Зміст
  • 1 Перевищення допустимої самооборони?
  • 2 Старий дім в новому колі, старе коло в новому домі
  • 3 Прохання позбавлене чемності
  • 4 Вкрадений страх
  • 5 Зачарована бібліотекою
  • 6 Помста вдалася?
  • 7 Занепокоєння друзів
  • 8 Знання пробудилося
  • 9 Покарання та бійка
  • 10 Неспогади про майбутнє
  • 11 План дій
  • 12 Зимові канікули
  • 13 Артефакт втраченого майбуття
  • 14 Нова схованка
  • 15 Знайомство з медальйоном
  • 16 Один день
  • 17 Розмова під пагорбом
  • 18 Недовіра
  • 19 Причини цікавості
  • 20 Листівки
  • 21 Що в посланні?
  • 22 Потайні думки
  • 23 У передчутті літа
  • 24 Іспит для перевертня
  • 25 Літні канікули
  • 26 Чари і наслідки
  • 27 Гостинність Мінливців
  • 28 Привіт, друзі!
  • 29 Секретний провулок
  • 30 Трохи минулого, трохи майбутнього
  • 31 Дружній турнір
  • 32 Дружній турнір (частина 2)
  • 33 Зачаїтися у лісі
  • 34 Підслухані розмови
  • 35 Суд
  • 36 Вдома?
  • 37 Ранок нового дня
  • 38 Погляд у невідомість
  • 39 Непорозуміння та кіт
  • 40 Некотячі пригоди
  • 41 "Книга відповідей"
  • 42 Мозковий штурм
  • 43 Стримуване несприйняття
  • 44 Все добре?
  • 45 Хиткі перемовини
  • 46 Кінець літа
  • 47 Щось тут не те, чи не так?
  • 48 Пробудницька магія
  • 49 Пастка на Мінливця
  • 50 Дорогами позамежжям
  • 51 "Не та сама Василина"
  • 52 Невідповідності та упередження
  • 53 Дід
  • 10 Неспогади про майбутнє

    За декілька хвилин він витяг дещо зім’яту купку аркушів, списану тонким летючим почерком зі значною кількістю закреслень і дописувань.

    Меланка відвела погляд, кахикнула і взяла слово:

    ― Гадаю, нам варто розказувати в хронологічному порядку. Щоб уявлення було якнайповніше.

    ― Доречно, ― підтримав Самійло. ― Тоді я перший.

    І він поринув у детальну розповідь про безсонні ночі досліджень і звірянь розрізнених фактів. Про те, як розчарувавшись в ідеях і мотивах Зоролия, спробував з’ясувати, що він собою являє і як від нього захистити близьких. Але знайдена таємниця виявилась страшнішою: у Зоролия існують запасні тіла, щоб його уславлення тривало стільки життів, скільки знадобиться.

    ― Як це «запасні тіла»? ― розгублено перепитав Орест.

    ― Тобі хіба Кіндрат не розповідав? ― гмикнув Макс.

    ― І ти ще себе темним чаклуном вважаєш!

    ― Це один з наймерзенніших темних ритуалів, ― проігнорувавши брата, пояснив Самійло. ― Маг краде чиєсь дитя, проводить криваве жертвоприношення і підмінює душу немовляти шматком своєї.

    ― Бридота яка, ― Дмитро відклав печиво і скривився.

    ― Не те слово, ― погодився Макс. ― Таке тіло консервується у спеціальному зіллі, росте і перебирає магічної могутності протягом наступних восьми-десяти років. Після цього копію майже не відрізнити від оригіналу.

    ― На жаль, я думав про один дубль і загинув, його знищуючи.

    ― Він не обмежився єдиним екземпляром? ― сповз з парти Макс.

    Самійло похитав головою і продовжив свою оповідь.

    ― Я не міг собі уявити, що то не єдиний екземпляр. Знайшов його і намагався знищити. Та моя жертва виявилася марною. Мені не вдалося.

    Запала тиша, лише Макс гучно втягнув повітря крізь зціплені зуби.

    ― А до мене прийти не пробував?

    ― Я про це думав, коли листа писав. Тобто листи. Тобі, Віолі та матері. Ти відцурався від мене, коли я Зоролия підтримав. Листи я, врешті, все ж спалив.

    Максиміліан змовчав.

    Слово взяв Дмитро. Він коротко прокоментував той ранок і день в сімейному колі, не зупинився на деталях вечірньої бесіди, хоч і назвав кілька тривожних новин про жертв Зоролия серед їхніх знайомих.

