Маленькі Боги

«Увійди в мене» - звучить за вечір п’ять разів. Шостий клієнт - збитий олень, перед яким жаліслива водійка не встигла вибачитись. Навдивовижу Каді не втомлена. Паразитувати на силі духів краще, ніж переказувати кожну фразу. Каді згрібає в сумку кільця й частину камінців. Потяг матері до ломбардів заважав зберігати їх вдома, а тут з’явилась нагода.

Пізній вечір. В автобусі майже всю дорогу порожньо, як і на вуличках передмістя. Ковток спертого повітря вихоплює тільки в маркеті.

У другий візит маєток здається не таким і страшним. Можливо справа в грозі.

- Є хто? – гукає з ввічливості й очікує не отримати відповіді.

З діри в кінці коридору видно кам’яну кладку – зовсім не схоже на вихід у сад. Придивляється до мерехтливих обрисів. Портал – і краще без власника не користуватись. Розкладає продукти, поки не наважуючись взаємодіяти з кухнею. Якщо вона така ж некромантська, як вітальня, нею мусять літати ножі.

З полиці впадає кілька томів, коли Каді проходить поруч. Знайомий запах гару. Незрима істота сидить на підвіконні. Каді не змінює курсу. Піднімається нагору й зносить кілька свічок. Непросто було видрати їх з канделябра. З такими ж потугами шукає на кухні сіль.

Гуркіт з вітальні. Каді закочує очі, розкладає інвентар на підлозі. Вона не наважується одразу увійти в сольове коло й залишається назовні зі свічкою в руках. Викликати духа самотужки важче, тим паче Каді ніколи не бачила Розі живою. Дівчина довго концентрується з заплющеними очима, потім проказує ім’я. Свічки спалахують до стелі й приблизно з тої ж висоти Розіп падає в коло.

- Котися під три чорти, Каді! В кіно це виглядало ніжніше. – дух тре сідницю й сідає по-турецьки.

- Пробач, ти в мене перша. – медіумка розплющує очі й підсідає до краю, слідкуючи, аби залишатися за лінією. Вичікує. Нічого. – Ну?

- Що ну? – Розі озирається довкруги. – Я просто наглядаю за тобою.

- Ти скинула книжки – явно хочеш повідомити.

- Дурепа. Я не маю фізичної форми. – Розі хихоче, тоді дивиться за спину Каді. Медіумка різко озирається, але що вона має побачити? Стіна зі страхітливими масками. Нічого примітного. – Цей дім тебе ще здивує.

Каді помічає як Розі щемливо гладить половиці. Їй тут подобалось, може дух взагалі не до неї прийшла, а до будинку. Медіумка знов дивиться на маски – треба якось дізнатися на біса вони потрібні.

- Вчора тебе не було через Зіндера? – кивок. – І ти хочеш, щоб я з ним розібралась? – кивок. – Краватка з зашморгом?

- Якщо точніше, ти та твій чоловік. І покидьку більше пасуватиме вогонь. – Рука Розі описує в повітрі дугу й перетворюється на обвуглений обрубок Дух продовжує: - Я не встигла посвятити Алвара у справи: померла.

- Що такого зробив Зіндер? – медіумка вибачливо розводить руками. - Зрозумій, я вдячна, але не хочу дарма втручатися.

- Ох, Каді. – Розі розпластується в колі. – Інші медіуми малюють дрібні кружальця й викликають кількох за раз: тупцяєш і силишся не напоротися на сольове коло, а ти влаштувала мені королівський прийом.

- Він може швидко завершитись. – голос Каді твердне, стовпи полум’я де-не-де гаснуть. - Яка провина Зіндера?

Розі кривиться: мертвих важко злякати. Починає говорити, як сама того схоче:

- Він вбив мене, коли я мала вийти на перший рівень. Я заснула і не прокинулась, бо Зіндер хотів отримати свій другий! Ще йому нічого не вартує позбутися людини. Місяців зо три в нього була забавка зшивати собі слуг. Трируких, чотириногих або просто кожна кінцівка від інакшої людини. Він не надто переймався чи достатньо його ляльки мертві. Зараз він притих, але я спостерігаю, коли дозволяється. Гадаю, за кілька місяців Зіндер спробує перейти на третій рівень і зазирнути у вічі Смерті. Знаєш, кому дозволяється побачити її й повернутися до світу живих? Тому, хто робить щедре підношення.

Розі різко сідає й дмухає в бік медіумки. Перед очима Каді образ пів сотні тіл, хаотично укладених на пожарищі. Медіумка зойкає – мара розвіюється. Свічки згаслі. Коло порожнє. Каді поспіхом змітає сіль й повертає свічки на полицю. Шлунок стискається від страху й голоду. Тепер вже точно дім її нічим не здивує: можна готувати вечерю.

Шкварчання заспокоює, як і думка, що сьогодні їй не доведеться бачити Зіндера. Нагорі скрипить підлога. У вітальні дзвенить скло. Каді вже звично в присутності, що не може завдати їй шкоди. Правда ж не може? Кращого варіанту за Алвара в короткий термін знайти не вдасться, але – на майбутнє – треба краще зважувати загрози.

Після прісної вечері, бо вся сіль пішла на ритуал, Каді надовго затримується з книгою в ліжку. Має право: власне, заради цього все й робилось.