Майбутнє відбувається сьогодні

— Ти впевнений, що мова саме про нього? — з обережністю перепитав Марко, щойно спіймав погляд Левка.

— Зоролий тісно пов'язаний з нашою родиною, — тьмяним голосом зазначив Войовнюк. — Мені мало що відомо з початку історії, але він завжди — бажаний гість в нашому домі, — хлопець гидливо скривився.

— Про що йдеться? — запитав Дмитро у зблідлого друга.

— Про зустріч з, вірогідно, Зоролиєм, — випередив брата Самійло.

Кілька хвилин всі насторожено мовчали. В повітрі перед ними так і бриніло гостре не задане запитання: "що ж робити?"

Повільно перезирнулися.

Тієї миті до кімнати зайшли Орест та Кіндрат, які саме обговорювали завтрашній залік з артефакторики. Вся недоречність їхньої розмови за три чверті години до опівночі трохи розрядила напругу між хлопцями й дивним чином допомогла їм опанувати власне схвилювання.

— Ви скажені, — реготнув Дмитро на знак вітання.

— Скажеш про це завтра, коли спатимеш над списком питань, — огризнувся Орест. — Що з вами?

Він безпомилково визначив нервовість "спільників" та помітив зім'ятий лист в руці старшого Мінливця. На німе запитання Самійло з кам'яним обличчям переповів зміст листа та їхні здогадки. Северин хотів щось сказати, але передумав, тоді як в погляді Пробудця не було й тіні сумніву, коли він рішуче заявив:

— Вам доведеться просити допомоги в Орисі.

— Це ще чого? — наїжачився Дмитро.

— Бо Зоролий не ходить без власного почту, — похмуро зазначив Орест. — І халепа, якщо серед нього буде Гліб Читенко, — його погляд спинився на Самійлі.

— Я не знаю, що могло б мене врятувати, — правильно зрозумів натяк молодший Мінливець. — Хіба його таланту можна протистояти? Навіть ти не зміг би.

— Я би зміг, — заперечив Северин. — Але мова не про мене.

— Гадаю, нам варто дослухатися і в іншому. Щодо менталістики, — подав голос Максиміліан, чим вніс сум'яття в коло друзів. — Я вважаю, ми маємо показати Читенко й інші спогади. Заодно зрозуміємо, як це все діє.

— Та ти, певно, жартуєш! — Перекладайло зло зиркнув на друга, після чого різко всівся на своє ліжко і в цілковитій тиші заходився розплутувати шнурівки високих чобіт.

— Можливо, це дійсно допоможе, — обережно підтримав Макса Павло. — Ми ж об'єдналися не задля постійних суперечок.

— Так, — підтримав Левко. — Без допомоги одне одного ми приречені.

Дмитро так і не заговорив з ними до ранку, а Макс, хоч і кидав на друга сумні погляди, від ідеї не відступився.

— Повнота картини стане важливою віхою в нашому протистоянні з Зоролиєм, — заявив твердо.

Тим часом у дівочій кімнаті п'ятих–десятих курсів кожна зосередилася на своєму. Меланка залишила Раїсу та Мальву ще у вітальні й тепер читала складний розділ у пораднику перевертням. Подруги впевнено вважали, що Дикограй втомилася і пішла спати, тож вони зовсім не зраділи, побачивши її з книгою.

В дальньому кутку спала Цвітана, тож вони тихо вмостились на власних ліжках. Останньою до кімнати увійшла Орися й негайно зникла за дверцятами ванної, ніби сподіваючись лишитися непоміченою. Вона, утім, не здивувалася колючим поглядам, котрі її зустріли.

Вернидуб прокинулася й наважилась запитати:

— Я зможу завтра до вас приєднатись?

Орися спіймала погляд шестикурсниці й без жодних вагань занурилась у її думки та спогади цього дня. Повністю зігнорувавши відразу на обличчі Раїси, невдоволення Мальви та помірну байдужість Меланки, Орися ствердно хитнула головою. Проте, наступні декілька годин Читенко продовжувала переглядати чужий спогад, наче той був її власний.

"Ранок. Домашні завдання. Помірне очікування вечірнього святкування. Думки про таємний гурт. Вирощений оберемок польових квітів. Волошки у волоссі, живі пелюстки посеред зими. Прохання про прикрасу. Розтоптані квіти".

Орися обірвала спогад та скривилася: як в поганому фільмі. Вона перевела погляд на ліжко в найдальшому кутку. Спини Вернидуб не видно за горою ковдр, однак дівчина, безперечно, не спала.

"Сміх. Дзвінкий та підхоплений багатьма. Регіт над наївністю та щедрістю. Тиша кімнати розірвана обережними схлипами. Ніч".

