Майбутнє відбувається сьогодні

Щойно Орест з Остапом зробили крок із зали суду, до них підступили люди Маркіяна й перетяли шлях.

— Ми пильнуватимемо тебе, юний темний магу, — стишеним голосом сказав найближчий.

Жоден м'яз на його прямокутному обличчі не ворухнувся, окрім скупого поруху губ.

— Не відповідайте, — натомість гучно порадив Остап, а провокаторам сказав наступне: — Ви вже програли справу пана Северина, тож не ганьбіться ще й погрозами.

Звідкілясь із гамірливої юрби відділилися дві високі постаті й рушили до них. Степан та Свирид стали обабіч Остапа й відгородили від них натовп. Нарешті шлях до виходу став вільним. Лише біля ліфтів їх наздогнала висока жінка в сіро-зеленому шалику.

— Зоряна, — видихнув Свирид.

Орест помітив гострий погляд Степана, спрямований на брата коротку мить суцільної тиші після її появи.

— Мамо, — чемно привітався сам Орест. — Радий тебе бачити.

— Я прийшла, як ти й хотів. Тепер можеш повернутися додому.

— Не варто, — втрутився Остап. — Орест гостює в нас, і йому варто дочекатися владнання всіх формальностей. Сумніваюся, що Здолайвітер облишить свій задум аж так легко. Але, звісно, пан Северин може відвідати дім сьогодні...

— Краще завтра, — сказала Зоряна сухо.

Запала тиша, яку перервав Остап. З незворушним обличчям узгодив час зустрічі й першим попрощався.

Щойно двері ліфта зі стрекотом роз'їхалися, Зоряна простягла синові чарівну паличку, коротко кивнула і рушила геть. Орест з Мінливцями вийшли слідом, але вона вже зникла серед натовпу. Звідкілясь вигулькнув Гліб і, тихо перемовляючись, повів кудись Степана. Свирид також швидко розпрощався і залишив товариства Остапа саме тоді, коли Орестові здалося, що він помітив матір серед гамірливого люду. Та наступної миті не був у тому певен.

— Дякую вам, — гаряче проказав Северин.

— Пусте, — заперечив той. — Друзі моїх синів можуть розраховувати на цілковиту підтримку Мінливців.

— Ми не друзі, — зізнався Орест. — З Максом ми ворогуємо чи не з найпершої зустрічі.

— Що ж змінилося?

— То були переважно мої чари. Під час тієї бійки.

— Так ти хочеш сказати, що я не повинен рятувати від дуркуватих бюрократів людину, яка, ймовірно, дала шанс на порятунок обох моїх синів?

— Це була випадковість, пане Мінливець. Я мав зовсім інші наміри, здебільшого протилежні. Тому мені ніяково від настільки дружнього ставлення. І це саме ви врятували мене від страшної халепи.

— Вважайте мої дії визнанням нашої дружби. І мені байдуже, чи ворогували ви з Максиміліаном. Мої сини попросили допомоги, а я погодився. Та й, на правду, я також маю інтерес у цій справі.

— Здолайвітер? — Орест зі здогадкою не вагався й секунди.

— Він. І я дуже сумніваюся, що наша пригода завершилася цим судом.

— Гадаєте, він шукатиме спосіб зашкодити?

— От і з'ясуємо, — кивнув Остап в напрямку Макса і Самійла, що саме бадьоро до них чимчикували.

— Додому треба. Хутко, — видихнули вони майже одностайно.

Двічі повторювати не довелося. Остап мовчки клацнув кульковою ручкою. Тихий звук не встиг затихнути, а вони четверо вже роззиралися у вітальні Мінливців.

— То що ви дізналися? І чому нам довелося так стрімко тікати?

— Все просто, — озвався Макс. — Здолайвітер нас помітив у самий розпал розмови.

— Нишпорками назвав, — доповнив Самійло. — Він збирається рити під твоїх друзів. Я так зрозумів, що суд пішов дещо не за сценарієм.

— Сценарієм? — вигнув брову Остап.

— Те прокляття, — пояснив Максиміліан. — Цілитель мав наполягати на участі Ореста.

— Чого ж він не наполягав? — Северин втупився у візерунок на килимі. — Пан Читенко?

— За ним стежили, — заперечив Самійло. — Тож, або цілитель виявився чеснішим, ніж сподівався Здолайвітер, або...

— Або я маю невідомого союзника, — зблід Орест.

— Здогадуєшся, хто це може бути? — поцікавився Макс.

Проте відповіді, як і будь-якої реакції, не отримав.

— Хай там як, а Здолайвітер стежитиме за кожним із нас. І це погано, — Самійло сплів руки перед собою і додав: — Нам лише його посіпак на хвості й не вистачало.

— Ми могли б зливати їм потрібну для нас інформацію, — задумливо торкнувся підборіддя Северин.

— Непогана ідея, — визнав Остап. — Все одно, змусити їх відчепитися і довго, і небезпечно. Розумно шукати вигоди... Що ж, — додав зовсім іншим тоном: — Я вже піду, а ви маєте, що відсвяткувати.

— Це точно, — озвався Максиміліан коли за батьком зачинилися двері. — А надто сам вираз Здолайвітрової пики, коли він усвідомив власний провал. Завтра йдемо в наш невеличкий похід? — змінив тему, лише на мить поринувши в думки.

