- Просто прочитай. Будь ласка. – каже в пів сили, щоб не напружувати м’язи.

«Каді, сьогодні, вчора й останній місяць я багато думав про ТЕБЕ. Мені шкода, що довго не міг цього визнати навіть перед собою. Я паскудник, бо все зіпсував, і мерзотник, бо не знав як привернути твою увагу краще, ніж «справами». Зіндера дійсно треба спинити - ти дуже корисна для цього, але якби вибір був за мною, я б волів бути ближчим до ТЕБЕ не через навіженого вчителя. ТИ ДИВО, Каді Бестіс. Я гордий, що був твоїм чоловіком 2,5 місяці, задоволений бачити тебе щодня в сяйві, радий, коли маю нагоду написати тобі й не викликати підозр у справжніх мотивах, проте мені цього недостатньо. Усе, чого я зараз бажаю, - це обійняти ТЕБЕ й не відпускати, але мене розриває між цим бажанням і моїм обов’язком перед Смертю. Я не можу сказати тобі більше. Просто допоможи мені. І дозволь бути поруч з ТОБОЮ.»

Каді довго мовчить. Алвару здається, що чує схлипування, проте виходить вона уже розлюченою. Стає посеред кімнати, вперши руки в боку, й шукає в ньому, певно що, залишки гідності. Некромант теж підводиться. Притуляється до стіни ближче до виходу, готовий до втечі.

- Якщо займатися тільки тим, що мусиш, може й дах поїхати, чи не так? – напівусміх.

- Так.

- Ти вже не поводишся як цілковитий придурок, принаймні не ігноруєш проблеми.

- Так. - Зараз він міг би погодитися з усім, що скаже Каді.

- Гадаю, треба почати з чогось нормального. – медіумка дістає з шухляди джинси й при Алварові перевдягається. – Спитай мене: що ти робиш в суботу ввечері?

- Що ти робиш в суботу ввечері?

- Поки що не маю планів. А є пропозиція? – сум’яття на фізіономії Алвара означало б провал, якби Каді теж не почувалася ніяково. Вдягає куртку й підтягує оболонку в коридор. – Давай: вигадай щось.

- Ковзати.

- Ковзати?

Алвар взувається, не питаючи дороги. Каді дістає з шафи сокиру й лопату. Некромант закидає на спину оболонку, що досі важить забагато для своїх розмірів. Втягується у гру і веселішає:

- А як же! Зима надворі. Вмієш кататися?

- Так, проте мало досвіду.

- Я в цьому ас! Коли зими були кращими, в моїх краях замерзали навіть болота. Тоді ми й виходили щосезону. Не завжди було спорядження: іноді ковзали просто в чоботах, якщо підошва без шипів.

- Що робитимеш, коли впаду?

- Цього не станеться, бо я буду поруч.

Розділяються, щоб Алвар спустився східцями, а Каді на ліфті. Внизу вітаються з наляканими сусідами: тепер тиждень уникатимуть. Каді вказує шлях на цвинтар.

- Гаразд, а що ми потім їстимемо?

- Локшину. З восьминогами.

Алвар один сміється зі свого дотепу. Радість зникає, коли медіумка обирає місце копання. Точніше сказати місця, бо їх чотири. Завдання некроманта: викопати ями на чотири сторони світу від найстарішого склепу, доки Каді розрубає оболонку. За роботою Алвар допитується звідки медіумка знайома з демоном. Вона переповідає про чаклунку Найду, проте замовчує, що зрештою демон її довів до самогубства й прискакав до Каді під парадний. Замовчує і переляк Долана, коли побачив тварюку: ще рано плекати самолюбство Алвара.

Закінчують вже після других півнів. Некромант не має жодних шансів напроситися на ніч. Каді обіймає його біля будинка й вдихає змішаний запах землі, крові й власне його тіла.

- Завтра субота. О котрій ми зустрічаємось?

- Я напишу повідомлення.

- Тільки не надто довге і без справ.

Наостанок Каді відсторонюється і дивиться на обличчя Алвара у світлі ліхтарів. Біс його зна, що з цього вийде, але чому би й ні: короткий цілунок і незграбна спроба швидко заскочити до парадного разом з інструментами.