Зміст
  • Богині відмовлено
  • Богиня приглядається
  • Богиня слабне і лютує
  • Богиня вихоплює слід
  • Богиня зазіхає на більше
  • Богиня отримує силу
  • Бог тренується бути богом
  • Богиня має право
  • Богиня платить за знання
  • Богиня перероджується
  • Богиня повертається
  • Богиня нажахана
  • Боги збурені
  • Богиня готується
  • Богиня обирає Бога
  • Бог позбавляється трону
  • Боги приймають виклик
  • Боги стрибають у прірву
  • Боги розвеселені
  • Богиня відчуває катарсис
  • Богиня повертає все на свої місця
  • Бог воскресає
  • Богиня насолоджується святістю
  • Бог випробовує волю
  • Бог прагне спокою
  • Богиня показує ікла
  • Бог пророкує зміни
  • Боги шукають реальне
  • Богиня розплутує вузол
  • Катарсис богів
  • Богиня множить знання
  • Богиня отримує відповідь
  • Богиню повернено до життя
  • Бог блазнює - Богиня лютує
  • Богів викрито
  • Кінець ери небожителів
  • Богиня здобуває Дім
  • Богиня зустрічає собі подібних
  • Поклоніння Богині
  • Бог відступає у тінь
  • Богиня хапається за нитку
  • Бог шукає союзників
  • Богиня затверджує угоду
  • Богиня налагоджує зв'язки
  • Богиня мімікрує
  • Боги борсаються в тенетах
  • Бог воскресає

    Погода мала б втратити глузд. Перший сніг, зловісна злива, ураган чи цунамі на крайній випадок – нічого цього не сталося, тільки через постійну мряку годинниковий механізм «Синього сяйва» заіржавів і вже тижні зо два волання півня лунало на чотири хвилини пізніше.

    Вереск мав би занурити Алвара в сон, але все перетягнулось на чотири хвилини й в нього почалась паніка: не кожного дня помираєш насправжки! Склеп тиснув своєю темінню. Квітковий барельєф врізався в плечі й сідниці. Трунок повільно паралізував усе тіло. Йому вже відняло ноги, далі тулуб, руки і голова. Поки залишалась опція говорити, юнак не затикався:

    - Холодно. Чи можна вдягати не тільки саван? Я б не відмовився від ковдри. Вдень було б логічніше якось, а то як мені дізнатися, що повернувся?

    - Замовкни і чекай.

    Зіндер всівся на край саркофагу в ногах учня. Усе дійство захоплювало його менше, ніж екран телефона. Відцифроване блакитнувате світло збивало усю магію свічок, але помічала це тільки Каді.

    - Так. Не говорити. Не дивитись. Тільки туди й назад. А, підношення! – Алвар ледве звів голову, щоб поглянути на знекровлену козу. Раніше він ніколи не мав справи з живим матеріалом, тому все закінчилося так, що й згадувати лячно. – Трясця, а що як я не повернусь? Зіндере, ти подзвониш моїй сім’ї? Каді, там в тумбі конверти. Їх треба розіслати за адресою. Чорний від нотаріуса – з ним можеш одразу в бюро йти.

    - Якщо тобі стра… - Каді прикусила язика й зиркнула на Зіндера, далі повела зляканим стишеним голосом: - Чи можу я взяти тебе за руку?

    - Так. Добре. Дякую.

    Каді затиснула кисть чоловіка між двох долонь і дмухнула. Тепло швидше погнало отруту організмом, тож за кілька секунд Алвар вже не міг ворухнути пальцями. Зілля знерухомлювало, однак не забирало чуттів. Аби не Зіндер, просив би повернутися вечірню богиню Каді. Все ж померти під час оргазму не так вже й ганебно.

    «Алваре, ти точно прокинешся. Я чекатиму, скільки знадобиться.» - дружина ще раз дмухнула на руку, ледве торкаючись шкіри пальцями.

    Склеп глушив зовнішні звуки, включно з кукуріканням, але Алвар все одно вирубився. Зіндер вийшов викурити люльку, потім знов повернувся. Каді очікувала нападу, але некромант цілком мирно насолоджувався благом діджиталізації.

    - Алвар не дихає. – Каді наполохано поклала руку на груди чоловіка. Кістлявий торс тепер ще більше схожий на скульптуру з каменю.

    - Бо він мертвий.

    - Холоне.

    - Каді, ти наче не дурна дівка.

    Дівчина дістала з рюкзака термоплівку й довго розгортала її з малого клаптика. На шурхотіння повернувся Зіндер, але не витратив слів, щоб роз’яснити для себе ситуацію. Просто спостерігав, доки квадрат золотої фольги не огорнув учня по самі вуха.

    Холодна плита не спонукала засиджуватися. Каді підірвалась з місця, походила склепом і ще двічі перевірила чи достатньо в рюкзаку їжі, наче перекус міг магічно зникнути.

    - Зіндере?

    Некромант не одразу вловив мишачий писк, тому Каді повторила кілька разів, поки не добилась короткого кивка.

    - Алвар же повернеться? Йому вдасться?

    Каді знов стискала руку чоловіка й дивилась на сплетіння пальців. У обох зник рослинний візерунок, але про вдівство й книги їй зараз не йшлося.

    - З цим хлопом все буде так, як він забажає, аби тільки такі-ото як ти не плутались під ногами. – пробурмотів Зіндер, шкірячись на збентеження дівчини. – Повернеться, але буде вже не твоїм.