— Тобі варто знати, що не всі заслуговують на твою допомогу, — тихо прошепотіла, ні до кого насправді не звертаючись.

Наступного дня час рухався нерівномірними стрибками. Ніби сповільнювався та майже завмирав на лекціях, коли безжальні викладачі привітали сонних гультяїв заплутаними заліками та контрольними. Тоді як рідкісні хвилини спокою і відпочинку розчинялися в минулому, варто лише кліпнути.

Зрештою, до обіду всі їхні сили вичахли, а в ногах накопичилась важкість.

— А попереду ще телекінез, — простогнав Кіндрат, насипаючи собі печеної картоплі й не помічаючи, як одна і та сама картоплина вже втретє втікла від виделки.

— Ти надто розсіяний сьогодні, — кивнув на другові спроби Орест. — Якщо нас знову змусять гоцати навколо Академії, я точно засну десь під деревом в саду.

— Там холодно, — з іще свіжим досвідом пересмикнула плечима Орися й вкусила сирник.

Макс, який сидів неподалік, хотів щось додати, але його відволікла Меланка. Вона саме читала все той же підручник і, відволікшись, впустила його на власний пиріг з бананово-шоколадною начинкою.

Вибух сміху потонув серед жартів про універсальність шоколаду, адже тепер він довершив смак не одного салату, стейку чи ж картоплі. Пироги з сиром чи печенею однаково прикрасили шоколадні бризки. Ті ж, до кого випадковий соус не долетів, зажадали й собі експериментів.

Обід завершився у значно веселішій атмосфері, аніж розпочався, тож сміх змінився наснагою, а вечір став значно успішнішим за ранок.

Коли всі вони, нарешті, пройшли коридорами до печери, свідомо створена бадьорість допомогла забути про ранкову сонливість та сконцентрувати увагу на головному. Цвітана вперше переступила поріг таємної обителі їхнього гурту, й Орися відчувала її трепет та захоплення, коли супроводжувала.

Всі вже на них чекали у вітальні. Вернидуб чемно привіталася з усіма і всілася між Самійлом та Кіндратом трохи осторонь від обох. Її погляд зосередився на Орисі, тоді як сама Читенко обмежилась коротким називанням імені та курсу Цвітани.

Дівчинка завмерла в очікуванні й, нарешті, Дмитро Перекидайло заговорив до неї від імені всієї спільноти:

— Ми зібралися в це неоднорідне співтовариство аби оборонити себе і своїх близьких від влади Зоролия. Чи підтримуєш ти якісь з його поглядів? — очі Дмитра холодно дивилися на неї.

Цвітана погляд цей витримала і заперечила:

— Я прийшла до вас не маючи жодних ідей окрім дружби та навчання. Проте, я тішуся з того, що наші погляди співпадають. Я вважаю дивним і небезпечним його вплив і ворожою його владу на людей. Тому я з вами.

В її голосі прозвучали сталеві нотки. Орися ледь помітно всміхнулася, її погляд набув нової упевненості, плечі опустилися.

Але ці зміни помітив один Орест. Він впевнено випнув підборіддя і заявив:

— Ми маємо один медальйон. Він показує найгірший день майбутнього. У більшості з нас він так чи інак пов'язаний із Зоролиєм. Ми намагаємось це майбутнє змінити. На тому й об'єдналися.

Доки Северин про те казав, Дмитро Перекидайло мовчки витяг масивний медальйон на товстому ланцюжку й виклав у центр столу. Орися кивнула, і Цвітана обережно взяла до рук артефакт. Зважила у пальцях. Різко накинула на шию і знепритомніла.

Минуло досить багато часу доти, доки Вернидуб розплющила очі й заозиралася навкруги. Орися спіймала емоцію смутку, проте Цвітана дуже швидко опанувала себе і тихо уточнила:

— Це відворотно?

— Ми сподіваємось, — за всіх відповів Орест та вичікувально поглянув на Орисю.

Читенко зробила вигляд, що не помітила натяку, але й Цвітана нічого розказувати не стала.

Тоді Самійло висунув власну пропозицію, звернувши погляд до Читенко.

— Хай Орися зазирне у наші неспогади й пояснить, як захистити думки від менталістів. Це наразі вкрай важливо.

— Я також вважаю доречним аналіз лише повної картини подій, — докинув Орест.

Цього разу проти виступили лише Мальва з Раїсою, а також Дмитро. Тому наступні кілька годин Орися пояснювала те, що сама вважала очевидним. І, якби поряд не було Ореста, її терпіння скінчилося б значно раніше світанку.

— Я не зможу навчити вас приховувати думки, але поясню, як володіти їхнім потоком.

3.03.2023