Майбутнє відбувається сьогодні

Орися весь час думала про бібліотеку. Вона притягувала, непокоїла. Приходила картинами з давнього спогаду. Після тої пригоди батько строго заборонив їй відвідувати оселю книжок без його особистої присутності.

Та Гліба Читенка не було вдома вже понад місяць. А це означало, що на канікули Орися повернулася вже без нього, а за тиждень їм з мамою доведеться їхати на літню родинну зустріч. І вона навряд встигне виконати Орестове прохання за ті три дні, що матиме перед поверненням до Академії.

Тому Орися рішучим рухом розгорнула підказку Кіндрата з ретельним описом чарів і ще більш об'ємними застереженнями.

— Я змушена це зробити, — самими губами промовила до листа і змахнула паличкою.

Щойно долоні потеплішали, вона кинулась до дверей і смикнула їх на себе. Коридором бігла вже трохи тихіше, проте з не меншою небезпекою преречепитись за власні ноги.

За крок до бібліотеки Орися захекано зігнулася і підвелася лише тоді, коли змогла дихати безшумно, а серцебиття змінило джиґу на вальс. Голова трохи паморочилась, але передчуття пригоди знову захоплювало Орисине єство.

Поклала руку на двері й упевненим шепотом повторила слова Кіндратової настанови, і цього разу двері з легким стрекотом прочинились перед нею.

Орися захоплено роззирнулася і рушила вздовж стелажів. Хотілося простягнути руку і торкатися незліченних корінців ніжними пальцями. Але слова Кіндрата звучали в голові чітко: "Нічого не чіпай, доки не знайдеш потрібної книги. А тоді дій за схемою". Це дратувало.

"Чому Кондрат міг спокійно брати тут книжки, а я прокрадаюся, наче якась злодійка?"

І сама ж собі відповіла:

— Бо я взагалі мало, що знаю.

Зрозуміла, що сказала це речення вголос, і піднесла руку до губ, пригадуючи ще одне застереження Кіндрата: "Обирай книгу мовчки, щоб не втрутитись у закляття. Розслабитись зможеш не раніше завершення ритуалу".

Погляд зачепився за дві товстезні, але невеликі за форматом книги. "Книга запитань" і "Книга відповідей" яскраво виділялися між обтягнутою темною шкірою "Ритуальною магією" та потертим корінцем словника немагічних термінів.

Чітко промовила потрібні чари, простягла обидві долоні в напрямку полиці та так застигла на довгу хвилину. Нарешті обидві книги зістрибнули зі своїх місць та лягли до рук.

Тільки тепер Орися зрозуміла, що весь час майже не дихала і напружено тягнула шию. Короткий спазм прокотився всім тілом, але уникнути вигину скляної шафки з єдиною книгою таки вдалося. На обкладинці з десяток завитків та спіралей складали єдине слово "ментальність". Орися розчаровано перевела погляд на срібну застібку з почорнілим замком і рушила до читальні, лише раз озирнувшись на мерехтливі відблиски.

Орися розклала на столі перед собою книги і вирішила зазирнути спершу в "Книгу запитань". Половину її сторінок займали різноманітні звернення, написані від руки й щоразу з нової сторінки. З уточненнями і правками. "Книга відповідей" очікувано мала схожий принцип.

Трохи погортавши, натрапила на великі літери, старанно виведені дитячою рукою: "Чому нас ненавидять?" Орися наперед мала відповідь, але всеодно відшукала її в книзі на майже пустій сторінці: "Бо ми — це ми" і приписка нижче: "Заздрість". Орися обережно перегорнула ще декілька сторінок. Більшість написаного була цілком звичайними запитаннями про чари чи зілля. Тоді відповідь завершувалася переліком додаткової літератури з помітками і вказаними сторінками.

Дивуючись, чого батько ніколи не показував їй такі корисні книжки, Орися і собі приготувалася задати запитання книзі. І завмерла в нерішучості.

