Маленькі Боги

«Маленька богиня слухає себе і вітер. Коли темрява обступає і немає на кого покластися, вона занурюється в себе. Одного дня богиня Життя-Смерті-Життя вирушить в подорож у минуле. Цей шлях вона повинна пройти, інакше не здобуде скарбів. Час не зупинить свого ходу, щоб дати їй перепочити, але Маленька Богиня знайде сили продовжити.»

Алвар довго вдивляється в розгорнуту сторінку. Рюкзака Каді немає, решта речей на полицях. Персні він перерахував ще з годину тому – всі на місці, крім чотирьох, якщо Каді взагалі не збрехала про їхню кількість.

- Маленька богиня слухає себе і вітер.. – вкотре шепоче Алвар. Ніколи ще блокнот не залишався розгорнутим на ліжку, хоча й в інші дні підвертався під руку раптово й влучно. – Ти граєш зі мною? Я не можу їй допомогти!

Юнак знов бігає між рядків і циклиться на минулому. Невже це через пропозицію поїхати до його рідні? Каді знітилась, погоджуючись - і ось тепер зникла зовсім.

- Рідня…

- Ти мене розчаровуєш, Але. – Зіндер просуває голову в шпарину. – Дрочити на записки, коли в тебе цілий інтернет з порно?! Хоч би малюнки були. Збоченець.

- Рідня... А як же!.

Юнак відкидає блокнот і мало не чіпляється через спущені джинси. Здається, він перевдягався.

За десять хвилин вже минає центр. Робін повідомила домашню адресу Каді. Їде швидко. Штучно запущене серце стискаєтьяс так само, як за життя. Хвороба давно відступила, але це дещо потворніше й гірше.

Сіра будівля серед десятка своїх близнюків. Під’їзд з енергетичним напиленням по кутках. Не всі людські пристрої сприймають мертве за живе, тож Алвар обирає сходи. Між поверхами перестрибує через одну. Відчинені двері квартири змивають межу свого й чужого.

Алвар врізається долонями в пройму, щоб не перечепитися. Засапався так, що перед очима двоїться. Каді окремо від своєї тіні виходить з бокової кімнати. Переляканий чоловік та жінка з трубкою між пожовклих зубів горнуться один до одного на дивані.

- Що ти тут робиш? – Каді об’єднується в одне ціле й закидає рюкзак на плечі. В руках ще пакети.

- Тебе хотів.. спитати. – Алвар встигає зробити крок всередину й побачити вивернуті полиці, перш ніж дівчина відтісняє його за двері.

- Бувай, ма. – грюкає і йде донизу.

Алвар плескає себе по лобі і суне слідом. Просто забирала речі – ну треба ж! Складаються й сідають в салон.

- Їдьмо. – Каді пристібається. Алвар витріщається на неї. – Їдьмо!

Фіксуває тремтіння підборіддя, заламування пальців, вогкі очі, покусані губи. Йому пригадуються налякані мешканці й закрадається сумнів чи це дійсно її квартира.

- Ті люди..

- Мати з вітчимом. – Каді дратується й ще гірше може опанувати себе. – Просто забрала речі. Їдьмо, інакше піду на автобус.

- Так, зараз. – кладе руки на кермо й знов на коліна. – Чому вони злякалися? Ти вітчима геть інакшим описувала.

- Вони в друзки накурені, про що мова?

Каді пхинькає й відвертається до вікна. Литки також тремтять, але цього Алвар не може бачити. Двигун заводиться. Поштовх засвідчує рух. Далі, геть від дому. Медіумка якомога тихіше випускає з легень повітря.

Ще дев’ять хвилин тому Каді почувала себе наймогутнішою чаклункою у Всесвіті. Вітчим і пискнути не посмів перед тінню з демоном, не те що руки розпустити, тож вона спокійно зібрала за списком речі й вийшла неушкодженою. Чорна магія має свої переваги.