Зміст
  • Богині відмовлено
  • Богиня приглядається
  • Богиня слабне і лютує
  • Богиня вихоплює слід
  • Богиня зазіхає на більше
  • Богиня отримує силу
  • Бог тренується бути богом
  • Богиня має право
  • Богиня платить за знання
  • Богиня перероджується
  • Богиня повертається
  • Богиня нажахана
  • Боги збурені
  • Богиня готується
  • Богиня обирає Бога
  • Бог позбавляється трону
  • Боги приймають виклик
  • Боги стрибають у прірву
  • Боги розвеселені
  • Богиня відчуває катарсис
  • Богиня повертає все на свої місця
  • Бог воскресає
  • Богиня насолоджується святістю
  • Бог випробовує волю
  • Бог прагне спокою
  • Богиня показує ікла
  • Бог пророкує зміни
  • Боги шукають реальне
  • Богиня розплутує вузол
  • Катарсис богів
  • Богиня множить знання
  • Богиня отримує відповідь
  • Богиню повернено до життя
  • Бог блазнює - Богиня лютує
  • Богів викрито
  • Кінець ери небожителів
  • Богиня здобуває дім
  • Богиня зустрічає собі подібних
  • Поклоніння Богині
  • Бог відступає у тінь
  • Богиня хапається за нитку
  • Бог шукає союзників
  • Богиня затверджує угоду
  • Богиня налагоджує зв'язки
  • Богиня мімікрує
  • Боги борсаються в тенетах
  • Боги сплутані
  • Бог пізнає Богиню
  • ***
  • Боги готують помсту
  • Боги також живуть у гніздах
  • Боги-коханці
  • Божественість затверджують кров'ю
  • Живі чи мертві, Боги існують
  • ПІСЛЯМОВА. Чи боги безсмертні?
  • Бог воскресає

    Погода мала б втратити глузд. Перший сніг, зловісна злива, ураган чи цунамі на крайній випадок – нічого цього не сталося, тільки через постійну мряку годинниковий механізм «Синього сяйва» заіржавів і вже тижні зо два волання півня лунало на чотири хвилини пізніше.

    Вереск мав би занурити Алвара в сон, але все перетягнулось на чотири хвилини й він панікує: не кожного дня помираєш насправжки! Склеп тисне своєю темінню. Квітковий барельєф врізається в плечі й сідниці. Трунок повільно паралізує усе тіло. Йому вже відняло ноги, далі тулуб, руки і голова. Поки залишалась опція говорити, юнак не затикається:

    - Холодно. Чи можна вдягати не тільки саван? Я б не відмовився від ковдри. Вдень було б логічніше якось, а то як мені дізнатися, що повернувся?

    - Замовкни і чекай.

    Зіндер сидить на краю саркофагу в ногах учня. Усе дійство захоплює його менше, ніж екран телефона. Відцифроване блакитнувате світло збиває усю магію свічок, але це тільки для Каді помітно.

    - Так. Не говорити. Не дивитись. Тільки туди й назад. А, підношення! – Алвар ледве зводить голову, щоб поглянути на знекровлену козу. Раніше він ніколи не мав справи з живим матеріалом, тому все закінчилося так, що й згадувати лячно. – Трясця, а що як я не повернусь? Зіндере, ти подзвониш моїй сім’ї? Каді, там в тумбі конверти. Їх треба розіслати. Адреса на звороті. Чорний від нотаріуса – з ним можеш одразу в бюро йти.

    - Якщо тобі стра… - Каді прикушує язика й зиркає на Зіндера, далі веде зляканим стишеним голосом: - Чи можу я взяти тебе за руку?

    - Так. Добре. Дякую.

    Каді затискає кисть чоловіка між двох долонь і дмухає. Тепло швидше розганяє отруту організмом, тож за кілька секунд Алвар вже не може ворухнути пальцями. Зілля знерухомлює, однак не забирає чуттів. Аби не Зіндер, просив би повернутися вечірню богиню Каді. Все ж померти під час оргазму не так вже й ганебно.

