Майбутнє відбувається сьогодні

— За годину я маю повернутися до Академії, інакше моє зникнення помітять усі, — повідомив Орест.

Він сплів руки на грудях і вичікувально подивився на діда. Та той не одразу відреагував на слова онука. Зо дві хвилини продовжував звіряти стовпці цифр, викреслюючи й додаючи коментарі до обох колонок, а тоді простяг видовжену вузьку коробку, вкриту чорним оксамитом.

— Перш, ніж ти підеш, візьми це.

Орест перехопив досить легку упаковку і з цікавістю підняв кришку й зазирнув досередини.

— Ручка?

— Не лише. Точніше, цілковито особлива ручка. Як матимеш термінове повідомлення, напиши його будь-де. Та ніколи на живій шкірі! І я його побачу.

Він поплескав долонею кишеню, з якої виднівся край сірого шкіряного нотатника.

— Гаразд, — без зайвих емоцій погодився Орест.

Йому не терпілося побачити друзів і наостанок перед самим переміщенням він почув:

— Не забудь прочитати книгу. Це важливо.

Наступної миті дідовий дім зник, і з'явилася зовсім інша місцина. Тихий коридор за лекційними залами вигулькнув з барвистої круговерті навколо. Орест розгублено роззирнувся, адже звичайні переміщення завершуються на спеціальному майданчику. Він же опинився за якісь двадцять кроків від потрібної авдиторії і, навіть, усіх випередив.

На самій лекції, хоч вона і потребувала чималої концентрації, Орест не полишав думок про діда. Тож аби не зіпсувати дискусію невлучним коментарем, сидів щонайтихішим і лише монотонно конспектував майже кожне слово.

Аж поки Орися нишком не підштовхнула до його правої долоні записку. Двічі кліпнувши, Орест вчитався у запитання:

"Що з дідом?"

"Все гаразд, — а за хвилину додав: — Визнав мене Цілителем".

"Гадаєш, дізнався про той суд?"

Орест спантеличився і зиркнув на подругу. Він зовсім не думав, що дід міг дізнатися про його існування (тобто, про його вміння) з деталей суду, що ледь не знищивши його майбутнє, викрив також і талант.

"Хай там як, але я обіцяв підтримувати з ним зв'язок".

Орися лише кивнула з виглядом людини, міркування якої щойно знайшли підтвердження.

Лекція тягнулась невимовно довго, перенасичена теорією і нав'язливими повторами, а Орест із нетерпінням чекав на її завершення, аби поділитися з друзями своєю таємною мандрівкою.

Та щойно жадана мить настала і Орест вилетів із класу, шлях йому перегородила Мальва. Очі її підозріливо звузились і гостро дивилися на Северинове обличчя.

— Ти зникав з Академії, — констатувала вона притишеним голосом.

— Так, — кивнув Северин.

Проте жодних пояснень не додав. Лише нетерпляче нагадав про наближення наступного заняття та цікаві погляди, які вже почали на них кидати. Орися виявила більшу наполегливість і демонстративно обійшла Мальву. Кіндрат і сам Орест рушили за нею.

Ввечері, майже після тижневої перерви, всі мали зібратися у сховку. Та до того короткі розпитування переслідували Ореста на кожній перерві, а терплячі відповіді закінчувались. Зрештою він просто кидав:

"Потім".

І поспішав зайняти своє місце або покинути авдиторію. Орися ж ледве стримувала гострі коментарі й люто дратувалася, адже ані вона, ані Кіндрат досі не змогли переговорити з другом наодинці.

Довгоочікувана мить спокою заскочила їх в тому давньому закинутому класі, куди їх безцеремонно висмикнув Орест просто перед обідом. Кілька секунд друзі не зводили з нього поглядів, а тоді в один голос прошепотіли:

— Ми хвилювалися.

— Не варто було, — заперечив Орест.

Однак всупереч словам Северин переповів друзям свою подорож на єдиному подиху, збиваючись і не раз перескакуючи з дідових дослідів на його ж повчання чи розрізнені факти про зненацька здобуту родину.

Читенко і Пробудець слухали уважно, не перебивали, а тоді Орися запитала:

— То він побачить всі твої таланти під час ритуалу визнання?

Орест закусив губу.

— Я про те не подумав. Але ж і відступатися тепер надто пізно. Дід вартий ризику. Та й має право знати свого єдиного нащадка.

