Майбутнє відбувається сьогодні

До архіву вирушили одразу після сніданку і просиділи за старими газетами та документами декілька цілком мовчазних годин. Пошуки лишалися марними, доки Меланка та Кіндрат одночасно не зойкнули над двома статтями одної газети.

Проте, результат їх розчарував: обидві статті повідомляли про заручини та весілля такого собі Зоролия із дівчиною з родини місцевого вельможі.

Самійло досить швидко зміг розшукати документи власності за прізвищем нареченої.

— Старий будинок в глушині, — наполегливо звернувся він до інших. — Це ж навіть більше, ніж ми сподівалися.

— Хіба? — скривилась Орися. — Нам потрібна інформація, а не потенційна пастка для надто цікавих. Невже ти думаєш, що ми перші розшукали ці статті?

— Не перші, звісно, — протягнув Макс. — Та нам не потрібно проникати в маєток, аби розвідати секрети його мешканців.

Він хитро посміхнувся і стряхнув пилюку з товстого довідника адрес та телефонів.

Поверталися з архіву після не надто вдалих пошуків майже опівдні.

— Не певен, що це розумно, — вештатись невідомими вулицями, — похитав головою Пробудець. — Ви поняття не маєте, що там.

— Боягузлива позиція, — форкнув Макс.

— Кіндрат має рацію, — заперечила Меланка. — З чого ти взяв, що це місце взагалі стосується Зоролия?

— Може й не стосується, але брат Левка не раз натякав, що в місті є таємний сховок, — задер підборіддя Самійло.

— Саме так, — сплів руки Орест. — Таємний. А, отже, і захищений. Дурість — навмання туди лізти.

— Як ми дізнаємось, якщо не поліземо? — вишкірився Макс.

Орест з друзями майже синхронно закотили очі. Навіть Меланка роздратованого пхикнула. Проте рішучість братів Мінливців не піддавалася жодній розсудливості.

Шлях вузькими й голосними вуличками та незліченними перехрестями вперто вів їхній гурт до "неіснуючого" прувулку. Кілька разів Орися кидала різкий погляд через плече. Та на запитання лише шепотіла щось нерозбірливе і відмахувалася.

Лише за півтори години блукання вулицями вони натрапили на непримітний провулок. Одразу за високим сірим парканом починався цегляний будинок на дев'ять поверхів. Його вузькі вікна за щільними фіранками сліпо позирали на не надто жваву вулицю. Проте брати Мінливці дивилися на вузьку щілину між парканом і стіною. Вона здавалася непримітною і не мала жодної, навіть найменшої стежки.

— Туди цілком можна пройти, — протягнув Макс без особливої певності.

— Хіба що боком, — гмикнув Самійло і першим наблизився. — Іти доведеться наосліп.

Не надто радісною вервечкою всі вони рушили до таємничого проходу. Уява всі півтори хвилини невідомості вимальовувала химерні й моторошні перспективи. Однак на іншому боці проходу виявився звичайнісінький двір. Зарослий чагарниками, доволі брудний та до нудоти нормальний.

Трохи пройшли вперед, аби роззирнутися, і побачили вихід на вузьку вулицю, не менш порожню й тиху. Єдина дивина, що привертала увагу, — довгі та явно не доречні тут дерев'яні лавки. Лавки, що мали вузькі та глухі основи. Орест зацікавлено придивився до однієї з них і досить швидко відшукав "зайву" деталь. Маленький засув після незначного зусилля відсунувся вбік і Северин з легкістю підняв сидіння.

Всередині лежала чимала зв'язка дешевих медальйонів.

— На мить я подумала, що це буде зброя, — посміхнулась Меланка.

— Тікаймо! — замість відповіді скрикнув Кіндрат.

Та до них вже стрімко бігли з десяток людей. Кожен мав при собі чарівну паличку.

Підлітки заледве встигли заховатися за рогом.

― Треба тікати, ― прогарчав Максиміліан.

― Нам не пройти непоміченими, — заперечив Самійло.

― А звірам? — Орися спробувала визирнути, та розгледіла лише спалах закляття.

― Не хочу, щоб нас як перевертнів викрили.

― Точно, ― вилаявся Макс і начарував щит.

— Ти нас викриєш, — зойкнув Самійло.

— Краще так, — здійняла власну паличку Меланка.