    ― Ввечері до нас завітав Павло. Я здивувався, що Макс розказав про наш сховок, але щойно почув про Меланку, все стало ясно. Ми з Мальвою страшенно перелякалися за подругу. Поки вкладали дітей спати, обговорювали мій завтрашній візит до їхнього котеджу. А вночі знову прийшов Павло. Та він був не сам.

    ― Що сталося далі? ― самими губами запитав Максиміліан.

    ― Темрява. Я не певен, навіть, хто з них мене вбив.

    Павло тихо схлипнув, але нічого не додав.

    ― Пробач мені, Дмитре! ― зажурено сказав Макс. ― Я повинен був знайти інший вихід. Коли я опритомнів на завданні, то побачив, що мій напарник у темномагічній пасці. Знадобилося кілька годин, щоб ми змогли вибратися звідти. Я мав зустріти Меланку, щоб вона не верталася від цілителя сама, та я спізнився. Вона мене не дочекалася, а я не наздогнав.

    Максиміліан розповів про те, як знайшов поранену дружину за кілька метрів від їхньої оселі. Вона була ледве жива і дивом змогла зберегти дитя.

    ― Я віддавав свою кров і магію, накресливши темні руни на своїх і її зап’ястках. Але ця магія лише втримувала їх від загибелі й виснажувала мої сили. Так нас і знайшов Павло, котрий мав відвідати нашу оселю.

    Максиміліан у розпачі схилив голову і запустив у волосся пальці.

    ― Тієї миті я міг думати лише про Меланку. А єдине експериментальне зілля для її порятунку було у Мальви. Я попросив Павла відвідати захищену оселю Дмитра. Що він і зробив.

    Макс коротко переказав, як Павло повернувся з зіллям, як вони напоїли ним дівчину. І лише після цього зеленкувата блідість шкіри відступила, а страшно натягнуті мотузки вен зникли. Вони вдвох віднесли Меланку в дім, де вона опритомніла.

    ― Поки я відповідав на її запитання і пояснював, що з нею і дитиною все добре, Павло кудись зник. Це мене чогось сильно занепокоїло, і я помчав до Дмитра перепросити.

    Він кинув на друга короткий погляд.

    ― Я спізнився. І Дмитро, і Мальва були вбиті. Вмер і Зоролий. Коли я біг сходами, то почув, як хтось оступився на підвіконні. Та кімната була порожня. Діти зникли.

    ― Зникли? ― з надією перепитав Дмитро.

    ― Не встиг я вийти з дому, щоб кинутися на пошуки негідника Павла, як наштовхнувся на нього біля ганку. Він розпочав дуель, якомога гучніше коментуючи мою «нібито-зраду». Я був виснажений та спустошений, але кинув усі сили на цей поєдинок. Досить швидко з’явилися правоохоронці й зробили власні висновки про нашу бійку. Мене заарештували за наклепом Павла про вбивства, зраду і, навіть, викрадення дітей, і кинули до в’язниці без жодного суду.

    ― Потвори, ― прогарчали Самійло і Меланка.

    ― Твоя черга, Оресте, ― обернувся до нього Дмитро.

    Орест сидів похилений і скутий. Він повільно підвів погляд, зиркнув на Дмитра з-під лоба і заговорив тихим беземоційним голосом:

    ― Вранці того дня я мав намір звично вештатися вашою вулицею на випадок, якщо нападуть прибічники Зоролия. Я знав, що він на вас полював, тому намагався бути напоготові. Але не склалося. Мене викликали. Я був серед тих, хто напав на Дикограй.

    ― Скотиняка, ― протягнув Максиміліан, проте не ворухнувся.

    Орест продовжив оповідь про беззмістовний напад на дівчину. Назвав нападників і точне формулювання завдання.

    ― Він хотів, щоб вона втратила дитя, ― вперше в голос Ореста просочилася крижана лють, від якої волосся ворушилося на потилиці. ― На щастя Мінливець з'явився саме вчасно.

    Він замовк і зосередився на спогаді. Коротко охарактеризував наступні дві години свого неспогаду в найбільш похмурих та злих епітетах й висварив себе за зайву обережність та витримку на збіговиську Зоролиєвих посіпак.

    ― Я втратив час. Безцінний час, який мав провести не в затишній вітальні Водолиїв. Я повинен був стерегти оселю своєї… подруги дитинства.

    Голос Ореста ставав дедалі сухішим, а слова зривалися з тонких губ і тінню застили очі.

    ― Повернувся вже занадто пізно. Вони вже входили до будинку.

