Зміст
  • Богині відмовлено
  • Богиня приглядається
  • Богиня слабне і лютує
  • Богиня вихоплює слід
  • Богиня зазіхає на більше
  • Богиня отримує силу
  • Бог тренується бути богом
  • Богиня має право
  • Богиня платить за знання
  • Богиня перероджується
  • Богиня повертається
  • Богиня нажахана
  • Боги збурені
  • Богиня готується
  • Богиня обирає Бога
  • Бог позбавляється трону
  • Боги приймають виклик
  • Боги стрибають у прірву
  • Боги розвеселені
  • Богиня відчуває катарсис
  • Богиня повертає все на свої місця
  • Бог воскресає
  • Богиня насолоджується святістю
  • Бог випробовує волю
  • Бог прагне спокою
  • Богиня показує ікла
  • Бог пророкує зміни
  • Боги шукають реальне
  • Богиня розплутує вузол
  • Катарсис богів
  • Богиня множить знання
  • Богиня отримує відповідь
  • Богиню повернено до життя
  • Бог блазнює, Богиня лютує
  • Богів викрито
  • Кінець ери небожителів
  • Богиня здобуває Дім
  • Богиня зустрічає богинь Життя-Смерті-Життя
  • Поклоніння Богині
  • Бог відступає у тінь
  • Богиня хапається за нитку
  • Бог шукає союзників
  • Богиня затверджує угоду
  • Богиня налагоджує зв'язки
  • Богиня мімікрує
  • Боги борсаються в тенетах
  • Богиня мімікрує

    Переписка Каді з Алваром складалась з суцільних відмов. Її й саму це дратувало, однак щоразу, як бачила пропозицію прогулятися, недолуго завуальовану під спільними справами, вдавалась до люті.

    Останнє повідомлення спеціально не прочитала. Відправила нові дані про жертв Зіндера Аламанта, відклала телефон і пішла в душ. Щодня витрачала на процедуру добрих 10 хвилин, навіть якщо не мила голову й ризикувала виглядати кучерявим опудалом. Доки тривала зима, тільки це допомагало зігрітися.

    Варіант тертися тілами Каді не розглядала. Принаймні з тої причини, що з’їхала від єдиного, як їй здавалось, сумісного запаху. Часом, перетинаючись в коридорах «Синього сяйва», медіумка відчувала його знов. Завмирала, напружувала м’язи, підтискала губи – скидалось на те, що її зараз виверне. Насправді Каді намагалась стриматися, щоб не принюхатися. Якщо Алвар і не здогадувався, як вона це робить, то Робін точно б розкусила.

    Після душу Каді вмостилась на диван з книгою. Поміж пальців вертівся вогник. Рука здригалась від вібрацій телефона за ширмою. Медіумка продовжувала, доки будильник не сповістив про час збиратися на зустріч. Сьогодні Долан обіцяв навчити її кільком трюкам темних матерій. Для підстраховки Каді натягнула найбільш мішкувате худі й непримітні джинси. На пристрої 10 нових сповіщень. Рієлторка відписала через місяць: надіслала 4 пропозиції, щоб Каді могла переконатися – її житло найкраще з можливих. Ще два повідомлення від Долана: уже на місці і яку каву вона полюбляє.

    - Ніяку, шибенику. Я сама здібна замовити собі попити. – Каді зачинила квартиру й пішла до ліфта.

    В кабінці прочитала ще й від Робін: «Ти мусиш спробувати Відбудову в Гнізді крука. Я зараз кінчу». Каді пирснула від сміху й надіслала демонічний смайлик. Краще не підтримувати п’яні розмови цілительки, бо з-ким-би-вона-не-пила може занудьгувати. Зрештою три повідомлення Алвара: «Перевірив локації. Ніде й сліду немає.», «Сьогодні вночі я багато думав про справи, некромантію, Зіндера і як все так закрутилось», «Я б хотів..». О! Двері відчинились.

    Каді сунула телефон до куртки, вітаючись з сусідами. Попервах її сахалися, та тепер медіумка заслужила добру репутацію: завжди привітна й дає безкоштовні поради по догляду за рослинами. Каді прослизнула на вулицю. Сонце зимне: яскраве й холодне водночас. Всміхнулась і швидше попрямувала до парку поблизу «Синього сяйва». Магічним чином, живучи зовсім поруч, вона взяла звичку запізнюватися.

    Долан протоптував доріжку між двома старезними деревами. Під пахвою затиснув книгу, але обидві долоні все одно сховав до кишень.

    - Як невиховано, пані Бестіс. 8 хвилин – догана в директора! – юнак мало не впустив книгу, коли розпростер руки для обіймів.

    - Пробачте, пане Єрею.

    Каді благально глянула на Долана, потім змовницьки підморгнула й потерла долоні.

    - То ми будемо вчити, як змінювати лик?

    - Ти б ще в сяйві це ляпнула. – очі чорнокнижника округлилися. Він роззирнувся пустим парком і вказав подрузі напрямок. – Про такі речі тільки «В ріці під рікою».

