Зміст
  • Богині відмовлено
  • Богиня приглядається
  • Богиня слабне і лютує
  • Богиня вихоплює слід
  • Богиня зазіхає на більше
  • Богиня отримує силу
  • Бог тренується бути богом
  • Богиня має право
  • Богиня платить за знання
  • Богиня перероджується
  • Богиня повертається
  • Богиня нажахана
  • Боги збурені
  • Богиня готується
  • Богиня обирає Бога
  • Бог позбавляється трону
  • Боги приймають виклик
  • Боги стрибають у прірву
  • Боги розвеселені
  • Богиня відчуває катарсис
  • Богиня повертає все на свої місця
  • Бог воскресає
  • Богиня насолоджується святістю
  • Бог випробовує волю
  • Бог прагне спокою
  • Богиня показує ікла
  • Бог пророкує зміни
  • Боги шукають реальне
  • Богиня розплутує вузол
  • Катарсис богів
  • Богиня множить знання
  • Богиня отримує відповідь
  • Богиню повернено до життя
  • Бог блазнює - Богиня лютує
  • Богів викрито
  • Кінець ери небожителів
  • Богиня здобуває дім
  • Богиня зустрічає собі подібних
  • Поклоніння Богині
  • Бог відступає у тінь
  • Богиня хапається за нитку
  • Бог шукає союзників
  • Богиня затверджує угоду
  • Богиня налагоджує зв'язки
  • Богиня мімікрує
  • Боги борсаються в тенетах
  • Боги сплутані
  • Бог пізнає Богиню
  • ***
  • Боги готують помсту
  • Боги також живуть у гніздах
  • Боги-коханці
  • Божественість затверджують кров'ю
  • Живі чи мертві, Боги існують
  • ПІСЛЯМОВА. Чи боги безсмертні?
  • Боги шукають реальне

    «Маленька богиня завжди ошелешена моментом. Вона упивається сонцем, повітрям, простором, не марнуючи часу на думки, що чекає за рогом. Інтуїція веде її найтемнішими нетрями – і всі шляхи закінчуються світлом. Богиня Життя-Смерті-Життя береже час: перебирає скарби минулого, розставляє як треба, навіть якщо бачить вперше. Вона дбає про прийдешнє: продовжує момент щастя, доки він не впирається в межу майбутнього.» - перед підйомом Алвар перечитує нотатку, швидко сфотографовану, коли Каді вийшла до вбиральні. Схоже на інструкцію і завжди актуально. Можливо, все написано тільки їй, а обмовка вартового нічого не означає?

    - Наша зупинка. – підхоплюється з місця й одним махом смикає з-під сидінь рюкзаки.

    Каді киває й виходить в коридор, де вже зібралося повно люду. Голова втиснена в плечі. Піднімає комір ще вище, ступаючи мерзлими сходинками. На волосся падають крихти снігу. Суцільна сірість дня спотворює кольори. Каді обертається до колишнього. Її постать схожа на тінь, волосся сиве, а очі знебарвлено-сизі. Особи, що стовбичать в коридорі потяга, розчиняються, щойно опиняються назовні. Алвар затамовує подих, чекаючи того ж від Каді.

    - Тут гарно! – щічки рожевіють та підскакують вгору. Якби Алвар помітив цей стриманий усміх в «Синьому сяйві», пропозиція сталася б інакше.

    - Якщо тобі так здається.. Тобто, так. Гарно.

    Рюкзаки тиснуть на плечі недовго. Перед станцією чекає чоловік у строгому костюмі минулого сторіччя. Рукавички – єдина річ, якій Каді могла б позаздрити. Скронь торкнулась сивина, а картуз точно прикриває зародження лисини, але в цілому гладко поголений джентльмен справляє приємне враження. Алвар одночасно з незнайомцем викидають долоні вперед для рукостискання.

    - Як доїхали? – шофер перехоплює руку Каді й цілує, потім підтюпцем добігає до машини й закривається всередині.

    Гостя застигає. Алвар закочує очі й за лікоть веде її до сидіння, сам сідає попереду й пристібається.

    - Добре, тату.

    - Могли б і швидше. Потяг затримався на сім хвилин і я страшенно змерз.

    Рушають. Каді втискається в крісло, відчуваючи легку нудоту й біль в животі. Якщо гостини будуть незмінно-напруженими, симптоми зникнуть після посадки на зворотній потяг.

    - Як мама? – Алвар задирає підборіддя, як робив це в компанії чорнокнижників після повернення з мертвих.

    - Ну як? Як завжди. Стурбована, заклопотана, настирна.

    Каді далі не слухає. Встромляє навушник й споглядає меткі пунктири снігу. Дорога вигинається й дівчину захитує ще більше. Невже не можна з сучасними технологіями висушити болота й створити хайвей?