    Час спливав. Каді прокрутила в голові десяток вогняних заклять: усі, що встигла визубрити. Зіндер поводився спокійно: до світанку ще 4 години, тож учень встигне побавитися в потойбічі й повернутися назад. Звісно, якщо вважатиме це доцільним.

    Некромант розкоркував пляшку і був п’яним як ніч, коли о 4 з’явився фіксувальник. Високий, немов жердина, чоловік скрючився в склепу, щоб виміряти мертвість Алвара. Пульс, дихання, час перебування за межею. Фіксувальник поморщився, простягаючи руку Зіндеру. Аж литки задрижали зо страху, коли некромант вишкірився своїм діряво-свистячим методом. Каді опитували останньою, як жінку і не надто важливу фігуру.

    - Одружені скільки? Два місяці?

    - Фактично два з половиною. - Каді досі хвилювалась за пробудження Алвара, однак деякі думки вкотре відлітали до таємних сховків бібліотеки «Синього сяйва». – Ви вже запротоколювали вдівство в систему?

    - Ну.. е-е.. Так. Хм.. – фіксувальник розшукав зручний кут і всівся на підлозі. – Якщо дозволите, я зачекаю тут з вами того… воскресіння. Це ж не гидко?

    - Новак. – Зіндер засвистав від сміху.

    Каді втупилась в телефон, тільки плечами стенувши. Фіксувальник єдиний глипав на мерця й помічав усі зміни. Ось вже він не такий синій, розсмоктуються синці, шкіра розгладжується, м’язи здимаються. І раптом – крик:

    - А щоб тебе підняло й гепнуло! – Алвар різко сів, віддихуючись. Кашель зник, але легені наче злиплися й важко піддавалися повітрю. – Їсти. Хочу жерти. Води!

    Дівчина миттєво схопила рюкзак і почала діставати один за одним пакети. Алвар розривав обгортки, запихався згамками й половину відкидав убік, щойно бачив нову пачку. Води вкупі випив півтора літра. Фіксувальник нажахано сидів в кутку, спостерігаючи зі спини за ненажерливим чудовиськом. Щойно ворухнувся, корпус новоспеченого некроманта розвернувся в його бік:

    - Хто це?!

    - Піщинка бюрократії. – Зіндер задоволено поплескав учня по плечу, що більше не виглядав як хирляве створіння. – Пане, зафіксуйте, як ви там кажете, воскресіння і йдіть в бар налигайтеся. Тільки не в «Чорну діру»: я забронював там весь асортимент.

    Фіксувальник закивав, поклацав на планшеті й вискочив зі склепу. Алвар продовжував наминати їжу, потім віддихувався й сліпо озирався довкруги. Свідомість просилась назад в потойбіччя, місце спокою й тиші.

    - Де Каді? – Алвар дивився, не розрізняючи обличь.

    - Я тут. – пискнула, торкаючись зап’ястка.

    Алвар підірвався, смикнув її до себе й затиснув у лещатах обіймів. Зіндер закотив очі й вийшов, буркочучи «Пропав хлопець». Юнак тремтів, всотуючи ніздрями запах кучерів, ковзаючи руками там, де йому не дозволяли раніше. Каді теж стискала тіло під білим саваном, намагаючись накинути йому на плечі термоплівку.

    - Я живий?

    - Так. – гарячково закивала, вкриваючи цілунками оголені ключиці.

    - Каді, там стільки всього… Я маю тобі…

    Алвар поволі згадував усе, що трапилось. Зрештою пригадав заборону й засопів. Востаннє погладив Каді по голові й повернувся до колишнього зухвальства. Відсторонився, критично оглянув склеп, почав одягатися. Він виглядав блазнем у старовинному одязі, церемоніально дібраному Зіндером, але дуже не хотів почути це від Каді. Заговорив рвучко і насмішкувато:

    - Тепер я володар смерті. Відсунув свою білу на 100 з лишком років. І за тебе слівце замовив. – юнак зневажливо зиркнув на колишню дружину, але замість страждання зустрів подібний презирливий погляд.

    - Вітаю, некроманте 1 ступеня!

    Попрощатися з хворобливим ніжним Алваром легше було б взагалі його не знаючи, але така вже дурість її спіткала. Каді здогадувалась, як усе буде, і готувалась до кінця поклоніння. Медіумка заколола волосся крабиком, зняла светра, що ховав під собою довгу чорну сукню, потім стягнула штани. Сережки дібрала старовинні, як і персні. Наостанок нафарбувала вії й розтерла очі.

    - Ти не виглядаєш згорьованою. – Алвар застиг в проймі. - Хоча б не посміхайся!

    - Як я можу? – Каді розреготалась, не сильно дбаючи про почуття мерців у сусідніх склепах. - На мене чекає побачення зі старезними, миршавими, майже розвіяними вітром і ну дуже таємничими томами медіумства.

    Каді підхопила рюкзак і вийшла назовні, стукаючи підборами чобіт – прикупила до такої події. Вона без прощань проминула Зіндера з люлькою між зубів і не звернула увагу, що в склепі з рюкзака випав тонкий списаний блокнот. Його підняв Алвар, обтрусив пил і глянув на відкриту сторінку:

    «Маленька богиня плаче тільки з тими, хто готовий розділити її горе, і сміється усюди, де цього зробити не здатні. Стара Життя-Смерті-Життя в ній знає куди спрямувати енергію. Якщо світ кришиться чи хитається, треба здобувати знання. Хай там як, а зайвими вони не будуть.»

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.