    Автобус забрав їх геть від центру. Їхали довго. Теревенили здебільшого про викладачів. Каді розпиналась про сексистський розподіл магії та предметів, Долан виявляв помірну цікавість і підтакував: скоріше через натиск дівчини, ніж справді розумів проблему.

    - От хіба це справедливо, що я не маю доступу? Чому я повинна виходити заміж і вдовіти, щоб просто прочитати книгу?

    Долан розводив руками. Будь-яка з сімейних установок, озвучена вголос, стала б кінцем поновленої дружби. Раніше він би з радістю все виплюхнув: «нетямущі відьми», «місця свого не знають», «їх просто ще нормально не трахали, от і викаблучуються на шабашах», але зараз йому страшенно кортіло бути поруч з Каді. Кепські його справи.

    - Приїхали. – Долан механічно подав руку, однак дівчина і не думала спиратися. – Нічого не бійся.

    Прямокутні блочні будівлі без належного оздоблення чи тинькування. Сміття на тротуарах і подекуди на проїжджій частині. Змарнілі чи спухлі обличчя в темних вбраннях. Каді мало не вискнула: «Я вдома!».

    «Ріка під рікою» - особливе місце для освоєння заборонених мистецтв. Каді з Доланом запхалися в будку біля канави. Таку малу, що не притискатися одне до одного було неможливо. Юнак з усіх сил старався тримати обидві руки на книзі. Кабіна поїхала вниз. Потому ще нижче спустилися сходами. Комірку оплатили навпіл: Долан намагався щось белькотіти, але замовк після серйозного погляду Каді.

    - Ми зараз зайдемо в кімнату по ключ-картці, - пояснював чорнокнижник, доки медіумка обдивлялась графіті на стінах. – Це простір, де можна займатися будь-якою магією. Коли ми вийдемо, кімната зміниться й ніякі зв’язки не нагадуватимуть про наше перебування.

    - Міжсвіття, знаю. – Каді кивнула, пригадуючи портал некромантів.

    - Навіть знати не хоче звідки тобі відомо. – Долан пропустив її вперед. – Уяви щось приємне, будь ласка.

    Каді вагалась: голова останнім часом зовсім чумна. Раптом пригадалось щупальце Робін – уява домалювала самого монстра. Медіумка вагалась ще кілька секунд: ліс, оранжерея, її власна квартира. Де безпечно? Що їй зараз потрібно? Зрештою вирішила, що головне – побачити зміни у лику. Увійшла.

    - У твоїй голові, напевно, все дуже структуровано. – вичавив з себе Долан, дивлячись на бетонні стіни й підлогу.

    Єдиний предмет – дзеркало в повен зріст. Каді підтиснула губи й стенула плечима. Кімната така холодна, що заморожує думки. Дівчина спробувала підняти температуру магією. Долан розстебнув пальто й кілька ґудзиків сорочки. Прикликав медіумку до себе, розгорнув сторінку з закладкою і пояснив:

    - Закляття працюватиме не більше двох годин. Ніхто не зможе тебе впізнати, якщо не був присутній при перетворенні або кому ти не сказала що ти – це ти.

    - Гаразд, і що робити?

    - Зачитати ось це. – Долан виділив пальцями абзац, потім накрив долонею. – Не жалкуватимеш? Можливо, я ще раз захочу з тобою пофліртувати.

    - Припини. – Каді засміялась і прибрала руку з заклинання.

    Тричі прочитала про себе, потім повільно вимовила вголос слово за словом. Звуки тягнулися, наче гума. Каді відчувала, як в грудях розпікає вогнем. На словах «Змінюся я, щоб змінити світ» кров вдарила у скроні та обличчя. Запаморочення, проте дівчина встояла на ногах.

    - А щоб я сказився, Каді, спрацювало!

    Долан не стримався і торкнувся волосся дівчини. Пухка хмаринка кучерів, які хотілось обмацати. Мозок підказував, що це досі вона, проте погляд не міг зачепитися за все обличчя одночасно.

    - Справді? – медіумка глянула в дзеркало. Брови невдоволено вигнулися. – Я не змінилась. Виглядаю точнісінько як завжди.

    - Тільки для себе.

    - Добре. Тоді опиши мене.

    Каді поставила руки в боки та відступила, щоб краще бачити реакцію Долана. Сірі лупаті очі з втомленими колами під ними, бляклі пшеничні кучері, ніс, трохи задертий вгору, пухкі губи, проте майже одного тону зі шкірою – усе, що він казав, описувало медіумку в звичайному житті.

    - Брехун. – тупнула, схрестила руки на грудях. – У тебе книга несправжня.

    - Сама ти несправжня! – Долан виглядав спантеличеним. – Я не можу зрозуміти хто переді мною, хоча наче пам’ятаю, що прийшов сюди з Каді. Ти вона?

    - Годі дурня клеїти. Забираємось звідси.