    «Честь» - перше слово, яке спадає на думку на під’їзді до садиби з цегляними арками довкола вікон та гостроверхою вежею. Крім честі, занедбаний дім більш нічого не має. Щойно глохне мотор, з-за рогу випливає жінка в фартусі поверх старомодної сукні. Силіконові жовті рукавички вибиваються з образу. Шофер – Каді незвично сприймати чоловіка в картузі за батька Алвара – підходить до жінки й стягує зайву деталь, потому цілує руки.

    - Ви довго, Ліане.

    - Клятий поїзд. – не дивлячись нікому у вічі, гупає до дверей.

    Жінка кривиться ще від цілунку й стоїть так аж до грюку. Враз суворість тане, й вона кидається до сина. Міцно обіймає, довго заціловує щоки й обмацує плечі. Зрештою звертає увагу на Каді й притискається з не меншою затятістю:

    - В околицях багато привидів, люба, тож не хотілося б сприйняти бажане за дійсне, еге ж?

    - Гадаю, я ще жива, пані. – Каді дурнувато стенає плечима.

    - Просто Гвіневра.

    З дому чується лайка. Обличчя жінки знов перекошує маска з огиди й люті. Напружено показує на вхід:

    - Пообідаймо разом.

    Будинок приймає гостей з рипінням підлоги й тріскотом комину. Під їдальню відведена окрема кімната. Квіткові шпалери облізлі й зацвілі, але, як пояснює Гвіневра, міняти їх не будуть, бо таких вже і не начаклуєш. Стільці прості, дерев’яні – чотири тільки й вціліли – розставлені довкола круглого столу на рівній відстані. На обід запечені курка й картопля.

    Усі мовчки скреготять приборами. Каді зосереджується на металевому присмаку після виделки, щоб не розділяти загальну напругу. Гвіневра їсть повільно. Спина пряма, ковтки малі й беззвучні. Напевно, будинок має якийсь вплив, адже сучасні жінки так себе не поводять. Якби Каді була справжньою обраницею Алвара, то мала б просто жалюгідний вигляд.

    Навпроти гості сидить Ліан. Похапливо й жадібно. Коли його зусиллями курка зменшується на третину, відкидає прибори й підхоплюється разом з дипломатом.

    - Все смачно, але мушу бігти.

    Вилітає з приміщення ще швидше, ніж увійшов. За хвилину вже двигтить мотор. Алвар сопе і відкладає прибори. Гвіневра сичить «Старий козел» і відкидається на спинку. Так хоч на людину схожа!

    Каді втупляється у перехід до вітальні: червоний колір і засилля портретів. На мить плин часу злітає, немов скельце з лінзи, й Каді Справжній Дім. Високі побілені стелі, барвисті шпалери, начищені золоті люстри й обрамлення картин. Грає бадьора пісенька: відлунюється зі значним шипінням й перебоями. Каді оглядає кімнату ще раз. На підвіконні дитина: дівчинка стискає ляльку з фарфоровими кінцівками. Вона хитає ніжками в такт музиці з фонографа

    - Каді, пам’ятаєш, що я казав?

    Лінза часу повертається разом із доторком. Гвіневра мугикає ту саму мелодію у вітальні. Алвар нависає над медіумкою, зсунувши брови в одну смугу. Каді киває і йде за ним до вітальні, де стіни завішані портретами родичів. Серед них і дівчинка з фарфоровою лялькою. Медіумка зупиняє на ній погляд. Заговорює Гвіневра:

    - Алварова прапрабабця. Померла з деменцією і тепер вештається околицями в дитячій подобі. Який сором. – Гвіневра з жалем заламує руки, сідає на диван й продовжує розглядати гостю, спрямовуючи її увагу. – Отой товстун – це батько Ліана. Колись шанований член ради темних чаклунів. Ох, а це триюрідний дядько Алвара. Усе хочу зняти його звідти: лінувався вчити дар і став дріб’язковим фокусником. Чи живий він ще? Там, поглянь, над комином сер Сіаран – засновник цього дому. Будь-хто з родини може звернутися до нього за порадою. Він застарів на кілька століть, але ще є порох у порохівницях! Будь-хто може, тямиш?

    Сер Сіаран хтиво всміхається до Каді, стискаючи перси смішливої дівиці в борделі. Такі портрети зазвичай зберігають на горищі або подалі від гостей, тут же його виставили на найвиднішому місці.

    Медіумка оглядає і полицю над комином. Фоторамки новісінькі, наче їх протирають щодня. Двоє підлітків обіймаються за плечі й усміхнено простягають в кадр збиті коліна. Вступне фото дівчинки до «Синього сяйва», на кутику чорна стрічка. В центрі між ними портрет Алвара. Через припідняті брови погляд не здавається звично хижим. Пасмо кашатнового волосся зачесане назад на стриженій голові. Тонка смужка вуст, до яких Каді одразу хочеться торкнутися. Менш виразні вилиці. Прямий ніс. М’яке підборіддя. До хвороби й некромантії він теж був нічогенький!

    Гвіневра владно вказує на коридор.

    - Алваре, занеси речі в кімнату й пошукай, що хотів.

    - Дякую, мамо.

