Зміст
  • 1 Перевищення допустимої самооборони?
  • 2 Старий дім в новому колі, старе коло в новому домі
  • 3 Прохання позбавлене чемності
  • 4 Вкрадений страх
  • 5 Зачарована бібліотекою
  • 6 Помста вдалася?
  • 7 Занепокоєння друзів
  • 8 Знання пробудилося
  • 9 Покарання та бійка
  • 10 Неспогади про майбутнє
  • 11 План дій
  • 12 Зимові канікули
  • 13 Артефакт втраченого майбуття
  • 14 Нова схованка
  • 15 Знайомство з медальйоном
  • 16 Один день
  • 17 Розмова під пагорбом
  • 18 Недовіра
  • 19 Причини цікавості
  • 20 Листівки
  • 21 Що в посланні?
  • 22 Потайні думки
  • 23 У передчутті літа
  • 24 Іспит для перевертня
  • 25 Літні канікули
  • 26 Чари і наслідки
  • 27 Гостинність Мінливців
  • 28 Привіт, друзі!
  • 29 Секретний провулок
  • 30 Трохи минулого, трохи майбутнього
  • 31 Дружній турнір
  • 32 Дружній турнір (частина 2)
  • 33 Зачаїтися у лісі
  • 34 Підслухані розмови
  • 35 Суд
  • 36 Вдома?
  • 37 Ранок нового дня
  • 38 Погляд у невідомість
  • 39 Непорозуміння та кіт
  • 40 Некотячі пригоди
  • 41 "Книга відповідей"
  • 42 Мозковий штурм
  • 43 Стримуване несприйняття
  • 44 Все добре?
  • 45 Хиткі перемовини
  • 46 Кінець літа
  • 47 Щось тут не те, чи не так?
  • 48 Пробудницька магія
  • 49 Пастка на Мінливця
  • 50 Дорогами позамежжям
  • 51 "Не та сама Василина"
  • 52 Невідповідності та упередження
  • 53 Дід
  • 18 Недовіра

    Після цих слів Орися перевела погляд на Ореста й тихо уточнила:

    — Цих подробиць достатньо? Чи ще які обговорити хочете? — і вже гучніше додала: — Зважаючи на те, що про свої неспогади ви всі мовчите, мені видається нечесною ця ситуація.

    Погляд Ореста оббіг весь їхній гурт, й він рішуче випростався перед усіма, ніби готувався боронити ідею, що миттю до того запалахкотіла в його очах.

    — Якщо подивишся, ти матимеш цілісну картину!

    З блиском в очах і заледве стишеним голосом Орест почав пояснювати хід думок та власну ідею.

    Але майже ніхто не розділяв із Северином палких очікувань від тих переваг. І, насамперед, Мальва та Раїса.

    — Ви не усвідомлюєте, якої серйозної проблеми ми б уникли, якби неспогади не залежали від умовностей переказу, — підтримав друга Кіндрат.

    — Я не підпущу менталістку до власних думок, — вперто відкинулась на спинку крісла Раїса.

    — Ти б і не мала змоги їй завадити, — розреготався Левко, — Якщо Читенко вирішить подивитися всі неспогади, вона це зробить, хочемо ми цього, чи ні.

    — Дякую за пояснення, — вишкірилась Перебийніс, — але мені здавалося, що це — цивілізоване обговорення, а вона не прагне пришвидшити свою сумну долю.

    Орися зціпила зуби і стисла пальцями бильце крісла.

    — Твоя правда, — зазначила вона наступної хвилини. — Та ось що дивно: лише ти одна повністю уникаєш обговорень свого неспогаду.

    Орися дещо мстиво скривила губи, коли в очах опонентки явно промайнула паніка.

    — А й правда, — підхопив Максиміліан.

    Перебийніс заходилася шукати в сумці свій конспект неспогаду під уважними та запитальними поглядами. Нарешті вона видобула трохи зім'ятий аркуш і розрівняла тремтячою рукою.

    — Я... втекла, — похмуро зізналася Перебийніс. — Коли Зоролий проявив свій намір винищити або підкорити нас усіх, я просто зібрала речі і втекла позаочі.

    — І що сталося? — запитала Мальва тихо.

    — Не знаю. Я зненавиділа себе за свій страх. Того дня, у неспогаді, я читала газету про всіх вас. Про тебе, про Павла... Дмитра та інших.

    Мальва взяла Раїсу за руку і не дозволила їй глибоко зануритися в сумні думки.

    До Орестової пропозиції тієї ночі більше не поверталися, але цікаві погляди на Читенко кидали до самого світанку. До якого і добалакались.

    Цього разу першими печеру залишили Северин із друзями. За столом в обідній залі вони вмостилися на найвіддаленішому краю, де тихо перемовлялися.

