Маленькі Боги

Вранці шлунок прилипає до спини. Так буває, коли часто обираєш між пообідати та злиняти з дому. Мати вчора передозувалась енергією і лежить у відключці. Раніше було соромно, тепер байдуже. Каді їсть кілька холодних млинців, щоб ненароком не розбудити шкварчанням, потім залазить в душ. За графіком саме час помити голову, але фен - теж гучна штука.

Роздивляється кола під очима та круглі синці на передпліччях. Варто взагалі прибрати дзеркало, якщо в ньому не видно нічого хорошого! Коротка спідниця-футляр і светр з довгими рукавами – стильне прикриття для стусанів.

Сьогодні на повістці пари з кухонної магії та догляду за домом – дань патріархальному світові. Каді взяла з собою книгу. Лишилось якихось 50 сторінок, але якщо читатиме зараз, спізниться, матері зателефонують і вечір повториться знов. За тиждень з гір повертається вітчим, тож пора вже взятися за голову.

Перед самим виходом Каді клацає пальцями. Будинок ідеально прибрано: хоч якась користь від кухонної магії! В автобусі витріщається на синюваті пальці. Згинати боляче. Шкода, що не зимно і їх не приховаєш рукавичками.

«З дороги, психічка» - швидко забувається, коли перед «Синім сяйвом» чекають обійми подруги й верескливе:

- Каді!

- Робін! – медіумка вторить тихіше, але змикає руки міцно.

До класу минають коридори й сходи. Будівля «Синього сяйва» тільки ззовні видається велетенською, проте заповзятливі студенти вже переміряли кроками, звірили плани й достеменно знають, що це архітектурна ілюзія для підтримки іміджу.

Каді забуває минуле й захоплено зиркає на подругу. Щоранку Робін збирає волосся в пучок, і це виглядає до біса елегантно. Коли вони тільки познайомились, Каді назвала її Білосніжкою. Це вже тепер в спільних прогулянках їх обличчя однаково обвітрені, хіба що шкіра в Робін досі відблискує перламутром і не має жодної плямки чи зморшки. Колагенова пружність – якось так це називається.

- Знаєш, що було вчора?

Подруга барабанить пальцями по теці з записами, притисненій до грудей. Зважаючи на те, о котрій вони розійшлися, Каді прикинула, що не могло статися нічого масштабного.

- Ні. – звук неприродно придушений.

- Ектор зробив мені пропозицію! Подзвонив посеред ночі й сказав, що не може більше чекати!

- І ти погодилась? – Каді заклякає на місці й витріщається на сяйво, що оточує Робін. Ще трохи й дівчина вся перетвориться на потік світла.

- Звісно, що ні! – вона говорить надто голосно, тож здивовані зойки пролунали і за їхніми спинами, і з сусідньої авдиторії.

- Ви ж кохаєте одне одного, то в чім річ?

Перш ніж відповісти, Робін розчаровано дивиться на Каді. Авжеж, подруга нічогісінько не розуміє в стосунках. Входять до класу. Займають останній ряд, куди ледве сягає звук з трибуни.

- Це ж очевидно. – стишено шепоче Робін. – Якщо я погоджусь на таке нахабство, то таким і буде його ставлення до мене. Треба квіти, красиве місце, каблучку. Інакше… та пішов він!

- Я?

Голос з трибуни уриває всі звуки в залі. Низький худорлявий чоловічок, що ледь визирає з-за стійки, бігає очима по авдиторії. Окуляр для читання прикриває одне око, від чого те видається вдвічі більшим. Затертий костюм, що на два століття відстає від часу, висить на ньому мішком.

- Пробачте. Я не про вас. – пищить Робін, доки Каді пригинається до столу за спинами інших.

- У вас дуже дзвінкий голос, тож будьте старанною і компенсуйте цей недолік прибиранням. Сторінка 254, «Пошук загублених предметів».