    «Алваре, ти точно прокинешся. Я чекатиму, скільки знадобиться.» - дружина ще раз дмухає на руку, ледве торкаючись шкіри пальцями.

    Склеп глушить зовнішні звуки, включно з кукуріканням, але Алвар все одно вирубається. Зіндер виходить викурити люльку, потім знов повертається. Напад був би логічним, але некромант цілком мирно насолоджується благом диджиталізації. Каді наполохано кладе руку на груди чоловіка. Кістлявий торс тепер ще більше схожий на скульптуру з каменю.

    - Алвар не дихає.

    - Бо він мертвий.

    - Холоне.

    - Каді, ти наче не дурна дівка.

    Дружина дістає з рюкзака термоплівку й довго розгортає її з малого клаптика. На шурхотіння повертається Зіндер, але не витрачає слів, щоб роз’яснити для себе ситуацію. Просто спостерігає, доки квадрат золотої фольги не огортає учня по самі вуха.

    Холодна плита не спонукає засиджуватися. Каді підривається з місця, ходить склепом і двічі перевіряє чи достатньо в рюкзаку їжі, наче перекус міг магічно зникнути.

    - Зіндере?

    Некромант не одразу вловлює мишачий писк, тому Каді повторює, поки не добивається короткого кивка.

    - Алвар же повернеться? Йому вдасться?

    Каді знов стискає руку чоловіка й дивиться на сплетіння пальців. У обох зник рослинний візерунок, але про вдівство й книги їй зараз не йдеться.

    - З цим хлопом все буде так, як він забажає, аби тільки такі-ото як ти не плутались під ногами. – бурчить Зіндер, шкірячись на збентеження дівчини. – Повернеться, але буде вже не твоїм.

    Час спливає. Каді прокручує в голові десяток вогняних заклять: усі, що встигла визубрити. Зіндер поводиться спокійно: до світанку ще 4 години, тож учень встигне побавитися в потойбічі й повернутися назад. Звісно, якщо вважатиме це доцільним.

    Некромант заздалегідь починає святкування. Коли о четверій з’являється фіксувальник, він вже п’яний як ніч.

    Високий, немов жердина, чоловік скрючується в склепу, щоб виміряти мертвість Алвара. Пульс, дихання, час перебування за межею. Фіксувальник морщиться, простягаючи руку Зіндеру. Аж литки дрижать зо страху, коли некромант вишкіряється своїм діряво-свистячим методом. Каді, як жінку і не надто важливу фігуру, опитують останньою.

    - Одружені скільки? Два місяці?

    - Фактично два з половиною. - Каді досі хвилюється за пробудження Алвара, однак деякі думки вкотре відлітають до таємних сховків бібліотеки «Синього сяйва». – Ви вже запротоколювали вдівство в систему?

    - Ну.. е-е.. Так. Хм.. – фіксувальник розшукує зручний кут і всідається на підлозі. – Якщо дозволите, я зачекаю тут з вами того… воскресіння. Це ж не гидко?

    - Новак. – Зіндер свистить від сміху.

    Каді стенає плечима, туплячись в телефон. Чекання набридає. Фіксувальник єдиний глипає на мерця й помічає усі зміни. Ось вже він не такий синій, розсмоктуються синці, шкіра розгладжується, м’язи здимаються. І раптом – крик:

    - А щоб тебе підняло й гепнуло! – Алвар сідає на судомному вдисі. Кашель зник, але легені наче злиплі й важко піддаються повітрю. – Їсти. Хочу жерти. Води!

    Каді миттєво хапає рюкзак і дістає пакети один за одним. Алвар розриває обгортки, запихається згамками й половину відкидає убік, щойно бачить нову пачку. Води вкупі випив півтора літри. Фіксувальник нажахано сидить в кутку, спостерігаючи зі спини за ненажерливим чудовиськом. Щойно ворухнувся, новоспечений некроманта розвертається в його бік:

    - Хто це?!