    ― Хто «вони»?

    ― Зоролий і його провідник. Прісь, напевно, ― стенув плечима Орест. ― Я побачив силует Мальви у вікні горішньої кімнати й кинувся туди. Але Зоролий виявився спритнішим. Вбивши Мальву, він вже збирався заклясти малечу, але я вдарив першим. А тоді скинув його зі сходів, бо не міг дозволити йому лежати біля її тіла.

    ― То це ти його вбив? ― запитав Дмитро шоковано.

    Орест не відповів.

    ― Поняття не маю, де подівся той другий, але тієї миті я про нього і не думав. Діти заливались гучним плачем, а я не міг змусити себе її відпустити.

    Він схилив голову і зарився довгими пальцями в пасма чорнявого волосся. Було видно, що тієї миті для Ореста існувала тільки одна думка.

    ― Не знаю, скільки часу минуло, ― нарешті продовжив він. ― Але хтось грюкнув дверима. Я не міг так ризикувати, тож виліз у вікно.

    ― А діти? Що з ними сталося?

    ― Забрав. Я не міг їх там лишити знаючи, що на них полюватимуть.

    ― Думаю, тепер моя черга, ― без нагадування заявила Дикограй, коли стало зрозуміло, що Орест більше нічого казати не планує. ― Я прокинулась в порожньому домі. Це мене здивувало, проте не занепокоїло. Я почувалася значно краще і лише частково пам’ятала напад і порятунок. І те, що Макс докладав усіх зусиль, аби не дозволити нам загинути. З кожною годиною очікування ставало дедалі нестерпнішим.

    Вона коротко переповіла, що, не маючи можливості чарувати, намагалася відволіктися читанням купки газет. Але події в них лише більше тривожили і краяли серце.

    ― Ввечері прийшов офіційний лист. «З сумом повідомляємо, наші співчуття…» В повідомленні йшлося про вбивство Дмитра та Мальви, зникнення дітей та звинувачення в усьому Максиміліана. І був наказ негайно з’явитися на допит. Щойно я дочитала до цих слів, лист в моїх пальцях завібрував. Утворився вихор, в який мене затягло, а наступної миті я була вже там.

    ― Це диво, що ви з дитиною не постраждали, ― прогарчав Орест. ― Переміщення крізь вихор має купу протипоказань і обмежень.

    ― Звучить смішно, зважаючи на те, що ти на Меланку напав, ― гмикнув Максиміліан.

    ― Це не відміняє жорстокості цієї витівки з листом, ― огризнувся той і демонстративно відвернувся.

    ― Це було жахливе відчуття, але значно гірше мені стало від усього почутого, ― продовжила Меланка. ― Мене підозрювали у викраденні дітей та співучасті вбивства. Допит здавався нескінченним, а моя впевненість у невинуватості Макса лише дратувала слідчого. З кожною хвилиною я все більше упевнювалась, що моїх слів не чують. І це завершилося потужним сплеском магії, після чого я знепритомніла. Запала тиша, після чого слово взяв Марко.

    ― Мене розбудив холод і незручне положення рук на надто твердому ліжку. Я кілька хвилин приходив до усвідомлення тої халепи, що мене спіткала. А тоді мене доправили до залу суду.

    ― Тебе судили? ― награно беземоційним тоном спитав Максиміліан.

    ― Так. Разом з багатьма іншими. Це був довгий суд із цілком прогнозованим фіналом. Батько, коли мене побачив, гидливо відмахнувся й заявив, що я йому більше не син. А мати мій арешт просто знищив.

    Він спробував пригадати деталі справи, але швидко зрозумів, що єдине, що тримало тоді його увагу, був зболений погляд материних очей.

    Всі погляди звернулися до Павла.

    ― Твоя черга, Павлику, ― виголосив Дмитро.

    ― Не називай мене так! ― зойкнув хлопець і загнано роззирнувся.

    ― Тоді розказуй, ― розпорядилася Меланка.

    Він смикано і непевно почав казати, що нічого не знає ані про причини власної зради, ані про день загибелі Дмитра.

    — Мені відомо лише те, як прокинувся вранці, причепурився і, майже непомітно для себе, опинився у велетенському палаці Влада Зоролия. Але він був порожнім. Я знав, що з-поміж прибічників його майже нікого не лишилося. Противників він також винищив. Довгі години я прислуговував йому й повсякчас стикався з невдоволенням і жорстокістю. Хоча це саме я виводив з зачаклованого сну чергову дублетушку Зоролия. Вже третю...

    9.12.2022

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.