В укриття вже летіли численні прокляття, деякі з яких були значно лихіші, ніж вимагала ситуація.

Меланка, Макс, Самійло та Кіндрат перезирнулись і майже одначасно вискочили з-за рогу й кинулися у свій перший справжній бій.

Орися спромоглася, нарешті, позирнути на ворогів. Та їхня суттєва кількісна перевага не дозволила їй застосувати власне вміння. Тому вона лише начарувала непримітні маски собі та друзям і намагалася заплутати ворожі думки. Від напруги почала тремтіти і втрачати рівновагу, тож Орестові плечі поряд нагодилися саме вчасно.

Тим часом інші люто розмахували чарівними паличками. Вони не соромились у виборі проклять, але вороги досі переважали числом і швидкістю.

Вони вже починали тріумфувати від азарту, коли з-боку входу до провулку хтось начаклував хмару білосніжного, заледве проглядного туману.

— Сюди! Негайно! — прогримів грізний голос.

Не міркуючи намарно, всі кинулись бігти. Орися скористалася сум'яттям ворога й, нарешті, змогла остаточно спантеличити їх усіх. Тому переслідування розпалося не почавшись.

По той бік туманної завіси на них чекала пані Василина.

Трепет охопив їхні серця, щойно погляди спинились на стончених у жорстку лінію губах жінки. Вона схопила синів за плечі мертвою хваткою і підштовхнула до того самого двору.

Всі інші похнюплено рухались слідом. Лише Читенко не втримала власної цікавості.

Пані Мінливець вже декілька годин майже терпляче очікувала на появу синів на виході з центральної бібліотеки, куди привело її ранкове стеження. Та все одно ледве не пропустила їхньої появи. І лише знання об'єкта подальшої цікавості синів дозволяло їй не втратити шістьох підлітків у безкінечному потоці людей на вулиці.

Врешті, вона їх таки загубила.

Василина Мінливець натрапила на таємничу щілину між будинком і парканом не раніше, ніж почала стрімко втрачати надію. Майже одразу вона помітила і спалахи заклять.

І абсолютно точно визначила, як скоро сини з друзями програють поєдинок.

"Скільки часу відбивалися вони від супротивників?" — кричало все її єство.

Небезпека. Тривога. Рішучість. І хвиля страху. Вони підштовхнули Василину до створення туманної завіси. Саме вчасно, аби прийти на допомогу.

Лише опісля, коли діти опинилися перед її очі, нервове занепокоєння різко замістило палке роздратування.

― Зніміть ці дурнуваті маски і поясніть мені, як спадкоємці роду Мінливець можуть бути такими дурними?

Грізна репліка пані Василини вижбурнула Орисю з її свіжого спогаду.

― Як ти нас упізнала? ― підкорився Максиміліан.

― Мені повторити запитання? ― гарикнула мати. ― Я ж заборонила лізти туди. І навіщо? Просто з цікавості?

Її голос перетворився на справжнісіньке шипіння.

― Це місце… Ми думали про іншу таємницю, ― озвався Самійло.

― Ми не очікували, що там будуть прості контрабандисти, ― додав Максиміліан.

Пані Мінливець задихнулася від злості і проказала хижо:

― То ви очікували чогось іще небезпечнішого? І чого саме?

Максиміліан похитав головою, а Самійло спробував пояснити:

― Контрабандисти ― це банально. Ми на якусь цікаву загадку розраховували. І битися не планували.

― На щастя, Самійло розказав вам про наші плани, ― промовив Макс тихо. ― Хоча тоді я був на нього сердитий.

― Я не потребую вашої недолугої вдячності, ― холодно попередила Василина. ― Ви проігнорували мою пряму заборону з простої цікавості, наразили себе на небезпеку і не змогли захиститися без моєї допомоги. Жоден з вас до кінця канікул не сидітиме без діла, а я наполягатиму на тому, щоб ви навчалися бойовій та дуельній магії.

Здивовані брати Мінливці дивилися на матір кілька хвилин, а потім Макс наважився запитати:

― А можна запросити і друзів?

В погляді Василини промайнула насмішка.

― То вже як Свирид вирішить, ― відповіла вона, а за мить додала: ― Йдіть вже на площу Чародійства за Дмитром та іншими. Й до вечері не спізніться.

Сказала і зникла, лишивши по собі лунку тишу.