— Завтра маю навідати матір. Та й не надто добре, щоб вас бачили зі мною.

— Здолайвітер знає, у кого ти гостюєш, — заперечив Макс. — Тож логічно зібратися всім разом. Посперечаємося для вигляду. Отже, післязавтра.

— Мені зараз здалося, чи ви на мене чекали? — гмикнув Орест.

— Звісно, чекали. Не самим же лізти в імовірну халепу, — завірив його Максиміліан зі сміховинками в погляді.

На вечерю завітав Кіндрат. Орест намагався розпитувати друга, де зараз Орися, але той знав не більше.

Посеред трапези, коли їхнє занепокоєння оформилось у цілком притомний план пошуків, Читенко увірвалася до гостьової вітальні Мінливців. Із непроникним обличчям і надзвичайно рівною спиною вона чемно привіталась і вибачилась за невчасну появу. Між бровами залягла помітна зморшка, під очима з'явилися тіні, однак вона жодним чином не обмовилась про причини свого раптового зникнення напередодні.

"Це ти мене врятувала?" — подумки, але гучно запитав Орест.

Орися мовчала й на мить повернулася подумки до переживаннь минулого дня. Северин уважно поглянув на Читенко, відмітив її небажання пояснювати зробив з того власні висновки.

Тим часом святкова вечеря тривала в затишному колі. Розмова розмірено линула в напрямку плану їхньої вилазки в місцевість, на яку натякала більшість Кіндратових нотаток з архіву. Вони були певні, що саме там відшукають сліди Зоролиєвого минулого, проте й не уявляли, з чого почати.

Ранок наступного дня зустрів Ореста в гарному настрої, тож на порозі рідного дому він опинився саме вчасно. І з широкою посмішкою на обличчі.

— Я вдома! — бадьоро гукнув він.

Відповіддю стала тиша.

Здивований Орест рушив углиб будинку і лише на кухні знайшов батька. Лаврин Северин байдуже ковзнув поглядом, зачепившись хіба на чарівній паличці, яку насторожений хлопець випростав перед собою. Упевнившись, що застосовувати її він не збирається, господар оселі продовжив перерваний сніданок.

— Зоряна в магазині. Повернеться за півгодини.

— Зрозуміло, — озвався Орест.

Чекати на матір довелося втричі довше. Весь цей час він читав першу ж надибану книжку, з якою палко сперечався подумки аж до появи Зоряни.

Розмова ніяк не складалася, а натягнуті запитання отримували односкладні відповіді. Нарешті Лаврин втрутився в розмову із власною цікавістю:

— То тебе так і не вигнали з тої Академії?

— Ні, звісно. Це було б несправедливо.

— Еге ж. От тільки ти мав шанс стати нормальною людиною...

— Гадаєш, якщо заборонити магу чаклувати, він стане, як ти кажеш, "нормальною людиною"?

— Без чарування маги гинуть, — додала Зоряна. — Ти ж знаєш.

— Знаю, — насупився той.

І надовго запанувала тиша. Северин із сумом пригадав, який затишок огортав учорашню вечерю.

Пообіді Зоряна кудись несподівано зазбиралася, тож Ореста вона спровадила значно раніше, ніж він планував спочатку. І щоб не чекати кілька годин появи Остапа, Северин вирішив навідати Мальву.

Йшов бадьорим кроком, і вже за чверть години підвів долоню аби смикнути мотузку дзвінку. Та не встиг, і різко прочинені двері заледве не вперішили в Орестове плече. Він щойно зміг відскочити, коли:

— Оу! — зойкнула Мальва і застигла на порозі. — Привіт. Вітаю, до речі.

Северин подякував, жодним чином не викриваючи свого здивування від того, що вони так і застигли на порозі.

— Ми збиралися пити чай, — гукнула Ганна, щойно впізнала голос гостя.

Мальва на це стенула плечима і без жодних пояснень повернулася до будинку. Орест увійшов слідом, заінтегрований діями Соколенко. Та вже наступної миті побачив за столом не лише Ганну, а й Раїсу.

Декілька хвилин тривало натягнуте мовчання, яке перервала Перебийніс.

— Нам слід привітати тебе зі щасливим порятунком, — широко посміхнулася вона. — Певно, нервово було все це про себе вислуховувати?

— Звісно, — погодився з нею Орест. — Ти там була?

— Не зовсім. Мені Мальва переказала.

Обидві Соколенко сердито на неї зиркнули, однак сперечатися не стали. Северин гмикнув, на мить уявивши це обговорення. З думок його висмикнуло замислене запитання Ганни:

— На що ж розраховував той Здолайвітер, коли злочину і не було?

— Схоже, що слова його власного свідка стали для Здолайвітра несподіванкою, — багатозначно зиркнула на Ореста Мальва.

— Що ж могло спонукати його казати правду?

Ганна щиро бажала зрозуміти, проте, не отримавши відповідь ані від Ореста, ані від Мальви, відмовились від напосідань з простої цікавості.

Натомість Раїса швидко висловила свою версію:

— Мабуть хтось його про це наполегливо попросив.

Севернові забракло повітря від цих розмов, тож він досить швидко попрощався з дівчатами. Тим паче, час зустрічі з Остапом Мінливцем наближався, а спізнюватися Орест собі не дозволяв.

Вже біля порогу він почув слова Мальви:

— Головне, справедливість відновлена.

23.06.2023