    Каді сідає на диван. Виструнчена й бліда. Якщо постійно боятися, можна завжди виглядати аристократичо.

    - Алвар казав, що твій рід не дуже давній, - Гвіневра вирішує не затягувати й спитати найголовніше. – та чи були в ньому вуду?

    - Ніколи. – пирскає від сміху.

    - Алвар ще казав про білих чаклунів, але це не найгірше. – жінка зиркає на фото сина й племінника, потім знов дивиться на Каді. – А ким ти себе вважаєш? Мені говорили, що Алвар одружився з медіумкою, але я бачу багато темряви в тобі.

    - Здебільшого робота з духами. Інше – для розваги.

    Вогонь спалахує яскравіше. Гвіневра мружиться, але не виявляє захоплення.

    - Чому мій син? – Каді відбирає мову. Жінка продовжує байдуже: - Розрахунок – кепський засіб отримати щастя. Повір, знаю на власному досвіді.

    - Не все так, як вам здається..

    - Та ясно ж, бо волочишся за ним і після смерті. – Гвіневра погладжує затерте бильце й виголошує: – Цей дім пожирає.

    - Привиди? Я постійно маю з ними справу: не страшно.

    - Минуле. – господарка зловісно дивиться на гостю. – Воно гризе тебе і кожного зсередини, доки не перетворишся на суцільну діру.

    - Мамо?

    Алвар спустився на середині розмови, коли вогники свічок зблимнули по всьому домі. Каді сидить на дивані майже прозора. Така ж загублена, як і матір, але він не може цього допустити.

    - Мамо, я завтра пошукаю. Хочу показати Каді околицю.

    - Звісно. Коли закінчите, зазирніть в мій сад.

    Гвіневра посміхається до сходів й натягує жовті гумові рукавички. Звідки вони тільки взялися? Усі йдуть до дверей. Щойно жінка виходить, не страхаючись ні холоду, ні дрібних крижинок, Алвар клацає у Каді перед очима. Реакція в нормі.

    - Що ти робиш? – медіумка роздратовано відмахується і натягує пальто.

    Подвір’я не огороджене парканом. Можливо, усе що довкола також належить родині. Алвар нічого не пояснює, тож Каді набагато більше хотілося б відпочити в кімнаті, можливо, навіть подрімати, ніж досліджувати королівство боліт та загублених душ. Граючи на публіку медімку тримала його під руку, потім просто забуває відпустити. Волочиться за ним хрустким бездоріжжям. В інший сезон поверхня під ногами була б пружня, а зараз усі кроки тріщать, мов на кризі.

    - До мене щосереди приходить жінка. Просить поговорити з далекою родичкою – найкращою подругою. Постійно торочила, що як жила за містом, розмовляла з нею постійно, хоча та й померла з пів століття тому. – медіумка посміхається, пригадуючи дитину з лялькою. – Тепер розумію.

    Сніг осідає на гілках пухкими хмаринками. Той, якому не пощастило сягнути криги, розчиняється в багні. Каді мала б помітити закономірність: темрява всмоктує в себе клаптики світла, але їй зараз про це не йдеться.

    - Найгірше місце у світі. – Алвар притупує вогку землю й бризки опиняються на чоботах подруги. – Поїхав, поки не втратив розум. Тут усі схиблені. Живі й мертві.

    - Тому ти придумав правило: помічати тільки Гвіневру?

    - Це була її вказівка. До років 12 батько стирчав постійно на роботі, приходив і одразу закривався в майстерні - я дійсно сумнівався в його реальності. Колись я навіть думав, що я маленький привид. Тільки крізь стіни не проходив.

    - Вони теж цього не люблять. Особливо людські душі. – докидає Каді. – Нікому не хочеться відчувати себе мертвим.

    Алвар зітхає. Куртка й теплі долоні Каді оберігають від холоду, якого на тім світі він міг би взагалі не відчувати. Ні фізичного болю, ні клопотів з сімейними традиціями.

    Впираються в дорогу й звертають вздовж неї. Останнім тут проїхав Ліан, але смуги шин вже припорошило. Каді різко зупиняється і хапає Алвара за обличчя. З вуст виривається пара, від чого слова здаються палкішими, ніж є насправді.

    - Ти справжній. Бачиш, я можу тебе торкнутися.

    - Ти навіть не підозрюєш, які вони бувають справжні. – Алвар всміхається з наївності медіумки.

    - Але якщо вкушу, тобі заболить. Так? – не чекаючи відповіді, Каді прикушує хлопцеві ніс, потім вкриває щоки цілунками.

    - Ти сама зведеш мене з глузду.

    Хихоче і в поцілунку кусає за губу. Так, справжній. І Каді теж убивчо справжня. Щоб закінчити діло, він повинен позбутися людських почуттів. Забути її, вчителя, чорнокнижників і зробити те, що мусить. Без жалю й докорів сумління. Та це все потім, бо як він може спинити жінку, яку найтемнішими нетрями веде інтуїція. І всі шляхи закінчуються світлом.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.