    Медіумка вийшла першою. Чорнокнижник після виходу двічі перевірив двері, щоб кімната точно оновилась. Коли вони підійшли до виходу, адміністраторка підхопилась зі свого стільця:

    - Стривайте! А ви точно нікого не залишили? До кімнати увійшли, кхм, пан Єрей та пані Бестіс. А ви хто?

    Дівчина наполохано вказувала на Каді олівцем, паралельно розшукуючи запис камер.

    - Я пані Бестіс.

    Медіумка закотила очі й прогупала сходами аж до самого верху. Вийшли з іншого кінця канави, як раз біля зупинки. Каді не йняла віри словам дівчини: Долан підлаштував усе, щоб розіграти її. Ще, певно, Робін зараз звідкись вискочить і захоче наново знайомитись.

    - То ти зовсім мені не віриш? – хлопець витанцьовував від холоду, доки чекали автобус. – Це дуже схоже на Каді. Я, звісно, чекаю подяки, але принаймні мені вдалося спантеличити тебе. Що робитимемо далі?

    - Я візьму пончики і поїду додому. Ти нестепний.

    - О, пончики! Чудова ідея. Скоро ти все зрозумієш. – Долан потер долоні не в змозі пришвидшити транспорт.

    У «Ріці під рікою» пробули 20 хвилин, нагорі чекали ще 25, автобус їхав 37. Чорнокнижник постійно зиркав на годинник, потирав долоні й подумки уявляв реакцію Каді. Злість, заперечення, торги він вже бачив - залишилось дочекатися прийняття. Медіумка змирилась із супроводом Долана найближчі дві години, тож і в кав’ярню зайшли разом.

    - Привіт! – усміхнулась до помічника пекаря. Хлопчина працював на пів ставки, поєднуючи з навчанням на дизайнера. Каді це точно знала, як і він пам’ятав її вподобання. – Мені як завжди.

    - Як завжди, це як? – відраза на мить затрималась на обличчі, потім він спробував зберігати спокій. – Сюди багато хто заходить, тож вибачте, якщо я вас не пам’ятаю.

    - Ми ж… Я… - ось він – вираз жаху й усвідомлення. Долан стенув плечима, мовляв: «А я ж казав». – Малиновий. І каву, гадаю, з подвійним молоком.

    - Доведеться зачекати: у нас сьогодні шалений день.

    Долан теж зробив замовлення й хихотів увесь час очікування. Каді прикидала: чи міг чорнокнижник і цього хлопчину підкупити, а головне – навіщо? Смакували недовго. Медіумка встигла з’їсти половину, коли Долан потяг її до виходу. Сказав довіритися й захихотів ще більше. Каді почувалася ніяково, наче її вкрали зі знайомого світу й закинули у вороже десь. Якщо йому заманеться заради розіграшу завести її до сяйва, дружбі кінець.

    - Я вже починаю тебе по-справжньому впізнавати. – Долан поглянув на годинник. – Значить на тобі чари тримаються 108 хвилин – непоганий результат.

    - Я приб’ю тебе, якщо це брехня.

    На вулиці після теплої кав’ярні здавалося ще холодніше, проте обоє зігрівалися питвом. Каді кривилась: замовила випадкову каву, що аж надто не поєднувалась із малиновим пончиком. Долан глянув на годинник – це вже дратує – потому прискіпливо оглянув подругу.

    - Усе. Дожовуй і заходь знов.

    Каді зробила останній ковток, викинула стаканчик і ступила в приміщення, немов на страту. Чекала сміху, переглядань, здивування, проте зреагував лише помічник пекаря. Хлопець мало не вистрибнув з-за каси й гукнув, ігноруючи чергу з шести клієнтів:

    - Каді! Як життя? Тобі як завжди? Зі згущеним молоком пів години тому випекли.

    - Яке полегшення. – проговорила до себе, а тоді гучніше: - Я просто привітатися! Гарного дня!

    - Дивачка. – стенув плечима й повернувся до гостей.

    Каді вискочила з кав’ярні, відчувши жар по всьому тілу. Розстебнула куртку, відтягнула комір і довго віддихувалась холодним повітрям. Долана аж згинало навпіл. Опанувавши себе, він взяв Каді під руку й відвів до найближчої лавки. Вона теж вже заспокоїлась, проте ще з хвилину непорушно сиділа, витріщаючись на сніг, змішаний з багном на тротуарі.

    - Отже, це правда сталося. – кожне слово давалось як бар’єр на біговому полі. – Я змінила лик для всіх інших, але сама себе бачила як завжди. Ти мене впізнавав, бо ми так домовилися, а решта не розуміли хто я. Усе вірно?

    - Приблизно. – Долан хитнув головою. Книга досі була при ньому, схована під пальто. – Якби я називав це закляття, то обрав би щось на кшталт «Розсіювання образу». Зовнішність не змінюється, проте ніхто не може впізнати тебе.

    - Дякую. Сподіваюсь, цей трюк спрацює на некроманті.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.