Зміст
  • 1 Перевищення допустимої самооборони?
  • 2 Старий дім в новому колі, старе коло в новому домі
  • 3 Прохання позбавлене чемності
  • 4 Вкрадений страх
  • 5 Зачарована бібліотекою
  • 6 Помста вдалася?
  • 7 Занепокоєння друзів
  • 8 Знання пробудилося
  • 9 Покарання та бійка
  • 10 Неспогади про майбутнє
  • 11 План дій
  • 12 Зимові канікули
  • 13 Артефакт втраченого майбуття
  • 14 Нова схованка
  • 15 Знайомство з медальйоном
  • 16 Один день
  • 17 Розмова під пагорбом
  • 18 Недовіра
  • 19 Причини цікавості
  • 20 Листівки
  • 21 Що в посланні?
  • 22 Потайні думки
  • 23 У передчутті літа
  • 24 Іспит для перевертня
  • 25 Літні канікули
  • 26 Чари і наслідки
  • 27 Гостинність Мінливців
  • 28 Привіт, друзі!
  • 29 Секретний провулок
  • 30 Трохи минулого, трохи майбутнього
  • 31 Дружній турнір
  • 32 Дружній турнір (частина 2)
  • 33 Зачаїтися у лісі
  • 34 Підслухані розмови
  • 35 Суд
  • 36 Вдома?
  • 37 Ранок нового дня
  • 38 Погляд у невідомість
  • 39 Непорозуміння та кіт
  • 40 Некотячі пригоди
  • 41 "Книга відповідей"
  • 42 Мозковий штурм
  • 43 Стримуване несприйняття
  • 44 Все добре?
  • 45 Хиткі перемовини
  • 46 Кінець літа
  • 47 Щось тут не те, чи не так?
  • 48 Пробудницька магія
  • 49 Пастка на Мінливця
  • 50 Дорогами позамежжям
  • 51 "Не та сама Василина"
  • 52 Невідповідності та упередження
  • 53 Дід
  • 8 Знання пробудилося

    ― Уб'ю! ― закричав Максиміліан Мінливець.

    І накинувся на Пріся. Лише Меланка встигла зреагувати й вчепилася другові у плечі. Павло ж зіщулився на своїй кушетці, злякано закривши голову руками.

    Та поки всі троє трусили один одного і вигукували щось цілком незрозуміле, Дмитро стрімко рушив до Ореста і навис над ним, не давши підвестися.

    ― Що це була за магія? ― допитувався він.

    ― Це ти мені скажи, ― огризнувся той. ― Моє закляття не повинно було так подіяти.

    ― Моє також. Все це було реальним?

    ― Буде, ― озвався тьмяним голосом. ― Якщо ми нічого не змінимо.

    ― Що відбувається? ― заволала Меланка, відкидаючи від себе злого Макса.

    ― Помста, ― глухо відказав Мінливець.

    ― Ти був там. Тебе впіймали під час нового нападу…

    ― Це не він, ― заперечив Дмитро. ― Не Максиміліан привів Зоролия до нашого будинку.

    ― А хто привів? ― розлючено перепитала Меланка.

    ― Я, ― пискнув Павло.

    Та, випереджаючи гнів друзів, закричав:

    ― Я не знаю, чому так сталося. Це не може бути моїм майбутнім! Я не хочу бути зрадником. Це неправильне майбутнє.

    Було видно, що у Павла починалася справжнісінька істерика.

    Зблідлі студенти похмуро розсілися на свої ліжка і кілька хвилин мовчки дивилися один на одного. Потім Максиміліан запитав:

    ― А ці що тут роблять? Самійло?

    ― Нас також зачепило рикошетом від вашого закляття, ― обурено озвався другий.

    Молодший Мінливець же зосереджено мовчав.

    ― Нам треба в усьому розібратися, ― подала голос Меланка. ― І спробувати відвернути те майбутнє...

    ― Сьогодні після відбою у закинутому класі між вітальнею і сходами за гобеленом, ― після короткої заминки назвав Орест.

    І відвернувся до вікна, зціпивши зуби. Йому вкрай не подобалося, що доведеться об'єднати зусилля з ворогами.

    Та не встиг Орест поринути у невеселі думки, як до покоїв цілительства завітала роздратована пані Марта. Вона відвідала цілителів, з якими довго обговорювала стан заклятих студентів. А вийшовши до притихлої юрби, призначила п'ятьом забіякам спільне покарання і вигнала дітей до вітальні. Як не дивно, серед дружньої четвірки також відчувалася дивна напруга. Не менша, навіть, ніж між ними та Орестом.

    У понурому мовчанні кожен намагався осмислити побачене. І не бажали миритися з тим гірким майбуттям, що вони самі вибудують собі в майбутньому. Вогонь в каміні підсвічував зблідлі обличчя, а жодні слова занепокоєних однокурсників не знаходили щирого відгуку.

    Єдине, про що вони могли зараз думати, ― це стрілка старого, дратівливо-гучного годинника, що вперто не поспішала.

    Тим часом Орест, який також мав вікно у навчанні цього вечора, стрімко рушив до бібліотеки.

    Він сподівався перевірити власну здогадку, на яку не зважив при створенні закляття.

    Натомість, перестрів щасливих Орисю та Кіндрата.

    — Я чула, що ти прокинувся! — радісно скрикнула дівчина. — Ми саме йшли до тебе, щоб...

    Але слова її різко обірвалися, вона відступила на крок і уважно зазирнула в очі друга.

    — Що сталося? — занепокоївся Кіндрат.

    — Орест поспішає, — тьмяним голосом пояснила Орися. І вже лагідніше додала: — Зараз наша компанія недоречна.