Амбіції пана Варда на користування жінками сягали далеко за межі дозволеного. Поки ні Каді, ні Робін не мають достатнього рангу, щоб не бути виключеними з «Синього сяйва» за їдку промову, доводиться прикусити язики.

За практикою Робін стишується, майже втрачає звук. Дрібне чаклунство принаджувало її з дитинства. У Каді ж все вилітало з рук: чари потребують чистої свідомості, а її думки кублятьсядовкола статусу та заміжжя. А що? Це вихід. Заміжні чаклунки мають доступ майже до всіх чар: більший тільки у вдів. Робін колись жартувала, що буде до старості носити подрузі книжки з бібліотеки, але Каді мусить сама про себе подбати.

Рослинництво йде ліпше, але однаково не захоплює уваги дівчини. Бурчання в животі й посилене виділення слини при думці, що корінь схожий на курячу ніжку, змушують згадати про обід. Їдальня на найвищому поверсі башти - якщо так можна обізвати чотириповерхову будівлю – займає особливе місце в серці Каді, та запевне й усіх студентів. Світло просочувалось крізь скляну стелю і навіть в хмарну погоду це було найліпше приміщення для читання.

На перше – бульйон. На друге – мізерний вибір з одного гарніру та двох видів м’яса. В людських університетах і то краще годують. Подруги беруть одну порцію на двох: Робін худне до весілля, Каді нудить від їжі. Коли не можеш перетравити інформацію, нічого в себе пхати не хочеться.

Сьогодні сонце випалює крізь скло все живе, тож почуваєшся мурахою під лупою. Ховаються під деревом.

Каді повільно жує й роздивляється присутніх. «Синє сяйво» пропагує чистоту чаклунських намірів, але тримає двері привідкритими для всіх станів і ступенів чорноти. Здебільшого сюди приходять просто вдосконалитись. Майстри вуду, некроманти, білі, сірі й чорні чаклуни, медіуми, шамани, цілителі, ворожки – і всі, кого тільки земля носить, збредаються під дах «Синього сяйва» як вільні слухачі й невмілі практики.

- Привіт, психічко! Робін, тобі теж привіт. – прямо перед ними вигулькує юнак в довгому плащі та старомодних чоботах. Каді ніколи не розуміла пристрасті всіх чаклунів до віджилих речей.

- Привіт, Міклай. – Робін шкіриться й тицяє подругу в бік ліктем.

- При-віт. – натягнута посмішка. Каді варто подумати про себе, але ні, тільки не Міклай.

- Каді, ввечері буде шоу. Для своїх. Підеш зі мною? – за таку посмішку Робін готова відповісти за подругу

- В мене є незалежне запрошення. – Каді темніє в очах від повторного удару в бік, чи не вдвічі сильнішого за попередній. – Там і побачимось.

- О, клас! – хлопець суне пальці до кишень і похитує вперед стегнами. У кіно це справляло неабияке враження. – Я буду в червоній сорочці. До зустрічі.

Щойно Міклай губиться в натовпі, Каді ховає дурнувату посмішку до наступної здибанки. Робін ображено дивиться на неї, але коментувати їй нічого. Всі сподівання звести Каді з ким-небудь достойним пожерла міль.

- О, я бачу Ектора. Піду поговорю з ним, а ти розважайся як умієш.

Робін плескає подругу по руці й біжить до хлопця. Від болю Каді з очей бризкають сльози. Сопе. Синці заживатимуть кілька днів, тож треба звикнути до контактності Робін. Ліпше, звісно, попросити подругу зцілити, але на такі дрібниці навіть дару шкода.

Дочитана книга, двоє клієнтів – можна розслабитися. Збираючись додому, Каді згадує про вечірку. Бажання заскочити на хвилинку ніколи не з’являлось. Теревені, тиха музика, ігри – зовсім не те, що там трапляється. Проте чи це не нагода облаштувати собі пропуск до бібліотеки? Варто обговорити з Робін, щоб це було не надто приголомшливо, але поки подруга зайнята собою й Ектором.

