Майбутнє відбувається сьогодні

Наступні декілька днів сперечалися один з одним за право називатися одними з найжахливіших в історії Академії. Перші дні навчання ніколи не вирізнялися гарним настроєм студентів, тепер же межа терпіння підступно наближалася, а голод до знань поступався голоду цілком звичайному, проте нагальнішому.

Того пообіддя гурт знайшов декілька вільних хвилин у спільній вітальні, проте розворушити гори домашніх завдань їм так і не вдалося. А усамітнитись у печері посеред навчального дня годі було сподіватися.

— Тобі не здається, що курс з побутової магії завершується зарано? — поцікавився Макс і провів сумним поглядом пухку булочку в руці одного з навчених з паралельного курсу.

— Здається, якщо ти досі не знаєш, що не можна начарувати їжу й напої, — реготнув Самійло і повернувся до читання Кіндратової книги.

Він ретельно заховав обкладинку і з фоліантом не розлучався ані на мить.

— Навчені розвели цілий підпільний бізнес з тими пундиками, — повідомив Дмитро. — Та мені трапилася лише п'ятикурсниця з... — він витримав театральну павзу і прошепотів: — дерунами.

Очі присутніх спалахнули. Навіть молодший Мінливець відірвався од читання. Перекидайло вже потягнувся до сумки, аби пригостити друзів, проте його рішуче спинила Дикограй:

— Ти хіба не чув слів пані Директорки? "Обмін їжею під суворою забороною до кінця покарання".

— Нісенітниця, — пробуркотів Левко. — В мене сильне відчуття, що вона з нас кепкує.

— Так і є, — докинула Орися й відклала зошит, в якому заледве написала кілька речень майбутнього есе.

— Може поясниш? — попросила Цвітана.

Читенко стенула плечима. Весь її вигляд виказував замислену відстороненість, окрім губ, що кривило роздратування.

— Мені не відомі мотиви пані Директорки. Проте, я не можу не думати, які наслідки матимуть ці її рішення. Гнітюча атмосфера і роздратування лише зростають від несправедливого покарання. Обрані ж мішені... Скажімо так: я вкрай занепокоєна.

— Чого ж? — поцікавився Орест. — Хіба можна було спрогнозувати?

— Легко, — невесело реготнула Орися. — Та я кажу про інше. Ружа і Марічка, Артем і Лука, наші "нишпорки"... Тенденція формування пар з нагляду досить промовиста.

— Вважаєш, мета нас розсварити? — вигнув брови Северин. — Але для чого?

— Гадки не маю.

— Це ж очевидно, — докинув Павло тихим голосом. — Суперники будуть доскіпливіші, аніж друзі.

— Але нащо провокувати остракізм цією карою? — Марко багатозначно зиркнув на Дмитровий пакунок дерунів, що ятрив уяву.

— Гадаю, це наслідок, а не причина, — зазначила Мальва. — Самі знаєте, скільки разів подібні бійки шкодили іншим студентам та Академії.

Вона багатозначно зиркнула на Орисю, проте в її промову втрутився Орест:

— Не забувай, що для нашого гурту все почалось із бійки.

— Невже? — огризнулася Мальва. — Саме одна з бійок налаштувала мене проти Орисі.

— То дещо інше, — заперечила Читенко. — Ми не одна з одною почубилися.

— Все одно, — наполягла Соколенко. — Саме таке протиставлення шкідливе. Та й не повинне провокуватися між студентами.

— 3 цим я згоден, — кивнув Орест.

— Нас все це зачіпає мало, — додав Макс. — А от як бути з медальйоном? Кому покажемо?

— Нікому, — відрізав Дмитро. — Доки не будемо певні, що щось можливо змінити. Інакше маємо ризик лише зашкодити. Особливо, якщо надамо знання не тій людині.

— Щось ти занадто обережний, — скривився Орест.

— А ти уяви, якщо допомогти виправити помилки, до прикладу, Ружі, — стенув плечима Перекидайло.

— Як знадобиться, то і Ружі покажемо, — зиркнув на нього Левко.

На знак згоди від Макса Дмитро відреагував розгубленим поглядом, однак суперечити не став. Всі прекрасно розуміли Войовнюкові мотиви.

Час пролетів непомітно, однак дивним чином Самійло на наступному занятті не з'явився, а на перерві занепокоєна Цвітана заскочила Орисю в коридорі.

— Він ішов разом з нами, втупившись у свою книгу. Я ще дивувалася, як йому вдалося оминати всі стіни в коридорі. Ми майже дійшли, коли він просто зник. Тобто, не розчинився в повітрі, як ото від виру, лише дуже швидко рушив сходами до печери. Спочатку я подумала, що він щось забув, проте, щойно почалася лекція, стало надто пізно.

— Він щось говорив іншим?

— Ні слова.

Широко розплющені очі Цвітани з надією позирали на зосереджене обличчя Орисі. Зо дві хвилини — у повній тиші. Потім хвилювання взяло гору.

— Нам варто піти до печери, — вирішила Читенко, коли губи дівчинки затремтіли. — Та покличмо інших.