    — Це вдала думка, — зізналася Орися. — Проте, без шансів.

    — Ти впевнена? Я гадав ми скористаємося з будь-якої можливості. Чи ж не заради цього було все?

    — Можливо, згодом, — легко посміхнулася вона. — Але я досі небезпечна і непередбачувана... Хоча, радше, непідвладна їхньому контролю. Тобі складно зрозуміти їхні страхи.

    — Бо я довіряю тобі?

    — Бо ти здатен протистояти моїй цікавості, — заперечила Орися. — Це міг би пояснити Кіндрат.

    Пробудець, який до цього мовчки жував грінку, гмикнув:

    — Мене не зачіпає, якщо тобі вдасться викрити якісь мої думки. Я тебе знаю. Вони ж привчили себе бачити в тобі монстра і тепер ладні втратити шанс, аби лише не визнати свою хибу.

    Орест скривився, але розвивати думку не став.

    Задзвенів поклик на навчання.

    Субота переважно складалася зі спецкурсів, тож більшість студентів розсипались на групки ще біля дверей їдальні. Та для восьмого курсу дообідні лекції були лише поглибленими версіями існуючих дисциплін. Пообіді ж цього тижня занять вони не мали.

    Та й сам обід майже всі вирішили пропустити. Кожен поспіхом згриз пиріжок з печінкою і помчав до бібліотеки.

    Першою до приміщення увійшла Меланка і одразу помітила Марічку, яка вже на неї чекала.

    Дуже скоро Дикограй з'ясувала, що Марічка Звернигора та Меліса Лісова, а з ними Сонцеслава Вернидуб, виконують спільний випускний проєкт зі створення магічних маєтків. І їм потрібна допомога з артефакторики.

    — Викладач порадив звернутися до тебе, хоч ми і були налаштовані скептично, — додала Марічка.

    — Офіційно, з дев'ятого курсу вона зможе брати участь у здобуванні магістерського рівня, — заявила Сонцеслава з-за сусідньої полиці. — А нашому проєкту ще далеко до фіналу. Тож приєднуйся.

    Вона посміхнулася з хижою насмішкою, проте Меланка лишилась задоволена розмовою.

    Коли вона повернулася до однокурсників, всі вже зайняли найбільший стіл у читальному залі та почали борсатись у морі домашніх завдань.

    Відверто позіхнувши, Дикограй впала на вільний стілець і собі витягла підручник.

    "Перевертництво. Чудово", — та дуже швидко зрозуміла, що думки зосередились для неї на зовсім іншому навчанні.

    Тим часом до бібліотеки увійшли Орест, Орися та Кіндрат. З восьмого курсу вони були єдиними, хто наважився пообідати, і тепер вражено оглядалися навкруги. А точніше, дивувалися відсутності вільного місця в невеличкій залі.

    — Що робитимемо? — поцікавився Кіндрат.

    — Відповідь очевидна, — Орест попростував до спільного стола й бадьоро махнув друзям рукою.

    Максиміліан першим запросив новоприбулих, чим дещо здивував Дмитра. Тим не менш, той з усмішкою гмикнув:

    — Давно не бачились, — і повернувся до свого конспекту.

    Перш, ніж зайняти місце за столом, Орися смикнулася до сусідньої полиці, однак та виглядала звичайно.

    — Певно, здалося, — прошепотіла сама до себе.

    Наступні години промайнули непомітно. Й мирно.

    Дуже скоро всі зосередились на перевертництві. Та, хоча з цього предмету домашнє завдання вражало своїм об'ємом, причина крилася зовсім в іншому.

    Дмитро та Максиміліан захопилися поясненнями та складними розрахунками, дещо хизуючись власними успіхами. На питання Левка, що в тому всьому має їх здивувати, за пояснення взявся Самійло:

    — Вроджені перевертні вкрай рідко опановують першу звіроформу до повноліття. Тобто, до дев'ятого-десятого курсу. Ці ж двоє, — він насмішкувато вклонився, — ще влітку навчилися.

    На останньому слові Самійло не зміг приховати крихту власної заздрості, але сам же з неї посміявся.

    — Ще маєш час мене випередити, — всміхнувся Макс.

    — А в кого ви? — поцікавилася Мальва.

    — Перша тварина, зазвичай, домашня, — пояснив Дмитро. — З нею легше себе асоціювати, а оскільки ми тоді потребували швидко опинитися якнайдалі звідти...

    — То це ви тоді крали яблука? — викривальним шепотом заявив Самійло.

    — Та все ж? — не відступилася Соколенко.

    — Він — пес, а я — кінь, — стенув плечима Дмитро.

    Орест пирхнув, проте очі видавали його цікавість.

