Майбутнє відбувається сьогодні

Йшли до вітальні мовчки і доволі похнюплено.

Досі блідий Максиміліан кілька разів заледве не врізався у колони. Дмитро щось роздратовано шепотів собі під ніс, і тонкий слух Меланки вловив тільки "той самий день". А Павло боязко поглядав на раптово втрачених друзів.

Сама Меланка зі співчуттям дивилася на інших та відчувала у своєму серці тверду рішучість змінити обставини страшного майбутнього.

У вітальні всі четверо мовчки сіли перед слабким вогнем у каміні й поринули кожен у свої думки. Першим мовчання перервав Дмитро:

― Ви правда хочете об'єднати зусилля з Северином? ― гидливо прозвучав його голос.

Макс перевів на друга важкий погляд.

― Завдяки випадковості, збігу обставин і створеному ним закляттю я маю шанс врятувати життя свого брата.

Голос Мінливця прозвучав незвично відсторонено, але надзвичайно твердо.

― Зараз не час для сварок і впертості, ― підтримала Максиміліана Меланка. ― Якщо ми будемо думати старими категоріями, то прийдемо до того самого майбуття.

― То ти пропонуєш побрататися з ним? ― уточнив Дмитро.

Меланка зітхнула.

― Ти і Мальва берегли секрет свого дому від мене не тому, що так безпечніше. Ви довіряєте мені у бійці стояти з вами пліч-о-пліч, та не довірили захист вашого дому. А від Павла ніхто підступу не чекав, і Макс легко виказав йому ваш сховок. Бо він не несе на собі печатку прокляття!

― Меланко...

― Отак діють стереотипи, ― вже спокійно сказала. ― Просто приклад.

― Нам треба скористатися усіма можливостями, ― додав Максиміліан. ― Для того, щоб відвернути оте все.

― Гаразд, ― погодився Дмитро. ― Але не чекайте від мене дружби з ним.

― Не думаю, що він сам погодиться на таке, ― гмикнув Макс.

І всі вони витягли записники й засіли за конспект похмурого прийдешнього.

Вранці на уроках мандрівники майбуттям були втомлені, бо так і не заснули до самого світанку.

Ввечері п'ятеро похмурих студентів увійшли до коридору, де відбулася знакова бійка. Наслідки її вже майже прибрали, а новенькі шафки для шкільних нагород виблискували пусткою. Власне, саме заповнення трьох цих шаф і було призначеним для них покаранням.

На думку викладачів, спільна праця під наглядом охоронця Академії мала владнати конфлікт між Орестом та іншими студентами.

Але саме того вечора пан охоронець розривався між обов'язками більше, ніж зазвичай. Тому майже одразу порушники лишилися сам на сам із нудним завданням та гострою напругою, що вирувала між ними.

Перші хвилин десять пройшли в мовчанні. Та монотонна праця і безліч думок, що викликали найрізноманітніші запитання, робили всіх вкрай нетерплячими.

― Чому саме той день? ― не стримався Дмитро.

Він саме опинився біля сусідньої шафи і потягнув за скляні дверцята. Северин мовчав, лише пальці міцніше стисли ганчірку. Та він відчував на собі три цікаві погляди.

― Я вже казав, про що мова.

― В житті не повірю, що тебе засмутила моя смерть, ― вишкірився Перекидайло.

І враз зблід, почувши у відповідь:

― Тоді не лише ти загинув.

Запала тиша, яку перервав Дмитро:

― Мальва мене вибрала!

― Вибере, ― холодно поправив Северин. ― І ти не зможеш її захистити.

Він не встиг закінчити репліку, як кулак Дмитра вдарив його у щелепу. Поштовх був такої сили, що Северин налетів на Дикограй, яка саме наблизилася, щоб припинити сварку. І вони удвох впали на найближчу шафу. Всюди розлетілося бите скло, а на Меланку впав якийсь кубок. За мить до зали влетів розлючений охоронець.

― Що тут діється? ― волав він.

Нестрійна відповідь студентів жодним чином його не вдовольнила, і він відчайдушно сварився, коли доправляв всю п'ятірку з порізами і подряпинами до пані цілительки.

У цілковитому мовчанні вони отримали необхідне зцілення і рушили до місця запланованої зустрічі. Час домовленості минув двадцять хвилин тому.

Тим часом, Самійло міряв кроками запилюжений прохід між партами і пояснював Маркові, який він (вони всі) бовдур.

― Тобто, ти хочеш сказати, що в майбутньому станеш злочинцем, щоб помститися своєму батькові?

― Якось так, ― озвався Марко. ― Йому до мене байдуже, розумієш?

― Якби моя мати приділяла мені хоч трохи менше уваги! ― в запалі проказав Самійло. ― Вона ж і Макса постійно допікає...

― Бо їй не все одно! ― заперечив Марко. ― А мій батько тільки киває, дивлячись ніби крізь мене... Його самі лише темні чаклуни і цікавлять.

― Тому ти вирішив стати одним із них? Щоб він на тебе полював?

― Щоб він мене помітив.

Самійло хитнув головою.

― І що з того вийшло?

― Він відмахнувся від мене. Гидливо. А мама була вбита горем. Мені здається, що це її знищило.

Марко шморгнув носом, ніби він уже сьогодні змушений оплакувати розбите серце своєї матері.

Та довго сумувати йому не довелося, оскільки до класу гучною компанією увірвалися Дмитро та Макс, а одразу за ними увійшли Меланка та Павло, і, нарешті, Орест. Він же накинув на двері класу простенькі захисні чари.

― Що за кислі мармизи? ― безцеремонно всівся на парту Максиміліан.

Молодші не відповіли, натомість Дмитро гмикнув і витяг звідкілясь величезну коробку печива.

― Не варто вважати, що ми тут дружні посиденьки влаштовуємо, ― скривився Орест і зайняв найближчу до дверей парту.

― Звісно, що не дружні, але ж посиденьки, ― реготнув Макс і заходився копирсатися у власній сумці.

2.12.2022