— Не думаю, що в опанованих здібностях є ризик, — втрутився Кіндрат. — Наскільки мені відомо, Цілителі часто бували і дослідниками, і збирачами магії. Тож хтозна, як твій дід поставиться до бажання опанувати чари, відмінні від твоїх.

— З великою часткою скептицизму, — гмикнув Орест. — Він не проти того, але не бачить сенсу, якщо чари за будь-що лишаться обмеженими.

— Ви говорили про менталістику, — здогадалася Орися.

— Так. І він досить конкретно висловився щодо істинності тої чи іншої здібності. Але моє "часткове" перевертництво не викличе зайвих підозр, як і не стане для нього сюрпризом. Просто чергова спроба осягнути світ. Данина цікавості.

Розмову перервав гучний тупіт, що рознісся коридором.

— Невже хтось може так на лекції мчати? — пробурмотіла Орися, аби приховати ніяковість від власного зойку.

— До найближчої навчальної години понад десять хвилин, — заперечив Кіндрат.

Тим часом тупіт примножився, ніби за першим гналися щонайменше п'ятеро. Орися не стримала цікавості й нервово визирнула з дверей. І саме вчасно, аби побачити, на яких саме сходах зникли бігуни коридорами.

— Навчені, — видихнула за хвилину, бо розпізнала останню постать.

Орися вже бігла сходами й не озиралася на друзів, бо твердо знала, що Орест та Кіндрат не відставали в цій гонитві.

Їхнє занепокоєння росло із кожним кроком, а особливо тоді, як вони почули свист заклять точно над ними.

Майже на даху їм вдалося наздогнати невелику юрбу, між якою точилася бійка. І її можна було б прийняти за дуель, якби п'ятеро не нападали на одного.

Орися зблідла й коротко здригнулася.

— Що тут відбувається? — гарикнула дзвінкіше, ніж сподівалася.

— Йдіть куди йшли, — прошипів ватажок забіякуватої ватаги.

Його захеканий супротивник (також із навчених) мав вигляд людини, якій байдуже на сторонню допомогу. Тож він і не намагався пояснити, в якій саме халепі перебуває. Орест пересмикнув плечима і запропонував облишити сутичку:

— Не бачу сенсу.

Натомість Читенко зблиснула в його бік очима і вперто сплелa руки на грудях. Вичікувальну мовчанку перервала єдина дівчина серед нападників:

— Ритуал спаскудили. Тут нічого робити. А ви, — вона обвела всіх трьох поглядом, — начувайтеся.

Скривила обличчя й моторошно вирячила очі, а тоді першою рушила до сходів. У відповідь Кіндрат гмикнув і заперечив:

— Не існує таких ритуалів, щоб бігати за однокласниками й розкидатися закляттями.

— Є такі. І не думайте, що все про всіх знаєте, вроджені нахаби.

Орися на цю заувагу не стримала зневажливого сміху. Проте Орест з Кіндратом не поділяли її думки.

Крім того, миті розгубленості вистачило, аби усі навчені накивами пятами. Хлопці перезирнулися, але ніяк не прокоментували всю дикість цієї пригоди. Орися враз стала серйозною:

— Щось мені зовсім не до вподоби, як мало ми знаємо про тих навчених.

Пальці самі собою почали стискатися і їй знадобилося зусилля, аби знову розслабити долоні. А з ними — і плечі. Хлопці згідно кивнули і всі троє попрямували на лекцію, що вже на них чекала. Дорогою Орися мовчала. Міркувала над тим, чи не було якогось іншого, відмінного від заявленого, сенсу в того нападу на саму Орисю роки тому. І чи дійсно вся причина крилася в її здібностях?

Вона навіть пропустила вступне слово викладача і дуже розгубилася, коли отримала аркуш з детальними інструкціями до контрольної роботи. Тож довелося відкласти нову загадку і зосередитись на завданні.

День тягнувся неприродньо довго, невдоволення викладачів множило штрафні есеї, a Читенко кожної вільної миті поринала у тонкий записник, куди додавала все нові й нові запитання, як-то "чи підкоряються ритуали навчених стандартним законам магії?"

Лише за годину до відбою гурт кількома групами увійшов до таємної печери. М'які крісла і залишені з минулого разу книжки зустріли втомлених студентів затишком, а тріскотливе полум'я у каміні швидко заповнило приміщення теплом.