    — Я так не думаю, — заперечив Орест.

    — Розумію, Оресте. Але саме цієї миті ми з Кіндратом є перешкодою для тебе.

    І друзі рушили коридором, не вимагаючи жодних пояснень.

    Ще хвилину Орест дивився їм услід, але розвернувся і замислено рушив до бібліотеки.

    Усі семеро майже одночасно зайшли до пустого занедбаного класу. Роззирнулися навсібіч та зайняли кілька вільних парт.

    ― То що то були за чари? ― неприязно почав Перекидайло.

    ― Маю те саме запитання, ― озвався Северин. ― Два чи більше заклять зіткнулися й вибухнули, зачепивши нас усіх.

    ― Думаю, ― подав голос Максиміліан, ― нас цікавить не стільки саме закляття, скільки правдивість того, що ми прожили.

    На це зауваження Орест відреагував стриманим кивком і продовжив:

    ― Моє закляття мало показати тобі, Максе, твій найбільший страх. Справжній, звісно.

    ― А моє заклинання повинно було перемістити тебе кудись подалі від того коридору, ― додав Дмитро.

    Орест вигнув брову і на мить замислився.

    ― Отже, одне закляття перемістило кожного з нас (тобто, нашу свідомість) у найстрашніший і найжахливіший день нашого життя. А фактор невідомості визначив такий день у майбутньому.

    ― У всіх було майбутнє? ― резонно уточнила Дикограй. ― Упевнені?

    ― Так, ― не стрійним хором підтвердили інші.

    ― Якщо когось влаштовує побачене майбутнє, він може піти прямо зараз. Небезпеки від чарів нема, все вже позаду, ― скептично озвучив Орест.

    Ніхто не зрушив з місця.

    ― В майбутньому на кожного з нас чекає боротьба з Владом Зоролиєм, ― додав Дмитро. ― Якщо хтось з вас хоче приєднатися до нього, то нам явно не по дорозі.

    ― А майбутнє рахується? ― подав голос друг молодшого Мінливця.

    ― Ти хто? ― доволі нечемно запитав його Макс, придивившись до дрібного хлопчини.

    ― Марко. Марко Здолайвітер.

    Щось ворухнулося в пам'яті Мінливця, і його очі потемнішали.

    ― Послухай, Марко. Що б ти там не побачив, це ще не сталося. І якщо тобі подобається результат, то можеш піти до своєї кімнати, забути про цю розмову. Але якщо ні, якщо твій вибір обернувся найгіршим днем твого життя, то можеш хоч би спробувати поборотися за краще майбутнє.

    ― Я залишуся, ― твердо озвався Марко.

    ― Ми прожили в майбутньому по одному дню кожен. І, окрім свого найбільшого жахіття, отримали чимало інформації про те, що там відбувається, ― мовив Дмитро задумливо.

    ― Пропоную знищити Зоролия до настання означеного майбутнього, ― раптом подав голос Самійло.

    Всі перевели на Мінливця здивовані погляди.

    ― Непоганий варіант, ― гмикнув Орест.

    Чим іще більше здивував компанію своїх ворогів.

    ― Пропоную назвати хоча б приблизні дати нашої мандрівки, ― запропонувала Меланка.

    Дмитро назвав дату в один голос із Орестом.

    І здивовано поглянув на Северина, явно очікуючи на якусь відповідь. Коротко витягши повітря крізь зціплені зуби, Орест відповів:

    ― Так, мова про одну й ту саму подію.

    ― У мене теж, ― озвався Максиміліан. ― І більша частина наступного дня.

    ― Так, теж наступний день, ― тихо додала Меланка не коментуючи.

    ― Приблизно кінець двадцять другого, ― і собі заговорив Марко. ― Я був одним із тих, хто за наказом Влада Зоролия знищував ворогів. А спогад про суд.

    Всі заціпеніло поглянули на хлопця, зовсім ще дитину, який говорив про власне майбутнє, де він жорстокий убивця.

    ― Дві тисячі дев’ятнадцятий, ― тихо назвав Самійло. ― Точніше не скажу, але літнє повітря починало холонути.

    ― Тобі ж у дві тисячі дев’ятнадцятому лише вісімнадцять буде, ― подав голос Макс. ― А пізніші спогади?..

    ― Я не маю пізніших, ― відповів він. ― Це рік моєї смерті. Власне, і спогад останній.

    Максиміліан сполотнів.

    ― Не допущу, ― прогарчав він тихо.

    Зависла дзвінка тиша. Кожен зненацька вловив просту думку, що багато хто з них втратить життя ще до того, як зможе його осягнути.

    Відринувши полуду, повернулися до Павла.

    ― Значно пізніше за вас усіх. День, коли я став правицею Влада Зоролия.

    Всі похмуро дивилися на зрадника, а потім він проскімлив:

    ― Я цього не хочу. Це якесь потворне майбутнє. Не моє! Не може бути!..

    ― Годі! ― скрикнув Дмитро. ― Наша ціль ― виправити оце все. І не допустити такого.

    Всі кивнули на знак згоди.

    ― Будемо зустрічатися тут щовечора за півгодини до відбою, ― запропонував Орест. ― Найперше, що треба зробити, ― це записати всі спогади про майбутнє. До найдрібніших деталей. Тоді зможемо зробити якісь висновки. І нікому ні слова, ― нагадав Орест.

    ― А хіба ти тут головний? ― скривився Дмитро.

    ― Хіба у тебе є ліпші ідеї? ― огризнувся той і вийшов геть, ледве не ляснувши дверима.

    25.11.2022

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.