"Батько, певно, побачить, що я користувалася книжками. Як же так поставити запитання, щоб не зашкодити Оресту?"

За хвилину виснажливих міркувань вона вивела нейтральне: "Як було зачакловано Глек страху? — ручка завмерла в повітрі і повернулась на жовтуватий папір: — І ким?"

Сторінка в "Книзі відповідей" швидко почала заповнюватись текстом. Тонкий, вуглуватий почерк, що нагадував ластівчині крила в польоті, зустрічався їй не раз, але потребував відчайдушних зусиль у дешифруванні.

"Глек страху — видатний, дивовижний артефакт, створений самобутнім, талановитим генієм..."

— Він що вихваляється? — насмішкувато перепитала Орися.

Останнє слово притягнуло погляд, адже було відповіддю на більш особисте запитання Орисі.

"Мною" — так написав цей мешканець книжкових сторінок. А ще нижче з'явився новий коментар: "С. Вдушузаглядало, о недосвідчене дитя мого роду, яке цурається бібліотеки".

— Я не цураюся! — обурено зойкнула Орися.

Відвела погляд від предкових слів і поглянула на список книжок. Він виявився доволі об'ємним, але не перевищував можливості навчальної бібліотеки Академії. За виключенням заміток самого С. Вдушузаглядайла. Коли Орися торкнулася назви і проказала підказану Кіндратом форму запиту, бібліотекою прокотилося бузкове світло, і перед нею шмякнулась тонка брошура.

Орися вже очікувала побачити довжелезний трактат, здобрений авторськими епітетами про свою незрівнянність, проте отримала ретельний розбір рун та символів. І лише дві сторінки вкривало плетиво коментарів та пояснень. Зі стрілочками та виправленнями.

До самого ранку Орися переписувала все це в окремий зошит і відчайдушно сварилася на чергову вставку чи переніс. Зрештою, не витримала і спробувала зробити копію.

На чари бібліотека відреагувала миттєво. Стіни здригнулися і перед обличчям Орисі зіткалися з повітря криваво-червоні літери з переліком заборон. "Не копіювати рукописи зі збереженням почерку" було десь між "Не співати" та "Не читати закляття з книжок і нотаток вголос".

— Пробачте! — перекричала низький гул Орися.

Світло блимнуло і згасло, тож Орисі довелося запалити магічний ліхтар. Врешті, занотовані пояснення лягли до зачарованої кишені, а сама Орися розгорнула "Книгу запитань" знову.

"Якщо ви мої предки, то розкажіть про себе і ваші часи. І як ви сюди потрапили?"

Потрібна сторінка "Книги відповідей" розгорнулася довжелезним сувоєм, що при закриванні магічним чином згортався в маленький конверт. Орися до самого світанку спрагло вчитувалась у незнане до того життя її власних предків. Минуле її роду.

Вона і завтра прийшла до бібліотеки. І виходила звідти лише, щоб поїсти, пояснюючи це навчанням.

Орися помітила недобре, коли не змогла зупинитися під час читання підручника зі звіромагії. Виконання домашнього завдання ще не було таким швидкоплинним.

За перший день (і ніч) вона прочитала цілий підручник. За другий — ще два менших. Її літні есеї ще ніколи не були такими об'ємними.

Коли завдання з артефакторики зайняло півтора стандартні зошити, Орися жалібно заскімлила, доки розминала зсудомлені пальці.

"То бібліотека вирішила заповнити прогалини моїх знань, — зрозуміла Орися. — А Кіндрат попереджав!"

Провела невеличкий дослід і зрозуміла, що кожна книга, яку вона (хоч би й несвідомо) вважала джерелом знань, буде нею прочитана до останнього слова. Прокляття дочитувати книжки, як вона його для себе назвала, вдавалось перехитрувати лише суто художньою літературою. Але Орися з дитинства віднаходила нові знання в пригодницьких і фантастичних романах, тож чари чатували на неї і тут.

4.11.2022