    Якщо фіксувальник ще не наклав у штані, то зараз точно пора. Мрець зблискує очима й от-от вгризеться йому в горлянку. Принаймні так це відчуває людина, що вперше бачить прояв некромантії.

    Зіндер задоволено плескає по плечу учня, який більше не виглядає як хирляве створіння.

    - Піщинка бюрократії. – озирається до переляканого. - Пане, зафіксуйте, як ви там кажете, воскресіння і йдіть в бар налигайтеся. Тільки не в «Чорну діру»: я забронював там весь асортимент.

    Фіксувальник киває і клацає на планшеті, по тому вискакує зі склепу. Набивши черево, Алвар зупиняється й сліпо озирається довкруги. Вдихи обважнілі. Свідомість проситься назад в потойбіччя – місце спокою й тиші.

    - Де Каді? – Алвар дивиться, не розрізняючи обличь.

    - Я тут. – досі по-мишачому. Торкається зап’ястка.

    Алвар смикає її до себе й затискає у лещатах обіймів. Вчитель закочує очі й виходить, буркочучи «Пропав хлопець». Юнак тремтить, всотуючи ніздрями запах кучерів, ковзаючи руками там, де йому не дозволяли раніше. Каді теж стискає тіло під білим саваном і пробує накинути йому на плечі термоплівку.

    - Я живий?

    - Так. – гарячково киває, вкриваючи цілунками оголені ключиці.

    - Каді, там стільки всього… Я маю тобі…

    Спогади повертаються. Світи сходяться докупи в єдину канву часу. Алвар пригадує заборону й сопе. В руках з’являється тремтіння. Востаннє з трепетом гладить Каді по голові й повертається до колишнього зухвальства. Некромант відсторонюється, критично оглядає склеп, вдягається. Гардероб добирав Зіндер. Алвар знає, що виглядає блазнем у церемоніальному зістареному одязі, але нехай Каді тільки спробує це сказати. Заговорює першим – рвучко й насмішкувато:

    - Тепер я володар смерті. Відсунув свою білу на 100 з лишком років. І за тебе слівце замовив. – юнак зневажливо зиркає на колишню дружину, але замість страждання зустрічає подібний презирливий погляд.

    - Вітаю, некроманте 1 ступеня!

    Попрощатися з хворобливим ніжним Алваром легше було б взагалі його не знаючи, але така вже дурість її спіткала. Каді здогадувалась, як усе буде, і готувалась до кінця поклоніння. Медіумка заколює волосся крабиком, знімає светра, що ховає під собою довгу чорну сукню, потім стягує штани. Сережки й персні старовинні. Наостанок фарбує вії й розтирає очі.

    - Ти не виглядаєш згорьованою. – Алвар застигає в проймі. - Хоча б не посміхайся!

    - Як я можу? – Каді регоче, не сильно дбаючи про почуття мерців у сусідніх склепах. - На мене чекає побачення зі старезними, миршавими, майже розвіяними вітром і ну дуже таємничими томами медіумства.

    Вдова підхоплює рюкзак і виходить назовні, стукаючи підборами чобіт – прикупила до такої події. Вона без прощань проминає Зіндера з люлькою між зубів. Так поспішає, що не зауважила, як в склепі з рюкзака випав тонкий списаний блокнот. Його піднміає Алвар, обтрушує пил і дивиться на відкриту сторінку:

    «Маленька богиня плаче тільки з тими, хто готовий розділити її горе, і сміється усюди, де цього зробити не здатні. Стара Життя-Смерті-Життя в ній знає куди спрямувати енергію. Якщо світ кришиться чи хитається, треба здобувати знання. Хай там як, а зайвими вони не будуть.»

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.