Зміст
  • Богині відмовлено
  • Богиня приглядається
  • Богиня слабне і лютує
  • Богиня вихоплює слід
  • Богиня зазіхає на більше
  • Богиня отримує силу
  • Бог тренується бути богом
  • Богиня має право
  • Богиня платить за знання
  • Богиня перероджується
  • Богиня повертається
  • Богиня нажахана
  • Боги збурені
  • Богиня готується
  • Богиня обирає Бога
  • Бог позбавляється трону
  • Боги приймають виклик
  • Боги стрибають у прірву
  • Боги розвеселені
  • Богиня відчуває катарсис
  • Богиня повертає все на свої місця
  • Бог воскресає
  • Богиня насолоджується святістю
  • Бог випробовує волю
  • Бог прагне спокою
  • Богиня показує ікла
  • Бог пророкує зміни
  • Боги шукають реальне
  • Богиня розплутує вузол
  • Катарсис богів
  • Богиня множить знання
  • Богиня отримує відповідь
  • Богиню повернено до життя
  • Бог блазнює, Богиня лютує
  • Богів викрито
  • Кінець ери небожителів
  • Богиня здобуває Дім
  • Богиня зустрічає богинь Життя-Смерті-Життя
  • Поклоніння Богині
  • Бог відступає у тінь
  • Богиня хапається за нитку
  • Бог шукає союзників
  • Богиня затверджує угоду
  • Богиня налагоджує зв'язки
  • Богиня мімікрує
  • Боги борсаються в тенетах
  • Бог прагне спокою

    "Маленькій богині дозволено мати слабкості, дивацтва й мінливий настрій. Чи була б вона богинею без цього всього? І так, і ні, адже завдяки дрібницям ми впізнаємо її в натовпі та в розповідях вражених очевидців."

    Алвар пригальмував біля Вузької вулиці. Ні світлофорів, ні зебр, що могли б вповільнити рух. Руки заклякли на кермі, доки думки тягнули його вниз. Вічний спокій. Безболісність і безлюдність. Хлопець згадав мерехтіння дядька й видушений впізнаваний регіт. Нагорі годі й уявити як там добре. Доки не помреш, пустка здається чимсь приторно страшним.

    Юнак повернув голову до вулички з торгашами. Щойно помітив жмут пшеничних кучерів, вдавив газ. Машини засигналили і жінка з метровим бюстом, що звішувалась з віконця разом із підносом перснів витягнула черепашачу шию. Винуватиця затору тільки навшпиньки стала, щоб розсип прикрас не вислизнула з-під носа.

    Некромант дав собі ляпаса й завернув за ріг. Ще за кілька поворотів заглушив двигун обабіч перехрестя Трояндової та Похмурої. Ще кілька секунд скривлено дивився на зміну вивіски, потім з рівним лицем підійшов до них.

    - Похоронне бюро Мереля Тігріса. Це вже ввосьме за останній місяць.

    - Мерель закінчив свій шлях гідно, тому йому дозволено увійти в чертог.

    - І хто так вирішив?

    Алвар хотів додати про безглуздість цього твердження, адже Смерть не гребує ніким. Це за життя бліда просить непомірно вищу плату, ніж дехто може винести. Він нічого не додав, бо на дверях бюро задзвеніли брязкальця.

    - Я.

    Зіндер в довгому плащі визирнув на ганок й вишкірився, не випускаючи з зубів люльку. Алвар напружився усім тілом, але завдання від Смерті не можна уникнути. Чим швидше розбереться, тим вільнішим стане.

    - Я увійду? – юнак штовхнув вчителя плечем, переходячи в затемнене приміщення. – Імітуєш чертог?

    Вікна до підлоги заліплені міцною чорною плівкою. Різьблені меблі розставлені по кімнаті, але не припасовані до бетонних стін. Частина підлоги зірвана. Світло проривається через щілини плівки та з сусідньої кімнати. Зіндер прикрив другі двері, але Алвар помітив людей на колінах, що молитовно з’єднали руки.

    - Ти отримав, що хотів. – Зіндер витрусив попіл на стільницю. Там само покинув люльку. – Подобається?

    - Чому ти не попередив, що я хотітиму вниз? – Алвар спостерігав, як вчитель повільно розгортає цукерку, кладе до рота й смокче свистячо-щічним методом. – Я мав позбутися болю.

    - Хіба я не казав, що життя – це суцільний біль?

    - І як мені далі?

    - Мені байдуже, хлопче. – Зіндер протер рукавом запилене дзеркало й оглянув комірець сорочки. – Сам шукай шлях. І скоріше виконай доручення Смерті.

    - Якщо я не хочу робити… Що буде?

    - Пошле за тобою людські вогні – тоді ти точно подумаєш, що краще б здох. – Зіндер потер пошрамовану щелепу й схопився за ручку дверей. – Мене чекає паства. Гукни з вулиці Касселя та Йохана і йди собі.

    Скрип закінчив розмову. Алвар став перед дзеркалом й глибоко вдихнув, мало впізнаючи чоловіка з відобоаження. Не те щоб щетина та відрослий сантиметр волосся щось вирішував. Справа в погляді й цілісному відчутті мертвості.

    Дзвоники. Чоловіки увійшли до зали зі старою вивіскою й сунули її в куток за шафу.

    - Моя дружина усе ходить до медіумки: з матір’ю про минуле говорить. Я би вже скоріш до тої карги спустився й спитав за всі людські чвари! – чоловік розмахував кулаком в просторі.

    - Медіуми ще ті шарлатани…

    - Моя Дарла спершу так і подумала: надто молоде дівчисько. Перснями тільки й схожа на медіума.

    Чоловіки зупинились біля дверей, закінчуюючи розмову. Алвара вони наче й не помічали.

    - Для медіумства сила велика потрібна. Хіба дівка може демона загнуздати?

    - Я не вірив, поки раз не побачив. Вона справді вся така дитинна, а очі – наче всю лють світу зібрали. – чоловік покосився на Алвара й стишився. – Я її до нас запросив. Щоб примирилась.

    - А вона?

    - Оскаженіла й мало мене не спалила. Отак-от.

    Алвар засопів, знов залишившись на самоті. Здається, світ довкола неї тільки й вертиться! Примружився, порахував до десяти й рушив додому. Йому би спокою. Вічного спокою.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.