Тільки зараз всі вони зрозуміли, що стоять перед жвавою площею, а просто навпроти, за столиком кав'ярні, сидить Перекидайло і запитально дивиться на них.

Максиміліан на ходу глянув на годинник і звернувся до всіх:

— Маємо трохи більше години. Доведеться поспішати.

Павло перезирнувся із Дмитром, але і вони, і Марко з Левком миттю піднялися з-за столу й приєднались до інших.

Максиміліан ішов швидко, а друзі, нічого не запитували й крокували поряд. Хоча й кидали інколи здивовані погляди один на одного.

Нарешті, Дмитро запитав:

― Куди ми йдемо, Максе?

― Вулицею, ― коротко озвався Мінливець.

― Це відповідь на питання «де?», а не «куди?» — заперечив Марко.

― Зараз просто йдемо, а скоро будемо йти додому.

Тричі дорога круто звертала в провулки, весь час зміїлася довкруж будівель і двічі петляла тунелями.

Ще деякий час друзі мовчали, доки не зрозуміли, що прийшли до Мінливців додому звичайним способом.

― Без мене ви будинок не побачите, ― пояснив Максиміліан. ― Навіть дороги не пригадаєте. Але зараз ходімо.

Лише після того, як за Максом та усіма зачинилися двері малої вітальні, він кинувся голосно і дещо плутано переповідати пригоду. З його слів виходило, що вони втрапили в небезпечну пастку, а не полізли невідомо куди без найменшої підготовки. Проте в усьому іншому він тримався фактів.

― І в якості покарання пані Василина вирішила вчити вас дуельній магії? ― спантеличився Дмитро. ― Якось дивно...

― Матері не сподобалося, що ми майже програли дуель, ― спробував пояснити Самійло.

― Хай там як, а результат мені до вподоби, ― ліниво потягнувся Максиміліан. ― Я проситиму Свирида про те, щоб він і вас навчав.

Орест тихо зітхнув. Здавалося, це помітила лише Читенко, однак Макс продовжив так:

― Ми, звісно, навчатимемось усі разом. Я трохи знаю Свиридову науку, тож нудно не буде.

Зрештою змовились зустрітися наступного ранку.

А вже ввечері у Мінливців чаювали інші гості. До Остапа та Василини завітали Свирид та Степан. Свирид щойно повернувся з далекої подорожі, де вишукував якийсь старовинний артефакт, зниклий у попередній війні.

Тепер же він сидів в м’якому оксамитовому кріслі та слухав розповідь сестри про безглузду пригоду двох наймолодших Мінливців та їхніх друзів. Слухав і викривав щирий переляк за кожним словом.

― А тепер поясни, що насправді відбувається, ― попросив він зосереджено.

Степан, який досі мовчки читав газету, не надто прислухаючись до розмови, підвів на нього здивований погляд.

Та після короткої паузи слово взяв Остап. Він за звичкою стояв біля каміна, і присутні в кімнаті бачили лише його підсвічений вогнем силует.

― Поки тебе не було, з нашою родиною стали відбуватися дивні події. І я перестав їх розуміти. Думаю, тобі відомо, що Максиміліан та Самійло обирали протилежні сторони в майбутньому протистоянні. Та відкрито про це заявляли.

Свирид нетерпляче кивнув, проте за мить звузив очі:

― «Обирали»? ― уточнив він прискіпливо.

Остап кивнув.

― Щось змінилося незадовго до різдвяних канікул. Вони обидва приїхали додому...

― Я взагалі не очікувала, що Макс дослухається до запрошення, ― зізналася Василина.

― Але то ще не все. І Макс, і Самійло рішуче відкинули можливість підтримати Зоролия.

― Не схоже на Самійла, ― здивовано кліпнув Свирид.

― Ти ще не знаєш усього, ― ліниво додав Степан. ― Самійло роздратував Зоролия та образив Ружу. Чув би ти її розповідь…

― То Мінливці спішно змінюють сторону?

В голосі Свирида вчувалася непевна надія.

― Ні, звісно, ― скривилася Василина. ― Але нам необхідно підготувати дітей. Я бачила, як шкодить їхньому таланту відсутність вмінь та навичок.

― Добре, я навчу дітей, однак це може призвести до того, що Мінливці вийдуть на бій з Мінливцями.

Остап гостро на нього поглянув.

― Та вони зможуть вижити.

28.04.2023