Майбутнє відбувається сьогодні

— Нам потрібна система, — Марко кивнув на велику дошку в кутку.

— Ми добряче відволіклись, — зазначив Павло. — Всі ці нагальні справи і дослідження випадкових артефактів.

— А ти хотів, щоб щось подібне валялося поруч? — зиркнула на нього Раїса.

— Не варто повертатися до цієї розмови знову, — грюкнув стільцем Макс і змінив тему: — Я досі не розумію, що саме ми шукаємо.

— Рішення, без яких не могло б статися того, що ми бачили в неспогадах, — вдячна посмішка віддзеркалилась у погляді Самійла.

Він висмикнув зі стосика аркушів чистий і прописав на ньому умовний приклад, в якому для його неспогаду Макс повинен був зайти до книгарні завтра по обіді, а для Максового — провести увесь день в парку на іншому краю міста.

Орися кивнула і додала:

— Такі події і визначатимуть, чи станемо ми на шлях до втілення конкретного неспогаду.

Всі зосередились на власних неспогадах. Міркування розгортало безліч умовно простих кроків, які й наближали найгірший сценарій майбутнього. Ретельно перебирали рішення та вчинки. Нотатки розросталися і білосніжною лавиною засипали лакований стіл.

Кілька годин весь гурт шукав те, що могло привести до того чи іншого майбуття.

Вкотре їхні спільні зусилля нагадували збирання складного макета з безліччю деталей.

— Але ж ми не маємо аж настільки повної картини майбутнього, — Мальва втомлено відсунула від себе нотатник.

— Звісно, ми не знайдемо кожен такий елемент, — погодилась Орися. — Проте, нам досить однієї невідповідності, яка доведе мою правоту.

Хоч того разу жоден з них не вирішив завдання, а розбрелися вони задумливі та тихі, настрій їхній лишався непохитним. І надія щиро надихала.

З новою наснагою занурились у неспогади. Вони приділяли кожну вільну хвилину перелічуванню непов’язаних на перший погляд фактів та подій. Однак часу між навчанням, сном та їжею відверто бракувало.

Особливо, якщо врахувати ще й дослідницькі проєкти, додаткові есе та позакласне навчання. Дикограй ще опівдні затягли до бібліотеки і нагадали про обіцяну участь в якості спеціалістки з артефакторики.

Вона швидко захопилася обговоренням тих складнощів, які викличе запропонована схема. Час плинув швидко.

Меланка вже близько години пояснювала старшим спільницям у дипломотворенні суть своєї ідеї, а вони безжально закидали її уточнюючими запитаннями та запереченнями. Дикограй відчувала, що ще хвилин десять і на запитання «А для чого?..» в неї шерсть ставатиме дибки. Тобто, волосся.

Проте більшість запитань, хоч і дратували невимовно, все ж, давали корисний поштовх для думки.

— Все, я втомилася, — заявила Марічка Звернигора. — Ходімо чай пити.

— Обід ми прогавили, — зітхнула Мавка, доки наводила лад на столі читальної зали.

— Та я ж не про суп казала, — багатозначно підморгнула та.

Меланка зрозуміла, що до печери потрапить не скоро, але її тверда відмова виглядатиме і неприродною, і дивною. Тож дозволила старшим студенткам провести її до закинутого класу, де перший же стіл негайно вкрили чашки, термос з чаєм та чималий пакунок з кексами.

— Як вам це все вдається? — з веселими іскрами в захопленому погляді запитала Дикограй.

— Чорний ринок кексів і саморобний чай, — розсміялася Меліса. — Ми викрили кількох студентів, які налагодили поставки через родичів у кондитерській. А ще двоє навчених відьмаків, які швидко перелаштували свою лабораторію підпільних зіль від забудькуватості на невеличку кулінарію.

— Але ніколи не беріть у них нічого, що має тваринне походження, — порадила Вернидуб. — Їм інгредієнти через підвал теплиці доставляють.

— Овва, — округлила очі Дикограй. — Ви так багато про все це дізналися.

— Аякже, — хитро осміхнулася Мавка. — Перше, що зробили після оголошення покарання.

— А ми от так і не второпали, навіщо вигадувати таке дивне покарання, — додала Меланка.

— Гм, — розгубилася Мавка. — Ми прийняли, як даність. Списали на поганий настрій пані Директорки. Та зруйновану комору.

— Можливо. Та, все ж, це дивно, — погодилась Звернигора. — Тим паче, після тої шаленої ідеї з нишпорками.

— Ружа казиться, — шепіт Мавки став дзвінкішим. — Вона гадає, що ти її переслідуєш.

— От навіжена, — Марічка сердито сплела руки і демонстративно закотила очі.

— Тим не менш, — провадила далі Мінливець. — Вона аж надто часто наштовхується на тебе в коридорах і на заняттях…

— Може тому, що у нас навчальний план практично ідентичний? Вона так скоро збожеволіє від своєї параної.

Дівчата сумно перезирнулися. Ненадовго запала тиша, перемежована хрускотом обгорток. Меланка несвідомо розпізнавала пряні аромати в горнятку чаю. За мить до того вона обпекла кінчик язика і тепер не поспішала брати новий кекс. Аби продовжити бесіду, наважилась запитати те, що цікавило її вже досить довго:

— A чого ви з нею не ладнаєте? З Ружею.

— Ти що, з дуба впала? — на щоках Марічки проступив гнівний рум’янець. — Вона ж Войовнюка дружина.

— То й що? — одностайно запитали Мавка та Меланка.

Обидві блищали очима на Звернигору, однак Мінливець ще й підборіддя випнула.

Тим часом Меланка продовжила:

— А молодший Мінливець водить дружбу з Войовнюковим братом. І що тобі з того?

— А те, — заговорила Марічка безбарвним голосом, — що Войовнюки не з нами, а з Зоролиєм.

Марічка вперто відвернулася від подруги й потяглася за чаєм.

— Може й так, — сказала Мавка. — Та ми говоримо про мою сестру, а не Олексу чи Левка.

24.11.2023