    — Не поспішай насміхатися, — миттю відреагував Макс. — Ми єдиною твариною не обмежені.

    "На відміну від кого?" — увірвалася чиясь думка до Орисі в голову.

    Читенко негайно вихопила клаптик паперу і написала коротке застереження: "хтось підслуховує".

    Щойно на нього звернули увагу інші, розмова вимушено перескочила на навчання.

    Проте нестерпна хвиля чужого інтересу дратувала Орисю аж до самої вечері. Коли це непевне відчуття перетворилося на пульсуючий біль у скронях, дівчина полишила домашнє завдання і спробувала сконцентрувати увагу на думках у тіні.

    Перш за все, Читенко відокремила сфокусовані на них думки усіх інших. В переповненій читальній залі це виявилося надскладною задачею. І вкотре здивувало Орисю кількістю цікавих до їхнього гурту думок та поглядів.

    Виокремити саме той мисленнєвий голос вона змогла лише перед виходом з бібліотеки.

    Дорогою на вечерю Орест помітив її відстороненість.

    — Все гаразд, — запевнила Орися. — Просто втомилася, коли шукала підслухайла. Мені майже вдалося.

    Вона не схотіла приховувати самовдоволеної посмішки, але Северин її радощів не поділяв. Зблід і заперечив:

    — Тобі не варто так себе виснажувати.

    — Навпаки. Уяви, що було б, якби хтось підслуховував нас достатньо довго. Чи й стежив за нами.

    На це відповідь він не знайшов та погодитись не забажав також. Шукаючи залагодження суперечки, Кіндрат виразив спільне бажання якнайшвидшої вечері.

    А в кімнатах відпочинку, сидячи з друзями біля каміна і не відчуваючи тиску чужої цікавості, Орися змогла розслабитись і переказати свої відчуття.

    На диво повернулися вони вже у кімнаті, де спали дівчата з п'ятого до десятого курсів. А оскільки вроджених чарівниць, які живуть тут, цього року лише п'ятеро, на ранок Орися могла з упевненістю назвати ім'я таємничої нишпорки.

    Неспокійний сон мав би виснажити її ще більше, проте сміливий задум та вперта зосередженість на власній ідеї спонукали Орисю до раннього пробудження і майже моторошної бадьорості.

    — Що з тобою? — вкотре запитав Кіндрат за сніданком.

    — Я сьогодні трохи зникну, — попередила вона обох хлопців. — Не шукайте мене і не привертайте увагу. Я потім поясню.

    Орест уважно придивився до її обличчя, і Орися з легкістю побачила в його думках викриття власних задумів.

    — Будь обережна, — замість заперечень шепнув він і разом з Кіндратом побажав їй успіху.

    Їдальня поступово порожніла, й голоси студентів стрімко віддалялися. Зачепившись краєм свідомості за потрібний, Орися повільно пішла слідом.

    Вона не здивувалася, знову опинившись у бібліотеці. Побачила інших за тим самим столом. Проте сама цього разу вмостилася з першою ліпшою книгою на широкому підвіконні й полинула вслід за чужими думками.

    Цікавими думками.

    "Відколи вони друзі? Чи вони просто вчаться разом? Тоді нащо зникати? Щось дивне... не розумію".

    Далі думки переключилися на підручник та хвилювання щодо завтрашньої контрольної, але досить скоро гучний сплеск реготу знов привернув до себе увагу. Орися і сама підскочила з переляку.

    Коли ж восьмий, а заразом і сьомий курс з позором і насмішками виштовхали з бібліотеки, Орисі довелось прослухати довгу і гнівну думку об'єкта своїх спостережень.

    Дівчина понуро повернула книжки й крадькома рушила слідом за мовчазними Орестом та Кіндратом, ретельно не потрапляючи їм на очі.

    "Нащо я взагалі їх переслідую? — промайнула справедлива думка. — Бо хочу. Хіба завжди потрібне логічне пояснення?"

    Дівчина себе ніби сварила, чим вкрай збентежила Орисю.

    Та наступної миті Читенко впізнала шлях і зрозуміла, куди вони прямують.

    А тоді запанікувала.

    Від склепінчастого тунелю їх відділяв лише один коридор, а до друзів дістатися непомітно вона вже не встигне. Кричати також марно.

    "Стій!" — подумки спинила вона Кіндрата.

    Орест озирнувся на застиглого зненацька друга лише миттю пізніше нишпорки, яка зникла на бокових сходах. Тож він помітив позаду себе лише розгублену Орисю.

    — За вами хвіст, — самими губами прошепотіла вона, звільняючи Кіндрата. — Не йдіть далі.

    І рішуче чкурнула на ті самі сходи.

    — Стій! Я тебе бачила.

    3.02.2023

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.