Іти втрьох на вечірку – не незалежний вибір, можна навіть сказати жалюгідний. Каді б хотіла йти удвох з подругою, але тепер третій стоїть їй на заваді й підкреслює необхідність четвертого. Ектор з тих сірих, що намагались наблизитись до білої сфери. За будь-якої нагоди Робін захоплено торохтіла про його молитовну кімнату та як глибоко він розуміє світобудову. Каді не мала нічого проти, та це нагадувало їй вітчима і все тіло зіщулювалось.

Вечірка в кампусі «Синього сяйва» в будинку чорних магів. Це не надто хвилює світлих і набожних, тож сюди припхався увесь університет. Робін з Ектором недовго милять очі й після двох коктейлів віддаляються в одну з нескінченної кількості верхніх кімнат. Безсумнівно, щоб обговорити умови шлюбного договору. В склянці Каді чверть коктейлю і чверть талого льоду. Допивати не хочеться, а вилити шкода. Дорогою до виходу роздивляється присутніх. Вуду річ стрьомна. Чорні маги та некроманти – одразу мимо. Цілителі – непогано. Білі – ці або найбільші покидьки, або найкращі, але на раптові пропозиції пристають тільки перші. Знайти сірого - оптимально.

- З дороги. – після оксамитового голосу одразу зіткнення.

Коктейль розхлюпується на светр і молочну сорочку 300-літньої давнини, на якій вже було кілька невиведених плям. Каді розлючено зводить очі на юнака з до біса дивною зачіскою: поголена голова й довгий загривок на потилиці.

- Ти що собі думаєш?

- Я ж сказав… - він відвертається вбік і закашлюється. Каді придивляється до перснів з кістками й кулона зі справжнім черепом птаха: некромантів в «Синьому сяйві» по пальцях перелічити.

- Стривай. Ти Алвар? – дістає з сумки «Книгу духів». – Дякую. Ось, одну я вже закінчила.

- До біса. Залиш собі.

Юнак відштовхує її до стіни і йде геть. Каді могла б простежити його шлях за кашлем, але музика надто гучна. Книга знов опинилась на підлозі. При падінні зібгалось кілька сторінок. По спині біжать мурахи, наче щойно Каді зустрілася з мерцем. Так буває, коли підходиш надто близько до некроманта.

На дворі має бути тихіше, але біля басейну вечірка тільки розпочинається. Міклай перехоплює і тягне танцювати. В червоній сорочці він схожий на блазня, але Каді шепоче, що йому личить. Музика з колонок, що левітують в повітрі. Писк - і всім закладає вуха. В просторі зависає, вхопившись за одну з колонок, підсвічена прожекторами дівчина з написом на грудях «Трахни мене, Але!». Жіночі голоси першими вигукують непристойності: певно, воліли б додуматися раніше. Каді кривиться: стільки охочих розділити ложе зі Смертю.

- Не сьогодні, кицю. – гукає один з організаторів. – У Алвара справи, але він передав мені всі повноваження, тож приходь в четверту кімнату.

Регіт. Повертається музика.

- Я, звісно, не Алвар, але ми також можемо пошукати вільну кімнату нагорі. - Міклай наближається впритул. Перед приходом він скористався приворотним парфумом і вже нервував, що йому підсунули підробку.

- Чи мають наші стосунки перспективу одруження в найближчі два тижні? – Каді байдуже оглядає сад йому через плече. Половину краєвиду відсвічує червоним від сорочки.

- Що? Ем.. – Міклай губиться. Внутрішній календар підказує, що пора робити ноги, а сексометру в штанях кортить будь-що піднятися нагору. Шанси низькі, але ніколи не рівні нулю. - Я думав, ми маємо кілька місяців позустрічатися. Знаєш, мені ще потрібно отримати докторську. Хіба не круто було б вийти заміж за професора?

- Тоді не забирай мого часу.

Ця натягнута посмішка остання, яку Міклай отримає задарма. Каді повертається в будинок і хиляє два шоти. На тверезу додому вона точно не повернеться.