Дорогою зустріли Меланку, а за два сходових проходи натрапили на Левка. Він також прямував до печери, аби запитати, куди зник друг. Завдяки його наполегливості, інші дізналися про зникнення молодшого Мінливця майже одразу.

Зібралися в печері хутко і майже повним складом. І розгублено втупились у покинуту Самійлом на столі книгу. Максиміліан заціпеніло стояв зо три хвилини, доки в принишклій тиші не пролунав різкий скрегіт.

Всі одностайно зрушили з місць і спробували відшукати джерело звуку. Та довго нишпорити не довелось. Тихе шарудіння та шкрябання линули з-за замкової шпарини, яку нещодавно так несамовито прагнув відчинити Самійло.

Звук то стишувався і зникав, то лунав гучно і наполегливо, ніби хтось невідомий в намаганні продертися назовні не мав ключа, проте і не здавався.

— Гадаєте, Самійло відчинив її? — голос Макса зійшов нанівець.

— Боюся, що так, — Кіндрат похитав головою. — І нічого б його не спинило. Ти сам бачив.

Орися гостро поглянула на Пробудця, і тихо додала:

— Ти сказав не все, що мав на думці.

На обличчі друга проступило роздратування, ніби Читенко зіпсувала його наміри. Та він, все ж, відповів:

— У Самійла, якщо він дійсно поліз туди, — він кивнув у напрямку неспокійної скрині, — небагато часу.

— Тобто як це "поліз туди"? — зойкнула Цвітана.

— Двері можуть вести куди завгодно, — пояснила Меланка.

— Натяк на те, що сталося, має бути в книзі, — Орися вже наблизилась до товстого фоліанта з зачаклованою під якийсь довідник обкладинкою, коли Орест міцно перехопив її долоню.

— Ти забула, про що попереджав Кіндрат?

Читенко стенула плечима і обережно струсила його руку. Северин мовчки здійняв брови і отримав очікувану одповідь:

— Тільки я маю потрібне вміння, аби прочитати цю книгу досить швидко. Твої хвилювання не лише марні, а й недоречні.

— Зовсім не марні, — докинув Пробудець. — Ти стикнешся не лише з відчуттями моїх предків, а й із нашою магією. А це...

— Моторошно. Я знаю.

Вона сумно всміхнулася друзям і рішуче взяла до рук книгу.

Читати її виявилося непростим завданням. Кожне слово оприявнювалося за мить до прочитання, тож прогортати сторінки нашвидкоруч Орися не могла.

Спершу нічого не відбулося. Мальва навіть закотила очі, аби хоч трохи знівелювати загальну нервозність. Дмитро тихо запропонував майже забуті деруни, але спіймав на собі сповнений щирого нерозуміння погляд друга і негайно додав:

— Щойно Самійло до нас повернеться, звісно.

Шурхіт сторінок став несамовитішим, аж тут урвався з тихим Орисиним зойком. Вона затнулася, так і не дочитала книгу, знепритомніла й мляво сповзла під стіл.

Орест та Кіндрат першими кинулись до подруги, але останній кинув погляд на розгорнуту книгу. Навіть у тьмяному світлі всі побачили, як він зблід.

"Погляд із небуття", — виблискувала назва розділу. Вже знайомий символ виділявся майже у самісінькому центрі сторінки: — "Тривимірні пастки ідеально підходять для того, аби занапастити ваших ворогів", — самими губами прочитав Пробудець.

Тим часом Орест марно намагався привести Орисю до тями. Звідкілясь згори повіяв легкий вітерець, від якого волосся на голові ворухнулося. Сам же Северин відчув сильний запах кориці. Ніхто більше не відчув нічого дивного. Лише Кіндрат поглянув за плече друга і тряхнув головою.

Відринули марево і разом змогли повернути Читенко у крісло. На мить заклякли. Близько хвилини весь гурт вдивлявсь у насуплені брови та тремтливі вії, у тонко стиснуті й непорушні губи Орисі, яка вже опритомніла, однак не отямилась.

— Що з нею? — тихо запитала Меланка.

— Вона зараз бачить очима моїх предків, — пояснив Пробудець. — І спрямувала магію на найближчого, здібного до менталістики, мага.

— To цe справжнє? — Орест торкнувся свого носа.

— Орися побачила твою бабусю. Матір матері, якщо точніше.

— Ти теж її бачиш?

— Зараз лише відчуваю.

Він не встиг договорити, коли Орися широко розплющила очі та схопила Ореста за руку. На крихітну мить перед очі обох постала постать невисокої та дуже старенької жінки. Натомість все навкруги затягло густим туманом. Його бляклі пасма обступали їх трьох примарними фігурами, моторошними хоч нетривкими.

Аж ось їх заступила темна постать, в якій обидва впізнали Кіндрата. Пробудець ляснув в долоні й прокричав кілька заледве впізнаваних слів. Звук розірвав суцільну тишу, наче видерта з зошита сторінка, а з Кіндратових пальців прокотилися ветвисті спалахи блискавок.

Засліплені та схвильовані, Орест та Орися, отямились в знайомій печері.

— Дякую, — видихнули одночасно, коли їх міцно обійняв Кіндрат.

— Я щасливий, що мені вдалося. Проте, це лише початок нашої пригоди.

27.10.2023