Ліниве обговорення викладачів та перебільшеного навчального навантаження першим порушила поява Ореста. І хоча його роздратували колючі погляди й цілком нетактовна вимога відкрити власний секрет, Северин не сперечався з недоречною цікавістю спільників.

Після розповіді Мальва знайшла в собі сили і вибачилась перед Орестом. Аби загладити всю незручність попередніх розпитувань, Соколенко повернулася до пропозиції спільної перевірки есеїв.

— Ми надто відволіклися на всю цю академічну маячню, — заявив Левко і відштовхнув од себе книгу. — Домашні завдання, пундики, проєкти... Аж гидкο!

— Що пропонуєш? — поцікавився Дмитро.

— Якщо Читенко й справді знає всі наші неспогади, хай скаже, чиїх ще не вистачає для повноти картини.

— Ми ж вирішили спочатку з'ясувати безпечність того знання, — заперечив Орест.

— І як же нам з'ясувати? — огризнувся той. — Найближче в часі немайбутнє — Самійлове. Та жоден з нас не бажає перевіряти факти на ньому.

— Саме так, — докинув Максиміліан. — Треба відшукати когось, чиє майбутнє нещастя станеться якомога раніше, і спробувати його відвернути.

— Занадто прямолінійний підхід. Такими спробами найлегше занапастити саму можливість вибору.

Северин приготувався до палких дебатів і ретельних пояснень, однак ніхто не став йому суперечити.

— Якщо замаскувати дію медальйона під експеримент із глеком страху, можна перевірити його на старшокурсницях з мого проєкту, — запропонувала Меланка. — А щоб уникнути ситуації з самовтіленим пророцтвом, не варто повідомляти, що то є варіантом правдивого майбутнього.

— І як ти змусиш їх розказати побачене?

Левко виглядав скептичним, проте вогник ентузіазму й нетерпіння вже розгорявся углибині його темних очей.

Дикограй гмикнула і розвела руками:

— А як інакше, коли мова про експеримент?

Проте Орися спіймала на собі короткий погляд Меланки й миттю зрозуміла правдивий план.

Розмова швидко зосередилась навколо практичного втілення спрощеного медальйона і вкотре артефакторика захопила уяву кожного в кімнаті. На запитання Раїси, чого б не скористатися вже створеним, відповів Дмитро:

— Нам потрібно не лише спростити ефект присутності до мінімума, бо інакше вони здогадаються, що то все правда. Ми повинні захистити майбутнє, якщо хтось із протестованих виявиться щирим прихильником Зоролия.

— Ми побачимо лише приблизний хід подій, — висловив сумнів Марко.

— Наразі цього буде досить, — закарбувала Орися, досі міркуючи над натяком Дикограй.

— Загалом всі наші неспогади впираються у два моменти, — додав Дмитро. — Підтримка Зоролия чи відкрите йому протистояння. В першому випадку достатньо простої відмови, а в другому — кращого захисту і убезпечення себе й близьких у певний момент.

— Ми не знаємо, в якому випадку того буде достатньо, — заперечив Орест. — Якщо змінити занадто багато, ми не знатимемо, на що впливати.

— Не певен, що розумію, — похитав головою Макс.

— Хіба ти не помітив, що відмова від одного шляху ще не означає, що ми не прийдемо до того ж самого місця? І з тими ж наслідками.

Але побачивши нерозуміння у поглядах навколо, Северин обірвав себе на півслові й пообіцяв обміркувати цю тему пізніше. Лише кинув сумний погляд на Читенко й запропонував змінити тему.

Майже одразу ж зайшла мова про перевертництво. Левко, Марко, Мальва та Цвітана розчаровано хитали головами, Раїса байдуже стенула плечима, а Павло змовчав. Та вже наступної миті тихо зізнався, що хоче спробувати.

Нашвидкоруч підготовлений простір для перевтілення, зацікавлений гул голосів та атмосфера загального очікування швидко стала проблемою для сором'язливого Павла. Він декілька разів спробував перетворення, однак нічого не вийшло. Навіть після того, як всі допетрали, що витріщатися на Пріся не варто. Слова підтримки й усілякі підбадьорення опісля також не допомогли.

Засмучений хлопець повернувся на своє місце і втупився у відполіровану до блиску стільницю.

— Спробуй завтра перед нашою зустріччю. Будеш наодинці, але не сам, — запропонував Орест.

6.12.2024